Продуктивні сили суспільства дві лінії розвитку продуктивних сил
Двоїста структура притаманна не лише загальній системі економічних відносин, а й продуктивним силам суспільства. Теорія розмежовує поняття “матеріально-речові” та “суспільні продуктивні сили”. Продуктивні сили внутрішньо поєднують у собі дві лінії розвитку, функціонування їх визначається двоїстим характером законів. Мова йде передусім про систему законів, що розкривають об'єктивну логіку розвитку техніки і технології, або інакше кажучи — технологічного способу виробництва, що становить частину логіки розвитку природної матерії. Інша група законів, що регулюють розвиток продуктивних сил суспільства, являє собою систему законів соціальне організованої матерії. Це економічні закони, що регулюють внутрішню організацію продуктивних сил, їхнє функціонування як соціального організму. Дію цих законів можна зрозуміти на основі аналізу специфіки процесу праці, який водночас е і взаємодією між людиною та природою, і .відносинами між людьми в процесі й з приводу виробництва. 56
Людині та її праці належить центральне місце у продуктивних силах не тільки як найактивнішому фактору, а і як джерелу інших факторів, що входять в їхню структуру матеріально-речових елементів. Функціональна першість праці людини по відношенню до матеріально-речових елементів продуктивних сил суспільства, і передусім найбільш активної її частини — знарядь праці, виявляється у двох аспектах. По-перше, вони матеріалізують працю людини. В них втілена праця попередніх поколінь людей, включаючи їх виробничо-технічний досвід. По-друге, знаряддя праці як основний елемент матеріально-речових засобів виробництва можуть реалізувати свою суспільну корисність лише в процесі використання їх у предметній діяльності людини, виробничого споживання. Без цього вони є мертвими предметами, структурними елементами виробництва, що мають суспільну корисність лише у потенції. Звідси можна зробити висновок, що за своїм змістом матеріально-речові продуктивні сили являють собою єдність уречевленої та живої праці людини, єдність людей і знарядь праці, що реалізується в процесі виробництва. Інша сторона матеріально-речових продуктивних сил характеризується тим, що в процесі виробничого споживання вони втрачають свою природну споживну вартість і набувають нової специфічної якості — перетворюються на безпосередню продуктивну силу людини. Будь-який елемент матеріально-речових продуктивних сил завжди виступає у виробничому процесі як безпосереднє продовження природних сил людини, її енергетичних здібностей. Використання енергії домашніх тварин, води, пари, електроенергії, токарного верстата, автоматизованих систем, транспортних засобів, сучасних комунікаційних структур, у тому числі космічних комплексів, усе це сили, що є робочими органами людини, органічним продовженням її фізичного уособлення та інтелекту. В цьому значенні продуктивні сили виступають не тільки як результат практичної енергії людини, а й безпосередньо як енергетичний потенціал його продуктивної сили праці. Проте треба мати на увазі, що у цьому випадку мова йде про продуктивну силу не індивідуальної, а суспільне організованої праці. Це підтверджує і те, що історично сам процес відособлення людини від природи здійснювався як процес формування неокремого індивіда, а останнього як частини виробничого колективу, частини суспільства. Отже, заснований на суспільному поділі праці обмін виробничою діяльністю людей, так само, як і суспільна кооперація і комбінація праці, у якій окремі працівники функціонують лише 57
як особливі органи сукупної робочої сили, виступають як об'єктивна умова виробництва, що є властивістю праці взагалі. Відповідно, до цього суспільний поділ праці, її спеціалізація, кооперування і комбінація розглядаються як загальні економічні категорії, що відображають внутрішній стан суспільних продуктивних сил, форму їх організації. Регулюючись загальними економічними законами, вони характеризують безпосередньо притаманні продуктивним силам загальноцивілізаційні економічні якості, їх логічно вихідну первинну економічну форму. Мова йде про те, що матеріальні фактори живої праці—це лише одна з сторін суспільної продуктивної сили людини. Друга її сторона — соціальна економічна виробнича сила праці, яка формується на цій матеріальній основі. Вона розвивається у вигляді економії живої праці та підвищення її ефективності. Цього досягають через суспільні зв'язки, які здійснюються у процесі спільної праці людей, заснованої на суспільному поділі праці, спеціалізації та кооперації виробництва, обміні виробничою діяльністю. Відповідно, якщо технічні засоби праці характеризують матеріальний рівень розвитку робочої сили, то соціальна економічна продуктивна сила—стан її суспільної організації, рівень її структурної цілісності. Обидві ці сторони суспільної продуктивної сили праці невіддільні одна від одної. У своїй діалектичній єдності вони утворюють об'єктивну основу розвитку виробництва. Це означає, що проблема прискорення темпів зростання продуктивності праці зовсім не вичерпується питаннями техніки і технології. Як засвідчує досвід провідних західних фірм, далеко не завжди виробничі інвестиції у основний капітал є визначальними. Відомі випадки, коли грошові вкладення фірм у живий капітал (людський фактор виробництва) і організацію виробництва (у тому числі управління, систему реалізації продукції, маркетингу тощо) у кілька разів перевищують інвестиції у техніку і технологію. Цілком очевидною у зв'язку з цим стає і головна установка інвестиційної політики, що склалася на Заході: вкладення у основний капітал — технічне і технологічне переозброєння виробництва може здійснюватися за умови утворення відповідної організаційної структури і кваліфікаційного потенціалу всіх рівнів — від робітника до керівника підприємства.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Продуктивні сили суспільства дві лінії розвитку продуктивних сил» з дисципліни «Основи економічної теорії»
