Потреба в порівнянній економічній інформації, що відображає рівні і тенденції розвитку, структуру і пропорції національних економік, рівень життя населення, відзначалася давно, але вона різко зросла в умовах інтенсивного розвитку інтеграційних процесів у світовій економіці. В теперішній час результати зіставлень широко використовуються міжнародними організаціями (ООН, МВФ, МБРР, ОЕСР, ЄЕС та ін.), національними державними органами і неурядовими організаціями різних країн, вченими для аналітичних і практичних робіт. Зіставлення показників у вартісній формі почалося з робіт «політичних арифметиків» (друга половина XVIII ст.), зокрема В. Петті, М. Кінга. В. Петті порівнював потенціали Великобританії, Голландії, Франції. При цьому він доходив висновку, що Голландія і Франція розвивалися швидше за Англію. М. Кінг обчислював компоненти прибутку і витрат в Англії, Франції і Голландії в єдиній валюті (у фунтах стерлінгів). У Росії (перша половина XIX ст.) статистичними зіставленнями з іншими європейськими країнами займалися Д. А. Мілютін та інші економісти. У 1885 р. було створено Міжнародний статистичний інститут, головною метою якого було одержання «порівняльних матеріалів для різних країн». У другій половині XIX ст. почалося проведення докладних міжнародних зіставлень (Л. Леві, М. Мелхолл). Наприкінці XIX ст. М. Мелхолл опублікував роботи «Розвиток світової економіки» і «Баланс світового господарства», у яких містилися порівняльні дані про національний дохід різних країн у порівнянній валюті (у фунтах стерлінгів). За підрахунками М. Мелхолла, наприкінці XIX ст. найвищий дохід на душу населення мала Австралія, на другому місці стояли США, на третьому — Англія. Л. Леві і М. Мелхолл робили обчислення економічних показників окремих країн за допомогою офіційних курсів валют. З середини XX ст. одержав поширення метод зіставлення національного доходу за допомогою так званих споживчого кошика та робочих пайків (К. Джині, С. Г. Струмілін). К. Кларк вимірював національний дохід у «міжнародних одиницях». «Міжнародна одиниця» являла собою набір товарів і послуг, які можна було придбати в США на один долар за цінами 1925—1934 рр. Цей набір товарів оцінювався у валюті країни, що зіставляється. Після Другої світової війни почалися розгорнуті зіставлення на базі міждержавних угод, а також у рамках таких міжнародних організацій, як ОЕСР, ООН, РЕВ (Рада Економічної Взаємодопомоги функціонувала до 1991 р.). Міжнародні зіставлення показників системи національних рахунків (СНР) почали проводитися з 50-х років. А до цього міжнародні зіставлення зведених показників і розробка методології національного обліку (як міжнародних стандартів) йшли рівнобіжними курсами. Значною віхою у створенні робіт з міжнародних зіставлень показників СНР стала публікація в 1954 р. у Парижі роботи М. Джильберта і І. Кревіса «Міжнародні порівняння національного продукту і купівельної сили валют», в якій підсумовувалися результати досліджень, виконаних у рамках ОЕСР. Зіставленнями були охоплені США і вісім західноєвропейських країн: Англія, Бельгія, Голландія, Данія, Італія, Норвегія, Франція і ФРН. В основі зіставлень — двосторонні порівняння між кожною західноєвропейською країною і США за 1950 рік. У цьому класичному зіставленні вперше широко було застосовано індексний метод розрахунку купівельної спроможності (сили) валют або, іншими словами, реального співвідношення цін на базі товарів (послуг)-представників. Зіставлення робилися за показником валового національного продукту. Для цього Джильберт і Кревіс зазначений показник подали у вигляді суми споживчих витрат на товари і послуги, валових капіталовкладень (включаючи зміни запасів матеріальних оборотних коштів), поточних державних витрат, як цивільних, так і військових. За групами споживання і капіталоутворення було відібрано по 150 товарів (послуг)-представників з цінами. Товари (послуги)-представники підрозділялися на ідентичні, аналогічні й унікальні; особлива увага зверталася на коригування цін у зв’язку з якісними розходженнями між функціонально аналогічними товарами і послугами, виробленими різними країнами. Індекси цін обчислювалися як за структурою США, так і за структурою країни, що зіставляється. Отримані два співвідношення (за структурою кожної з порівнюваних країн) не збігалися між собою, як не збігаються індекси Пааше (ваги звітного періоду) і Ласпейреса (ваги базисного періоду). Було знайдено середньо- геометричні з цих співвідношень — типу індексів Фішера. Результати розрахунків, крім того, показали неприйнятність використання в міжнародних зіставленнях вартісних показників валютних курсів, що, як правило, призводили до істотної недооцінки становища європейських країн стосовно США і один до одного (табл. 8.1). Таблиця 8.1 Співвідношення рівнів валового національного продукту в розрахунку на душу населення за 1950 рік (у %; США = 100) Країна На основі реального співвідношення цін На основі валютного курсу Данія 61 37 Англія 60 37 Норвегія 59 34 Бельгія 67 43 Франція 63 35 Голландія 52 27 ФРН 44 26 Італія 30 16 Міжнародні зіставлення, як і міжнародна статистика в цілому, одержали серйозний імпульс із виникненням ООН. З 1963 р. публікується показник національного доходу різних країн, переведений у єдину валюту по одному з різновидів валютних паритетів (імпортні, експортні, середні експортно-імпортні та ін.). На початку 70-х років Статистична комісія ООН разом із Пенсильванським університетом (США) під керівництвом І. Кревіса виконала роботу з розгорнутим зіставленням валового національного продукту десятьох країн за 1967 і 1970 р. (США, Великобританія, Франція, ФРН, Італія, Японія, Індія, Колумбія, Кенія, Угорщина). Методологія прямих зіставлень, заснована на розрахунках реального співвідношення цін, практично не відрізнялася від методології, використаної М. Джильбертом і І. Кревісом у зіставленні за 1950 рік. Новим в роботі було насамперед те, що поряд із більш ретельними парними зіставленнями було проведено експериментальні багатобічні зіставлення (методи Гірі, Уолша, ЕКШ (Елтете, Кевеш, Шульц), Ван Ізерена). Сучасні програми міжнародних зіставлень є продуктом продовження та розвитку цих зіставлень, які ООН почала здійснювати у 1968 р. Перший раунд за 1970 р. охоплював десять країн різних континентів та різного рівня розвитку — Великобританію, Індію, Італію, Кенію, Колумбію, США, Угорщину, Францію, ФРН (тоді — Західну Німеччину) та Японію. Зіставлення 1973 р. охопили 16 країн, у 1975 р. у них брали участь 34, у 1980 р. — вже 60 і у 1985 р. — 64 країни світу. З 1990 р. паралельно почала здійснюватися Програма європейських зіставлень. У ПМЗ 1993 р. взяли участь уже 86 країн світу.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Етапи проведення міжнародних зіставлень» з дисципліни «Міжнародна економічна статистика»
