При виготовленні килимів і килимових виробів, крім вовни, шовку, бавовняної і льняної пряжі, штучних і синтетичних волокон, застосовують текстуровані пряжоподібні нитки і різноманітні барвники. Вовна -- сировина для виготовлення килимової пряжі. Застосовується груба і напівгруба овеча вовна, рідше - відходи шкіряного й овечо-шубного виробництва. Для виготовлення килимової (ворсової) пряжі використовують овечу вовну грубої тонини 40,1 - 67 мкм та напівгрубої тонини 34,1 -40 мкм. Кращою є вовна весняного стриження. Від овець помісних порід отримують напівгрубу шерсть, від грубововняних - грубу. Використовують білу вовну різних порід овець. Для виготовлення махрових килимів використовують вовну кіз. Разом із хімічними волокнами вона також застосовується для виготовлення килимових виробів з нерозрізним ворсом (букле). У килимарстві велике значення має підбір барвників, стійких до дії світла, тертя, води, хімічного чищення. Застосовують природні й синтетичні барвники. Рослинні барвники добувають з коріння, стебел, квітів, кори і листя різних рослин. Для цього використовують плоди каштанів, марени, сарчоба, волоського горіха, верби тощо. Найчастіше застосовують синтетичні барвники, найпоширенішими є: кислотні, протравні, хромові, кубові, катіонні, дисперсні. Для фарбування синтетичних волокон застосовують спеціально підібрані марки барвників. Наприклад, для фарбування поліамідних волокон використовують металомісткі, для нітрону - катіону; для поліефірних волокон--дисперсні барвники. Характеристика споживних властивостей Якість килимів і килимових виробів перевіряють ВТК і лабораторії ідприємств-виробннків відповідно до ДСТУ (або ГОСТів). До головних властивостей, які мають практичне значення при використанні килимів, належать: зносостійкість; стійкість до зминання і продавлювання; стійкість до забруднення; стійкість пофарбованої ворсової поверхні; ступінь статичної електризації синтетичних килимових виробів, акустичні, теплоізоляційні властивості, лінійні розміри, маса 1 м2 килима, маса ворсу на 1 м~, щільність. Зносостійкість -- опір до тертя робочої поверхні килима цей показник є одним із найважливіших. Зношування поверхні килима залежить від фізико-механічних властивостей волоконних матеріалів і ниток, з яких його виготовлено, структури килима і способів його оздоблення. Лабораторними випробуваннями килимів на стійкість до тертя різними за конструкцією приладами з кількістю циклів визначають втрату маси ворсу внаслідок випадання мігруючих волокон і зменшення товщини шару ворсу. Результати цих дослідів і дані експлуатації килима є критеріями, на підставі яких установлюють гарантійний термін його служби. Для лабораторних досліджень стійкості до тертя з килима вирізають пробу розміром 100 см2, яку зважують, витримують в повітряному середовищі з відносною вологістю б5Ђ2 % і температурою 20+2 ⁰С протягом 24 год. Після цього установлюють загальну товщину досліджуваного зразка. Половину зразка (площею 50 см2) затискують у приладі для тертя поверхні ворсу (до оголення каркасу тканини килима) і встановлюють визначене число циклів роботи приладу. Тертя зразка виконують при навантаженні 2 кг карборундовими дисками або іншими витираючими матеріалами. Про наслідки лабораторних досліджень стосовно стійкості до тертя судять за втратою маси (г/см2), віднесеної до одиниці площини поверхні ворсу над ґрунтовим матеріалом килима, а також за зменшенням товщини шару ворсу (мм). Збереження зовнішнього вигляду килима оцінюють після виконання установленої кількості циклів тертя внаслідок порівняння із стандартними зразками - еталонами. Стійкість до зминання і продавлювання. Зменшення товщини килима тісно пов'язано зі зміною його зовнішнього вигляду. Зміна товщини за рахунок зминання ворсу визначається дією динамічного навантаження з допомогою приладів, укомплектованих товщиноміром Зразок килима площею 10 см2 піддається дії циклічного навантаження 2,2 кг/см" протягом 2 год., що відповідає навантаженню, створеному стільцем або табуреткою із чотирма ніжками, на яких сидить людина масою 80 кг. Критерієм для характеристики пружних властивостей шару ворсу досліджуваного зразка килима служить глибина стиску, яку вимірюють після зняття навантаження зі зразка з інтервалами в 15, ЗО і 60 хв. Показником зміни товщини зразка килима є різниця в товщині килима до і після динамічного навантаження. У цьому випадку при визначенні якості килима звертають увагу на збереження його початкового вигляду, кольору, рисунка і фактури, відсутність вм'ятин ворсу внаслідок впливу довготривалих навантажень меблів на килим. Стійкість до забруднення. Зразок килима вміщують у барабан з чотирибашмачним осердям, який обертається зі швидкістю 2000об/год. У барабан вміщують також раніше приготовлену штучну суміш бруду, яка складається, наприклад, із таких компонентів, %: глини -- 76,5; білила -20,0; активованого вугілля -1,25; оксиду заліза (іржі) -1,25; сажі -1,0. Штучна суміш бруду може також включати білий пігмент (каолін або глину--50 %, кварцовий пісок - 38 %), чорний пігмент (активоване вугілля - 1 %, оксид заліза - 0,5 %). а також жирові речовини (ланолін - 7,5, вазелін - 2,5 %). Суміш перемішують у ємності, просіюють через сито і змішують із дев'ятьма частинами піску. Стійкість килима до забруднення визначають зіставленням еталона із зразком, колір і товарний вигляд якого не повинні змінюватися після чищення. Ступінь забруднення килимів визначають з допомогою емісійного спектрального фотометра. Результати досліджень порівнюють із зразками килимів, які були піддаш штучному забрудненню. Масу і загальну вагу килима визначають з допомогою чотирьох проб розміром 100 х 100 мм кожна. Проби вирізають у різних місцях за попередньо нанесеними лініями, відступивши від краю не менше як па 5 см. Одну пробу зберігають як контрольну. Зразки килимів витримують у кондиційних умовах протягом 24 год., теля чого зважують з точністю до 0.1 г. Масу килима розраховують за формулою М =Тх100 / З де Т- маса трьох проб, г/м2 З--кількість зважених проб. Масу ворсу на 1 м2 килима визначають, використавши розпускання каркаса, поступово відділяючи нитки основ і утоку і звільняючи юпки ворсу. Ворс збирають у бюксі, витримують у кондиційних умовах ї зважують з точністю до 0,1 г. Якщо на зворотному боці килима нанесено клемові компонента, латексні або інші розчини, то для одержання зразка без цих покриттів перед обробкою до нього пришивають вирізок щільної тканини відповідних розмірів. Масу ворсу визначають також методом зрізання ворсу (розрізного або петельного). Щільність килимів. Встановлюють з допомогою вимірки зальної лінійки. Щільність основи або утоку визначають на зворотному боці килима підрахунком кількості ниток, що припадають на 10 см. Кількість ниток підраховують не менше ніж в п'яти місцях, рівномірно розташованих по всій вимірюваній довжині. Підрахунок кількості каток виконують на відстані не менше 10 см від краю килима. Причому початок підрахунку на шкалі лінійки повинен співпадати з першою ниткою основи утоку). Кількість утокових ниток визначають підрахунком кількості видимих ниток утоку (стібків) на зворотному боці килима, які припадають на 10 см. При двоутковому закріпленні ворсового пучка видиму кількість куткових ниток перемножують на 2. а при триутоковому закріпленні ворсового пучка - на 3. Щільність килима за основою або утоком визначають як середньоарифметичну величину результатів відповідних вимірювань із точністю до 0.5 ниток. Міцність закріплення ворсу в ґрунті килима характеризується величиною зусилля, необхідного для зняття з каркаса килима одного ворсового пучка.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Сировина і матеріали» з дисципліни «Комерційне товарознавство»
