Інвестиційні інтереси макроекономічних агентів-реципієнтів
Своєрідним аналогом основного критерію ефективності підприємницької діяльності — розміру отриманого прибутку — на макроекономічному рівні є комплекс взаємозв’язаних макроекономічних показників. Основним з них є обсяг ВВП, темпи його приросту, оскільки саме від маси виробленого продукту залежать величина національного бюджету, інших основних фінансових фондів країни, порядок функціонування. Для країни—отримувача капіталу, так само, як і для приватних реципієнтів, важливим міркуванням залучення капіталу є поліпшення фінансових показників економічної діяльності, передусім умов формування платіжного балансу. Така постановка цілей має коротко- та довготерміновий вимір. У першому випадку йдеться про те, що надходження валютних коштів може безпосередньо поліпшити ситуацію на ринку валюти, компенсувати витратні частини основних державних фондів. У другому — про те, що функціонування більшого масиву капіталу матиме органічним наслідком максимізацію виробленого продукту, а відтак — податкових та інших надходжень. З метою забезпечення інвестиційного потоку бажаної інтенсивності, а також ефективної реалізації інвестицій урядами країн проводиться цілеспрямована інвестиційна політика, яка включає прямі фінансово-податкові стимули, організаційно-адміністративну підтримку, податково-амортизаційні преференції, а також широкі кон’юнктуроутворюючі заходи. Для України, як і для інших трансформаційних країн, важливим «навантаженням» на інвестиційну структурну політику є переведення економіки на інтенсивний шлях розвитку в умовах переходу до ринкових відносин. Зокрема, необхідно забезпечити послідовне скорочення витрат на екстенсивне зростання виробничого потенціалу та збільшити міжнародні вкладення в інтенсифікацію вже створених основних виробничих фондів. У процесі проведення інвестиційної політики уряд враховує потреби у створенні в країні конкурентного середовища, «імпорту» передових методик менеджменту. Як і для приватних агентів, метою національного уряду є підключення (але економіки в цілому) до надбань науково-технічного прогресу через створення міжнародних комерційних структур, які є технологічними лідерами у своїх галузях. Разом з тим інтернаціоналізація фінансової сфери супроводжується для країни — реципієнта капіталів не тільки відкриттям додаткових джерел інвестування, взагалі надходження грошей до країни, а й збільшенням ризику макроекономічної нестабільності. Слід зазначити, що зовнішні надходження портфельних інвестицій можуть стати причиною як хвилеподібних припливів, так і (інколи) панічних відпливів фінансових ресурсів, причому останнє стало особливо характерним феноменом останніх років, зокрема за часів азійської кризи, яка переросла у світову фінансову кризу в 1997—1998 рр. Справді, значну небезпеку для фінансових ринків країн з порівняно невеликими валютними резервами, а особливо для країн з перехідною економікою, становлять безконтрольні коливання короткотермінових капітальних інвестицій унаслідок зростання та зменшення процентних ставок на світових фінансових ринках. Зрозуміло, що безпосередню причину кризових загострень становлять саме фази підвищення таких ставок на міжнародних ринках. Але до цього слід бути готовими вже у відносно «спокійні» періоди та не спокушатися на безпосередні, інколи сумнівні вигоди, які можуть перевтілитися у значні фінансові труднощі. Принаймні повна лібералізація транскордонного руху короткострокових інвестицій не повинна сприйматися як цільова функція ефективної ринкової системи як такої. Не дивно, що саме Таїланд, де дуже широко використовували для покриття поточних бюджетних та розрахункових дефіцитів короткотермінові капітали, став місцем зародження фінансових буревіїв другої половини 90-х. Особлива стаття в цьому зв’язку — так звані «гарячі гроші», тобто суто спекулятивні капітали, які переміщуються з однієї країни до іншої відповідно до кон’юнктурних, зокрема кризових, коливань на національних, субрегіональних, регіональних і, як показала та ж сама криза 1997—1998 рр., міжнародних ринках в широкому географічному розрізі. І в найгірших ситуаціях такі капітали та грошові ресурси, які за своєю природою не тяжіють до виробничої сфери, можуть спричинити значні збитки країни-реципієнта. Тому не дивно, що ряд країн світу стали жорстко обмежувати приплив «небезпечних» грошово-капітальних ресурсів. Є і «спільні небезпеки» як для інвесторів, так і для реципієнтів капіталу. Зокрема, для них важливим є врахування ризиків неекономічного, зокрема політичного, суспільно-психологічного характеру. 2.14.3. Трансформаційна специфіка національної участі в міжнародних ринках капіталів Українська економіка, як і інші економіки трансформаційного типу, зіткнулася з необхідністю розв’язання таких завдань, як структурна перебудова систем власності та матеріального виробництва, оновлення застарілих фондів, запровадження дійових моделей промислової та технологічної політики. Успішність такого розв’язання залежить від того, наскільки вдасться активізувати інвестиційний, як і фінансовий, грошово-кредитний та інші сегменти національного ринку. У свою чергу, створення дійового ринку капіталів, забезпечення сприятливих умов економічного зростання та проведення радикальних реформ пов’язано з участю країни у світових ринках капіталів. Звичайно, у цьому контексті постає питання налагодження ефективних контактів з потенційними суб’єктами іноземного інвестування. Пригадаємо, що до числа іноземних інвесторів належать такі категорії економічних суб’єктів: іноземні юридичні особи; іноземні фізичні особи; особи без громадянства; вітчизняні громадяни, що проживають за рубежем; іноземні держави; міжнародні організації. Крім основного позитивного результату припливу іноземного капіталу — збільшення сукупних інвестицій у країні, розвитку конкретних господарських проектів, можна назвати й інші важливі для приймаючої країни з перехідною економікою переваги. Звичайно, вони подібні до тих позитивних наслідків припливу інвестицій, про які вже йшлося. Проте в даному разі є і своя специфіка та зміщення акцентів, ураховуючи які зазначені переваги можна подати таким чином: формування ринкової інфраструктури в країні після десятиліть існування адміністративної економіки; зокрема, ця мета реалізується завдяки тому, що в раніше неефективних підприємств з’являються реальні власники, які наповнюють своєю діяльністю ринкове середовище та створюють ефективні системні зв’язки, використовують налагоджені раніше маркетингові канали тощо; збільшення масиву технологій, сучасних машин та обладнання, які надходять до країни ззовні, що є важливим за умов колапсу колись інтегрованого технологічного простору Східного блоку й СРСР; поширення прогресивних форм менеджменту, які є типовими для господарської діяльності в країні походження капіталу; у такий спосіб часто відбувається уніфікація принципів та механізмів господарювання країн, які користуються перевагами ринкової інфраструктури (наприклад, наявної в ЄС), та країн, які прагнуть увійти у певний ринковий статус або до відповідних наддержавних структур; ефект прикладу та конкурентного стимулу наслідувати прогресивні моделі мікроекономічної політики та корпоративного управління, що сприяє прискореній адаптації суб’єктів господарювання країни — реципієнта капіталів до вимог сучасних міжнародних економічних відносин. Специфічним засобом включення економіки України до системи світогосподарських зв’язків є інвестиційна політика. Особливості сучасного етапу розвитку диктують необхідність активного сприяння насамперед залученню капіталів інонаціонального походження у вітчизняне національне господарство. Унаслідок цього має бути створена органічна підсистема самоврегульованої ринкової економіки в Україні, що сприятиме загальній стабілізації господарського та фінансового стану як у національному масштабі, так і на рівні підприємств, науково-технічному прогресу, запровадженню ресурсозберігаючих технологій, додатковим коопераційним контактам, наповненню ринку дефіцитними та новими за типом товарами, розвитку імпортозамінного виробництва, реконструкції і технічному переозброєнню виробничих потужностей тощо. На умовах участі України в складній системі руху капітальних ресурсів позначаються багато факторів, які випливають зі специфіки етапу формування ринкових відносин. Особливе значення має механізм нагромадження капіталів, що тільки формується після колапсу системи централізовано-планового фінансування.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Інвестиційні інтереси макроекономічних агентів-реципієнтів» з дисципліни «Міжнародна економічна діяльність України»
