Україна в міжнародній науково-технічній та виробничій кооперації
Необхідність докорінної технічної та технологічної модернізації промислового й сільськогосподарського виробництва України, його переорієнтації на вищі світові стандарти з метою забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної продукції вимагає максимально ефективного використання наявних науково-технічного та економічного потенціалів країни, широкого розвитку міжнародної кооперації в галузі науки, освіти та виробництва. Продуктивні сили України характеризуються досить великими потенційними можливостями, хоча їх сучасний стан значно підірваний тією суспільно-політичною та економічною кризою, що її нині переживає Україна. Так, із 21,6 млн. чоловік, що зайняті в народному господарстві країни, близько 3 млн. - спеціалісти з вищою освітою, причому більше половини з них працюють безпосередньо в галузях виробничої сфери. До цього слід додати ще 2 млн. спеціалістів із середньою технічною освітою. В країні налічується 700 тис. тих, хто займається науково-технічною творчістю. В розрахунку на душу населення за цим показником Україна переважає всі європейські країни. Але якщо за кількісними показниками наша країна знаходиться в перших рядах цивілізованих країн, то за іншими складовими науково-технічного потенціалу - передові позиції у світовій науці, рівень фінансування наукових досліджень і їхня матеріально-технічна база, організація системи впровадження результатів науки у виробництво і, нарешті, професійний рівень кадрів, їхня кваліфікація - вона помітно відстає. Неадекватність показників економічного та науково-технічного розвитку України та розвинутих країн не може бути нездоланною перешкодою на шляху налагодження коопераційних зв'язків, хоча певною мірою є і стримуючим цей процес фактором. Розвиток міжнародної науково-технічної кооперації України можливий у таких формах: запозичення досвіду та знань шляхом запрошення іноземних спеціалістів, а також підготовка й підвищення кваліфікації національних кадрів за кордоном; взаємодія у створенні, розширенні та забезпеченні нормальної діяльності навчальних закладів, науково-дослідних та консультативних центрів, у тому числі спільних; співробітництво у галузі науки й техніки при будівництві, модернізації та експлуатації підприємства й інших об'єктів виробничого призначення і соціальної інфраструктури; обмін технологіями, ліцензіями, конструкторськими і проектними матеріалами, сприяння їх використанню; співробітництво у збиранні, обробці та використанні науково-технічної й економічної інформації. Найтісніші зв'язки в галузі науки й освіти Україна мала з Росією, а також деякими колишніми соціалістичними країнами Східної Європи. На жаль, в умовах розриву раніше існуючих державних, політичних та господарських зв'язків між ними, ослабло і співробітництво українських вузів і наукових закладів з відповідними науковими центрами вказаних країн, що, безумовно, підриває науково-технічний потенціал кожної з них. З метою запобігання науково-технічного регресу як в окремих державах СНД, так і в Співдружності в цілому, необхідно терміново розробити і прийняти перспективну програму співробітництва в галузі науки, освіти й нових технологій та оформити її відповідною системою угод. На основі поділу праці, що склався в галузі наукових досліджень, можуть розвиватися коопераційні зв'язки, що дадуть можливість концентрувати засоби та інтелектуальні сили на тих напрямах науково-технічного прогресу, з яких Україна займає провідне місце у Співдружності, має висококваліфіковані наукові колективи й могутню виробничо-експериментальну базу. У межах програми співробітництва слід визначити в кожному великому напрямі науки головну науково-дослідну організацію, яка координувала б і спрямовувала дослідження в даній галузі. До числа таких авторитетних центрів, що є лідерами вітчизняної науки, в Україні можна віднести Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона, Інститут надтвердих матеріалів, Інститут кібернетики ім. В. Глушкова, Миронівський НДІ пшениці ім. П. Ремесла та ін. Науково-технічні колективи як в Україні, так і в інших країнах - членах СНД в умовах економічної кризи зазнають фінансових і кадрових труднощів, подолання яких можливе за рахунок крупних гарантійних замовлень на розробку новітніх технологій, високоефективних матеріалів, машин і устаткування, приладів, предметів народного споживання з відповідним фінансуванням. Багато з них могли б розробляти науково-технічні проекти не тільки для своєї країни, а й інших держав СНД, Східної Європи, Близького Сходу. Спільні науково-виробничі проекти можливі у машинобудівній, електротехнічній, нафтогазовій, лісопереробній, космічній, сільськогосподарській та інших галузях. Доцільно було б створити міжнародний фонд підтримки вчених і сприяння науковим дослідженням у країнах СНД, який формувався б не тільки за рахунок окремих західних меценатів типу Сороса, а й великих пайових внесків кожної країни та різних спонсорів - представників ділових і фінансових кіл, міжнародних організацій. Сьогодні в цьому є велика потреба, оскільки нерівноцінні умови життя й праці в країнах СНД і Заходу призводять до масового "відпливу умів", що тягне за собою інтелектуальне виснаження нації. Новим і перспективним напрямом міжнародного академічного співробітництва України стає зростаюча кооперація з індустріальне розвинутими країнами, безсумнівними лідерами у сфері ; не тільки теоретичних досліджень, а й практичного використання наукових досягнень. Протягом останніх двох-трьох років здійснився справжній прорив у гуманітарній сфері відносин між Україною та державами далекого зарубіжжя як на Заході, так і на Сході. Десятки вузів, навчальних центрів, бізнес-шкіл, коледжів, училищ установили контакти і налагодили плідне співробітництво в навчальній, організаційно-методичній, науковій, фінансовій галузях з університетами і коледжами США, Канади, Німеччини, Франції, Швейцарії, Англії, Австралії, Японії, Китаю та ін. Із-за кордону в Україну по лінії міжвузівських зв'язків приїжджають уже сотні вчених різних спеціальностей для проведення лекцій, консультацій, відбувається обмін стажистами, аспірантами, студентами для "включеного навчання". Практикуються й інші форми наукового співробітництва - проведення міжнародних конференцій, симпозіумів, круглих столів; підготовка інтернаціональними колективами авторів підручників, монографій, проектів тощо. Ще важливішу роль у забезпеченні життєво необхідних потреб України відіграє виробнича кооперація з іншими державами, яка в останні роки набула у світі стрімкої динаміки. Міжнародна практика свідчить, що коопераційні угоди доцільні й економічно обґрунтовані у трьох випадках: якщо в країні відсутня сировина чи інші матеріали, необхідні для виробництва даної продукції; якщо у структурі готової продукції частка зарубіжних поставок перевищує 50%; якщо за технічними та експлуатаційними якостями вироби, що ввозяться за коопераційними поставками, кращі ніж національні аналоги. Основу економічної співдружності колишніх республік Союзу та їхню економічну інтеграцію становив поділ праці, тобто спеціалізація та кооперація республік на виробництві певних видів продукції, якими вони обмінювалися. При цьому каналами міжреспубліканського обороту реалізувалося понад 20% валового національного продукту. Ця цифра навіть дещо вища, ніж у країнах Європейського Союзу, де аналогічний показник дорівнює 18%. Залишається фактом, якого не можна недооцінювати, що й нині країни колишнього Союзу мають певною мірою єдиний економічний простір й інтегровану економіку. Виходячи із реального стану речей, слід зберегти і в майбутньому розвивати міжфірмові коопераційні зв'язки в тих галузях, в яких рівень інтеграції з Росією та іншими державами СНД найвищий. Це - машинобудування (енергетичне, хімічне, важке, електронне), авіа-, авто- та суднобудування, радіотехнічна і мікроелектронна промисловість. Більшість галузей машинобудування республіки на 50 і більше відсотків залежала від коопераційних поставок з інших республік. Облік технологічних зв'язків і витрат на виробництво продукції на вивіз і відповідно економія проміжних виробів при ввозі продукції найвищого ступеня переробки є підставою для розрахунку показників народногосподарської ефективності продуктообмінної діяльності. За оцінками спеціалістів, економічні параметри вивезеної з України продукції гірші, ніж ввезеної, що потребує внесення певних корективів у систему коопераційних зв'язків. Таким чином, для забезпечення реального суверенітету України необхідна розробка нової схеми промислового та інвестиційного кооперування з республіками колишнього Союзу. Виробничо-технічна кооперація може здійснюватися у трьох формах. Перша - на грунті вже існуючої спеціалізації (нетоварної, подетальної, технологічної), зв'язки між підприємствами України та інших держав СНД перетворюються у міжфірмові, зберігши за наявності заінтересованості сторін взаємні зобов'язання, оформивши їх контрактами на відповідний період. Друга - в тих випадках, коли виробництво має взаємодоповнюючий характер і підприємства різних країн являють собою нерозривні ланки технологічного ланцюжка, необхідно трансформувати їх у трансдержавні організаційно-господарські структури за типом ТНК, де одне підприємство є головним, а решта його філіалами і зв'язки між ними здійснюються у вигляді внутрікорпораційних поставок. Третя - спільні розробка, фінансування та реалізація наукових і виробничих програм, а також створення спільних підприємств у різних сферах економіки. В числі першочергових акцій у цьому напрямі слід здійснити заходи щодо розробки разом з Росією проектів у лісотехнічній та деревообробній галузях, розвідці та видобуванні нафти й газу, рибній промисловості, енергетиці, наукових дослідженнях, зокрема космічних. Частка України в цих проектах може бути представлена фінансовими ресурсами, кадрами, технологічним устаткуванням. Що стосується участі України в коопераційному співробітництві із західними країнами, то його масштаби незначні. Таке становище зумовлено рядом причин: недооцінкою в минулому цієї форми ділового спілкування, невідпрацьованістю правових, організаційно-економічних і валютно-фінансових аспектів співробітництва, а також відсутністю глибокої заінтересованості західних підприємств щодо України. Розвиток коопераційних зв'язків мусить спиратися на набутий у минулому досвід й апробовані форми. Однією з них є компенсаційні угоди, котрі були поширені у 70-80-ті роки між колишнім СРСР і країнами Західної Європи й охоплювали різні галузі економіки. Доцільно відновити цю форму співробітництва і поширити її на відносини не тільки з розвинутими країнами, а й з тими, що розвиваються. Важлива роль у системі сучасних міжнародних економічних відносин належить технологічному обміну. Він охоплює продаж ліцензій на різні види промислової власності, ноу-хау, надання інженерно-консультаційних послуг та ін. Запозичення прогресивних зарубіжних технологій - це ефективний спосіб у короткі строки здійснити поповнення виробничих фондів, піднести їх технічний рівень. Функцію експертизи іноземних технологій, їх розміщення на підприємствах республіки виконує створений урядовий орган - Національний центр з використання іноземної допомоги. Нормальним середовищем для залучення й ефективного використання іноземних інвестицій є ринкова економіка з притаманними їй розвинутими нормативно-правовими та економічними регуляторами й відповідною інфраструктурою. Таке середовище в Україні тільки формується. Тому, виходячи зі своїх стратегічних інтересів й адекватно оцінюючи зовнішні та внутрішні фактори, Україна повинна створювати штучний інвестиційний клімат, сприятливий для іноземних інвесторів. Створення такого клімату відбувається в умовах поглиблення негативних тенденцій у розвитку національної економіки: скорочення фізичних обсягів виробництва; збільшення дефіциту товарів та послуг на споживчому ринку; згортання інвестиційної діяльності, різкого спаду темпів будівництва як промислових об'єктів, так і об'єктів соціально-культурного призначення; стійкого падіння продуктивності праці; величезного дефіциту бюджету. Несприятливими є і фактори зовнішнього середовища: жорстка регульованість основних ринків капіталу переважно на міжнародному та наднаціональному рівнях в умовах дефіциту вільного капіталу; превалювання закритих ринків капіталів внаслідок поглиблення процесів транснаціоналізації; значний зовнішній борг України, можливість його використання як інструменту тиску; дискримінаційна політика деяких держав стосовно України; конкурентність інтересів України, країн СНД та східноєвропейських країн стосовно залучення іноземних інвестицій. Необхідними умовами залучення іноземних інвестицій є: політична стабільність; позитивне відношення до іноземних інвестицій; розробленість нормативно-правових регуляторів, їхня надійність і доступність, а також передбаченість можливих змін. Важливим каналом іноземних інвестицій в економіку України є створення на її території спільних підприємств (СП). їх кількість на кінець 1995 р. складає 3,8 тис. Найбільше спільних підприємств створено з фірмами Німеччини, США, Польщі, Австрії, Болгарії, Угорщини. Розвиток широкої мережі СП із партнерами з різних країн має на меті вирішення як стратегічних завдань, так і короткострокових. До завдань перспективного характеру відносяться: залучення іноземних інвестицій у ті сфери матеріального виробництва та інфраструктури, які їх гостро потребують; запозичення зарубіжного досвіду в галузі організації виробництва й управління ним; отримання передових технологій, ноу-хау, ліцензій; підвищення якості продукції і створення конкурентного середовища; підвищення кваліфікації персоналу, що працює на СП; розвиток експортноорієнтованого сектора економіки і збільшення експорту продукції. До числа поточних завдань, що їх намічалося вирішити з допомогою СП, відносяться: часткова ліквідація дефіциту на споживчому ринку товарів та послуг; залучення іноземної валюти в країну, а також її одержання завдяки нарощування експорту; збільшення високооплачуваних робочих місць. Аналіз хоча і не досить тривалого досвіду підприємницької та комерційної діяльності створених в Україні СП дає підстави сформулювати деякі загальні тенденції розвитку цього процесу, виявити окремі прорахунки й негативні моменти, окреслити існуючі проблеми. Передусім слід визнати, що значного соціально-економічного ефекту від діяльності спільних підприємств у країні не одержано. Так, шляхом їх створення передбачалося досягти доступу до новітньої зарубіжної техніки, технології і менеджменту. Однак обсяги імпортованих знань досить скромні й не можуть істотно впливати на рівень технологічного розвитку країни. І не випадково, що в Україні за цей період не з'явилося скільки-небудь помітних новинок продукції, виготовленої за допомогою застосування сучасних технологічних процесів. Не може себе достатньою мірою проявити і зарубіжна система управління економічними структурами, оскільки СП функціонують у нестандартних кризових умовах. Не відіграють СП істотної ролі і в наповненні внутрішнього ринку нашої країни промисловою продукцією, сировинними та продовольчими товарами. Численні СП, реалізуючи свою продукцію за кордоном, не прагнуть одержаний прибуток інвестувати в подальше розширення своїх підприємств в Україні чи диверсифікувати свій капітал в інші галузі господарства республіки, а значну частину валюти залишають на своїх рахунках у зарубіжних банках. В Україні відсутня концептуальна програма взаємозв'язку спільних підприємств з її народногосподарським комплексом, а також співвідношення цього виду діяльності з іншими формами спільного підприємництва і міжнародного співробітництва загалом. Незважаючи на те, що прийняті раніше державні акти та урядові рішення тою чи іншою мірою визначили багато юридичних і технічних аспектів цієї проблеми, конкретної системи заходів для адаптації СП до економіки України до цих пір немає. Але це і зрозуміло, оскільки до недавнього часу інші форми виробничої кооперації практично не розвивалися і жодна з них, будучи вирваною із загального контексту інтернаціоналізації виробництва і процесів світового усуспільнення капіталу, не може бути достатньо стійкою й ефективною.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Україна в міжнародній науково-технічній та виробничій кооперації» з дисципліни «Основи економічної теорії»
