ДИПЛОМНІ КУРСОВІ РЕФЕРАТИ


ИЦ OSVITA-PLAZA

Реферати статті публікації

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Реферати та статті » Економіка світова » Міжнародна конкурентоспроможність країн: теорія та механізм реалізації

Фактори та умови забезпечення високого конкурентного статусу країни
Світовий досвід показує, що конкурентоспроможність національної економіки та її складових може швидко підвищуватись внаслідок продуманої системи цілеспрямованих дій, в яких значна роль належить інститутам держави. Відомий фахівець із теорії конкурентоспроможності М. Портер у своїх останніх роботах зазначає, що метою будь-якого уряду та його стратегічним напрямком є створення такого середовища, в якому фірми зможуть підвищувати свої конкурентні переваги. Однак за сучасних умов конкурентоспроможною може бути лише та національна економіка, що найефективніше використовує можливості глобалізації. Країна, відкрита для міжнародної конкуренції, забезпечує гнучкість використання усіх ресурсів для товаровиробників, що, в кінцевому рахунку, й призводить до підвищення її конкурентоспроможності.
Конкурентоспроможність стає універсальною вимогою, котра пред’являється відкритою економікою будь-якому економічному суб’єкту*. Отже, для стійкого зростання конкурентоспроможності національної економіки та її суб’єктів, необхідно враховувати вплив та значення не тільки внутрішнього, але й зовнішнього наднаціонального середовища. Саме перетворення людства на єдину структурно-функціональну систему характеризується фахівцями як процес глобалізації. На суб’єкти міжнародних економічних відносин у межах єдиного світогосподарського простору (наднаціонального середовища) діють політико-правові, економічні, соціально-культурні, технологічні та інфраструктурні фактори. Тому суб’єктам МЕВ необхідно їх аналізувати та розробляти відповідні заходи з метою забезпечення високої конкуренто-
спроможності своїх товарів на світовому ринку. Для цього, передусім, враховують фактори політико-правового середовища, які охоплюють норми міжнародного, цивільного, патентного права та загальних правил підприємницької поведінки, а також господарську діяльність в межах конкретного зарубіжного ринку.
Економічні фактори характеризують умови вільного пересування товарів, послуг, капіталів, робочої сили, а також вивчення рівня розвитку економіки відповідної країни, рівня і розподілу в ній прибуток, заощаджень населення та інше. Технологічні фактори потребують від суб’єктів міжнародної економіки використовувати новітні досягнення НТП, підвищувати місткість своєї продукції, застосовувати економічно чисті типи технологій. В той же час в епоху становлення постіндустріального суспільства неможливо залишатись конкурентоспроможним, не застосовуючи інформаційних технологій, покликаних змінювати сам процес виробництва та реалізація продукції на світових ринках. Крім того, процес формування єдиного соціально-культурного простору передбачає єдині підходи до соціальної політики, формування нового мислення тощо.
Усі ці фактори впливають як на середовище в цілому, так і на суб’єктів зокрема. Необхідно відзначити, що взаємодія цих факторів рівнозначна, адже домінуючої підсистеми в розвитку світового господарства немає. В подальшому відбуватиметься формування наднаціонального простору — в міру становлення в країнах певних умов, а саме: використання інформаційних технологій, соціально-орієнтованої ринкової економіки, екологічно чистих виробництв, інтернаціоналізації господарського життя, правових та культурних норм.
Отже, поступово відбувається переростання відкритого національного господарства в глобальне світове господарство. Уряди майже всіх країн сьогодні застосовують методи, спрямовані на підвищення конкурентоспроможності національних економік, але державна підтримка обов’язково буде невдалою, якщо виявиться єдиним джерелом конкурентної переваги нації. До числа найвагоміших Портер відносить наступні: «девальвація, дерегулювання, приватизація, пом’якшення стандартів, які стосуються якості виробів і забруднення довкілля, сприяння співробітництву між фірмами та різними видами кооперації, заохочення злиття, податкова реформа, регіональний розвиток, введення переговорів про добровільні обмеження або угоди стосовно впорядкованого маркетингу, зусилля з поліпшення урядових асигнувань на цілі досліджень, урядові програми по фінансуванню нових підприємств, інші урядові потреби» [4]. Звичайно, кожний із цих заходів по-різному впливає на міжнародну конкурентоспроможність країни та іноді може спричинити і негативні наслідки, знижуючи її.
Згідно теорії конкурентних переваг Портера, будь-яка країна з приблизно однаковим рівнем економічного розвитку має певний, тільки їй притаманний, набір конкурентних переваг, на які впливають умови факторів виробництва, умови попиту, споріднені та підтримуючі галузі, стратегія, структура і конкуренція компаній випадкові події та дії уряду. Дії уряду можуть посилити чи послабити конкурентні переваги країни. У теоретичних підходах відомого вченого виділяються чотири особливі стадії конкурентоспроможності національної економіки, які відповідають основним рушійним силам чи стимулам, що визначають її розвиток в певні періоди часу: фактори виробництва, інвестиції, нововведення та багатства. Ріст конкурентоспроможності національної економіки проходить на перших стадіях, а на стадії багатства поступово сповільнюється. Хоча в останніх роботах М. Портера стадії багатства увага не приділяється. Роль уряду, на думку вченого, відрізняється в залежності від стадії на якій перебуває держава і які сфери економіки необхідно підтримувати. Щоб утримати передові позиції в наукомістких сферах, необхідно мати перевагу в усіх складових «ромба». А перевага на основі декількох факторів можлива лише у сферах, де є велика залежність від природних ресурсів, але втримати таку перевагу надзвичайно важко. Тому роль уряду на стадії факторів виробництва набагато більша, ніж на стадії нововведень, якій характерне непряме державне втручання в економіку.
Інструментами регулювання державної політики на стадії факторів виробництва, згідно з цією теорією, можуть бути тимчасові протекціоністські заходи, маніпулювання курсом національної валюти, податкова політика, перерозподіл капіталу в пріоритетні галузі, субсидії, стимулювання придбання іноземних технологій, а головне — заохочення фірм до технологічного вдосконалення. А на стадії нововведень роль держави полягає передусім у створенні ефективного середовища для динамічного розвитку компаній. Урядова політика повинна розвиватись, постійно змінюватись та вдосконалюватись, щоб надавати можливість фірмам досягати і утримувати стійкі конкурентні позиції на світових ринках.
На нашу думку, американська державна політика щодо конкурентоспроможності проводиться найбільш системно і ефективно, адже протягом останніх років США посідають найвищі місця у рейтингах авторитетних міжнародних організаціях, таких як Всесвітній економічний форм, Світовий банк та інші. Її суть і механізм функціонування, безсумнівно, представляють неабиякий інтерес для вітчизняної практики.
США зуміли відповісти на виклик часу і вийти на нову траєкторію руху, вступивши в ХХІ століття з новою економікою. Економічну загрозу у 90-х роках для них представляла Японія, котра, не маючи власної фундаментальної науки, обігнала цю країну за темпами освоєння і виведення на міжнародні ринки нових товарів. Її продукція стала витісняти американські товари і в самих США. В подальшому до Японії приєднались «нові індустріальні країни» — Сінгапур, Тайвань, Південна Корея і Малайзія, кинувши тим самим серйозний виклик американській економіці. Конгрес, уряд, американська вчені, проаналізувавши цю ситуацію, утворили спеціальні групи з вивчення причин зниження конкурентоспроможності.
Крім того, адміністрацією Б. Клінтона була створена Рада з питань конкурентоспроможності — з метою розробки рекомендацій стосовно довгострокових стратегій забезпечення міжнародної конкурентоспроможності промисловості США. Офіційними колами цієї країни, вперше після кризи 1929—1933 рр., зниження економічної конкурентоспроможності американської економіки було проголошено як загрозу національній безпеці. Державна політика щодо забезпечення конкурентоспроможності виявилась неадекватною змінам світової кон’юнктури та непослідовною щодо використання міжнародних фінансових ресурсів і зовнішньої торгівлі; наукових досліджень і розробок; освіти й перепідготовки кадрів; антимонопольного законодавства й державних закупівель. Тому передбачалося сконцентрування зусиль уряду, бізнесу, академічного сектора, суспільних організацій для забезпечення стійкого зростання міжнародної конкурентоспроможності країни. Для цього було проаналізовано сильні та слабкі сторони промисловості США, а також — стратегії конкурентоспроможності промислово розвинених країн світу.
Основний висновок, який було зроблено експертами США, полягав у необхідності сформувати концепцію «національної інноваційної спроможності». Здатність нації генерувати передові технології є передумовою забезпечення економічної безпеки американської економіки. Але національна сприйнятливість до нововведень не може бути зведена лише до спонтанних досліджень і розробок інновації, а має включати в себе все, пов’язане з сучасним виробництвом, маркетингом, збутом і споживанням, а найголовніше — фінансуванням.
У документах Конгресу Ради з питань конкурентоспроможності США були накреслені такі напрями державної науково-технологічної політики для підвищення конкурентоспроможності американської економіки, науки, а також технологій на світовому ринку у ХХІ ст. [3—15]:
здійснення довгострокової політики стимулювання цивільних НДДКР у передових сферах науки і технології;
створення сприятливого підприємницького клімату для здійснення НДДКР;
активізація формування й діяльності дослідних партнерств для розширення промислових інновацій;
орієнтація федеральних досліджень на задоволення потреб економіки у зв’язку з можливостями бюджету;
сприяння промисловості в розвитку технологій;
заохочення розвитку, комерціалізації і використання технологій;
інтеграція військових і промислових технологій, які здатні ефективно вирішувати різні завдання;
надання підтримки університетам США і вдосконалення вищої і шкільної освіти.
Широко впроваджується в цій країні практика пільгового оподаткування витрат на освіту з метою зробити вищу освіту доступною для широких верств населення. Так, у бюджетному посланні Конгресу 2001 р. президент Дж. Буш визначив пріоритетом бюджету 2002 р. підтримку шкільної освіти. Приріст коштів, порівняно з попереднім роком, які виділило міністерство освіти, становив майже 12 %. Крім того, приділяється увага перепідготовці робітників у спеціальних навчальних закладах, де навчають професій, які виникають під час інформаційної революції.
Отже, нова інноваційна стратегія США базується на стимулюванні залучення приватних інвестицій для розроблення й ефективного використання технологій в економіці країни. При цьому зростає фінансування фундаментальної науки та інвестицій у людський капітал, а також у галузі «нової економіки», продовжується високоефективне партнерство держави і приватного сектору у сфері комерціалізації нововведень з допомогою венчурного капіталу. Завдяки високим витратам на НДДКР, які складають близько 50 % загальних світових витрат, США в різний час належало майже 22 із 50 макротехнологій, які утворюють світовий ринок високотехнологічної продукції.
Пришвидшений розвиток науки сприятливо вплинув як на продуктивність праці, так і на структуру зайнятості. Економічне піднесення США забезпечувалося, перш за все, наукомістким сектором економіки. Ця країна лідирує у світовому виробництві основних наукомістких галузей: питома вага експорту високотехнологічної продукції в загальному обсязі продукції промисловості склала, за підсумками 2001 року, 32 % (для прикладу, Японія — 26 %, Велика Британія — 31 %, Фінляндія — 23 %).
Одним із важливих механізмів, що забезпечує інноваційні процеси ресурсами, є венчурне фінансування. Виникнення венчурного капіталу, як специфічної форми фінансового капіталу, пов’язане з тим, що за переходу економіки на інноваційний тип розвитку підвищується ризик у створенні та освоєнні нових технологій, виробів (послуг), спричинений недостатністю засобів для фінансування.
У 1980 році прийнято закон, що передав права на державні патенти, отримані в результаті досліджень за рахунок федерального бюджету, у власність університетів і фірм, де ці дослідження були проведені. В підсумку, ефективність використання інтелектуальної власності, створеної за рахунок бюджету, підвищилась у декілька разів. Експерти Національної академії стверджують, що роль держави повинна бути обмежена створенням загальних умов, сприятливих для розробки ідей і їх комерціалізації, а саме: охорона авторських прав, загальна політика стандартизації, використання антимонопольного законодавства, створення системи венчурного фінансування і пільгового оподаткування інноваційної діяльності. Безпосередній контроль і регулювання держава має здійснювати в тих сферах, від яких залежить національна безпека та соціальних.
У 1988 р. Конгресом був прийнятий «Закон про торгівлю і конкурентоспроможність» із введенням якого почався сучасний етап технологічної політики США. Він характеризується зміцненням партнерства між федеральними, місцевими і приватними структурами щодо підвищення конкурентоспроможності країни, яку координує Рада з конкурентоспроможності, підпорядкована Президенту.
Для стимулювання технологічних нововведень прийнятий закон Стівенсона-Уайдлера «Про технологічні нововведення», в якому передбачені заходи щодо вивчення і стимулювання промислових інновацій: створення спеціальних організацій у рамках апарату виконавчої влади, сприяння в обміні науковим і технічним персоналом між університетами, промисловістю і федеральними лабораторіями тощо. В ньому стверджується, що технологічні й промислові нововведення сприяють підвищенню життєвого рівня і конкурентоспроможності товарів США. З 1989 р. законодавчо узгоджена передача конкурентоспроможної технології, згідно з якою федеральним лабораторіям дозволяється укладати договори з венчурними фірмами про проведення спільних наукових досліджень.
У лютому 1993 року президент Б. Клінтон проголосив нову науково-технологічну політику «Технології для економічного зростання Америки: новий курс на створення економічної могутності». Уряд спрямовував усі зусилля на використання досягнень науки і техніки для розв’язання проблем підвищення конкурентоспроможності американської промисловості та зростання добробуту населення, основну увагу приділяючи приватному сектору економіки, здатному утримати передові позиції американського бізнесу на світових ринках. Держава стає гарантом економічного зростання і підвищення конкурентоспроможності економіки.
Адміністрацією президента США в 1994 році була прийнята програма «Стратегія національної безпеки США», в якій декілька розділів присвячені конкурентоспроможності і продуктивності праці. Найважливіше завдання на сучасному етапі в американській економіці — це збільшення інвестицій в науково-технічний сектор за рахунок всіх можливих джерел (особливо, венчурний бізнес). У США постійно розширюються пільги і стимули для інвестування у венчурний бізнес і тим компаніям, які інвестують в новітнє обладнання тощо.
Сучасна промисловість високих технологій чутливо реагує на інформаційне середовище і якість людського потенціалу. Тому нові кластери високотехнологічних фірм кооперуються один з одним, що призводить до зростання ефективності як окремих суб’єктів, так і об’єднання. Американський уряд розробив спеціальні програми, які заохочують утворення регіональних технологічних альянсів і розширення інформаційного обміну між фірмами. Розроблена спеціальна програма підтримки інтеграції промислових підприємств, які об’єднуються на контрактній основі у тимчасові партнерства для виготовлення конкурентоспроможних товарів. Створюються віртуальні об’єднання, існуючі як система договорів і потоків ресурсів та інформації. Це дає змогу гнучко використовувати потенціал кожної фірми та швидко реагувати на зміну умов ринку.
Особливо важлива ініціатива адміністрації щодо розширення сфери дії закону (1984 р.) «Про кооперативні дослідження», що виводила із-під дії антитрестівського законодавства науково-дослідницькі консорціуми, які стали створюватися в цій країні головним чином в електроніці, інформатиці, щоб конкурувати з японськими фірмами. Так, у 1980-х роках утворений міжгалузевий консорціум СЕМАТЕК для розробки напівпровідникових технологій майбутніх поколінь. Були створені аналогічні консорціуми в інших критичних сферах, таких як автомобілебудування, будівництво контрольно-вимірювальних систем на основі штучного інтелекту та інші.
Американськими експертами зроблений важливий висновок про те, що конкурентоспроможність національної промисловості на межі століть меншою мірою залежить від продуктивності праці, а більшою — від здатності компаній брати участь у багатосторонній міжнародній інтеграції. Роль уряду в цьому випадку полягає в створенні на території своєї країни умов для участі національних компаній в такій інтеграції [81].
Спеціалісти різних галузей стверджують, що сприятливе середовище для нової економіки було створене перш за все в США, звідки почалось поширення по всьому світі як сучасних електронних інформаційних технологій, так і мережі Інтернет. За допомогою інформаційних технологій в промисловості США вироблялося понад три четвертих із новоствореної вартості, а компанії США контролювали 40 % всесвітнього комунікаційного ринку, біля 75 % обороту інформаційних послуг і чотири п’ятих ринку програмних продуктів. Основна тенденція в цій сфері — швидкий розвиток мережі Інтернет. Можна стверджувати про створення масового ринку, який обслуговується з допомогою електронної мережі. Прогнозують, що кількість користувачів в США досягне у 2003 р. 170 млн.
Останнім часом у США 47,5 % всіх інвестицій у венчурні проекти були пов’язані з новими технологіями (програмне забезпечення та інформаційні послуги і комунікації). Нова економіка, на думку багатьох експертів, прискорила нагромадження критичної маси інновацій і сприяє виникненню інформаційно-інноваційного буму, оскільки кожне нововведення створює передумови для наступних інновацій, генеруючи ланцюгову реакцію. Це й зумовлює постійний і швидкий ріст «нової економіки» США.
Особливо необхідно виділити роль політики уряду США, спрямованої на створення глобальної інформаційної системи, яка передбачала: розширення ринкового доступу до інформації; забезпечення безпеки та захист авторських прав і інтелектуальної власності. Співробітництво із міжнародними організаціями (ГАТС, ВОІВ, ОЕРР) дало змогу збільшити доступність інформаційних служб для користувачів у всьому світі.
Одним із методів захисту інноваційних переваг національних товаровиробників є експортний контроль за високотехнологічними товарами. Так, у 1999 р. була розроблена нова програма ліцензування і контролю за експортом, що передбачала видачу експортних ліцензій на обладнання і технології подвійного призначення, а за їх реалізації на міжнародних ринках, — проведення контролю. Експорт потужних суперкомп’ютерів заборонений в країни 4-ї групи, до якої входять Іран, Лівія, Ірак, КНДР та інші, а в країни 3-ї групи обмежений та вимагає урядових гарантій щодо їх кінцевого використання.
Уряд здійснює вплив на інноваційну діяльність як з допомогою прямих витрат на НДДКР, так і через створення сприятливих інституційних умов серед яких найважливішу роль відіграє Національна інноваційна система, що складається із розвинутої системи університетів, дослідницьких лабораторій, котрі забезпечують національні пріоритети у фундаментальній науці. Мережа фондів, які діють з метою залучення талановитих учених із різних країн для роботи в США, є ще однією важливою інституціональною умовою конкурентоспроможності держави. Це підкріплено і відповідним імміграційним законодавством.
Економічна політика американського уряду за останні десять років показала, що використовувались різні важелі підтримки конкурентних переваг. Так, підтримка інноваційних конкурентних переваг у США здійснювалась внаслідок:
1. Ефективної Національної інноваційної системи:
застосування системи фінансово-кредитних механізмів стимулювання НДДКР, а саме: пільгові кредити на НДДКР, інвестиційний податковий кредит, пільгове оподаткування венчурних фірм та інші;
захисту інтелектуальної власності та авторських прав;
інтеграції всіх інституцій щодо розробки та комерціалізації технологій;
сприяння розвитку венчурного капіталу.
Просування системи стандартів якості в міжнародній торгівлі (санітарні стандарти; стандартизація продукції).
Експортного контролю.
Просування нових товарів на світові ринки.
Угоди про взаємний доступ на ринки високотехнологічних товарів.
Захист інформації.
Активний вплив на зниження інформаційних бар’єрів.
Угоди про інформаційні технології (відміна імпортних мит на товари виготовлені з допомогою інформаційних технологій).
Сприяння залученню кваліфікованої робочої сили з-за кордону.
Американська економіка відрізняється і потужними високотехнологічними компаніями та корпораціями, які
безперервно ведуть масштабні НДДКР;
підвищують гнучкість та ефективність виробництва;
враховують внутрішній і зовнішній попит;
використовують ефект масштабу;
розміщують виробництва за кордоном.
Так, виробництво комп’ютерної техніки розвивалося під впливом розмаїття факторів, а саме: короткі життєві цикли виробів; висока цінова конкуренція з азіатськими країнами; ріст числа користувачів Інтернета; високий попит на міжнародних ринках і супутніх галузях та інші. У зв’язку з цим і стратегії комп’ютерних компаній щодо підвищення конкурентоспроможності, передбачали наступні пріоритетні напрямки:
високі витрати на НДДКР;
створення спільних підприємств;
ріст злиття та поглинань;
диверсифікація виробництва;
трансферт технологій та інше.
Здійснюється і значна урядова підтримка галузей первинного сектора промисловості (добувної промисловості, сільського господарства). Хоча питома вага цих сфер в американському ВВП постійно знижується (так, питома вага сільського господарства у ВВП складає 2 %), проте характерною особливістю урядової політики стало підтримання ресурсних конкурентних переваг національних товаровиробників. Так, введені мита, квоти на імпорт сільськогосподарської продукції, однак на тропічну продукцію мита скасовані. Підтримка національних виробників здійснюється і з допомогою кредитно-фінансових важелів. Для цієї мети створена високоефективна Система фермерського кредиту, Федеральна сільськогосподарська іпотечна корпорація, Лізингова компанія та інші. Завдяки цим структурам у фермерів є можливість отримати кредити, відстрочити борги, списати відсотки по кредитах, отримати нову техніку тощо.
Поступово США почали виступати за вільну міжнародну торгівлю навіть для сфери, яка традиційно захищалась урядом. Вступ країни до СОТ означає, що можливості держави у підтриманні ресурсних переваг її товаровиробників різко обмежуються. Відповідно зростають переваги країн — торгівельних партнерів, які теж мають аналогічні переваги, але не могли їх реалізувати через дію торгових бар’єрів. Для досягнення своєї мети американські політичні кола використовують багатосторонні угоди в межах СОТ чи створенні регіональних груп вільної торгівлі. Однак, на противагу обмеженню ресурсних конкурентних переваг, США вдається посилити реалізацію своїх інноваційних впливів.
Не зважаючи на те, що уряд робить спроби захищати виробників металів від імпорту через антидемпінгові заходи, металургійні компанії стикаються з новими екологічними обмеженнями. Економічна політика нині спрямована на витіснення цих підприємств за кордон, оскільки вони забруднюють довкілля. Так, у 1999 р. Конгресом прийнято закон, що обмежує розробку земель. Ця галузь стала підзвітною Агентству з охорони довкілля щодо відповідності стандартів токсичних викидів. Таким чином, політика держави, перш за все, націлена на підвищення якості життя американського народу.
Таким чином, місткий внутрішній ринок, сталий внутрішній попит США дають можливість успішно розвиватись і зміцнювати конкурентні переваги національним компаніям ще до виходу на зовнішні ринки. Нерідко висока вимогливість до якості продукції споживачів цієї країни сприяє виникненню розвинутих ринків нових товарів, що також ставить національних виробників у значно вигідніше становище в конкурентній боротьбі.
Підсумком взаємодії урядової політики, громадських організацій, малих і середніх підприємств, потужних корпорацій за сприятливих інституціональних умов, а саме: державного фінансування більшої частини витрат на НДДКР, венчурного капіталу, як елементу механізму забезпечення інноваційного зростання економіки, активної зовнішньоекономічної політики, спрямованої на підтримку національних виробників на світових ринках, сприятливого інноваційного середовища для посилення конкурентних переваг компаніями, стало підвищення конкурентоспроможності економіки на інноваційній основі.
У 1980-ті роки країни Європейського Союзу також проголосили політику ліквідації розриву в інноваційній сфері між Європою та основними центрами науково-технічного розвитку — Америкою і Японією, а отже — й конкурентоспроможності їх економік. «Ріст, конкурентоспроможність і зайнятість», — програма, опублікована в 1993 році, що й поклала початок розвитку подібних ініціатив як у країнах-членах ЄС, так і в інших розвинутих країнах.
Повна економічна інтеграція, введення в обіг єдиної валюти дали можливість країнам ЄС закріпити своє становище на світовому ринку і підвищити свою конкурентоспроможність. Згідно з дослідженнями Лозаннського інституту менеджменту (Щорічник світової конкурентоспроможності), всі європейські країни, члени ЄС, посідають високі місця у рейтингу. Найконкурентоспроможніші держави у 2001 р. — це невеликі відкриті економіки з непомітним втручанням уряду і низькими податками — Фінляндія, Нідерланди і Люксембург (4-те місце в Щорічнику, а в 1996 році його взагалі не було в рейтингових таблицях).
Особливо поліпшила свої рейтингові позиції Фінляндія — третє місце у ЄС (в 1995 р. була на 18). А згідно досліджень Всесвітнього Економічного Форуму ця країна у 2003 році посідала першу позицію, обігнавши США та інші високорозвинені держави. Одним із основних факторів, який вплинув на зростання конкурентоспроможності Фінляндії, було приєднання її у 1995 р. до ЄС разом із Швецією та Австрією.
Міжнародна конкурентоспроможність країн-членів ЄС у 2002 році зведена в табл. 1.3.
Незважаючи на значний прогрес у європейській системі виробництва, її не можна вважати усталеною, а конкурентоспроможність — досягнутою. Це проявляється у зростанні дефіциту торгівельного балансу ЄС по групі високотехнічних товарів зі США та Японією.
Європейський Союз пройшов усі відомі на сьогодні етапи інтеграції, його конкурентоспроможність стосовно головних конкурентів — США і Японії — зростала не дуже швидко. Фахівці вказують на такі причини:
1. Протягом свого розвитку Євросоюз неодноразово збільшував число своїх членів, приймаючи у свої лави й менше розвинуті країни (Ірландія, Греція, Іспанія, Португалія), що знижувало його середні економічні показники й ускладнювало координацію основних напрямків економічної політики.
2. Циклічний розвиток світового господарства призвів до того, що, починаючи з 60-х років, темпи зростання економіки США і Японія випереджали відповідні показники по країнах ЄС. Щоправда, без інтеграційних процесів ці темпи були б нижчими.
3. Наявність значної кількості структурних проблем у ЄС пояснюється, насамперед, його внутрішньою неоднорідністю. Деякі країни, такі як Фінляндія, Нідерланди, Люксембург, Ірландія, перебувають у першій десятці найконкурентоспроможніших країн світу, тоді як Греція, Іспанія, Португалія — у другій половині цього списку.
Таблиця 1.3
ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ, ЯКІ ХАРАКТЕРИЗУЮТЬ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ КРАЇН ЄС*
Назва
країни GCI**
Місця в рейтингу ВІС***
(MICI***)
місця
в рейтингу ВВП на душу населення (ПКС), дол. США 2001 Реальне зростання ВВП на душу населення (%), 2000-2001 Рівень безробіття (%), 2001 Бюджетний профіцит/ дефіцит (%) від ВВП), 2001 Інфляція (%), 2001 Експортна квота %, 2001 Очікувана тривалість життя (років) Питома вага послуг в структурі ВВП (%), 2000—2001
2002 2003 2002 2003

Австрія 18 17 12 17 27518 0,8 3,9 -0,2 2,3 34,2 78 69
Бельгія 25 27 13 15 27912 1 6,6 0,3 2,4 82,7 78,13 75
Велика
Британія 11 15 3 6 24421 1,8 5 -0,2 2,1 18,9 77,99 73
Греція 38 35 43 39 17482 3,9 10,5 0,1 3,7 8,9 78,74 70
Данія 10 4 8 4 28342 0,7 5,2 2,1 2,1 30,8 76,91 71
Ірландія 24 30 20 21 32133 4,9 3,7 1,7 4 81,7 77,17 58
Іспанія 22 23 25 25 20374 2,7 13,1 -0,3 3,2 19,8 79,08 65
Італія 39 41 24 24 24510 1,6 9,4 -1,4 2,7 22,2 79,25 68
Нідерланди 15 12 7 9 26242 0,4 2 0,3 5,1 56,7 78,58 70
Португалія 23 25 36 36 17571 -0,2 4,1 -2,8 4,4 21,8 76,14 66
Фінляндія 2 1 2 1 25611 0,4 9,1 4,5 2,6 32,7 77,75 62
Франція 30 26 15 10 25074 1,6 9 -1,6 1,8 22,4 79,05 71
Німеччина 14 13 4 5 25715 0,3 9,5 -2,7 2,4 30,9 77,78 68
Швеція 5 3 6 3 24978 0,9 4 2,9 2,6 36 79,84 69
*Складено за: The Global Competitiveness Report 2002—2003. Oxford University Press. 2003. www.weforum.org
**GCI — індекс макроконкурентоспроможності;
***MICI — індекс мікроконкурентоспроможності, а з 2003 р. індекс ВІС — бізнесконкурентоспроможності.
4. Витрати на НДДКР, інформаційні й телекомукаційні технології, що сприяють підвищенню конкурентоспроможність як традиційних, так і нових галузей, у ЄС були й залишаються значно нижчі, ніж в основних конкурентів (в середньому до 2 % ВВП).
Необхідно вказати на серйозне відставання ЄС від основних конкурентів з точки зору продуктивності праці (рис. 1.1). Крім того, фахівці зазначають, що низькі витрати на НДДКР, повільна адаптація до здобутків науково-технічного поступу європейських фірм, неадекватність системи розподілу і споживання вимогам швидкого пристосування до змін у пропозиції, порівняно низька ефективність малих підприємств досить згубно позначаються на її стабільності.

Рис. 1.1. Продуктивність праці (ВВП за паритетом купівельної
спроможності за годину роботи), ЄС — 15 — 100 % [66, с. 19]
Основна проблема ЄС полягала в тому, що погано працював механізм перетворення ідей в комерційні продукти, яких потребував ринок. Таке унікальне джерело підтримки інновацій як венчурний капітал, в американському розумінні цього слова, в Європі та Японії щойно перебуває на етапі зародження. Підприємці-інноватори можуть профінансувати свої проекти, взявши кредити в банках або, на подібних умовах, в європейських венчурних фондах. Згідно оцінки експертів Національної інженерної академії США, Європа поступається за темпами оновлення американським виробничим процесам удвічі, а Японії — втричі.
Прикладами розробки і реалізації комплексних програм із підвищення конкурентоспроможності національних економік на міжнаціональному рівні є ініціативи Європейського Союзу. Рекомендаційний характер носять Зелені Документи Європейської комісії, які пропонують ініціативи у вузьких сферах (фінансові послуги, інновації тощо). Значна увага приділяється макроекономічному середовищу, яке розглядається з точки зору дефіциту державного бюджету, рівня відсоткових ставок по інвестиціях, характеру грошової політики та очікуваної інфляції. Підкреслюється вплив цих показників на розв’язання проблем безробіття і недостатньо високих темпів економічного зростання. Для урядів держав-членів ЄС визначається наступна мета — сприяти росту зайнятості внаслідок структурної політики, націленої на підвищення гнучкості національних економік, ефективності ринку праці, вдосконалення державного регулювання та забезпечення вітчизняним фірмам доступу до закордонних ринків зі значним потенціалом зростання, стабільною грошовою і бюджетною політикою, які стимулюють високий рівень нагромадження коштів та якості життя населення.
Крім того, з 1996 року Європейською Комісією з конкурентоспроможності публікуються регулярні звіти щодо конкуренто-
спроможності ЄС і рекомендації в даній сфері. Для цього створена спеціальна Консультаційна група з конкурентоспроможності (Competitiveness Advisory Group), яка зробила висновок про необхідність значно інтегрованішого погляду на інноваційні процеси.
На Самміті Європейської Ради у Лісабоні (2000 р.) глави держав ЄС прийняли нову економічну стратегію до 2010 року, яка базується на концепції підвищення міжнародної конкуренто-
спроможності країн-членів*. Пріоритетні напрямки передбачають:
Створення інформаційного суспільства. Для цього передбачається розширити доступ до мережі Інтернет, поширювати використання інформаційних технологій серед навчальних закладів і компаній. Інтернет у перспективі має стати основним засобом для передачі інформації, різного виду угод, торгівлі. Для цього країни члени ЄС повинні розробити національні Плани Інформаційного Суспільства (Information Society Action Plans). Ці плани повинні відповідати розробленим Європейською Комісією ініціативам («e-Europe+»), які передбачають стимулювання розвитку електронного бізнесу.
Сфера досліджень та інновацій. На Самміті Європейської Ради у Барселоні (2002 р.) було визначено збільшити загальні видатки на наукові дослідження із 1,9 % ВП до 3 % ВВП до 2010 року. На НДДКР із 2002 по 2006 рр. планується витратити 17,5 млрд. євро.
Завершення формування Єдиного Ринку (Single Market) послуг та промисловості. Завершення формування спільного повітряного простору. Лібералізація паливного сектору та поштових послуг. Особлива увага приділяється підтримці малого та середнього бізнесу.
Об’єднання фінансових ринків. Передбачається розробити План Функціонування Венчурного Капіталу (The Risk Capital Action Plan) та План Функціонування Фінансових Послуг (The Financial Services Action Plan) до 2005 р. Об’єднавши європейські фінансові ринки, зосередити увагу на інвестуванні. Використовуючи світовий досвід утворення джерел венчурного капіталу, стимулювати вкладення пенсійних фондів, страхових компаній та інше.
Підтримання підприємництва. Особлива увага приділяється фінансуванню та всебічній підтримці інноваційних малих та середніх підприємств (SME) на ранніх етапах бізнесу (start-up).
Вдосконалення соціальної політики. На основі Планів Зайнятості (Employment Action Plan) передбачається підвищити показники зайнятості (60 % для жінок і 50 % для зайнятих у віці 55—64 років), зменшення частки не кваліфікованої праці у віці 18—24 років.
Розвиток довкілля. Включає чотири основні пріоритети: зміна клімату, здоров’я людини, корисні копалини.
Таким чином, наслідком реформ передбачається високі темпи економічного зростання, висока зайнятість населення та якість його життя, що, в підсумку зробить країни ЄС найконкуренто-
спроможнішими в світі.
Науково-технічна політика ЄС реалізується через здійснення рамкових програм (з 1984 p.), в яких сформовані пріоритетні напрямки, вказані обсяги фінансування на певних етапах інноваційного циклу. З 1998 року по 2002 p. прийнята п’ята програма науково-технічного розвитку країн членів ЄС, згідно з основними пріоритетними напрямками: рівень життя та екологічний менеджмент (16 % загального фінансування); створення інформаційного простору (24 %); енергетика та сталий розвиток (14 %) і підвищення конкурентоспроможності економік країн Європейського Союзу та сприяння безперервному економічному зростанню (18 %).
З 2002 по 2006 рр. економіка країн ЄС надалі розвиватиметься відповідно до Шостої Рамкової програми, яка базується на таких принципах:
концентрація в європейській дослідницькій сфері;
забезпечення тіснішого контакту з окремими країнами і субрегіонами;
посилення координації всіх науково-дослідницьких робіт.
Пріоритетні напрямки програми охоплюють інформаційні біотехнології, технології, багатофункціональні матеріали, космічні дослідження, усталений розвиток та відносини між громадянським суспільством і урядами. Принципово важливим є створення Європейського інноваційного простору, за допомогою якого розв’язуватимуться наступні проблеми: дослідження та інновацій; людські ресурси й мобільність; дослідницька інфраструктура; наука й суспільство.
За даними Комісії ЄС, частка підприємств, що здійснюють інноваційну діяльність, складає 51 % і перевищує аналогічний показник підприємств у сфері надання послуг (40 %). Проте в останні роки відстежується тенденція зростання рівня інноваційності компаній сфери послуг. За статистичними даними, найвищого рівня інноваційної активності у промисловій сфері досягнуто в Ірландії (72 %) та Німеччині (68 %), найнижчий зафіксовано в Бельгії (32 %), а у сфері надання послуг, відповідно, — в Ірландії (56 %), Австрії (54 %), Люксембурзі (53 %) та Бельгії (14 %).
Нині на перший план у світовій конкурентоспроможності виходять нецінові фактори, з яких найважливішого значення набувають якість товару, його новизна, наукомісткість і інтелектомісткість виробів. Тому більшість країн світу забезпечують підвищення своєї конкурентоспроможності за рахунок використання інновацій, розробки високотехнологічних продуктів, створення яких неможливе без розвитку науково-технічного потенціалу.
Варто відзначити вагомі досягнення скандинавських країн щодо залучення прямих іноземних інвестицій. Серед них лідирує Фінляндія, де радикально змінилось співвідношення на користь прямих іноземних інвестицій (з 48 до 71 %). Це пояснюється перш за все включенням її в процеси глобалізації. Невипадково за всіма показниками розвитку інформаційно-телекомунікаційної технології саме Фінляндія утримує — і перші позиції у рейтингах міжнародної конкурентоспроможності. Якщо у повоєнні роки тут існували обмеження на залучення іноземних капіталів у різні сектори національної економіки, то поступово ставало очевидним, що тільки власними силами неможливе підтримання високих технологічних конкурентних переваг. Внаслідок нерозвиненого ринку венчурного капіталу, основу було зроблено на залученні ПІІ. Фінляндія зробила рішучі кроки на європейському континенті у формуванні власної виробничої ніші у сфері програмування та апаратів мобільного зв’язку.
Значну роль у підвищенні конкурентоспроможності Євросоюзу відіграє конкурентна політика для підвищення стабільності європейської промисловості. Ефективна конкурентна політика забезпечує оптимальний розподіл ресурсів і сприяє формуванню вигідних умов для інновацій і технічного поступу в рамках спільного ринку.
Одним із найвідповідальніших кроків щодо підвищення конкурентоспроможності Європейського Союзу на світовому фінансовому ринку стало введення єдиної європейської валюти — євро. І хоча спочатку воно розглядалося як логічне продовження економічної інтеграції, розраховане на її поглиблення, ні для кого не було секретом, що євро призначалася роль альтернативи доларові в якості міжнародної валюти.
Європейський Союз у наші дні є другим економічним центром у світі. Сукупний валовий продукт Євросоюзу вже дорівнює ВВП США, а торгівельний оборот ЄС навіть перевищує цей показник у США. З огляду на майбутнє розширення ЄС, спільну валюту і перехід до політичного союзу, можна припустити, що ефект інтеграції ще не досяг того максимуму, коли конкурентспроможність Євросоюзу може перевершити американську.
Необхідно відзначити конструктивність політики ЄС щодо розв’язання проблем конкурентоспроможності, адже в них враховується значення такого важливого фактору економічного зростання і посилення конкурентоспроможності фірм як НТП, а також приділяється пильна увага новітнім інформаційним і телекомунікаційним технологіям. На наш погляд, особлива увага до розвитку нових технологій, інфраструктури і ринково орієнтованої системи освіти є необхідною і для розвитку України. Не тільки тому, що ці фактори — визначальні в конкурентоспроможності будь-якої сучасної держави, але і тому, що саме з неадекватним розвитком інфраструктури, ринку праці, скороченням науково-технічного потенціалу пов’язують більшість проблем і труднощів трансформації української економіки в ринкову.
Надзвичайно важливий досвід ефективної державної політики японського уряду, зорієнтованого на «планово-раціональний» її аспект. На відміну від «американської ринково-раціональної» політики, він продемонстрував усьому світі «японське економічне диво» — перетворив свою державу в одну із найсильніших та конкурентоспроможніших. Як зазначив у 90-х роках відомий американський економіст В. Леонтьев «із всіх капіталістичних країн, у яких зараз можна чомусь навчитись, я б вибрав не США, а Японію»*.
Урядова політика в Японії реалізується, здебільшого, через Міністерство міжнародної торгівлі та промисловості, а також — Міністерство фінансів. Основною метою економічної політики Японії було збільшення експорту через обмеженість ресурсної бази. Із цією метою підприємства пріоритетних галузей отримували низку експортних субсидій, а серед розмаїття заходів особливого значення надавали низьким відсоткам по кредитах та прискореній амортизації (пропорційно до зростання обсягів експорту). З часом, визначались пріоритетні галузі, які отримували допомогу від уряду. Така допомога передусім спиралась на фінансові заходи. Однак після 1980-х років субсидії та податкові пільги були обмежені.
Ще в 1972 році в Японії розробили програму переходу до інформаційного суспільства — на рівні національної мети. Електроніка вважалась основою технології. Було створено потужне організаційне забезпечення реалізації стратегії, що складалося з бюро по галузях інформаційного машинобудування і центру засобів обробки інформації, який займався дослідженнями у сфері програмного забезпечення й підготовкою персоналу, а також значної кількості важливих науково-дослідницьких проектів, які підтримувались державою. Це послугувало надійним підґрунтям до формування конкурентних переваг на інноваційній основі.
Саме із 70-х років у центрі уваги уряду та корпорацій Японії перебуває фінансування інноваційного процесу. Так, обсяги вкладень у НДДКР за останні двадцять років зросли більше, ніж у 8 разів, а з 1990 р. питома вага витрат на науку в ВВП — одна із найбільших у світі. Особливістю витрат на НДДКР в цій країні є переважне фінансування відповідних розробок корпораціями. Варто відзначити і створення приватних науково-дослідних інститутів, які, здебільшого, функціонують при великих корпораціях. Таке тісне співробітництво дає змогу досягнути низьких витрат на НДДКР та вагомих результатів у виготовленні нових конкурентоспроможних товарів.
Прикметно, що Японії також найвищий у світі показник питомої ваги дослідників серед усіх працюючих, тут активно заохочуються процеси винахідництва та раціоналізаторства. Причому внутрішньофірмової системи раціоналізації складається головним чином із робітників, що свідчить про високу конкуренто-
спроможність японської робочої сили. Так, у 2002 р. в Японії подано 305 авторських заявок на 100 тисяч населення (для порівняння в США — 59, Німеччині — 60, Сполученому Королівстві — 44 заявок).
З метою надання національним компаніям можливості підняти свою конкурентоспроможність у порівнянні з конкурентами, мали місце як прямі заборони доступу іноземних компаній на національний ринок і практика контролю за обігом іноземної валюти, так і обмеження на інвестування та власність.
За сучасних умов якість продукції стала вирішальним показником міжнародної конкурентоспроможності, а управління якістю — мірою успіху будь-якої країни в економічній сфері. Досвід Японії в досягненні випуску високоякісної продукції став однією із складових «економічного дива» та підвищення конкурентоспроможності країни. У повоєнні роки якість японських товарів була дуже низькою, що спонукало уряд до розробки національної програми якості, консультантом якої був відомий американський економіст Е. Демінг. З кінця 50-х років починають з’являтися спеціальні групи, лабораторії, гуртки якості (якщо на початку 60-х їх налічували близько 20-ти, то на початку 70-х 20000).
Фахівці стверджують, що найбільше вплинула на зниження конкурентоспроможності компаній США недостатньо висока якість їх продукції. Так, у 1980-ті роки американський товаровиробник допускав на збиральному конвеєрі в середньому у 80 раз більше дефектів, ніж японський, і в 17 разів частіше — аварійних викликів споживачів у перший рік обслуговування продукції. Щоправда, до 1995 року виробниками США було скорочено відставання від японських конкурентів, зате до останніх, за якістю, наблизились корейські і тайванські. Спочатку американські підприємства не виявляли зацікавленості до передових концепцій вдосконалення виробництва і менеджменту. Японські компанії значно випередили американські у швидкості освоєння нової техніки, створення якісної продукції та гнучкості на виробництві. «Революція в якості» почалася в США з 80-х років, охопивши військовий сектор економіки (до початку 1990-х років в США діяло більше 2100 гуртків якості)*.
Однією із передумов підвищення міжнародної конкуренто-
спроможності Японії була виважена макроекономічна політика. Уряд протягом багатьох підтримував років бюджетний профіцит, стимулював високу норму заощаджень громадян, отримуючи, як наслідок, низьку вартість позичкового капіталу. Для сприяння розвитку окремих галузей, стимулювався попит на нову продукцію на ранньому етапі. Так, для розвитку виробництва факсових апаратів, урядом було проведено їх державні закупівлі, зменшено період амортизації цієї техніки, надано офіційного статусу документам, переданих факсимільним зв’язком.
Високі витрати на НДДКР японських товаровиробників дають їм змогу успішно конкурувати на світових ринках. Проте активна участь в науково-дослідних розробках — не єдина перевага працівників підприємств Японії. Перш за все, необхідно підкреслити високу конкурентоспроможність японської робочої сили, її творчість та продуктивність. Крім того, варто розглянути оригінальну систему організації праці на підприємствах цієї країни. Дослідники вважають, що найбільший внесок в економічне зростання Японії та підвищення її конкурентоспроможності, здійснили системи виробничого менеджменту, що полягає у спрямованості на підвищення ефективності внаслідок співробітництва, а не конкуренції. У цьому зв’язку характерні системи
«точно в строк»,
«тотального контролю якості».
Однак і японська економіка останнім часом зіткнулася з низкою серйозних проблем. Міністерством зовнішньої торгівлі і промисловості 1998 р. видано Білу Книгу, яка містила в собі аналіз переваг і слабинок японської економіки. В ній стверджується, що міжнародна конкурентоспроможність країни знижується, в основному, внаслідок скорочення нових капіталовкладень і зростання вартості ділової активності. Фахівці підкреслюють, що Японія може залишитись позаду в процесі глобалізації та попереджують про необхідність заохочення конкуренції — особливо в сфері послуг. Низька продуктивність у надмірно регульованому секторі послуг стало наслідком високих витрат японського бізнесу, що робить промисловий сектор менш конкурентоспроможним [24].
Отже, підводячи підсумок японській урядовій політиці, спираючись на практичні досягнення національних фірм на світовій арені, можна стверджувати, що поєднання як стимулювання попиту, так і субсидування пропозиції, дає змогу компаніям набувати вагомих конкурентних переваг, а країні підвищувати міжнародну конкурентоспроможність.
Уряд Австралії, наслідуючи приклад ЄС, в 1994 р. опублікував Білий Документ «Робоча нація — зайнятість, економічне зростання», де висвітлювались проблеми інновацій, науки, управління, державного регулювання. В цьому році і уряд Канади підготував Білий Документ визначаючи найважливі перспективні завдання — економічне зростання на інноваційній основі та зайнятість. Аналогічні програми були представлені також урядами інших країн світу.
Необхідно зазначити, що найбільших успіхів досягнули нові індустріальні країни, які за короткий історичний час пройшли шлях від бідних аграрних держав до лідерів у світовому рейтингу конкурентоспроможності. Стратегія базувалася, передусім, на:
високих витратах на НДДКР, створення власної науково-технічної бази;
захисту інтелектуальної власності;
підтримці високотехнологічних галузей економіки (з допомогою пільгових кредитів);
торговій експансії високотехнологічних товарів;
пріоритеті освіти та підвищенні якості життя населення.
Успіхи, досягнуті Тайванем у підвищенні конкурентоспроможності, вражаючі. За ними — високі місця в рейтингах міжнародної конкурентоспроможності та розвинута промислова інфраструктура ХХІ століття. Для досягнення такого здобутку значно меншою мірою, ніж в інших нових індустріальних країнах, було залучено іноземний капітал, — усе сталося завдяки ефективній державній політиці. Урядова підтримка зокрема стосувалася: приватного сектора; агропромислового комплексу та політика імпортозаміщення, а в подальшому — зосередження зусиль на капіталомістких технологіях, високоприбуткових сферах; розвитку сучасної інфраструктури для інноваційної діяльності в країні, що призвела до зміни структури економіки цієї країни.
Подальша лібералізація торгівельної системи, підтримка двосторонніх зовнішньоекономічних ініціатив, посилення вітчизняних досліджень та розвиток міжнародної кооперації в межах СОТ уможливили підвищення якості життя населення Тайваню, вийти на високі темпи економічного зростання.
Фахівці Світового Банку дійшли до висновку, що за рахунок факторів капіталу у формі матеріальних активів та людського капіталу, а також лише завдяки використанню технологічних знань можна пояснити обсяг економічного зростання нових індустріальних країн. Особливі успіхи південно корейської економіки дають пояснити завдяки масштабним інвестиціям в людський капітал. Якщо в 1960 році близько 25 % населення мало середню освіту, то на кінець 2000 р. — практично 100 %. Відповідно зросла питома вага осіб, які мають вищу освіту (близько 60 %). Приватний сектор відіграв значну роль у швидкому зростанні кількості студентів вищої школи — майже 80 % від загальної кількості було їх наприкінці ХХ століття.
Варто відмітити і зростання міжнародної конкурентоспроможності в Китаї. Всесвітній банк, провівши дослідження реформ цієї країни, опублікував рекомендаційні матеріали у публікації «Китай та економіка знань: захоплення 21-го століття». З допомогою Всесвітнього банку уряд Китаю переводить основні об’єкти інфраструктури в сферу НДДКР на режим роботи, спрямований на досягнення конкретних результатів з урахуванням ринкової кон’юнктури, що уможливить підвищення продуктивності в майбутньому. Дослідницькі бюро переоснащуються, щоб перетворитись у високотехнологічні компанії. Цьому сприяють прямі іноземні інвестиції та ВЕЗ. Крім того, виділяються і значні урядові засоби із 1 % ВВП на НДДКР. Високотехнологічний експорт становить 20 % від промислового у 2001 р.
Зростання коефіцієнту переважання експорту над імпортом за останні десять років свідчать про значне підвищення конкурентоспроможності китайських товарів (рис. 1.2).


Рис. 1.2. Коефіцієнт покриття експорту імпортом [67, с. 26]
Як видно з діаграми, лише в Китаї та ЄС відбулося зростання цього коефіцієнта, а в Японії та США зниження.
Таблиця 1.4
ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ, ЯКІ ХАРАКТЕРИЗУЮТЬ
КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ НОВИХ
ІНДУСТРІАЛЬНИХ КРАЇН, США ТА ЯПОНІЇ*
Назва країни GCI BICI (2003)
MICI ВВП на душу населення (ПКС), 2001 Реальне зростання ВВП на душу населення (%), 2000—2001 Рівень безробіття (%), 2001 Бюджетний профіцит / дефіцит
(% від ВВП), 2001 Зовнішньоторговельна квота (% від ВВП), 2001
2002 2003 2002 2003

1 2 3 4 5 6 7 8 9 11
США 1 2 1 2 34888 0,2 4,8 1,3 18,4
Японія 13 11 11 13 27101 -0,6 5 -8,1 18,1
Тайвань 3 5 16 16 22559 -2,8 4,6 -6,4 81,5
Корея 21 18 23 23 18149 2,2 3,7 -1,3 69
Сінгапур 4 6 9 8 23250 -3,8 3,3 2 269,5
Гонконг 17 24 19 19 25581 -0,8 4,9 -5 241,5

*Складено за: The Global Competitiveness Report 2002—2003. Oxford University Press. 2003. — р. 65. — www.weforum.org


Аналіз макроекономічних показників та рейтингів конкурентоспроможності нових індустріальних країн здійснено у порівнянні із США та Японією (табл. 1.4). Так, реальне зростання ВВП на душу населення у 2000—2001 рр. відбулося серед НІК лише в південній Кореї. В таких країнах як Тайвань, Сінгапур, Гонконг відбулося зниження цього показника. Необхідно підкреслити, що в цих країнах відбулось і зниження рейтингів міжнародної спроможності. Так, Гонконг одійшов на24 місце у 2003 році, а раніше був на 17. Японія ж, навпаки, поліпшила свій рейтинг щодо індексу зростання конкурентоспроможності і посідає 11-те місце. Відповідно лідирують США, поступившись лише Фінляндії.
Уряди країн, використовуючи різні методи, активно стимулюють підвищення конкурентоспроможності національних товаровиробників на внутрішніх ринках, підтримують їх конкурентну боротьбу на зовнішніх ринках, постійно коригуючи дію ринкового механізму з урахуванням інституціональних умов. При цьому загальне державне регулювання стимулює зовнішньоторговельні стосунки, що забезпечують таку структуру зовнішньої торгівлі, за якої експорт був би представлений значно технологічнішою продукцією, ніж імпорт, та обернену структуру щодо руху капіталів, які виводять за кордон низькотехнологічні виробництва, підвищуючи продуктивність виробництва всередині країни.

Ви переглядаєте статтю (реферат): «Фактори та умови забезпечення високого конкурентного статусу країни» з дисципліни «Міжнародна конкурентоспроможність країн: теорія та механізм реалізації»

Заказать диплом курсовую реферат
Реферати та публікації на інші теми: НЕОКЛАСИЧНИЙ ВАРІАНТ КІЛЬКІСНОЇ ТЕОРІЇ ГРОШЕЙ
СУТЬ ТА ПРЕДМЕТ АУДИТУ, ЙОГО СФЕРА ДІЇ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ
Склад кредитного портфеля
КАПІТАЛ ПІДПРИЄМСТВА ТА ЙОГО ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ
Аудит розрахунку фіксованого сільськогос-подарського податку і за...


Категорія: Міжнародна конкурентоспроможність країн: теорія та механізм реалізації | Додав: koljan (22.09.2012)
Переглядів: 1998 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




Діяльність здійснюється на основі свідоцтва про держреєстрацію ФОП