Відповідно до Концепції роздержавлення і приватизації підприємств, землі та житлового фонду в Україні основними формами роздержавлення є акціонування державних підприємств і продаж певної частини акцій громадянам та їхнім господарським об'єднанням; оренда майна громадянами та їхніми господарськими об'єднаннями; обмеження втручання держави в процес ціноутворення, скасування примусового державного замовлення, відмова від надання підприємствам дотацій, субсидій і гарантування кредитів. Приватизація відбувається за різними формами: купівля-продаж неподільних майнових комплексів за конкурсом або на аукціоні; купівля-продаж часток (акцій, паїв) у капіталі підприємств за конкурсом, на аукціоні, на фондовій біржі, за передплатою та іншими способами, що передбачають конкуренцію покупців; викуп майна, зданого в оренду з викупом; викуп майна трудовим колективом, безплатна передача окремих підприємств, частини їхнього майна, надання інших пільг (за спеціальним рішенням Кабінету Мі- 164
ністрів); ліквідація підприємств відповідно до законодавства України і продаж їхнього майна за конкурсом, на аукціоні, на біржах або через магазини оптової чи роздрібної мережі. Роздержавлення і приватизація можуть здійснюватися і в інших формах, що не суперечать законодавству. Вибір конкретних форм роздержавлення і приватизації власності залежить від галузевої специфіки підприємства, стану його матеріальної бази, економічної ефективності, конкурентоспроможності продукції, яку воно виробляє, тощо. Державне майно може бути придбане за рахунок власних і позичених коштів покупців, які мають право брати участь у приватизації. Кожному громадянину України надається можливість володіти засобами виробництва, житлом і землею за допомогою відповідних іменних приватизаційних цінних паперів (сертифікатів, купонних чеків і бонів), які надаються безплатно. Відповідно до законодавства початковий розмір частки безплатно розподілюваного майна не може бути менший ніж 40 відсотків вартості майна, що підлягає приватизації. Номінальну вартість приватизаційних майнових сертифікатів визначають діленням загальної суми емісії цих приватизаційних паперів на число громадян України. Приватизаційні майнові сертифікати розподіляються між громадянами, які мають право на їх одержання, порівну. Кожен громадянин має необмежене право вибору сфери приватизації. У практичній діяльності при здійсненні приватизації можна керуватися різними мотивами. Кожне окреме підприємство має визначити, виходячи з конкретної ситуації, доцільність приватизації і шляхи її здійснення. У багатьох випадках її необхідність зумовлена недостатністю капіталу. Він може бути залучений різними способами — залучення іноземного інвестора, випуск акцій. Можуть бути й інші мотиви роздержавлення і приватизації, а саме: низька рентабельність (збитковість) підприємств; підприємства, що виробляють застарілу продукцію; підприємства, де використовується зношене обладнання, а засобів для їх оновлення немає. Складність роздержавлення і приватизації в Україні зумовлена також тим, що тут домінує великомасштабне капіталомістке виробництво з вкрай спрацьованими фондами. Тому на цьому етапі економічного розвитку технічне переоснащення цих підприємств, їх перепрофілювання під силу лише державі або підприємствам, які за масштабами є альтернативними державним підприємствам. Такими є акціонерні підприємства. Акціонерна форма господарювання повинна, по-перше, позбавити державу та її відомства монопольного права розпоряджатися засобами виробництва на свій розсуд, без усякої відповідаль- 165
ності та відтворити нових власників: власника-господаря і власника-громадянина; по-друге, сприяти встановленню тісної залежності доходу працівника від результатів діяльності і капіталу; по-третє, створити реальних конкурентів великим державним підприємствам, а також імовірним іноземним корпораціям; по-четверте, сприяти створенню ринкової економіки. Акціонерна форма зможе досягти цієї мети, якщо її функції зводитимуться до мобілізації фінансових ресурсів і використання їх для оновлення основних фондів підприємств; переливання їх до галузей народного господарства, здатних забезпечити виробництво товарів народного споживання і змінити структуру економіки; стимулювання праці; залучення іноземних інвесторів до розвитку нашого народного господарства, інтеграції його в світове. Реалізація перелічених цілей можлива тому, що за своїм змістом акціонерна власність, на якій грунтується акціонерна форма господарювання,— складний економічний феномен. Вона є однією з форм приватної власності, приносить її власникові дохід відповідно до вартості, а не праці. Якщо власник акції є і робітником, він на акцію одержує дивіденд, а за працю—заробітну плату. Разом з тим, слід ураховувати, що акціонерна власність виникла як об'єктивна необхідність об'єднання приватних власників з метою первинного нагромадження відносно великих сум для розвитку певних галузей виробництва. Отже, акціонерна власність стає інтегратором, який перетворює різних власників на колективного власника. Все це свідчить про те, що акціонерна власність являє собою специфічну власність, яка поєднує індивідуалістичні та колективістські засади, тобто є приватно-колективною. Саме через ці обставини акціонерні товариства є особливою формою організації підприємств. По-перше, ці підприємства належать колективові власників, які використовують останню як капітал. По-друге, фізичні та юридичні особи, що входять до асоціації акціонерів, також використовують свої кошти як капітал. По-третє, за умов, коли акціонер стає і працівником підприємства, він виступає в двох іпостасях — власника і працівника. Одна з важливих особливостей акціонування — перехід до принципово нового типу управління виробництвом. Акціонування дає змогу роз'єднати функції власності та управління. Це може стати позитивним фактором, якщо буде знайдено баланс інтересів між акціонерами-власниками і управлінцями (найнятими менеджерами). Власник акцій має можливість заінтересовано і об'єктивно оцінювати результати виробничої діяльності, реально контролювати роботу найнятих менеджерів, приймати рішення, не зважаючи на особи. Переваги акціонерної форми господарювання можуть вияви- 166
тися за умов, коли акціонерні товариства як економічні суб'єкти не підпорядковані інститутам влади. Ефективність акціонування значною мірою залежатиме від його методів та форм. Пріоритетним має бути розвиток великої акціонерної колективної власності. Найбільш перспективними формами акціонерних товариств можуть бути такі підприємства. 1. Підприємства, утворені за рахунок акціонерів, де працівники і акціонери поєднані в одній особі. Особливість їх полягає в тому, що трудовий колектив може стати власником підприємств, не використовуючи для цього грошей з фонду оплати праці. Таким джерелом є кредит, який товариство працівників бере для придбання акцій свого підприємства. Специфіка формування акціонерного товариства зумовлює такі особливості функціонування його: розпорядження акціями під контролем кредитора до повного погашення кредиту підприємством; розпорядження акціями підприємства, що перебувають у власності працівників, лише товариством працівників-акціонерів (працівник підприємства не може вільно продати свої акції); виплата за здані акції працівнику при виході на пенсію або звільнення виходячи з їхньої поточної ринкової ціни. Така модель акціонування потребує державної підтримки. 2. Підприємства, утворені на паях з продажем акцій фізичним і юридичним особам, усім громадянам незалежно від місця роботи. 3. Колективне інвестування у цінні папери, які здійснюють спеціальні посередницькі компанії—інвестиційні фонди. Закон має обмежувати інвестиційний фонд у розміщенні акції одного акціонерного товариства в певних межах (не більше ніж 5—10 відсотків). Це захищає такі підприємства від банкрутства, а отже, і своїх акціонерів від розорення. 4. Змішані підприємства, в яких переважна частина акцій належить юридичним особам (корпораціям і банкам). Вони скуповують акції не стільки для контролю, скільки заради контактів, зв'язків, спільних дій. Держава повинна зберегти за собою володіння контрольним пакетом акцій на підприємства, які складають особливу соціальну цінність. Підприємства, що були викуплені у держави, можуть трансформуватися в акціонерні товариства. Механізм такого перетворення може бути таким: контрольний пакет акцій залишається за трудовим колективом, а решта — реалізується працівникам цього колективу, іншим фізичним та юридичним особам за ринковими цінами, оскільки це акціонерне товариство відкритого типу. Працівники набираються на контрактній основі; контрольний пакет акцій розподіляється між працівниками під- 167
приємства згідно з таким підходом: а) пропорційно до суми заробітної плати за час роботи на підприємстві; б) з урахуванням як суми заробітної плати, так і стажу роботи на цьому підприємстві. Акції, що залишилися, вільно продаються на ринку цінних паперів; утворюється акціонерне товариство закритого типу, працівники якого нагромаджують фінансові засоби для розвитку виробництва та задоволення своїх соціальних потреб. Після звільнення або виходу на пенсію працівники продають свої акції за курсом. Важливим є питання про способи приватизації державного майна. Згідно з законодавством України про приватизацію основними є такі шляхи: продаж об'єктів приватизації та незавершеного будівництва на аукціоні, за конкурсом, в тому числі з виключним застосуванням майнових сертифікатів, вільно конвертованої валюти; продаж часток (акцій, паїв) у майні підприємств на аукціоні, за конкурсом, на фондовій біржі та іншими способами, що передбачають конкуренцію покупців; викуп майна державного підприємства, зданого в оренду; викуп об'єктів малої приватизації товариствами покупців, створеними працівниками цих об'єктів. Можуть бути застосовані й інші способи приватизації державного майна. Роздержавлення і приватизація створять реальні умови для функціонування різних форм господарювання. Поряд з державними і приватними підприємствами дістануть можливість повноцінно розвиватись колективні господарства в тих галузях економіки, де через зміст самої трудової діяльності та рівень усуспільнення праця невеликої кількості виробників є ефективною, задовольняє потреби населення. Це не тільки позбавить від забігання вперед в усуспільненні, а й стримуватиме виникнення плутократичної форми власності, різного роду нелегальних підприємств, всього того, що являє собою “тіньова економіка”. Процеси роздержавлення і приватизації зумовлюють ускладнення виробничих відносин, зростання кількості суб'єктів-власників, що діють на підприємствах, урізноманітнення форм їхніх зв'язків через кооперацію. На відміну від орендних відносин, кооперативні будуються між різними суб'єктами економічних відносин на принципах рівноправності, взаємної вигоди і спільного співробітництва для більш раціональної, ефективної реалізації інтересів кожного учасника. При цьому всі учасники кооперативу залишаються економічно самостійними, їхній союз добровільний. Один господарський суб'єкт може входити до кількох кооперативів. У кооперативну діяльність втягується і приватна, і особиста власність, і власність іноземних суб'єктів. Переплетіння інтересів 168
та інтеграція різних форм власності зумовлюють появу змішаних форм власності. Як бачимо, роздержавлення і приватизація активізують взаємодію державної, корпоративної, приватної, кооперативної власності, сприяють виникненню змішаних форм власності, підривають одноорганізовану систему господарювання, зумовлюють багатоманітність форм економічного життя.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Форми роздержавлення і приватизації» з дисципліни «Основи економічної теорії»
