Визначальні причини, що викликали занепад підприємництва, відокремили людину-працівника від власності та влади, в кінцевому підсумку паралізували особисті інтереси тих, хто працює, і зробили економіку нашої країни неефективною, слід шукати в економічних відносинах, в їх серцевині — відносинах власності на засоби виробництва. Останні були монопольне зосереджені в руках держави, що призвело до гіпертрофованого централізму в управлінні економікою, дало можливість державним органам вирішувати по суті всі питання економічного розвитку: структурної, інвестиційної, фінансової та податкової політики, встановлення цін і заробітної плати, що, кому і скільки виробля- 156
ти, постачати. Це підривало всіляку матеріальну заінтересованість, призводило до поглиблення суперечностей інтересів у суспільстві. Держава, ставши монополістом економічної та політичної влади, примушувала виробників (підприємства, організації тощо) реалізувати так звані загальнонародні, а по суті відомчі інтереси, не дуже піклуючись про Інтереси колективу виробників та окремих людей. Адекватними були і методи управління — це методи жорсткоґо ієрархічного підпорядкування (економічними та неекономічними прийомами та важелями) особистих та колективних інтересів суспільним. У таких умовах власність була по суті формально суспільною, оскільки нею розпоряджався в Основному партійно-державний апарат, а безпосередні виробники відчужувалися від засобів виробництва; праці та її результатів. Державна власність все менше мала загальнодержавні риси. Ставлення до загальнонародної власності як до “казенної”, не своєї, неможливість безпосередньому виробникові розпорядитися виробленим продуктом, бюрократизація підірвали заінтересованість у підвищенні якості праці. Позбутися негативних явищ в економічній та інших сферах життя можна, усунувши причини, що їх відтворюють. Вони криються у монопольному становищі держави та її відомств, які стали повними власниками засобів виробництва та результатів праці суспільства. Для цього слід подолати надмірне одержавлення відносин власності, ототожнення .суспільної та державної форм власності, знаходження реальних форм відтворення суспільства в цілому, усіх соціальних верств і груп, трудових колективів, конкретної людини як прямого учасника (суб'єкта) відносин власності. Це означає, що наша держава має стати на шлях роздержавлення і побудови змішаної економіки, в якій рівноправними господарськими суб'єктами будуть державні, акціонерні, кооперативні, приватні підприємства. Чи мають ці процеси об'єктивну основу? Якщо вона відсутня, то процес роздержавлення і приватизації не має перспективи. Для відповіді на це запитання слід відкинути теоретичну догму про структуру суспільної власності на засоби виробництва, яка зводилася лише до державної форми, що, як показало життя, не відповідає реальності. Природа суспільної власності на засоби виробництва набагато складніша і передбачає, що вони перебувають у власності всіх і кожного зокрема, тобто вона багатомірна. Структура внутрішньої організації власності ускладнюється через відмінності технологічних рівнів, а також рівнів усуспільнення виробництва. Це зумовлено об'єктивним процесом розвитку самого виробництва, яке в умовах науково-технічного прогресу 157
має дві взаємопов'язані тенденції. Одна з них призводить до все більшого усуспільнення, а інша, навпаки,—до відокремлення різних виробничих процесів, перетворення їх на відносно самостійні. Саме тому зберігається матеріальна база для середнього і малого виробництва. Вони можуть більш раціонально задовольняти потреби індивідуального споживання, які набувають все більшого значення в економіці сучасних розвинених країн. Ще одна принципово нова риса невеликих підприємств, яка відрізняє їх від великих—висока частка інтелектуального майна, що припадає на одного працівника. Тут більше дипломованих працівників, тих, хто є носієм спеціальних знань. Важливо і те, що в цьому секторі стираються відмінності між фізичною і розумовою працею. На великих же підприємствах цей розподіл лише поглиблюється, більше того — праця інженерів, технологів поділяється на більш вузькі напрями. Усе це переконує в тому, що в сучасних умовах науково-технічного прогресу зберігається матеріальна база для середнього і малого бізнесу. Свідченням цього є досвід економічно розвинених країн, де невеликі підприємства являють собою органічну складову економічної структури. Об'єктивний процес розвитку суспільного виробництва заперечує тотальне опосередкування привласнення державою, яке дедалі ускладнюється — стає багаторівневим. У зв'язку з цим ускладнюються і суб'єкти власності на засоби і продукти виробництва. Поряд з державою суб'єктами власності стають трудові колективи, окремі особи, тобто всі структурні ланки суспільного виробництва. А це в свою чергу означає, що в природі суспільної власності закладені передумови існування різноманітних суб'єктів власності. Отже, перехід до різноманітних суб'єктів власності об'єктивно зумовлений. Виходячи з цього законодавство України передбачає такі форми власності: індивідуальну, тобто власність громадян; колективну, тобто власність трудових колективів, кооперативів, громадських об'єднань, акціонерних товариств тощо; державну, суб'єктом якої є Українська держава в особі Верховної Ради; комунальну, тобто власність адміністративно-територіальних одиниць, суб'єктом якої є обласні та інші Ради народних депутатів. Можливе існування змішаних форм власності, наприклад, спільна власність держави і трудового колективу, або власність юридичних осіб і громадян України та юридичних осіб і громадян інших держав. Проте добре відомо, що для існування власників лише законодавства замало. Це важлива передумова, але одна з багатьох. Не менше значення має забезпечення сприятливого економічного се- 158
редовища. Тільки в єдності економічне, політичне і законодавче середовище створюють необхідні передумови для трансформації. одержавленоЇ власності в різноманітні її форми.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Ліквідація монополії державної власності» з дисципліни «Основи економічної теорії»
