Проблема спiввiдношення гнучкостi та жорсткостi ринку працi є досить актуальною як для України, де ринок працi лише проходить перiод свого становлення, так i для iндустрiально розвинених країн, якi активно використовують гнучкiсть у реальнiй дiйсностi. Гнучкий ринок працi має великi можливостi та необмеженi перспективи розвитку i дає змогу без додаткових витрат краще використовувати робочий час та виробничi потужностi. Гнучкiсть ринку працi передбачає можливiсть пристосування до мiнливих умов, перехiд працiвникiв вiд однiєї форми зайнятостi до iншої, широкий спектр умов найму, органiзацiї заробiтної плати, додаткових виплат, робочого часу, форм i методiв працi. Ринок працi може бути жорстким або гнучким залежно вiд того, якi вiдносини склались мiж найманими працiвниками та роботодавцями i якими силами регулюються цi вiдносини. Виокремлюють три аспекти ринку працi, вiдносно яких можуть бути використанi поняття жорсткостi та гнучкостi: витрати на робочу силу на макро- та мiкрорiвнях; форми зайнятостi та режими робочого часу; професiйна та географiчна мобiльнiсть робочої сили. Бiльшою гнучкiстю вiдзначається конкурентний (вiльний) ринок працi, жорсткiшим є ринок, на якому досить великим впливом користуються профспiлки i який регулюється державою. Розглядаючи жорсткий ринок працi, треба звернути увагу на перiод до 70-х рокiв нашого столiття, коли країни розвиненого капiталiзму мали чималий запас соцiально-економiчної мiцностi: темпи економiчного зростання були порiвняно високими та стiйкими; iнфляцiя була мало вiдчутна, а зайнятiсть — повна. Успiхи в цi роки пояснювались проголошенням полiтики повної зайнятостi як головної полiтики багатьох держав. Ринок працi в цей перiод вiдзначався такими характеристиками: гарантiя зайнятостi (забезпечувалась полiтикою повної зайнятостi та добре розробленою системою соцiального страхування); стабiльнiсть зайнятостi (завдяки розробці правил, якi строго регламентують звiльнення, встановлення значних витрат пiдприємцiв в разі звiльнення працiвникiв, чия квалiфiкацiя не задовольняє вимогам виробництва, та виплати їм великих вихiдних грошових допомог); забезпечення трудящих стабiльними доходами (узаконенням статусу профспiлок та їхнiх прав, розробкою систем оподаткування i допомоги, якi гальмують процес поляризацiї доходiв); стабiльнiсть змiсту роботи (строгим дотриманням встановлених класифiкацiй робiт та їхньої адекватностi тарифiкацiї працiвникiв); безпека роботи (дотримання правил технiки безпеки на робочому мiсцi, регулювання режиму роботи). Такий ринок працi називався жорстким. Його жорсткiсть пояснювалась дiєю шести груп факторiв: структурою податкiв і соцiальних виплат, якi стримували пропозицiю робочої сили на ринку працi та не стимулювали винахiдливостi, взяття на себе ризику; наявнiстю соцiальних заходiв захисту зайнятостi, тому що пов’язанi з ними витрати призводять до зниження конкурентоспроможностi фiрм i заважають найму; негнучкiстю системи оплати працi через «монопольну» силу профспiлок і положень трудового законодавства, якi стримують зниження заробiтної плати i унеможливлюють додатковий найм робочої сили; вiдсутнiстю у трудящих достатньо високої квалiфiкацiї або доступу до профпiдготовки, якi б давали змогу пристосовуватись до структурних і технологiчних змiн; наявнiстю обмежень в органiзацiї власного бiзнесу, якi заважають процесу розширення контингенту осiб, котрі працюють на себе, i тим самим сприяють розвитку пiдпiльної економiки; жорсткими правилами тарифiкацiї робiт, якi гальмують мобiльнiсть робочої сили, що сприяє збiльшенню витрат на робочу силу на одиницю продукцiї i зменшує конкурентоспроможнiсть товарiв. Як видно, в галузi ринку працi було встановлено багато обмежень стосовно положень трудового законодавства, укладання колективних угод, практики встановлення розмiрiв мiнiмальних тарифних ставок i структури надтарифних елементiв заробiтної плати, регулювання режиму роботи, форм працевлаштування, процедур найму та звiльнення, соцiального забезпечення, умов створення власного бiзнесу. Це призвело до негативних наслiдкiв: високих витрат на робочу силу (прямих та побiчних); гальмування мобiльностi робочої сили; перешкоджання встановленню рацiональних режимiв роботи (тривалостi робочого часу, графiкiв роботи, використання змiнної та понадурочної роботи). Особливе занепокоєння викликала практика встановлення мiнiмальних розмiрiв тарифних ставок i структури надтарифних елементiв заробiтної плати. На думку захiдних економiстiв, саме жорсткий ринок працi став однiєю з головних причин зростання безробiття. Тому з 1974 — 1975 рокiв, коли розпочалася криза виробництва i криза зайнятостi, увага вчених i практикiв була сконцентрована на виявленнi тенденцiй в галузi ринку працi й на розробцi заходiв стимулювання зайнятостi, а також розвитку ринку працi в напрямі бiльшої гнучкостi. Пiд гнучкiстю ринку працi треба розумiти комплекс заходiв соцiально-економiчного, виробничого та юридичного характеру для пристосування дiяльностi пiдприємства до мiнливих умов господарювання. З огляду на це гнучкiсть ринку працi передбачає: велику територiальну та професiйну мобiльнiсть трудящих; гнучкiсть витрат на робочу силу (в тому числi гнучкiсть рiвня та структури заробiтної плати) у вiдповiдь на змiни в економiчнiй ситуацiї; гнучкiсть внутрiшньогалузевої та мiжгалузевої диференцiацiї заробiтної плати; гнучкiсть в управлiннi людськими ресурсами на рiвнi пiдприємства (процедури найму, ротацiї та звiльнення); гнучкiсть використання трудящих у рiзних формах найму; гнучкiсть режимiв роботи та розподiлу робочого часу. Для посилення гнучкостi ринку працi за кордоном дискутуються можливостi, а подекуди запроваджуються конкретнi заходи, а саме: скасування жорстких правил регулювання найму та звiльнення працiвникiв, якi заважають роботодавцям наймати нову робочу силу; перегляд положень трудового законодавства; послаблення ролi профспiлок під час проведення переговорiв роботодавцiв з найманими працiвниками, скасування монопольної сили профспiлок; зменшення сфери державного регулювання зайнятостi та ринку працi; децентралiзацiя в областi укладання колективних договорiв, тобто виключення нацiонального i галузевого рiвня в договiрному процесi. Це пояснюється тим, що на рiвнi пiдприємств такi питання, як гарантiя зайнятостi, пiдвищення продуктивностi працi, впровадження нової технiки, вирiшуються ефективнiше, про що свiдчить досвiд Японiї та США. Децентралiзацiя стала можливою через те, що, по-перше, вiдбулось певне послаблення солiдарностi трудящих на нацiональному та галузевому рiвнях; по-друге, з’явилась готовнiсть трудящих до бiльшої автономiї на рiвнi пiдприємств i навiть цехiв; по-третє, в нiй зацiкавленi роботодавцi, тому що вбачають у нiй реальну можливiсть реалiзацiї потенцiй гнучкостi ринку працi; замiна колективних переговорiв на рiвнi пiдприємств iншими формами вiдносин мiж трудящими та роботодавцями, зокрема контрактами, iндивiдуальними трудовими угодами i т. п. (iндивiдуалiзацiя трудових вiдносин); зближення регламентацiї умов працi та оплати в державному секторi з правилами, якi регламентують трудовi вiдносини в приватному секторi вiдносно права на органiзацiю профспiлок i права на страйки; обмеження рiзних систем соцiального забезпечення i страхування трудящих. Такий захiд зумовлений тим, що витрати на соцiальне забезпечення постiйно зростають i спричинюють значний перерозподiл нацiонального доходу в бiльшостi розвинених країн (загалом уся система соцiального забезпечення поглинає в середньому близько третини ВНП). Крiм того, соцiальне забезпечення потребує значного перерозподiлу ресурсiв мiж здоровими людьми та хворими, молодими людьми та людьми похилого вiку, працюючими та безробiтними. Це спричинює суттєвi протирiччя та незадоволення. Рiзке зростання витрат ВНП на соцiальне забезпечення в розвинених країнах пояснюється, по-перше, зростанням безробiття та виплатою значних розмiрiв допомоги по безробiттю; по-друге, новим порядком виходу на пенсiю за старiстю (передчасний вихiд з метою скорочення безробiття), який призвiв до того, що зросли витрати на людей похилого вiку; по-третє, процесом старiння нацiй внаслiдок збiльшення середньої тривалостi життя (збiльшення перiоду виплати пенсiй, а також збiльшення витрат на медичну допомогу людям похилого вiку); по-четверте, бiльш широким охопленням соцiальним страхуванням; по-п’яте, збiльшенням розмiру соцiальної допомоги; проведення державних заходiв щодо скорочення сфери стандартних умов найму та режимiв робочого часу, зокрема: зменшення обсягу допустимих понадурочних робiт, встановлення 30 — 40-годинного робочого тижня, введення п’ятитижневої оплачуваної вiдпустки, збiльшення тривалості декретної вiдпустки; стимулювання використання нестандартних форм зайнятостi й режимiв робочого часу, зокрема надання субсидiй пiдприємствам, якi використовують такi форми, а також субсидiй окремим особам для органiзацiї власного бiзнесу.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Поняття жорсткостi та гнучкостi ринку працi» з дисципліни «Ринок праці»
