Меркантилізм постав свого часу водночас і теорією, і моделлю державної та навіть комерційної політики. Основні принципи меркантилізму, які були сформульовані в працях європейських економістів «двох хвиль»: першої — з останньої третини ХV до середини ХVІ ст. і другої, що наступила на першу та сягнула пізнього розквіту в ХVІІ ст. Теорії «першої хвилі» — це фактично апологетика інтересів класу купців та заклики до активної політики держави, яка має сприяти їх збагаченню. У цьому дусі англійський економіст У. Стаффорд (1554—1612) обґрунтовував ідею про те, що основною формою багатства є гроші. Італієць Г. Скаруффі (1519—1584) навіть став автором первісної теорії грошового балансу, основною ідеєю якої є необхідність проведення політики збільшення грошового багатства «законним шляхом». Він пропонував скликати загально-європейську конференцію з метою упорядкування механізмів обігу в міжнародному масштабі. Теорії «другої хвилі» привели до усвідомлення прямого зв’язку між багатством та станом торговельного балансу країни. Забезпечення активного сальдо в торгівлі для меркантилізму є, по суті, єдиним засобом держави збільшити багатство нації. І навпаки: пасивне сальдо призводить до зменшення багатства. Т. Ман (1571—1641), англійський економіст, купець, представник розвинутого меркантилізму, з 1615 р. — один із директорів Ост-Індської компанії, найбільш розгорнуто сформулював концепцію зростання суспільного багатства через забезпечення активного сальдо торговельного балансу. Щодо поглядів іншого економіста, італійця А. Серра, про якого історія залишила дуже мало відомостей, то їх найкраще характеризує назва його головної праці «Стислий трактат про причини, які можуть привести до достатку золота та срібла у країнах, що не мають копалень» (1613 р.). Француз А. Монкретьєн (біля 1575—1621) відомий тим, що сформулював тезу «купуй дешевше — продавай дорожче», закликав підтримувати вітчизняну промисловість, особливо мануфактури, був прихильником активного протекціонізму в торгівлі та на підтримку експансії торговельного капіталу, а ще тим, що ввів у науковий обіг термін «політекономія» (1615). Узагальнюючи відомості про меркантилізм, можна охарактеризувати його як економічну теорію товарного типу, яка виходила з презумпції обмеженості світових ресурсів та можливості збагачення однієї країни виключно за рахунок іншої. Причому рівень багатства країни вимірювався золотом та сріблом. Про вичерпання ідей первісного меркантилізму свідчило народження тих ідей, які відстоював У. Петті (1623—1687) — англійський економіст, родоначальник класичної буржуазної політекономії. Він першим висунув теорію трудової вартості та довів, що головним джерелом багатства є сфера виробництва. Учення меркантилізму, прогресивне для свого часу, з’явилось як відлуння великого Відродження мистецтва у сфері науки та відобразило об’єктивну потребу в зростанні економічних знань, які б якісно відрізнялися від феодальних концепцій самозабезпечення. Але виходячи з презумпції обмеженості багатства монетаризм запропонував статичний погляд на світ. Міжнародну економічну діяльність він розглядав виключно як перерозподіл між країнами тих цінностей, що вже існують. Це відбувається відповідно до позитивного або негативного торговельного балансу, який автоматично збільшує багатство країни у вигляді припливу золота та срібла, або навпаки. Не дивно, що як найбільш важливу соціальну групу розглядали торговців. Методологічно важливими та функціонально значущими і сьогодні, зокрема при формуванні моделі міжнародної економічної діяльності України, можна вважати дві базові меркантилістські рекомендації: прагнути до забезпечення позитивного торговельного балансу, збільшуючи експорт та зменшуючи імпорт за допомогою квот, тарифів та інших інструментів з метою збільшення внутрішніх виробництва та зайнятості, резервів та можливостей витрат; заборонити або суворо обмежити вивезення сировини та дозволити безмитний імпорт сировини, яка не видобувається всередині країни. Ще один, третій, постулат монетаризму — заборона торгівлі колоній з третіми країнами, крім метрополії, яка у такий спосіб перетворює колонії на сировинні придатки та ринки збуту — зараз можна вважати неактуальним. У сучасних умовах ідеологія меркантилізму частково відтворюється в агресивній збутовій політиці провідних ринкових країн із висококонкурентними виробничими потенціалами. Її інструментами, крім природних маркетингових стратегій на мікроекономічному рівні, є політика лібералізації міжнародної торгівлі, фінансових ринків. Для України це означає жорсткий тиск на вітчизняних експортерів, на уряд з метою обмеження вивезення товарів до певних країн або їх угруповань. Найпоширеніший засіб протидії вітчизняному експорту сьогодні — це антидемпінгові розслідування та санкції. Щодо менш «вишукано-казуїстичних» методик, в основі яких лежать меркантилістські ідеї, то за умов сучасної лібералізації торговельних режимів простір застосування тарифно-нетарифних регуляторів постає дедалі обмеженішим. Для розуміння того, яким чином має відбуватися формування практичної моделі міжнародної економічної діяльності сучасної держави, слід враховувати основні історичні наслідки застосування монетаристської доктрини, яка домінувала в економічній теорії протягом півтора сторіч. Світова торгівля стала об’єктом великої кількості штучних регуляторів, і головне — взаємних недружніх обмежень держав, а монетаризм став заважати капіталізму розвиватися. Так само і будь-яка держава, зокрема й Україна, в разі надмірно наполегливого наслідування його постулатам, може наразитися на дзеркальні обмежувальні дії з боку інших держав. Висновок з цього такий: знання міжнародної економічної теорії, як і теорії взагалі, потрібне для розуміння можливих наслідків тих або інших акцій, а не для буквального наслідування певній системі постулатів.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Меркантилізм та його сучасні модифікації» з дисципліни «Міжнародна економічна діяльність України»
