Особливості становлення ринку послуг у відкритій економіці України
Торгівля послугами відіграє особливу роль у міжнародній економічній діяльності України. Особливості участі України в міжнародній торгівлі послугами в 90-х роках ХХ ст. та на початку ХХІ ст. традиційно зумовлювалися тим, що вона до певної міри компенсувала негативне сальдо загального торговельного балансу країни. Це відбувалося завдяки наявності таких особливо важливих для торгівлі послугами переваг міжнародної економічної діяльності, як сприятливе географічне розташування (що в економічній термінології артикулюється як транзитний статус), наявність відповідно до історичних традицій участі в міжнародній торгівлі розгалуженої транспортної інфраструктури та рухомого складу. Цей транспортний по- тенціал, навіть з урахуванням його кризового стану на зламі століть, може, порівняно з переважною частиною економіки, розглядатися як достатньо потужне джерело валютних над- ходжень. Отже, можна відзначити, що безумовно позитивним явищем для України є порівняно значний розвиток сфери послуг, яка бере участь у міжнародному співробітництві. Разом з тим не можна не помітити, що її структура є дещо гіпертрофованою. Адже левову частку в ній становлять транспортні послуги — 85 %, зокрема трубопровідний транспорт — 67 %. Для порівняння можна згадати, що для Європейського Союзу, Росії частка транспортних послуг становить близько чверті від загального показника експорту послуг. Водночас рівень експорту ділових, туристичних послуг, а тим більше послуг інформаційних та таких, що пов’язані з докладанням висококваліфікованих виробничих зусиль, не відповідає потенціалу України. Національний ринок послуг в Україні розвивається в умовах дедалі більш вираженої відкритості економіки, зростання впливів з боку глобалізації. Фактично відбувається швидке становлення цього ринку, формування відносин між його суб’єктами, а також самих цих суб’єктів в умовах тісної міжнародної конкуренції. Вихідний стан ринку послуг відповідав характерним для планової системи уявленням про примат виробництва засобів виробництва та недооцінці ролі сфери послуг як своєрідного додатку до матеріального виробництва. Тому об’єктивною особливістю розвитку вітчизняної економіки є реструктуризація інвестиційного потенціалу, механізму розподілу ресурсів між секторами, зокрема робочої сили. І цей процес триває. Протягом 90-х років відбулося значне збільшення сектору послуг, причому на тлі зменшення частки зайнятості у промисловому секторі, негативної динаміки іншого значущого для України сектору — будівельного та незначного зростання зайнятих у сільському господарстві. Про це свідчать дані наведених нижче діаграм (рис. 2.1).
1 — сфера послуг; 2 — промисловість; 3 — будівництво; 4 — сільське господарство. Рис. 2.1. Структура розподілу зайнятих за секторами економіки України Але хоча зростання питомої ваги в економіці сектору послуг є характерною ознакою сучасного розвитку, це не свідчить про секторальну оптимізацію української економіки. Адже протягом 90-х років відбувалося майже некероване падіння виробництва та інколи мала місце навіть деградація виробничої інфраструктури й ресурсної бази. Зростання безробіття у промисловості виштовхувало людей у сферу послуг і в сільське господарство, причому сфера послуг, як правило, не виявляла попиту на високоосвічених виробників та сучасні моделі використання кваліфікованої праці, а ставала тимчасовим притулком для знедолених робітників і фахівців із різних галузей економіки. У цьому зв’язку слід зазначити, що емпіричною базою для більш об’єктивних оптимістичних оцінок структурної оптимізації зайнятості та ролі послуг у вітчизняній економіці може стати подальший перерозподіл зайнятості на користь сфери послуг в умовах позитивної динаміки зростання, який розпочався у 2000 р. і триває й сьогодні. Відбувається збільшення частки послуг у структурі українського імпорту. (Україна закуповує транспортні, комунікаційні, будівельні, фінансові, професійні — бухгалтерські, правові, консультаційні, інженерні, архітектурні, дослідницькі послуги, а надає переважно транспортні, а також туристичні, ділові та ін.) Звичайно, збільшення частки послуг, зокрема послуг з участю зарубіжних суб’єктів господарювання, не є прямим підтвердженням прогресу. Скоріше це свідчить про наявність механізму кореляційних зв’язків. Разом з тим у послуг як виду економічної діяльності є низка об’єктивних переваг, які мають велике значення для трансформаційної економіки України. Так, інвестиції, взагалі кошти, які вкладаються у сферу послуг, мають, як правило, порівняно невеликий термін окупності. Швидкий обіг капіталу в певній сфері чи галузі є важливим чинником розвитку для дефіцитної економіки. Подібний сектор економіки, яким, власне, і є сфера обігу, сам по собі може стати рушійною силою її розвитку. Відносно менші обсяги капіталу, що потрібні для організації виробництва, означають більші можливості для бізнесу, створення робочих місць. Розвиток ринкової економіки України відбувається в умовах жорсткої конкуренції на національному ринку послуг (передусім така ситуація стосується імпортоконкурентного виробництва) і на ринках послуг за кордоном (що зачіпає інтереси експортерів). Відставання в деяких галузях вітчизняної економіки від світових лідерів, з одного боку, та значні здобутки, навіть піонерні розробки, в інших, наявність корпусу галузевих фахівців і навіть географічні переваги, з іншого, визначають рівень та специфіку участі вітчизняних суб’єктів ринку послуг у міжнародному співробітництві, а також міру та інструменти державного втручання в перебіг подій на ринку послуг. При цьому слід враховувати, що поки що участь України в торгівлі послугами значною мірою зводиться до «надання в послугу своєї території» для транзиту російських енергоносіїв. Тому не дивно, що протягом останніх років найбільша частка української торгівлі послугами припадала саме на РФ. Звідси й велика частка країн СНД у структурі української торгівлі послугами. Основні показники України торгівлі послугами по регіонах світу наведені в табл. 2.9 (аналогічний аналіз по країнах див. у додатках). Характер та інструментарій регулювання торгівлі послугами не дуже відрізняються від тих, що властиві торгівлі товарами. Це пов’язано як з однопорядковістю об’єктів регулювання, так і з тим, що торгівля послугами часто є допоміжною стосовно торгівлі товарами, отже, немає об’єктивних підстав для застосування принципово різних підходів. Однак є відмінності, пов’язані зі специфікою окремих послуг, зокрема послуг, які супроводжують факторний рух, фактично — рух капіталів. Адже і в Україні, і в інших державах контроль за рухом капіталів і вплив на нього здійснюються згідно зі стандартами та критеріями, які істотно відрізняються від тих, що регулюють експортно-імпортні операції. Таблиця 2.9 Зовнішня торгівля України послугами з регіонами світу в 2000 р., тис. дол. США Країни Експорт Імпорт Усього Усього Разом 3 486 853 1 360 794 І. Країни СНД і Балтії 2 165 667 237 366 Країни СНД 2 141 449 220 575 Країни Балтії 24 219 16 791 ІІ. Інші країни світу 1 321 186 1 123 428 Європа 753 970 405 347 Азія 262 393 70 530 Африка 28 404 8 058 Америка 186 266 297 128 Австралія та Океанія 1 497 1 156 Інші 88 657 341 210 Невизначені країни 71 504 252 455 Джерело: Дані Держкомстату України.
Є й інші причини для застосування на внутрішньому ринку специфічного режиму регулювання торгівлі послугами. Наприклад, в ряді випадків протекціонізм стосовно національних суб’єктів надання послуг, зокрема у формі квот чи субсидій, може безпосередньо не спричиняти зворотних санкцій у торгівлі. З метою оптимізації національного механізму регулювання участі України в роботі міжнародного ринку послуг необхідне комплексне узгодження цілей розвитку окремих галузей і структурних підрозділів економіки й міжнародних зобов’язань держави, її очікувань від інших держав щодо їх процедур регулювання торгівлі з нашою країною. Але якщо друге — те, що стосується міжнародних економічних відносин з іншими державами, — багато в чому є предметом переговорів, узгоджень та значною мірою залежить від загальної інтеграції України до євроструктур, міжнародних торговельних об’єднань (отже, не є предметом чіткої детермінації), то перше — цілі розвитку національного виробництва — мають бути визначені чітко та ґрунтовно. Передусім, зважаючи на «міжнародність» проблеми, слід забезпечити виконання таких двох послідовних завдань: визначити ключові технологічні та наукомісткі галузі, а також «чутливі» сектори у сфері послуг, які потребують тимчасових заходів прямої та опосередкованої підтримки; визначити перелік тих видів виробництв, які Україні не доцільно включати в перелік міжнародно погоджених зобов’язань і стосовно яких доцільно застосовувати вилучення з режиму найбільшого сприяння, дво- та багатосторонніх угод та забезпечити відповідні обмеження в торгівлі. Виходячи з визначеного у такий спосіб переліку галузей та виробництв вживаються окремі заходи чи комплекс заходів, які спрямовані на стимулювання або підтримку окремих секторів, підрозділів економіки. При цьому рішення про інтенсивність використання й набір конкретних інструментів приймаються відповідно до алгоритму та міркувань (зростання цін за умов млявої конкуренції, погіршення умов роботи експортерів на зовнішніх ринках та ін.), що застосовуються і в регулюванні товарної торгівлі. Зокрема, враховуються широкі інтереси національних споживачів, цілі підтримки ефективного конкурентного середовища та національної конкурентоспроможності та ін. Зазначені заходи (комплекс заходів) — це засоби регулювання доступу на ринок, передусім інструменти адміністративних обмежень чи повної заборони діяльності на національному ринку країни. Серед використовуваних обмежень можуть бути такі, як вимога для національних економічних агентів користуватись виключно послугами національних перевізників під час транспортування вантажів всередині країни або/та вантажів на експорт. Зауважимо, що подібні обмеження використовуються багатьма країнами світу, зокрема розвинутими. Аналогічні протекціоністські вимоги можуть висуватися стосовно внутрішніх страховиків (страхування експортно-імпортних операцій). Щоправда, нерозвиненість національного ринку страхування в Україні робить цей пункт надто гіпотетичним навіть до прийняття рішення щодо доцільності відповідної акції. Можливі й інституційні заборони на відкриття певних комерційних установ. Наприклад, такі обмеження можуть стосуватися відкриття філій і представництв як іноземних виробників з ремонту техніки (щоправда, такі обмеження є, фактично, й обмеженнями на товарну торгівлю, оскільки погіршують її умови для покупців), так і спеціалізованих фірм у сфері послуг, зокрема туристичних агентств, а також банківсько-кредитних операцій. Застосовується і «м’якший» підхід, згідно з яким нерезидентам дозволяється створювати певні структури, але комерційні можливості останніх обмежуються. Зокрема, може встановлюватися перелік дозволених форм діяльності (видів послуг). Можливе штучне створення ускладнень іноземним конкурентам на національному ринку (заборона купівлі нерухомості, обмеження професійного характеру, наприклад, збільшення норми резервування для банківсько-кредитних установ, неможливість резервування квитків іноземним перевізникам). Обмеження на діяльність іноземних суб’єктів пропозиції послуг на національному ринку можуть мати політичний підтекст (хоча політико-ідеологічні міркування справді можуть домінувати, особливо за умов поширення в певному суспільстві ксенофобії). Наприклад, можуть висуватися заборони чи обмеження на володіння засобами масової інформації — газетами, теле-, радіоканалами та програмами, а також на обсяги трансляцій (кількість годин) з боку іноземців. «Класичний» засіб протекціонізму в міжнародній торгівлі послугами — використання податків (можливо — додаткових), податкових пільг, знижок та вилучень із системи оподаткування (стосовно об’єктів захисту — національних підприємств, що надають послуги). Протилежна за формою, але ідентична за змістом форма протекціонізму — субсидії та інші виплати національним продуцентам послуг.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Особливості становлення ринку послуг у відкритій економіці України» з дисципліни «Міжнародна економічна діяльність України»
