Для того щоб мати чітке уявлення про те, як змінюватиметься роль держави в економічному житті нашої країни, яка будує ринкову економіку, слід нагадати її місце в умовах авторитарно-бюрократичної системи, що домінувала донедавна. Як породження цієї системи держава все робила для того, щоб її безперервно відтворювати. Саме з цією метою держава зосередила в своїх руках переважну частину засобів виробництва і вирішувала всі питання економічного розвитку: структурну, інвестиційну, фінансову і податкову політику, встановлення цін і заробітної плати, що, кому і скільки виробляти, постачати тощо. Природно, що така система створювала адекватні їй органи у всіх сферах, у тому числі економічній, а також методи і форми роботи, її особливістю є те, що вона безперервно добудовує органи, яких їй не вистачає. Останні ж, як відомо, своєї природи не змінюють. Коло замикається. Зміни, що відбуваються, можливі 199
лише в межах цього кола. В таких умовах апарат управління перетворює політику у знаряддя, що служить розвитку самої державної системи, її бюрократизації. Подібна система управління породжує не тільки апарат чиновників-бюрократів, а й відповідний інструментарій управління — розпорядження, постанови, звіти, довідки, інструкції, поради тощо. Реалізація їх вимагає безперечного підпорядкування особистих інтересів суспільним, причому останні ототожнюються не з реально існуючими інтересами, а з прийнятими рішеннями, які часто бувають волюнтаристськими. Такий підхід може підірвати будь-які стимули до праці, ігнорує реальну людину, розглядає її схематично як об'єкт .управління (засіб для досягнення мети). Людина, її потреби, інтереси, особиста думка в таких умовах не мають жодного значення. У відповідній політичній системі державний механізм надає право представникам його апарату монопольне зосередити інформацію, говорити від імені мас, позбавляючи особистість можливості висловити свою точку зору. Монопольна влади породжує єдність думок при прийнятті будь-яких рішень. Так “працює” бюрократичний централізм. Цілком природно, що в таких умовах економіка, більшість її галузей працюють самі на себе, а не на потреби людей, всього суспільства. Підрив основ авторитарно-бюрократичної системи, перехід до ринкових відносин потребують не просто обмеження державного втручання у функціонування економіки, але й відмови від ряду функцій, які вона виконувала в умовах цієї системи, розвитку принципово нових функцій. Ринок та його інститути можуть виникнути спонтанно. Проте зрушення у “стихійному режимі” здійснюються у надзвичайно нераціональній формі, в чому переконує досвід постсоціалістичних країн, у тому числі України. Держава має і повинна стати тим інструментом, який створить сприятливе середовище для відтворення ринкових відносин. Сучасний ринок є ринком, який регулюється державою. Це здійснюється за допомогою правових актів, що закріплюють ринкові відносини, широкого використання договірних відносин, через фінансування розвитку державного сектора, науки, культури, освіти, соціального захисту населення, через податкову, кредитну, банківську системи, ціноутворення та інші регулятори з метою досягнення цілей, визначених державною соціально-економічною політикою. На місце держави в ринковій економіці е дві точки зору. Одна полягає у необхідності активного втручання держави в економіку, оскільки остання в умовах вільного ринку страждав 200
внутрішніми хибами. Зокрема, ринок позбавлений механізму, який забезпечує економічну стабільність. Невідповідність між інвестиціями, що плануються, і накопиченнями зумовлює коливання ділової активності, що виявляється у періодичній інфляції І (або) безробітті. Багато сфер діяльності е неринковими, а отже, неконкурентоздатними, що сприяє зниженню цін і ставок заробітної плати. Отже, коливання сукупних витрат впливає передусім на рівень виробництва і зайнятості, а не на ціни. Через ці обставини державне регулювання має охоплювати, з одного боку, забезпечення колективних благ, ефективності, соціальної справедливості, а з іншого—визначення промислової стратегії, формування пропорцій економічного розвитку національного господарства, надання фінансової, податкової, кредитної підтримки розвитку окремих пріоритетних галузей, регіонів та видів господарської діяльності, використовуючи індикативне планування та інші важелі регулювання економіки. Засновниками цієї теорії є англійський економіст Д. Кейнс та представники Стокгольмське? школи. Друга точка зору зводиться до того, що держава має обмежити своє втручання в економіку. Представники цього напряму (насамперед це монетаристська школа на чолі з американським економістом М. Фрідменом) вважають державне управління бюрократичним, неефективним, шкідливим для індивідуальної ініціативи, яке призводить до дестабілізації економіки. Державний сектор, на їхню думку, має бути якомога меншим. Монетаристи є великими прихильниками вільного ринку, який сам забезпечує макроекономічну стабільність. Роль держави поряд з виконанням традиційних функцій повинна, на їхню думку, зводитися лише до стабільного темпу зростання грошової маси. Відводячи центральну роль ринковим, а не державним механізмам стабілізації економіки, монетаристи вимушені визнати, що фінансова, грошово-кредитна політика держави впливає на формування ринкової інфраструктури. Представники неокласичної моделі вважають, що одна з найважливіших цілей державного регулювання полягає у досягненні більш ефективного розподілу ресурсів у ринковій економіці. Отже, неправильним є твердження, що вони відкидають значення державного регулювання повністю. Усі реально існуючі розвинені економічні системи е системами, які поєднують у собі. ринкові засади, грунтуються на об'єктивних законах ринку (попиту і пропозиції, конкуренції, вільного ціноутворення тощо) і механізм державного регулювання. Кількісно визначити співвідношення цих начал надзвичайно важко, але такі спроби е. Наприклад, американські економісти К. Макконелл і С. Брю вважають, що 4/5 національного про- 201
дукту їхньої країни забезпечується ринковою системою, а решта виробляється під егідою уряду. Окрім фінансування виробництва уряд здійснює також ряд програм соціального страхування та соціального забезпечення, ставлячи перед собою мету перерозподілу доходу в приватному секторі економіки. Статистика свідчить, що податки і загальний обсяг урядових витрат (на придбання товарів, послуг, на соціальні програми) становить 1/3 національного продукту. До цього треба додати регулюючі заходи, спрямовані на захист навколишнього середовища, охорони здоров'я і праці робітників, захисту споживачів від небезпечних продуктів, забезпечення однакового доступу до вакантних робочих місць, контроль за практикою ціноутворення в певних галузях, які здійснює держава практично у всіх сферах економічної діяльності. У західній економічній літературі регулюючі функції держави в ринковій економіці зводяться до трьох основних—законодавчої, стабілізуючої, розподільчої. Законодавча функція передбачає, що держава розробляє систему економічних, соціальних та організаційно-господарських законів і постанов, які створюють певні “правила гри”, тобто правові засади ринкової економіки, що є гарантом однакових прав і можливостей для усіх форм власності та господарювання. З метою захисту конкуренції як основної умови і регулятора ринкової економіки держава розробляє і реалізує антимонополь-не законодавство. Це дає можливість суб'єктам ринкової економіки реалізувати свої інтереси, примушує їх діяти узгоджено і разом з тим не порушувати об'єктивних законів ринку. І відбувається це природним шляхом, без команд і наказів, характерних для директивної економіки. Стабілізуюча функція полягає у підтриманні високого рівня зайнятості та цінової рівноваги, а також стимулюванні економічного зростання. З цією метою держава: а) визначає цілі, напрями і пріоритети економічного розвитку, виділяє відповідні ресурси для їхньої реалізації, використовує грошово-кредитні та бюджетно-податкові підойми; б) бере на себе організацію пропозиції центральних грошей; в) забезпечує зайнятість і стабільний рівень цін, проводячи відповідну фіскальну і кредитно-грошову політику, спрямовану на боротьбу з інфляцією і безробіттям. Розподільча функція пов'язана, з одного боку, з досягненням більш справедливого розподілу доходів у суспільстві, а з іншого — з більш ефективним розміщенням ресурсів у ринковій економіці. Для здійснення цієї функції, яка сприяє виправленню певних недоліків ринкової системи, держава: а) здійснює перерозподіл доходів багатих верств населення на користь непраце- 202
здатних і малозабезпечених, проводячи відповідну фінансову, податкову політику, політику регулювання цін; б) встановлює і контролює реалізацію постанов про мінімальну заробітну плату; г) бере на себе функцію забезпечення суспільними благами, у виробництві яких приватні та колективні суб'єкти не зацікавлені, разом з тим без цих благ суспільство не може досягти благополуччя. Такі блага і послуги називають чистими суспільними товарами. Це національна оборона, забезпечення суспільного порядку, контроль за станом навколишнього середовища, освіта, єдина енергетична система тощо. Важливе місце належить державі у регулюванні зовнішньоекономічних відносин і валютного ринку, міграції капіталів і робочої сили, здійсненні контролю над платіжними балансами. Це важливі фактори стабілізації національної економіки і розвитку світового господарства. Регулюючі функції держави в ринковій економіці є умовою досягнення балансу економіки на макрорівні, здійснення ефективної грошово-кредитної політики, соціального захисту малозабезпечених верств населення. Без регулюючого впливу держави не можна здійснити структурні перетворення, модернізацію матеріально-технічної бази ряду, галузей. Отже, сучасна реальна ринкова система органічно поєднує вільну конкуренцію і важелі державного регулювання, які й утворюють регульовану соціальне орієнтовану економіку. Ігнорування будь-якої з цих засад призводить до негативних наслідків: монополізму, інфляції, спаду ділової активності. Тому надзвичайно важливо, щоб держава виконувала лише ті функції, які б усували негативні явища ринкових відносин і не більше. Вона в жодному разі не повинна порушувати внутрішньоринкові зв'язки, протидіяти їм. Саме через це не можна допускати директивного розподілу виробничих ресурсів і споживчих товарів, всеохоплюючого адміністративного контролю над цінами, тотального директивного планування, що характерно для авторитарно-бюрократичної системи. У протилежному випадку руйнується ринкове середовище, що призводить до державного монополізму, директивної економіки з низьким рівнем ефективності.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Місце держави в директивній економіці» з дисципліни «Основи економічної теорії»
