Нині у світі відбиваються глибокі зміни, пов’язані з формуванням інформаційного суспільства. Внаслідок щодо докорінно змінюється економіка, виникають нові форми організації виробництва та менеджменту, змінюється характер трудових взаємин, постають нові вимоги до персоналу, підвищується відповідальність інститутів держави у формуванні цих процесів. Перехід розвинутих країн до конкурентних переваг технологічного характеру відбився в сучасних поглядах на національну конкурентоспроможність, в яких підкреслюється пріоритет високої продуктивності та відповідного рівня життя громадян. Про нове значення людських ресурсів у конкурентоспроможності країни та сучасних вимог до їх якості свідчать урядові програми, дослідження, виступи відомих економістів та політичних лідерів. Так, нова американська адміністрація одним із пріоритетних завдань вбачає стратегічне управління людським капіталом. Необхідність переходу до стратегії розвитку, що ґрунтується на інноваційній модернізації українського суспільства, стала й основною ідеєю Послання Президента до Верховної Ради “Європейський вибір”. Формування елементів людського капіталу відбивається у межах складного комплексу взаємопов’язаних виробничих, освітніх і дослідницьких структур. Для відтворення людського капіталу, — інженерів, учених, висококваліфікованих спеціалістів, окрім матеріальної бази, необхідні й технології передання досвіду, знань, інтенсивного обміну інформацією, отримання освіти впродовж всього життя тощо. Особливість людського капіталу дає змогу восокорозвиненим країнам проводити селективну еміграційну політику, не здійснюючи початкових інвестицій. За офіційними даними попит тільки на фахівців у сфері комп’ютерних технологій у 2002 році по країнах ЄС становив 1,6 млн осіб. Експорт висококваліфікованого людського капіталу для країн із перехідними економіками представляє велику загрозу для національної безпеки, втрачаючи науково-виробничі комплекси, позиції на ринку високотехнологічних галузей. Звісно, витрати на освіту, професійну підготовку, підвищення кваліфікації персоналу, оздоровлення тощо розглядають як інвестиції в людський капітал, які уможливлюють підвищення якості трудових ресурсів основного елементу в “економіці знань”. Дослідження конкурентоспроможності України, згідно рейтингів Всесвітнього економічного форуму, дає змогу оцінити економічні реформи в країні, виявити вузькі місця та резерви щодо поліпшення цього індикатора. Необхідно відзначити, що хоча загальний рівень трудових ресурсів у вітчизняній економіці оцінюється як невисокий, субфактори цієї складової свідчать про конкурентні переваги України (табл. 4.8). Так, Україна входить у 3 % найосвіченіших націй у світі: 4-та серед 133 країн. Крім того, за рівнем математичної підготовки та наукової освіти наша держава посідає 21 позицію, а за рівнем підготовки в системі середньої та початкової освіти — 22. Рівень шкільної освіти середнього працівника — в роках — дає змогу зайняти 34 місце. За наявністю значних трудових ресурсів Україна посідає 6 місце в світі. Надзвичайно низькі рейтинги нашої держави щодо зростання коефіцієнта зайнятості (45 місце); продуктивності робітників (50 місце) та навчання робітників на робочих місцях (52 місце). Крім того, внаслідок низької мінімальної заробітної плати, а також слабкого впливу колективних угод, вартість робочої сили залишається невисокою і є відносним чинником конкурентної переваги (відповідно 15 та 3 місця). До речі, в дослідженнях, конкурентоспроможності проведених іншою організацією — J.E. Austin Associates (J.A.A.) теж виділялась висока якість людських ресурсів, які функціонують у вітчизняній економіці, та низька соціальна захищеність населення. Рейтинг по Індексу людського розвитку (ІЛР) ООН — вище середнього, що це викликано, перш за все, високим рівнем освіти населення, за яким наша країна наближається до промисловорозвинутих держав світу. А до факторів, що зменшують ІЛР, відносять очікувану тривалість життя та середньодушовий ВВП.
Таблиця 4.8 МІСЦЯ УКРАЇНИ В РЕЙТИНГАХ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ВСЕСВІТНЬОГО ЕКОНОМІЧНОГО ФОРУМУ ПО ФАКТОРУ “ПРАЦЯ” Субфактори Місця 1 “Робоча сила” (наявність у державі великої кількості робочої сили) 6 2 “Учасники робочої сили” (поширеність праці жінок і літніх людей) 31 3 “Дитяча праця” (заборона на дитячу працю) 36 4 “Середня тривалість навчання” (достатність середньої кількості років на навчання робітників для конкуренції в світовій економіці) 34 5 “Системи початкової і середньої освіти” (якість навчання) 21 6 “Навчання робітників і службовців” (наявність програм для навчання робітників) 52 7 “Продуктивність робітників” 50 8 “Регулювання мінімальної заробітної плати” (чи регулювання заробітної плати впливає на вартість найманих некваліфікованих робітників) 15 9 “Практика найму і звільнення” (гнучкість практики найму і звільнення роботодавцем) 16 10 “Гнучкість на ринку праці” (соціальний захист ринку праці) 42 11 “Страйки” (частота проведення страйків) 41 12 “Вплив колективних угод” (чи впливають суттєво колективні угоди на вартість праці) 3 13 “Зростання коефіцієнта зайнятості” 45 14 “Рівень безробіття” не атестувалося 15 “Ставка заробітної плати робітника обробної промисловості” не атестувалося Джерело: Україна на шляху європейської інтеграції. — К.: Мін. економіки, 2000. — с. 227—229. Ріст благополуччя в державі, а також ефективність функціонування господарської системи відбиває відносний показник ВВП на думку населення. Крім того, в дослідженнях ВЕФ виявлено тісний зв’язок між цим показником і індексом конкурентоспроможності. Згідно результатів Європейської програми співставлень для країн СНД, істотно змінились обсяги ВВП на душу населення в багатьох держав і в Україні (табл. 4.9). Розрахунок цього показника з урахуванням ПКС і в поточних цінах знизився у 2000 році в порівнянні 1990 роком на 43 %. Але для співставлення обсягів ВВП на душу населення у динаміці, необхідно його розділити на темп інфляції долара США щодо базового року. З урахуванням останнього цей показник знизився, відповідно, на 54 %. Таблиця 4.9 ДЕЯКІ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВІ ПОКАЗНИКИ В УКРАЇНІ в 1995—2000 рр. Показники 1990 (довідково) 1995 1996 1997 1998 1999 2000 1. ВВП, млрд доларів США по ПКС, в поточному році 343,1 185,4 169,9 167,6 166,4 168,0 184,9 2. Кількість населення, млн осіб, 51,8 51,7 51,3 50,9 50,5 50,1 49,7 у т.ч. працездатного віку 28,5 28,3 27,2 27,3 28,2 28,3 3. Зайнятість населення в усіх сферах економічної діяльності, млн осіб 25,4 23,7 23,2 22,6 22,3 21,8 28,3 4. Чисельність зареєстрованих безробітних, млн осіб … 0,127 0,351 0,637 1,003 1,175 1,150 5. Продуктивність праці, тис. дол. США (1р : 3р) 13507,9 6505,3 6003,5 6161,8 6095,2 5957,4 6533,6 6. Середньомісячна номінальна заробітна плата, дол. США 135 49,8 68,8 76,9 62,7 43,0 42,3 7. ВВП на душу населення, дол. США по ПКС, у поточних цінах 6644 3616 3341 3323 3325 3384 3754 8. ВВП на душу населення, дол. США по ПКС, в цінах 1996 р. 7652 3682 3341 3267 3230 3243 3530 Поряд із такою характеристикою як ВВП на душу населення, продуктивність праці (ПП) відбиває рівень економічного розвитку країни. Аналіз динаміки цього показника за 1990—2000 рр. свідчить, що рівень ПП в Україні знижувався і в 2000 р. становив близько 49 % проти 1990 р. Таке зниження ПП зумовлене, перш за все, спадом обсягу промислового виробництва — на 48,9 %, сільського господарства — на 51,5 %, а ВВП в абсолютному вираженні скоротився до 46 %. При цьому зайнятість скорочувалася швидше, ніж виробництво, і в 2000 р., в порівнянні з 1990 р., знизилася на 15 %, а це становило майже 4 млн осіб. До того ж рівень офіційного безробіття у 2000 році виріс на 4,2 % працездатного населення, або — на 12 % до кількості економічно активного населення. Хоча відомо, що приховане безробіття в кілька разів перевищує офіційне. Якщо на 1.01.2000 року пропозиція робочої сили на ринку праці склала 1,2 млн осіб, то потреба підприємств у працівниках на заміщення вільних робочих місць становила 50,7 тис. осіб (24 місця на вакансію). У 2000 р. в державній службі зайнятості зареєстровано 44,6 % осіб з вищою освітою. Система навчання також потерпає від негативних процесів. За роки реформування Україна частково втратила свої переваги в системі освіти, що відіб’ється державі погіршенням національної конкурентоспроможності. Значно зменшилася кількість учнів у середніх навчальних закладах протягом останніх років. Крім того, зменшується кількість професійно-технічних навчальних закладів, — із 1246 у 1990 р. до 977 у 2000 р., відповідно знизилася й кількість учнів, що в них підготовлені. Підвищували кваліфікацію в ПТУ близько 2,9 тисяч працівників підприємств і незайнятого населення, а це надзвичайно низький рівень. Інноваційна стратегія розвитку передбачає підготовку та підвищення кваліфікації значно більшої кількості працівників. Хоча й зросла кількість студентів у вищих навчальних закладах, проте для малозабезпечених верств населення вища освіта залишається недосяжною. Зазнала змін у бік зниження міжгалузева структура чисельності фахівців із вищою освітою. Слід зазначити, що близько 70 % спеціалістів з повною вищою освітою зосереджені в освіті, промисловості, охороні здоров’я та апараті держуправління. Поповнення наукового потенціалу вищої кваліфікації здійснюється в нашій країні за рахунок підготовки фахівців в аспірантурах. Хоча кількість прийнятих аспірантів і докторантів зросла, проте зменшилася питома вага підготовлених фахівців. Так, якщо у 1990 р. кількість підготовлених аспірантів становила 81 % прийнятих, то у 1996 р. — лише 55 %, а у 1999 р. — 69 %. Констатуючи факти економічного зростання, необхідно зазначити, що ріст доходів населення стримується, а це негативно впливає на відтворення робочої сили, мотивацію до творчості тощо. Так, реальна заробітна плата зменшилась у 3,8 раза, а реальні виплати з пенсій — у 4 рази в порівнянні з аналогічними показниками 1990—1991 рр.* Отож темпи падіння середньої заробітної плати склали близько 70 %, а продуктивності праці — 49 %, що в півтора рази перевищило темпи падіння продуктивності праці та темпи падіння ВВП. Дається взнаки й, низька питома вага заробітної плати у ВВП, яка в 2000 році становила 44,9 %, а в країнах ЄС в останні роки — відповідно 68,5—71,5 %, в США — 71,5—72,5 %, Японії — від 74 до 76 % [10]. Хоча в останні роки середньомісячна заробітна плата зростала у всіх галузях економіки, однак її рівень у 2000 р. склав менше 40 доларів США. Нерівномірним це зростання спостерігалось як поза галузями (диференціація 1 : 6), так і всередині останніх, а також по регіонах України (диференціація 1 : 3). Негативною є тенденція до фактичної деградації кваліфікованої робочої сили. Як показують статистичні дані в галузях, що визначають науково-технічний поступ і наукомістке виробництво, реальна заробітна плата у нас — найнижча. Так, рівень номінальної заробітної плати у 2000 році в приладобудуванні становив 149 грн., а міжгалузева диференціація становить 1 : 7. Найвищі рівні на підприємствах атомної промисловості, газової, нафтодобувної (в них висока питома вага позатарифної частини оплати праці). До незахищеної категорії населення належать працівники освіти, охорони здоров’я та культури — найінтелектуальніші верстви населення. Їх оплата праці у 2—3 рази нижча, ніж у промисловості. Аналіз структури фонду оплати праці протягом останніх років показав поступове збільшення частки основної заробітної плати у загальній сумі нарахувань. Водночас зменшилася питома вага додаткової оплати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат. Такі зміни в структурі оплати праці свідчать про зменшення можливостей підприємств щодо стимулювання праці, — структура фонду оплати праці пов’язана з фінансовим станом підприємств і неможливістю матеріального заохочення робітників до праці. Та й нормативно-правова база не відповідає умовам розширеного відтворення соціальної сфери, і податковий тиск на фонд заробітної плати. Існуючий рівень прибутків економічно активного населення зумовлює неповноцінне відтворення робочої сили, низьку мотивацію до праці, незацікавленість у технологічному оновленні виробництва. Досвід деяких країн свідчить, що без суттєвої зміни реальних прибутків неможливо дати поштовх до стійкого розвитку економіки. Адже низький рівень оплати праці — це і відповідний платоспроможний попит населення, що стримує розширення внутрішнього ринку та технологічне оновлення виробництва. Отже, внаслідок низького рівня прибутків, затримки виплат заробітної плати, безробіття та бідності вагома частина населення потребує соціальної допомоги. Якщо у 1992 р. в структурі Зведеного бюджету на ці заходи передбачалося близько 19 %, то у 2000 р. — 12,4 %. За таких обставин знизилося фактичне споживання більшості товарів та послуг, змінилася структура витрат населення. Так, у бюджеті громадян із середнім прибутком, понад 50 % складають продукти харчування, а це один із показників бідності. Погіршення рівня споживання — як за якісними характеристиками, так і за енергетичною цінністю — призвело до різних негативних наслідків, пов’язаних зі здоров’ям громадян. У 2000 р. спостерігався підвищений; показник смертності серед працездатних трудових ресурсів; зростає епідемія туберкульозу, який називають хворобою бідності тощо. На наш погляд, існуючий стан у оплаті праці та зайнятості населення — це дзеркало економічного стану в цілому, спричиненого непослідовність економічних реформ, штучним применшення вартості послуг робочої сили, зниженням конкурентоспроможності продукції. Проаналізувавши два основних фактори, які впливають на питому оплату праці: заробітну плату і продуктивність праці, порівняємо цей показник в Україні та в деяких інших розвинутих країн світу (табл. 4.10). Низький рівень ПОП у розрахунку на одиницю продукції в нашій країні відбиває невисокий рівень заробітної плати і продуктивності праці та занижений відносно ПКС курс гривні. Переваги вітчизняної економіки щодо цього показника перед високорозвиненими країнами значні: збереглася майже трьохкратна перевага перед Німеччиною, двократна — відносно США і Великобританії. Це свідчить, що оплата праці в розрахунку на одиницю продукції у нас нижча, ніж у США, втричі, хоча на 1 долар оплати праці в Україні вироблялося втричі більше продукції, ніж у США. Таблиця 4.10 ПИТОМА ОПЛАТА ПРАЦІ В УКРАЇНІ І ДЕЯКИХ РОЗВИНУТИХ КРАЇНАХ СВІТУ (ЦЕНТ/ДОЛАР)* Роки Україна1 США2 Німеччина Великобританія 1996 20,4 34,9 56,0 46,0 1997 23,0 … … … 1998 20,0 36,0 53,7 46,4 1999 15,0 … … … * Розрахунок на основі уточнених ПКС валюти, отриманих в рамках ПКС 1998 р. Джерело: 1. Статистичні щорічники Держкомстату України, 1998—2000 рр. 2. Вопросы статистики. — № 3. — 2000. — С. 23.
За останні роки на зниження ПОП вплинув і значний спад рівня оплати праці проти продуктивності, але ця перевага швидко нівелювалася за рахунок гривневого курсу долара. Найвищий рівень ПОП спостерігався у 1997 році, коли відхилення ВК від ПКС було найнижчим. А у високорозвинених країнах зниження проходить за рахунок випереджувального зростання продуктивності праці при збереженні високого рівня заробітної плати та забезпеченні умов її зростання. Задля ґрунтовнішого висновку щодо взаємин соціально-трудових відносин необхідно проаналізувати як відхилення валютного курсу від паритету купівельної спроможності впливає на рівень прибутків населення та соціальну захищеність.
Таблиця 4.11 ДИНАМІКА ВАЛЮТНОГО КУРСУ І ПКС В УКРАЇНІ В 1996—1999 рр.* Роки ВК ПКС ВК/ПКС (США = 1) Рівень цін (США = 1) ПКС/ВК 1996 1,83 0,48 3,81 0,48 1997 1,86 0,56 3,32 0,30 1998 2,45 0,61 4,0 0,25 1999 4,13 0,74 5,56 0,18 * Джерело: Статистика СНГ // Статистический бюллетень Статкомитета СНГ, 2001. — № 7. — С. 53—55. Україна належить до країн, що мають значне перевищення курсу долара щодо ПКС. Так, у 1996 р. це відхилення склало (згідно з оцінкою Програми міжнародних співставлень 1998 р.) зросло вдвічі (табл. 4.11). Це означає, що загальний співставний рівень цін в Україні оцінювався як 26 % від рівня цін США. Подальша девальвація призвела до знецінення національної валюти і встановлення валютного курсу гривні всього біля 18 % від паритету купівельної спроможності гривні та відхилення ВК долара в гривнях у 6 разів. У цей період зростає вітчизняний експорт і спостерігається позитивне сальдо торгівельного балансу, в якому переважають товари з низькою доданою вартістю. Отже, низькоефективні галузі української промисловості отримали шестикратну цінову перевагу відносно товарів високорозвинених країн і тому підвищили свою конкурентоспроможність, якоюсь мірою створивши конкурентні переваги для експортерів. Але, як вважають більшість економістів, девальвація — вимушений захід, бо коли дорожчає імпорт, підвищується вартість закордонних позик і зростає загроза інфляції. А головне — різко знижується рівень прибутку громадян. Рівновага може встановитись тільки на значно якіснішому рівні соціальних витрат. Цей показник дає змогу виявити найконкурентоспроможніші держави. Якщо відношення ВК/ПКС близьке до 100 % або перевищує, цей показник, то можна говорити про високорозвинені держави з високим рівнем прибутків на думку особу населення. Так, в середині 90-х років у Великобританії він становив 100 %, в Італії — 134 %, у Швейцарії — 166 %, а, наприклад, у Росії — 43 %, в Латвії — 41 %, в Китаї — 23 %. Виходячи з вищевикладеного, можна зробити висновок, що конкурентна перевага, яка базується на зниженні життєвого рівня населення, тобто дешевої робочої сили, не може бути стійкою. Багаторічне зниження заробітної плати, ускладнене неплатежами та прихованим і реальним безробіттям, значного відхилення валютного курсу від паритету купівельної спроможності, веде до звуження споживчого попиту, подальшої розбалансованості економіки, соціального напруження в суспільстві. Надзвичайно низький рівень заробітної плати не забезпечує відтворення робочої сили в нашій країні, призводить до зниження рівня загальної і професіональної підготовки кадрів, перешкоджає створенню трудовим ресурсів, які відповідають вимогам сучасної конкурентоспроможної економіки — творчих та ініціативних. Щоб подолати негативні тенденції останніх років, які склалися в соціально-економічній сфері, та закріпити досягнуті конкурентні позиції на внутрішньому й зовнішньому ринках, необхідна ефективна інноваційна політика, яка передбачає створення національної інноваційної системи (НІС). НІС поєднує гнучкий механізм стимулювання винахідницької, новаторської діяльності; інноваційну систему освіти, адаптовану до умов ринку; інноваційну зайнятість населення; швидку комерціалізацію нововведень і високий рівень прибутків громадян. За дедалі вищої технологічної конкуренції особливого значення набуває безперервна професійна підготовка і перепідготовка на робочому місці, а також вдосконалення майстерності, тобто — освіта впродовж усього життя. В “економіці знань” гнучкість, ініціативність, творчість — це найхарактерніші риси трудових ресурсів. Національна політика в галузі освіти повинна бути спрямована на ефективне нарощення інтелектуального потенціалу суспільства, який зможе бути конкурентоспроможним на світовому ринку. Необхідно забезпечити високу якість підготовки фахівців у вищих навчальних закладах, адаптувавши їх до швидкозмінних ринкових умов. Доцільним є впровадження нових комунікативних технологій у сфері освіти — від дистанційного навчання до віртуальних навчальних закладів.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Соціальна конкурентоспроможність країни» з дисципліни «Міжнародна конкурентоспроможність країн: теорія та механізм реалізації»
