Провідні позиції серед різних видів цінних паперів у ринковій економіці займають акції. Акція - цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує пайову (майнову) участь у статутному фонді акціонерного товариства, членство в ньому та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. Акція має такі обов'язкові реквізити: фірмове найменування акціонерного товариства та його місцезнаходження, найменування "акція", її порядковий номер, дату випуску, вид акції та її номінальна вартість, ім'я власника для іменної акції, розмір статутного фонду акціонерного товариства, а також кількість акцій, що випускаються, строк виплати дивідендів, підпис голови правління й печатка. Акції можуть бути іменними, на пред'явника, привілейованими та простими. Громадяни мають право бути власниками, як правило, іменних акцій. Їх обіг фіксується у книзі реєстрації в акціонерному товаристві, до якої вносяться відомості про придбання акцій, їх кількість у руках кожного акціонера. Щодо акцій на пред'явника, то тут реєструється лише загальна кількість. Пред'явницькі акції, в свою чергу, поділяються на два види: а) звичайні; б) привілейовані. Звичайні акції дають право на дивіденди, що коливаються залежно від результатів господарсько-фінансової діяльності акціонерного товариства і величини отриманого прибутку. Власник звичайної акції ризикує не отримати дивідендів взагалі, бо отримує їх останнім і лише з тієї частини прибутку, що залишається після розподілу за привілейованими акціями. Водночас він має право заслуховувати на зборах акціонерів адміністрацію, затверджувати її звіти, брати участь у виборах керівних органів акціонерного товариства. Кожна звичайна акція - це один голос на зборах акціонерів. Тому її власник стає не лише власником паю, а й співвласником підприємства, який може брати участь в управлінні ним. Привілейовані акції можуть випускатися розміром до 10% статутного фонду. Вони дають переважне право їх власникові на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна на випадок ліквідації акціонерного товариства. Власники привілейованих акцій участі в управлінні не беруть, а щорічно виплачуваний їм дивіденд є фіксованим відсотком до номінальної вартості акції. На перший погляд привілейовані акції дають їх власнику значний виграш порівняно з власником звичайних акцій. Він не лише отримує фіксований доход навіть тоді, коли коштів не вистачає для оплати дивідендів усім іншим акціонерам, а й на випадок банкрутства його збитки мінімальні. Привілейовані акції вигідні також тому, що їх можна в будь-який час обміняти на встановлену кількість звичайних акцій того ж емітента з можливим виграшем від приросту їх курсової вартості. Але власник привілейованих акцій хоча і є власником, та не є господарем акціонерного товариства, тому що не бере участі в управлінні ним. У цьому криється принципова відмінність привілейованих акцій від звичайних. За рахунок прибутку, що залишається у розпорядженні товариства після сплати податків, інших платежів та відсотків за банківський кредит, власникам акцій сплачується дивіденд, розмір якого залежить від маси прибутку, співвідношення між його нагромаджуваною та споживаною частинами, виду й кількості акцій та інших факторів. Намагання акціонерних товариств підтримувати дивіденди на високому рівні пояснюється тим, що від цього залежить курс акцій і визначається рейтинг корпорації, який, у свою чергу, визначає її спроможність через високу репутацію залучати достатню кількість позичкового капіталу або використовувати для додаткового випуску акцій. Отже, акція є формою розподілу частини додаткового продукту за вартістю, а тому дивіденд нічого спільного не має з розподілом за працею. Громадян колишнього СРСР тривалий час повчали, що згідно з "Капіталом" К. Маркса дивіденд є частиною реалізованої додаткової вартості, джерелом нетрудових доходів і тому його не можна узгодити з трудовим вкладом. Адже розміри дивіденда пропорційні номінальній ціні акції, а не трудовому вкладу. Як же тепер ми маємо розглядати дивіденд? 1. Насамперед слід мати на увазі, що політики минулого орієнтували теорію на розробку версії "споживацького соціалізму", в якому основними засобами виробництва володіла держава та її органи. Тому й функцію виробничого нагромадження могли виконувати виключно ці органи. Нині ж, коли визнано право кожного громадянина України володіти засобами виробництва, він може здійснити його з допомогою купівлі акцій, тобто брати участь у виробничому нагромадженні. Якщо існує право формування засобів виробництва, то чому ж не визнати і право дивіденду. При цьому не треба боятися диференціації доходів у власників акцій, тому що вона стимулює вдосконалення виробництва, робить усіх власників акцій співвласниками колективного за своїм характером виробництва. Побоювання стосовно того, що власники акцій можуть жити не працюючи, знімаються за допомогою відповідної податкової політики. 2. У тлумаченні дивіденду слід виходити з того, що хоч він не є безпосереднім результатом праці власника вкладених в акцію коштів і в такому розумінні допустиме його тлумачення як нетрудового доходу, проте він не може привласнюватися всіма працівниками акціонерного підприємства. Адже, скажімо, за кошти акціонерів тут здійснюється технічна модернізація і забезпечується таке вдосконалення технологій та організації виробництва, яке й забезпечує зростання продуктивності живої праці. Отже, зростання продуктивності праці, а не інтенсифікація забезпечило збільшення прибутковості. При цьому трудові зусилля працівників акціонерного підприємства залишаються незмінними. Тоді за що ж їм додатково платити? Справедливо, що ці кошти перетворюються в джерело дивіденду. Більше того, підвищення оплати праці працівників акціонерного товариства за рахунок вкладення коштів акціонерів було б украй недоцільним, призвело б до прямого "паралічу" їхньої заінтересованості в інтенсивній праці. Саме таке становище нині склалося на державних підприємствах, що стало одним із факторів поглиблення кризи. 3. За вільного продажу акцій неможлива і гіпертрофія економічної влади в акціонерних товариствах. Запобігти цьому можна шляхом законодавчого регулювання величини індивідуального володіння акціями, придбанням певного пакета акцій колективом підприємства та державою. Водночас акції працівників акціонерного товариства становлять довготривалу основу їхньої матеріальної заінтересованості, роблять кожного господарем, що зацікавлений у стабільній діяльності підприємства на далеку перспективу. Якщо ж колектив підприємства виступає як один із засновників акціонерного товариства, то він бере безпосередню участь у визначенні загальної кількості акцій (вона не може бути більшою за статутний фонд чи вартість усього майна), а також у вирішенні питань, кому і скільки акцій продавати. 4. Акціонерні товариства мають незаперечні переваги над державними підприємствами. Адже власники акцій, навіть не працюючи на підприємстві, зацікавлені в підвищенні його прибутковості. Більше того, акціонери можуть підтримати і таке рішення, щоб прибуток, скажімо, не розподіляти між акціонерами, а повністю використати на закупівлю досконалішого обладнання. Наприклад, акціонерне товариство із статутним фондом в 10 млн. грн. отримало після сплати податків прибуток в 1 млн. грн. Це означає, що можна сплатити дивіденд в 10%. Але акціонерне товариство вирішило закупити новітнє обладнання для докорінної реконструкції основних виробничих фондів. За умов ринкової економіки все майно вже становитиме 11 млн. грн., вартість однієї акції вже дорівнюватиме не 1000 грн., а 1100 грн. Коли ж врахувати подальші перспективи зниження витрат матеріалів та праці, то ринкова вартість акцій додатково зросте ще на 50-100 грн. Ось чому акціонерам вигідніше вкладати кошти в технічне й технологічне вдосконалення виробництва, ніж прагнути до постійного збільшення дивідендів. Величина дивідендів не може бути довільною. Вона залежить насамперед від величини прибутку, тривалості періоду, по Закінченні якого оцінюється цей прибуток, від бажання людей заощаджувати чи витрачати кошти на поточні споживацькі потреби, від величини ризику, економічної кон'юнктури та індексу інфляції, оскільки вона змінює купівельну силу грошових одиниць. За умов корпоратизації, що розгорнулася лише в 1995 р., розрахунок розміру сплати дивідендів складається з обсягу річного чистого прибутку акціонерного товариства після корпоратизації. Абсолютний розмір дивідендів залежить від величини чистого доходу і загальної кількості акцій. Відносний розмір дивідендів залежить від абсолютних розмірів дивідендів, поділених на номінальну вартість акцій. Власнику важливо знати ефективність володіння акцією. Якщо акціонер володіє акцією весь рік, то для визначення доходів, який складається із зрослої курсової вартості акції і дивіденду. Однак акція може купуватися і після початку фінансового року або ж продаватися до його закінчення. Тоді у формулу вноситься додаткова поправка на строк володіння акцією. Тут слід мати на увазі, що, по-перше, всі нарахування дивідендів акціонерні товариства проводять виходячи з номінальної вартості акції незалежно від їх курсової ціни; по-друге, доход акціонера від підвищення курсової вартості акції може бути реалізованим лише при продажу її за новою ціною, що зросла й проявляється у вигляді збільшення капіталу. Скоріше можна сказати, що це потенційний, можливий доход акціонера. Важливою перевагою акціонерного товариства є також його обмежена відповідальність за зобов'язаннями. Власник акцій ризикує лише капіталом, вкладеним в акції. В акціонерних товариствах формується демократичне управління, розширюється громадський контроль за фінансово-господарською діяльністю, стимулюється якісна праця акціонерів-пайовиків.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Акції» з дисципліни «Основи економічної теорії»
