Як нам уже відомо, відносини між товаровиробниками в процесі обміну з приводу результатів їхньої діяльності грунтуються на еквівалентній основі. Це явище є загальним, повторюваним і постійно відтворюваним в умовах товарного виробництва, тобто воно є об'єктивним законом. Він знаходить свій вияв у тому, наприклад, що Х товару А=У товару Б, тому що в них втілена однакова кількість суспільне необхідного робочого часу. Закон, що регулює еквівалентний обмін, товарів відповідно до кількості втіленого в них суспільно-необхідного робочого часу, називають законом вартості. Проте фактичні витрати робочого часу на певне благому різних товаровиробників, неоднакові. Це пов'язано з знаряддям праці, яке використовується, інтенсивністю (напруженістю) праці, рівнем уміння та підготовки того, хто виготовляє якусь споживну вартість. Через це час, витрачений працівником на виготовлення певного товару, називають індивідуальним робочим часом. А. мірилом ринкової (суспільної) вартості є не індивідуальний робочий час, а суспільно необхідний. . Якби на ринку товари обмінювалися за індивідуальним робочим часом, то це було б стимулом для працівників, що використовують примітивну техніку, застарілу технологію, не удосконалюють своїх професійних знань, працюють без всілякого напруження. Це б суперечило прогресу розвитку продуктивних сил суспільства, яке б ніколи не досягло сучасного рівня цивілізації. Суспільно необхідний робочий час є мірилом вартості товару тому, що являє собою час, який потрібен для виготовлення будь-якої споживної вартості за існуючих суспільне нормальних умов виробництва і при середньому в цьому суспільстві рівні вміння та інтенсивності праці. Суспільне нормальними-умовами є ті, за яких створюється переважна більшість товарів. Інакше кажучи, ці умови є найбільш типовими в суспільстві. Якщо, скажімо, для пошиву одягу використовуються ручні швейні машини, машини з ніжним приводом та ті, що працюють на електроенергії, то на виготовлення певної споживної вартості при середній умілості та напруженості праці витрати будуть різними. Перша група товаровиробників витрачатиме 12 год і вироблятиме 10 тис. одиниць товару, друга — 10 год і вироблятиме 100 тис. одиниць товару, третя—8 год і вироблятиме 8 тис. одиниць товару. 10 годин є суспільно нормальними умовами, які визначають вартість цього товару. Наведений приклад свідчить, що реалізація товарів за їхньою суспільною вартістю призведе ось до чого. Перша група товаро- 91
виробників, що мають вищі індивідуальні витрати, на кожній одиниці готової продукції втрачатимуть 2 год, а третя група, навпаки, 2 год виграватиме, оскільки їхні індивідуальні витрати менші, ніж суспільні. . Споживні вартості, призначені для обміну на ринку, не тільки різноманітні за своїми властивостями, а і є результатом різної праці за складністю. Одні з них виготовлюються працею, що не потребує спеціальної підготовки, використання складних знарядь праці, тобто є результатом простої праці, інші ж потребують застосування найновітнішої техніки, а також праці, заснованої на високій професійній майстерності, глибоких спеціальних знаннях, високій загальній культурі виробника. Інакше кажучи, такі вироби є результатом складної праці. Як же відбувається обмін товарів, що є результатами простої та складної праці? У процесі реалізації товарів у будь-якій країні в певний період її розвитку проста праця є вихідною базою, до якої прирівнюються всі види складної праці. Іншими словами, складна праця — це помножена проста праця. За одиницю часу складна праця створює більшу вартість, ніж проста. Зведення складної праці до простої здійснюється на ринку одночасно з прирівнюванням індивідуальних витрат до суспільне необхідних. Таким є механізм дії закону вартості в умовах товарного виробництва епохи вільної конкуренції.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Зміст закону вартості» з дисципліни «Основи економічної теорії»
