Механізм саморегулювання грошового ринку . Швидкість обороту грошей
Класична монетарна теорія виходить з того, що в умовах розвиненої ринкової економіки діє автоматичний механізм саморегуляції попиту і пропозиції грошей. Йдеться про функцію захисних стабілізаторів, які автоматично спрямовують розвиток грошової системи у напрямі встановлення
250
рівноваги. Звичайно, мова йде про розвиток лише відповідної тенденції. У дійсності ж абсолютна рівновага величин Ms і Мd ніколи не досягається. Проте справа не в цьому. Важливо зрозуміти, що у випадках, коли існує недостатність або надлишок грошей, грошова система включає власні важелі саморегулювання, які діють у напрямі відповідного урівноваження монетарного ринку. Однією з функціональних ланок механізму самоналагодження грошової рівноваги є ціновий стабілізатор. Принципи його дії у найбільш загальному плані вже розглядалися раніше. Надлишок пропозиції, зумовлений не лише екзогенними, а й ендогенними факторами, породжує через ціновий мультиплікатор інфляційне знецінення грошей, зниження їхньої відносної вартості й відповідне пристосування автоматично переоціненої грошової маси до існуючого попиту. Отже, йдеться про забезпечення рівноваги на грошовому ринку за рахунок зміни темпу інфляції, який урівноважується з темпом зростання номінальної пропозиції грошей. Звичайно, що ці процеси не можна спрощувати. Кореляційний зв'язок між дією цінового механізму і розвитком процесу урівноваження попиту та пропозиції грошей є набагато складнішим, ніж це здається на перший погляд. Він багатоступінчатий за своєю структурою. В ньому діють прямі та зворотні вектори. Як автоматичний регулятор грошового ринку виступає і кредитний мультиплікатор, дія якого розглядалася у попередньому викладі. Слід підкреслити, що досі йшлося про потенційні можливості мультиплікації банківських грошей і здійснення на цій основі кредитної емісії. Однак наявність такої можливості зовсім не означає її механічну реалізацію. Коли при обов'язковій нормі резерву 20 відсотків мультиплікатор дорівнює 5 одиниць, то це зовсім не означає, що саме у скільки разів обов'язково зросте грошова маса. Кредитна емісія засновується на визначених реальним попитом на гроші боргових зобов'язань і це вже само по собі відповідно регулює кількісні параметри грошового ринку. Як одна з ланок саморегуляції співвідношення попиту і пропозиції грошей може розглядатися механізм заміщення, що зумовлює відповідні зміни структури портфельних активів. При екзогенному збільшенні пропозиції грошей учасники господарського процесу приходять до висновку, що частина портфеля активів, яку вони тримають у грошовій формі, є надмірною. У зв'язку з цим можна передбачити, що, прагнучи максималізувати корисність багатства, його власники віддадуть перевагу заміщенню грошей іншими активами. З огляду на це ефект заміщення надмірності грошей активами іншого порядку (облігаціями, акціями або навіть товарами інвестиційного призначення, довгострокового користування, ювелірними виробами) може також розглядатися як дія, що сприяє саморегулюванню монетарного ринку. 251
У структурі урівноваження попиту та пропозиції грошей виключно важлива роль належить ще одному саморегуляторові монетарного ринку — швидкості обороту грошей V. Показник V характеризує швидкість, з якою обертається одна грошова одиниця. Він показує, скільки разів в середньому на рік певна грошова одиниця витрачається на купівлю товарів і послуг. Виходячи з кількісного рівняння Фішера (Ms= РУ:V), можна визначити V як співвідношення
За цією формулою швидкість обороту грошей у банківській статистиці розраховують як співвідношення номінальної величини ВНП (РУ) до М1 або M2. Наприклад, у 1992 p. ВНП в Україні дорівнював 4052,2 млрд крб.; середньорічний показник Ms=l76l,7 млрд крб. З урахуванням цих даних швидкість обороту грошей за показником Мч дорівнювала 2,3 оборота (4052,2 млрд крб. : 1761,7 млрд крб.). Швидкість обороту грошей за показником М1 становила 16,5 оборота (4052,2 млрд крб. : 246 млрд крб.). Теорія грошей виходить з того, що швидкість обороту грошей є змінною величиною, на розміри якої впливають кілька факторів. Вважається, що показник V є обернено пропорційною величиною до пропозиції—грошей V=f(Ms) і прямо пропорційною ставці процента V=f®. Оскільки Ms безпосередньо пов'язана з величиною касових залишків k, то можна з упевненістю стверджувати, що швидкість обороту всієї пропозиції грошей знаходиться у прямій залежності й до цього показника. Досить очевидним є вплив на величину V інфляційних очікувань. Удосконалення грошового обігу — скорочення періодів між видачею платні, широке використання кредитних карток, електронного зв'язку, який прискорює здійснення платежів—все це призводить до збільшення швидкості обороту грошей. Це суттєво здешевлює систему обігу грошей, робить її мобільнішою та ефективнішою. Однак у цьому контексті мова йде про з'ясування специфічної функції цього показника, його ролі в механізмі саморегуляції монетарного ринку, урівноваженні попиту та пропозиції грошей. У зв'язку з цим повернемось до формули V=f{Ms), яка відбиває обернену залежність швидкості обороту грошей від пропозиції грошової маси. Це означає, що у випадку зменшення кількості грошей, що обслуговують певну (задану) величину ВНП, швидкість обороту кожної грошової одиниці має зрости. Завдяки такій реакції система грошового обігу пристосовується до екзогенних змін Ms. Недостатність грошової маси, необхідної для обслуговування 252
обігу товарів і послуг, компенсується прискоренням V. Важливо звернути увагу і на те, що таке прискорення здійснюється автоматично методом саморегулювання. Як уже зазначалося, з початку 1993 p. Національний банк України, прагнучи стримати, застосувавши монетарні важелі, галопуючі темпи інфляції, вдався до політики різкого скорочення зовнішньої емісії. Якщо у 1991 p. емісія готівкових грошей становила 10,4, в 1992—491,08 млрд крб., то індикативним планом економічного і соціального розвитку України на 1993 p. передбачалося, що сума грошей в обігу становитиме 926,3 млрд крб. Якщо протягом 1992 p. зростання грошової емісії становило 47,22 рази, то на 1993 p. цей показник мав знизитися до 1,9 разів. Передбачалося, що відповідно до такого обмеження пропозиції грошей більш як в 4 рази скоротяться темпи інфляції. Розглядаючи цей приклад, не будемо торкатися найбільш вразливої сторони цього підходу, яка пов'язана з некоректністю визначення основних чинників інфляційного процесу. Автори індикативного плану виходили з того, що інфляція визначається суто монетарними факторами. Але насправді ж, як буде показано у наступному аналізі, це не так. Інфляція в Україні породжується як монетарними, так і немонетарними чинниками і це слід було враховувати. Проте в розрахунках, про які йдеться, допущено некоректність і з погляду суто монетарної теорії. По-перше, в них відсутнє елементарне — визначення на основі прогнозних макроекономічних показників величини попиту на гроші. Ми вже знаємо, що такий підхід, виходячи з норм монетарної теорії, є неприпустимим. По-друге, не враховано, що грошова система не витримує різних перепадів і шокових потрясінь у всіх параметрах її розвитку, в тому числі в емісійному процесі. Виходячи з ситуації, що склалася у 1992 p., можна було б передбачити скорочення темпів зростання готівкової емісії щонайбільше як на ЗО—35 відсотків, а не у 2'5 разів, як це було зроблено. Це була спроба подолати інфляцію суто адміністративними засобами, яка не дала і не могла дати позитивних результатів. З точки зору аналізу теоретичного питання, що розглядається, важливо звернути увагу ось на що. Реакцією грошової системи на екзогенне скорочення темпів пропозиції грошей стало прискорення в 2,04 раза швидкості їхнього обігу—з 2,3 оберта у розрахунку за 1992 p. до 4,7 оберта на кінець першого кварталу 1993 p. Проте прискорення швидкості обороту грошей в 2 рази, звичайно, не могло повною мірою компенсувати недостатність грошових і кредитних ресурсів. Мається на увазі потреба в них не лише з погляду забезпечення безперебійного обігу фінансових ресурсів виробничих і комерційних структур, а й структурної перебудови 253
економіки, розвитку ефективного підприємництва, накопичення коштів для приватизації та становлення ринкових інфраструктур. Наслідком цього стала гостра платіжна криза, яка примусила директивні органи піти на компенсуючу кредитну емісію, тобто зробити те, що не було зроблено НБУ планомірно протягом всього року. На 1 серпня 1993 p. кількість готівкових грошей в обігу досягла 2,6 трлн крб., тобто збільшилась за 7 міс. у 5,7 рази. Розглянутий приклад є показовим у кількох аспектах. Він є достатньо переконливою ілюстрацією реакції грошової системи на штучне скорочення пропозиції грошей і порушення на цій основі відносної рівноваги на монетарному ринку, що склалася у попередній період. Такою реакцією стало, з одного боку, прискорення швидкості обороту грошей, з іншого — вимушене здійснення під впливом руйнівної дії платіжної кризи непередбаченої надмірної кредитної емісії. При плавному розвитку емісійних процесів таких надмірностей можна уникнути.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Механізм саморегулювання грошового ринку . Швидкість обороту грошей» з дисципліни «Основи економічної теорії»
