Для СП характерною є наявність у різнонаціональних суб’єктів підприємництва широкого спектра спільних господарських цілей. Подібна спільність, як відомо, є головною системо- утворюючою ознакою міжнародної співпраці взагалі. Разом з тим у випадку СП спільність інтересів контрагентів реалізується не просто як компроміс між контрагентами угод купівлі-продажу товарів, а як подовжена в часі мотивація щодо досягнення певних результатів, для чого, власне, і витрачаються інвестиційні кошти та інші ресурси. Передусім, у разі утворення змішаних за національною ознакою товариств, структур, ефект неподільності інтересів зумовлюється вже самою статутною вимогою об’єднання власності кооперантів, особливостями цієї форми усуспільнення виробництва. Умотивованість дій сторін, яка на етапах пошуку партнера щодо майбутньої виробничої діяльності та створення СП визначається тими додатковими підприємницькими можливостями, які породжуються внаслідок концентрації капіталів та виробничих ресурсів у такий спосіб. Насамперед, звичайно, йдеться про збільшення прибутку (наприклад, нові технології для сторони, яка є резидентом у країні розташування СП, підвищують ефективність та продуктивність господарювання, водночас і сторона — технологічний донор максимізує прибуток, оскільки отримує не разову винагороду за продаж технологій, а можливість здійснювати прибуткову діяльність на постійній основі. Можливі й численні інші міркування, спонукальні стимули створення СП. Деякі з них є типовими для сторони, що приймає на своїй території іноземний капітал, інші — для тієї, що вкладає, треті можуть бути у підприємницькій логіці і тих, і інших. Так, для учасника СП — експортера капіталу для створення такої господарської організації типовими є такі цілі: освоєння нових ринків збуту і, відповідно, збільшення прибутку через зростання продажу новим покупцям; краще забезпечення надійного і довготривалого доступу до джерел сировини й енергоносіїв; розширення діючих виробничих потужностей; зниження собівартості виробництва і поліпшення його конкурентних параметрів завдяки можливості використання дешевших факторів виробництва, зокрема робочої сили; економія часу і капітальних витрат завдяки можливості купити вже існуючі та діючі потужності; забезпечення можливості господарського маневрування, використання додаткових важелів поліпшення позиції на ринку; перспективне придбання того або іншого привабливого об’єкта в повну вартість; використання збутової мережі партнера й відомих у світі торгових марок; загальне поліпшення умов ринкової роботи й більш повне і ефективне використання ряду інших маркетингових чинників. Для сторони, що імпортує капітал через створення СП, важливими є такі цілі: отримання валютних ресурсів; підвищення ефективності господарювання внаслідок кращого забезпечення наявних, відносно надлишкових факторів виробництва, капіталом та технологіями; заощадження ресурсів на проведення НДДКР та розроблення нових товарів; доступ до більш прогресивних методів менеджменту та маркетингу; забезпечення доступу на зовнішні ринки (щоправда, така можливість є інколи обмеженою і переоцінювати її не варто, адже капітал експортується профільною фірмою не для того, щоб поступатися своєю часткою на ринку). Спільними мотивами участі в СП і для інвесторів, і для реципієнтів капіталу, а також для тих контрагентів, які важко розрізнити за «ступенем розвинутості» та фінансовою потужністю, є такі: скорочення обсягів капітальних витрат і ризиків під час створення спільних виробничих потужностей; економія на масштабах та підвищення завдяки цьому ефективності виробництва, зниження собівартості продукції; диверсифікація виробництва, вступ у нову сферу виробничо-комерційної діяльності; зниження ризиків у господарській діяльності через політико-правову, кон’юнктурну нестабільність; уникнення паралелізму в процесі технологічного пошуку, взаємне та спільне використання розробок партнерів. Зазначимо, що цими переліками мотивація партнерів щодо створення СП не вичерпується. Додатковими мотивами можуть бути численні міркування щодо престижу, пропагандистського ефекту, а також особистого характеру. Дедалі більшого значення набувають екологічні міркування, причому в таких випадках може бути особливо високою стимулююча роль держави, навіть фінансова підтримка з її боку. Під час створення СП має бути забезпечене не тільки «горизонтальне» стикування інтересів суб’єктів господарювання, а й стикування «діагональне» — інтересів приватних інвесторів та держави, яка приймає. Для останньої мотивами створення СП на власній території є збільшення маси інвестицій, поліпшення ринкового середовища, наприклад — завдяки перенесенню досвіду господарювання провідних індустріальних держав на національний ґрунт, залучення технологій. Щоправда, в останньому випадку потрібно зробити застереження: сподівання щодо того, що спільні підприємства здатні радикально піднести технологічний рівень країни-реципієнта, є примарними. Адже згідно з самою логікою, за якою будується цикл життя технологій, конструкторсько-інженерних ідей, спочатку вони «працюють» на національний ринок країни-лідера у сфері технологій. Далі вони «виходять» на міжнародну орбіту як предмет товарного обміну і своєрідний символ, який уособлює авангардну роль технологічних метрополій у світовій торгівлі та забезпечує для них валютні надходження. Пізніше, коли технології потрапляють за кордон, «першими в черзі» на їх отримання стають господарські структури з повним володінням — метрополії, а надалі — з частковим володінням та відповідним контролем (ідеться про філії, дочірні компанії, асоційовані компанії). І, як правило, лише на одному з наступних етапів до них можуть залучатися інші країни, тобто на етапі, коли створено нові лідируючі продукти та ноу-хау. Цей період і відповідає тому моменту в житті технологій, коли вони стають внеском технологічного лідера у СП. (Нарешті, після цього етапу технології потрапляють у широке виробниче використання країн-аутсайдерів, поступаючись місцем новим ідеям, розробкам, товарам у провідних державах.) Отже, об’єктивному мотиву подолання технічного розриву між економіками країн — тих, які надають, і тих, які приймають ті або інші прикладні розробки, їх матеріальні носії, — відповідає порівняно обмежений інструментарій практичної реалізації цілей. Взагалі можна констатувати, що часто в основу створення СП закладається ідея вибухового ефекту, якої можна досягти внаслідок поєднання різнотипних переваг, чинників виробництва. Ось лише деякі типові приклади поєднання виробничих потенціалів учасників СП:
інфраструктура для масового виробництва товарів ↔ нові технології відповідного профілю наявність природних ресурсів і прав розпоряджатися ними ↔ потужності або технології для їх перероблення наявність виробничих ресурсів реального характеру ↔ капітал, необхідний для їх залучення вторинні ресурси ↔ обладнання і технології їх утилізації
Неважко помітити, що перелічені позиції функціонально протистоять одна одній, але є компліментарними з погляду налагодження інтернаціональних господарських взаємозв’язків. Інакше кажучи, потенційні елементи інтернаціональної спільно-виробничої діяльності дуже часто характеризують, так би мовити, відносини «багатих і бідних», тих суб’єктів підприємництва, що володіють сучасними технологіями, і тих, що такими не володіють. Однак не треба вважати, що подібними соціально-технологічними мотивами вичерпується весь спектр причин створення СП та використовуваних методів регулювання цього процесу. Цілі збільшення виробництва товарів масового споживання, сприяння зростанню обсягів експорту, привнесення передового зарубіжного досвіду організації виробничо-господарської діяльності в умовах ринку, безумовно, залишаються важливими пріоритетами створення СП, однак і тут стало більше реалізму. Адже раніше під час створення конкретного СП перед майбутньою господарською структурою ставилися не тільки нереальні, а й у певному розумінні несумісні завдання, як, наприклад, нарощування виробництва товарів масового попиту для вітчизняних споживачів при одночасному забезпеченні валютних надходжень. Не виправдалися сподівання на те, що машинобудування стане головною сферою створення і функціонування СП. Тим більше це стосується наукомістких галузей та власне наукової сфери. Практика довела, що результативність зусиль розвитку СП, як і всього національного відтворювального комплексу, залежить, скоріше, не від урядових зусиль, які спрямовані на штучне «впровадження» тих або інших організаційно-господарських форм, а від стимулювання підприємців унаслідок продуманої податкової, митної політики, кредитів, інших важелів ринково-регулюючого впливу задля загального руху в бажаному напрямі, котрий відповідає пріоритетам науково-технічного розвитку. У свою чергу, вироблення таких пріоритетів повинно відбуватися в широкому ринковому контексті, відповідно до програмно-цільового підходу до регулювання спільного підприємництва. Ґрунтовність застосування в Україні саме такого підходу підтверджується і досить багатим досвідом ряду індустріально розвинених країн, держав «третього світу» у відповідній галузі. У країнах ЄС при створенні СП часто враховуються такі мотиви, як раціоналізація виробництва, оптимізація його структури і параметрів діяльності, більш тісна інтеграція НДДКР і масового, великомасштабного, серійного виробництва. Європейська комісія ООН найперспективнішою сферою розвитку спільного підприємництва називає сферу послуг (інформаційних, банківських, орендних та ін.). Для країн, що розвиваються, та для багатьох інших держав, які намагаються подолати технологічне відставання, відносно важливішим мотивом створення СП є забезпечення доступу до прогресивного обладнання, «ноу-хау», до досягнень сучасного науково-технічного прогресу, хоча б і не найбільш передових. Адже інколи вони навіть не мають можливості засвоїти найпрогресивніші технології через відсутність кваліфікованого кадрового потенціалу, відповідної технологічної бази. Для розуміння сучасної мотивації, а також тенденцій створення СП, слід враховувати й те, що в останні роки дедалі більшого поширення набувають СП, які створюють ТНК, що конкурують між собою на світових ринках. Наприклад, біля третини відділень та споріднених структур американських компаній у Західній Європі мають статус СП. Такі ТНК володіють широким набором майново-капітальних і технологічних умов, виробничими потужностями для здійснення найрізноманітніших видів господарської діяльності. Передусім мотиви створення СП у подібних випадках пов’язані з прагненням стабілізувати сферу збуту своєї продукції, хоча, безумовно, в подібних випадках присутні і міркування, які більш пов’язані з виробничо-технологічними аспектами господарювання, а також економії на витратах. Адже навіть для великої корпорації витрати на капіталомісткі наукові дослідження можуть виявитися досить відчутними. І в багатьох випадках СП покликані розділити як самі витрати, так і ризик у процесі перенесення теоретично-конструкторських ідей та розробок у сферу виробництва. Останнє пояснює, чому більшість СП, які створюються фірмами, корпораціями, у тому числі і транснаціональними, у країнах з високими індивідуальними можливостями і сприятливими загальними кон’юнктурними умовами підприємництва припадає на такі галузі, як електроніка та мікропроцесорне виробництво, біотехнології, створення і впровадження нових матеріалів і технологічних процесів, хімічну промисловість та інші наукомісткі сфери господарської діяльності.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Мотивація створення СП» з дисципліни «Міжнародна економічна діяльність України»
