Основні види цін, які застосовуються в міжнародній статистиці торгівлі
У міжнародній статистиці торгівлі ціна поділяється на два види: внутрішні ціни окремих країн та світові (ціна на світовому ринку). Внутрішні ціни включають: 1) прейскурантні (довідкові) — ціни фірм-виробників, до яких належать витрати та прибуток цих фірм; 2) тіньові — ціни фактичних угод. Вони, як правило, не розголошуються; 3) ціни оптової та роздрібної торгівлі, які перевищують тіньові ціни на величину торгових націнок і непрямих податків. Іноді таке перевищення становить понад 100 %; 4) договірні ціни, які є різновидом прейскурантних цін на нестандартну продукцію. Їх, як правило, визначають заздалегідь і враховують умови доставки та якість продукції. Світові — це ціни, за якими здійснюються значні регулярні комерційні експортно-імпортні операції у вільно конвертованій валюті в умовах вільного ринку. Їх називають також цінами комерційних операцій. Крім них, у міжнародній торгівлі використовують ціни комерційних операцій у не вільно конвертованій валюті, ціни за кліринговими угодами, преференційні (пільгові ціни), ціни в рамках міжнаціональних компаній та ін. Якщо світові ціни розглядати у розрізі цін вільного ринку і закритих ринків, то, як правило, виділяють такі види цін: — ціни вільного ринку: 1) аукціонні; 2) торгів; 3) біржові; 4) довідкові (офіційно опубліковані); — ціни закритих ринків: 1) внутріфірмової торгівлі, які встановлюють зазвичай транснаціональні корпорації; 2) регіональні, функціонуючі для різних торгових блоків; 3) преференційні (пільгові), які встановлюються міжурядовими угодами про поставки певних видів товарів. При визначенні цін комерційних операцій застосовують ціни: експортні — найбільших постачальників певних товарів; імпортні — що діють у країнах, які є основними імпортерами цього товару, а також ціни, за якими торгують світові торгові центри. В міжнародній торговельній практиці існує більше десяти видів цін, які можуть бути встановлені на один і той же товар залежно від умов угоди. Перелік умов має назву ІНКОТЕРМС — «Міжнародні комерційні терміни», які розроблено Міжнародною торговою палатою. Відправною точкою у формуванні ціни угоди слугують базисні, чи так звані прейскурантні, ціни на ідентичні угоди за попередні періоди. Їх публікують у спеціальних довідниках-прейскурантах. Згідно зі стандартами вартість товарів, що експортуються, рекомендовано приводити до вартості FOB (FOB — порт відправлення, FOB — франко-сухопутний кордон), а товари, що імпортуються, — до вартості CIF (CIF — порт призначення, CIF — франко-сухопутний кордон країни призначення). Вартість FOB визначається на кордоні країни-продавця. FOB — free on board — «вільний на борту» — доставлений до судна та завантажений на борт товар. Відповідальність експортера закінчується після погрузки товару. Термін «вільний на борту» означає, що продавець бере на себе обов’язки щодо поставки товару до моменту перетину ним поручнів судна, зафрахтованого покупцем, в порту відвантаження. В обов’язки продавця входить отримання експортної ліцензії, а також виконання усіх митних формальностей, необхідних для вивозу товару. За умови FOB покупець за свій кошт заключає договір перевезення товару від порту відвантаження, своєчасно доповідає продавцю назву судна, місце завантаження, необхідну дату поставки вантажу. Ризик випадкової загибелі або пошкодження товару переходить з продавця на покупця з моменту фа- ктичного перетину товаром поручнів судна у зазначеному порту відвантаження. Термін FOB може застосовуватися лише при перевезеннях товару морським або внутрішнім водним транспортом. Вартість FOB включає: контрактну вартість товару + всі витрати, пов’язані з доставкою товару на борт судна + податки та збори, пов’язані з погрузкою товару, включаючи експортне мито. Вартість FOB записується в підсумки зовнішньої торгівлі і означає вартість, яку експортер повинен отримати від партнера. Вартість CIF визначається на кордоні країни-імпортера. Термін «вартість, страхування, фрахт» означає, що продавець несе всі витрати, необхідні для доставки товару в погоджений порт призначення. Продавець за свій кошт отримує експортну ліцензію, а також виконує всі митні формальності, необхідні для вивозу товару. Витрати з вивантаження товару в порту призначення несе покупець. Вивантаження товару оплачується продавцем тільки у випадку, коли воно включається до фрахту. Крім того, він повинен забезпечити морське страхування від ризику загибелі або пошкодження товару під час перевезення та передати покупцю страховий поліс. У ціну CIF, яку сплачує покупець, входять вартість товару, страхування, фрахт. Згідно з Інкотермс при умові CIF від продавця вимагається забезпечення на мінімальних умовах. Воно повинно бути здійснено через страхові компанії на умовах «вільно від приватної аварії» або на інших схожих умовах. Інкотермс передбачає, що страхова сума повинна перекривати як мінімум передбачену в договорі купівлі-продажу ціну плюс 10 % (тобто 110 %). Страхування здійснюється у валюті договору купівлі-продажу. Специфічні ризики не страхуються, крім випадків, коли їх страхування здійснюється на вимогу та за кошт покупця. Термін CIF може застосовуватись тільки при морських та внутрішніх водних перевезеннях. При поставці товарів на умовах CIF у ціну реалізації входить: ціна самого товару + витрати на транспортування товару до порту призначення (фрахт) + витрати на страхування товару. Іншими словами, з урахуванням того, що нам відомо (ціна FOB та фрахт), схема ціни CIF така: вартість FOB + фрахт + страхування від кордону країни-експортера до кордону країни-імпортера. При поставках на умовах CIF продавець зобов’язаний зафрахтувати транспортний засіб, оплатити фрахт, доставити товар в порт відправки, завантажити його за свій кошт на транспорт, надати покупцю платіжні документи (коносамент). Продавець зобов’язаний застрахувати товар від транспортних ризиків та надати покупцю страховий поліс. Покупець несе витрати з розвантаження товару та його подальшого складування і зберігання. Таким чином, до розвантаження всю відповідальність за товар несе продавець, після розвантаження — покупець. При визначенні ціни FOB та CIF в міжнародній практиці за основу беруть спочатку ціну CAF (Cost and Freight), в яку входить тільки ціна товару та витрати з транспортування. Теоретично при аналізі світової торгівлі зрозуміло, що вартість світового експорту повинна дорівнювати вартості світового імпорту. Насправді цього не відбувається. Існуюча між експортом та імпортом різниця пояснюється тим, що експорт обчислюють у цінах FOB, а імпорт — в цінах CIF. У статистиці США в платіжному балансі експорт та імпорт оцінюються в цінах FOB. При підготовці до переговорів про майбутню угоду одним з основних питань є збирання, узагальнення, аналіз інформації про ціни та визначення можливої ціни продажу або купівлі товару. Процес обумовлення ціни залежить від того, ким виступає підприємець — продавцем чи покупцем. Головними проблемами, які потрібно вирішити при встановленні ціни на товар, є такі: на які ціни орієнтуватися експортеру при встановленні ціни пропозиції або імпортеру при визначенні цілеспрямованості закупівлі (рівень ціни); як співвідноситься ціна товару з витратами з доставки товару покупцю (базисні ціни); яким способом розрахувати ціну на товар; як зафіксувати ціну в контракті; в якій валюті встановити ціну товару і в якій проводити платіж; як уникнути валютних ризиків. Ціна на кожний товар встановлюється за певну одиницю виміру. Вибір одиниці виміру визначається характером товару та практикою, що склалася на світовому ринку при торгівлі цим товаром. В базисні ціни, крім ціни товару, входять витрати, пов’язані з доставкою товару від продавця до покупця. Ці витрати досить різноманітні й іноді становлять 40—50 % загальної ціни товару. Витрати з доставки товару можуть включати: 1) витрати з підготовки товару до відвантаження (перевірка якості та кількості, пакування); 2) оплату відвантаження товару на перевізні засоби внутрішнього перевізника (водним, залізничним, автомобільним, авіаційним та іншими видами транспорту); 3) оплату перевезення товару від пункту відправлення до основних транспортних засобів; 4) оплату витрат із завантаження товару на основні транспортні засоби в пункті експорту; 5) оплату вартості транспортування товару міжнародним транспортом; 6) оплату страхування вантажу в дорозі; 7) витрати зі зберігання товару в дорозі та перевантаження; 8) витрати з вивантаження товару в пункті призначення; 9) витрати з доставки товару від пункту призначення на склад покупця; 10) оплату мита, податків та зборів при перетині митного кордону; 11) витрати з отримання експортних, імпортних та транзитних ліцензій і дозволів. Базисні ціни визначаються залежно від базисних умов поставки. Тут необхідно з’ясувати один важливий момент: незалежно від того, яка базисна умова поставки обирається для встановлення ціни товару, в кінцевому підсумку всі витрати, пов’язані з доставкою товару від продавця до покупця, сплачує покупець. Але від умов поставки залежить і те, на який строк продавець і покупець вилучають зі свого обігу кошти, необхідні для забезпечення доставки товару від продавця до покупця, і хто з них нестиме додаткові витрати, якщо з товаром що-небудь трапиться в дорозі або хто-небудь з контрагентів порушить свої контрактні зобов’язання з доставки товару. Чим довше на продавцеві лежить обов’язок із забезпечення доставки товару покупцеві, тим на довший термін він для цього вилучає кошти зі свого обігу. В сучасному ринковому господарстві, де гроші змінюють свою вартість щодня, це відіграє надзвичайно важливу роль. Базисними умовами поставки називають спеціальні умови, які визначають обов’язки продавця та покупця з доставки товару та встановлюють момент переходу ризику випадкової загибелі або пошкодження товару з продавця на покупця. Пояснення базисних умов поставки є в ІНКОТЕРМС, який чітко і просто розподіляє обов’язки продавця і покупця за різних варіантів умов поставки та визначає момент переходу ризику випадкової загибелі або пошкодження товару в дорозі з продавця на покупця. Базисними ці умови називаються тому, що вони встановлюють основу (базис) ціни залежно від того, включаються витрати з доставки в ціну товару чи ні. Всі терміни поділяються на чотири принципово різні групи. Перша група складається усього з одного терміна, який описує ситуацію, коли продавець передає товари покупцю безпосередньо у своїх приміщеннях (терміни групи «Е» — відправка вантажу — Eterm-EX Works) — Франко-підприємство. Терміни другої групи характеризують ситуацію, коли продавець зобов’язується надати товар у розпорядження перевізника (повинен доставити вантаж перевізнику), обраного покупцем (терміни групи «F» — основний вид транспортування продавцем — FCA, FAS та FOB). Терміни третьої групи визначають випадки, коли продавець зобов’язується укласти договір перевезення, але без прийняття на себе ризику випадкової загибелі або будь-яких додаткових витрат після відвантаження товару. Тобто продавець відповідає за перевезення вантажу, але не за його втрату, пошкодження, не несе додаткових витрат, що виникли після відправки товару (терміни групи «С» — основний вид транспортування продавцем до покупця CАF, CIF, CPT і CIP). Четверта група об’єднує терміни, що визначають умови проходження вантажу до його доставки в країну призначення. В цьому випадку продавець несе всі витрати та приймає на себе всі ризики до моменту доставки товару в країну призначення (група «D» — прибуття вантажу DAF, DES, DEQ, DDU і DDP). На с. 204 наведено схему розрахунку ціни залежно від базисних умов поставки. Залежно від методу визначення ціни підрозділяються на: Тверді. Встановлюються при укладенні договору та не можуть бути змінені у подальшому. В контракті робиться запис «ціни залишаються твердими на весь строк дії контракту». Такі ціни точно фіксують розмір платежу, але виключають можливість наступного коливання кон’юнктури та змін у витратах виробництва. Тому тверді ціни характерні для короткострокових угод. Плинні. Ціна встановлюється в момент підписання контракту та коригується у разі змін витрат виробництва в період виконання договору. Такий спосіб встановлення цін застосовується при поставках обладнання, машин та інших товарів, що потребують довгого терміну виготовлення. При використанні такої ціни оговорюється її структура (вартість сировини, матеріалів, заробітна плата та ін.). Наводиться метод розрахунку. Одночасно встановлюється межа коливання (як правило, у %), до якої дозволяється перегляд цін. Обмежується строк, протягом якого допускається перегляд цін. Ц1 = Ц0 / 100 (a + bM1 / M0 + cS1 / S0); a + b + c = 100 %, де Ц1 — кінцева ціна; Ц0 — базисна ціна, встановлена на день підписання контракту; М1 — середня зважена ціна на сировину та матеріали на момент виконання контракту; М0 — ціна (або індекс цін) на сировину та матеріали в момент підписання контракту; S1 — середньозважена заробітна плата (відповідні індекси) на момент виконання контракту; S2 — заробітна плата (відповідні індекси) на момент підписання контракту; a, b, c — частки, які займають у ціні окремі витрати: постійні витрати, витрати на матеріали, на заробітну плату. Ціна з заводу або складу постачальника (EXW) + витрати на оплату відвантаження товару на перевізні засоби внутрішнього пере- візника + витрати на оплату перевезення товару від пункту відправлення до основних транспортних засобів = Ціна на умовах «франко вздовж борту судна» (FAS) + витрати на оплату відвантаження товару на основні перевізні засоби в пункті експорту = Ціна на умовах «франко-перевізник» (FCA) або ціна на умовах «франко-борт судна» (FOB) + витрати на оплату вартості транспортування товару до кордону = Ціна на умовах «поставлено за кордон» (DAF) + витрати на транспортування до місця призначення = Ціна на умовах «вартість та фрахт» при водних перевезеннях (CAF) або ціна на умовах «доставка оплачена до...» (CPT) + витрати на страхування вантажу = Ціна на умовах «вартість, страхування та фрахт» при водних перевезеннях (CIF) або ціна на умовах «доставка та страхування оплачені до...» (CIP) + можливі витрати в дорозі при водних перевезеннях – витрати на страхування, якщо продавець самостійно не страхуватиме вантаж = Ціна на умовах «поставлено з борту судна» (DES) + витрати на перевалку товару в порту призначення + витрати на оплату імпортного мита = Ціна на умовах «поставлено з пристані, мито сплачено» (DEQ, duty paid) + витрати на доставку товару до місцезнаходження покупця = Ціна на умовах «поставлено з оплатою мита» (DDP) – імпортне мито = Ціна на умовах «поставлено без сплати мита» (DDU) Гнучкі. Ціна фіксується в момент підписання контракту та в подальшому може бути переглянута залежно від зміни ринкових цін на цей товар. При її використанні в контракті обов’язково зазначається джерело, за яким можна свідчити про зміну ринкових цін. Оговорюється межа (2—6 %), в межах якої робиться перегляд зафіксованої ціни. Ціни з подальшою фіксацією. Обумовлюються в момент підписання контракту. В даному разі у договорі регламентується порядок їх розрахунку до моменту платежу. Ціна може бути встановлена у валюті країни експортера, імпортера або у валюті третьої країни. Експортер намагається встановити ціну в більш стійкій валюті, імпортер, навпаки, — у валюті, що може бути знецінена. Тому в деяких випадках у контракти включаються валютні умови, які передбачають залежність зміни ціни товару в момент платежу в порівнянні з моментом укладання угоди від зміни курсу цієї погодженої валюти від іншої стійкої валюти. Таким чином, найбільш представницькими світовими цінами, як правило, вважаються експортні ціни FOB, тобто ціни, в які входять вартість товару на місці продажу і всі витрати до порту відправлення експортуючої країни, включаючи завантаження на борт судна. При сухопутному перевезенні товарним цінам FOB відповідають ціни франко-кордон експортуючої країни. Однак такі ціни доступні не для всіх товарів, що обертаються в міжнародній торгівлі. Тому два інші різновиди світових цін складають імпортні ціни CIF та оптові в країнах, які виробляють чи споживають продукцію. У деяких країнах (наприклад США) імпорт оцінюють за цінами FOB, враховуючи окремо витрати на страхування та фрахт. До ціни CIF включаються вартість товарів у порту відправлення, витрати на страхування і морський фрахт до порту призначення. При сухопутних перевезеннях товарній ціні CIF відповідає ціна франко-кордон імпортуючої країни. Використовувати оптові ціни країн, які виробляють чи споживають продукцію, як своєрідні представники світових цін можна лише тоді, коли вони належать країнам, що є основними чи найважливішими виробниками або (рідше) основними чи найважливішими споживачами того чи іншого товару. Незважаючи на те що подібні ціни відрізняються від реальних експортних чи імпортних, вони певною мірою наближені до них за абсолютною величиною, особливо за динамікою. У ціноутворенні важливе місце посідають довгостокові контракти, за якими покупець бере участь у фінансуванні виробництва продукції. Наявність на світовому ринку різних за характером дії та величини цін на один і той самий товар означає, що не кожен вид ціни може грати роль світової ціни.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Основні види цін, які застосовуються в міжнародній статистиці торгівлі» з дисципліни «Міжнародна економічна статистика»
