Концептуально виокремлюються такi види зайнятостi: повна та глобальна, примусова та добровiльна зайнятiсть працездатного населення. Поняття повної зайнятостi працездатного населення розглядається в контекстi зайнятостi всiх видiв ресурсiв. Як вiдомо, суспiльство прагне використати свої обмеженi ресурси максимально ефективно, тобто забезпечити їхню повну зайнятiсть, а отже, й повний обсяг виробництва. Пiд повною зайнятiстю наука економiкс розумiє використання всiх придатних для виробництва ресурсiв. Це означає, що кожен, хто хоче й може працювати, має бути забезпечений роботою; не повиннi пустувати пахотнi землi, простоювати обладнання й машини i т. п. Однак потрібно використовувати не всi, а лише придатнi ресурси, наприклад, неможливо використовувати дитячу працю, працю iнвалiдiв i т. п. А повний обсяг виробництва означає ефективний розподiл ресурсiв, тобто використання ресурсiв з максимальною вiддачею. Повна зайнятiсть населення вiдповiдає кiлькiсному (екстенсивному) аспекту зайнятостi. Її треба розглядати як зайнятiсть, при якiй пропозицiя робочої сили покривається попитом на неї з боку суспiльного виробництва. Повна зайнятiсть населення пов’язана зі створенням таких матерiально-технiчних і соцiально-економiчних умов, за яких кожному, хто бажає працювати, надається можливiсть брати участь у суспiльному виробництвi. У свою чергу, якiсному (iнтенсивному) аспекту вiдповiдає ефективна зайнятiсть, яка означає такий розподiл трудових ресурсiв у територiальному та галузевому розрiзах, за сферами прикладання працi та видами дiяльностi, який дає змогу в кожний момент одержувати найбiльший прирiст матерiальних i духовних благ i передбачає ефективне використання в трудовому процесi кожного зайнятого. При повнiй i ефективнiй зайнятостi вирiшуються два завдання: створюється достатня кiлькiсть робочих мiсць i забезпечуються необхiдною кiлькiстю робочої сили пiдприємства i органiзацiї. Перше завдання вiдповiдає iнтересам населення, яке проживає на певнiй територiї, друге — iнтересам галузi, пiдприємства. Досягнення ефективної зайнятостi — завдання господарських одиниць, а повної — функцiя держави. Оптимальне спiввiдношення повної та ефективної зайнятостi дає змогу визначити рацiональну зайнятiсть. Отже, повна зайнятiсть працездатного населення, як концепцiя, передбачає максимальне використання робочої сили для досягнення повного обсягу суспiльного виробництва. Вона тривалий час використовувалась багатьма країнами, як тими, що обрали соцiалiстичний шлях розвитку, так i тими, якi розвивались на основi капiталiстичного способу виробництва. Зокрема, в капiталiстичному свiтi концепцiя повної зайнятостi панувала до середини 70-х рокiв i базувалась на стимулюваннi державою попиту на робочу силу. Але, як з’ясувалося, суттєва структурна перебудова виробництва, безперервне оновлення матерiальної бази, а також зниження темпiв зростання виробництва за умов панування концепцiї повної зайнятостi зробили незворотним процес витiснення живої працi й загострили проблему безробiття. Це зумовило перехiд до нового пiдходу до розв’язання проблем зайнятостi. Вiдповiдно до визначення МОП, цей новий пiдхiд названо концепцiєю глобальної зайнятостi, яка враховує всi види економічної та суспільно корисної дiяльностi й формулюється як залучення всiх осiб працездатного вiку до розширеної сфери економiчно i суспільно корисної трудової дiяльностi. Фундаментом концепцiї глобальної зайнятостi став широкий пiдхiд до сфери прикладання працi, тобто врахування всiх видiв корисної дiяльностi як у суспiльному виробництвi, так i поза ним. Ураховуються всi види дiяльностi: тимчасова зайнятiсть, робота домогосподарок i пенсiонерiв у себе вдома або в пiдсобному господарствi i т. п. Концепцiя глобальної зайнятостi виходить також з потреб у трудовiй дiяльностi всього дорослого населення, передбачаючи нормування сукупного обсягу робiт i перерозподiл його мiж усiма бажаючими працевлаштуватись. Вiдповiдно до широкого пiдходу концепцiя глобальної зайнятостi передбачає послаблення зв’язку трудової дiяльностi з традицiйними методами оплати працi. Тому мiнiмум оплати (як точка вiдлiку) має витiснятися поняттям гарантованого мiнiмального доходу, який не може регулюватись умовами роботи за наймом. Для реалiзацiї цих методiв концепцiя глобальної зайнятостi потребує масової iндивiдуалiзацiї форм найму, режимiв та умов зайнятостi, самої структури життєдiяльностi людини, а саме: бiльш рiвномiрний розподiл навчання, трудового навантаження та дозвiлля на весь життєвий цикл. Останнє можливе через використання рiзноманiтних форм зайнятостi (особливо в молодому та похилому вiцi), перiодичне переривання активної трудової дiяльностi з метою навчання i т. п. Узагальнюючи, зауважимо, що концепцiя глобальної зайнятостi передбачає: урахування всiх видiв економiчно корисної для суспiльства трудової дiяльностi людини. До зайнятих можна вiдносити не лише осiб, якi одержують за свою працю грошову винагороду, а й осiб, якi беруть участь у нетрадицiйних ринках працi (пiдпiльна економiка, робота домогосподарок, робота пенсiонерiв у себе вдома i т. п.); розподiл сукупного обсягу робiт мiж усiм дорослим населенням країни. Передбачається нормування роботи, яке має на увазі її перерозподiл насамперед через зменшення iндивiдуального трудового навантаження, яке припадає на кожного працюючого. Вирiшення цього завдання пов’язане з широким використанням таких заходiв активного регулювання зайнятостi, як збiльшення тривалостi шкiльного навчання, використання прогресивної шкали виходу на пенсiю, подiл робочих мiсць, часткова зайнятiсть, збiльшення тривалостi вiдпусток тощо; встановлення рiчного гарантованого мiнiмального доходу для кожного дорослого громадянина. Передбачається послаблення зв’язку мiж зайнятiстю та доходами як засобом задоволення потреб людини. Стимулюється використання альтернативної зайнятостi. Встановлення мiнiмального рiчного доходу передбачає фiнансування з коштiв, якi видiляються на допомогу по безробiттю, з прибутку пiдприємств i недержавних дотацiй; iндивiдуалiзацiя структури життєдiяльностi людини, диверсифiкацiя режиму i форм її роботи означає обов’язкове використання часткової зайнятостi, поєднання молоддю навчання з роботою; працiвники старших вiкових груп мають переходити на неповну зайнятiсть; у перiод активного трудового життя рекомендується переривати роботу для пiдвищення рiвня освiти. Деякi автори розрiзняють глобальну (загальну) та економiчну зайнятiсть. На їхню думку, економiчна зайнятiсть передбачає участь усього працездатного населення в суспiльному виробництвi, включаючи сферу послуг. Глобальна зайнятiсть поряд з цим передбачає навчання в загальноосвiтнiх, середнiх спецiальних і вищих навчальних закладах, ведення домашнього господарства, виховання дiтей, догляд за людьми похилого вiку та iнвалiдами, участь у державних органах i громадських органiзацiях, службу в збройних силах. Усе це деякою мірою відповідає уявленням про повну та глобальну зайнятість. Економiчна зайнятiсть у такому трактуванні характеризується ефективнiстю та повнотою. Ефективнiсть зайнятостi передбачає, що вона має бути високопродуктивною, збалансованою, гуманною тощо. Критерiєм ефективної зайнятостi слугує економiя сукупної суспiльної працi, тобто працi живої та матерiалiзованої. Головним показником ефективної зайнятостi є продуктивнiсть суспiльної працi (ПСП), яка в наукових роботах соціалістичного періоду визначалась як спiввiдношення величини створеного в суспiльствi нацiонального доходу (НД) до кiлькостi зайнятих у матерiальному виробництвi (Т1): ПСП = НД/Т1 ( 100 %. Використання при цьому методологiї матерiального виробництва пояснювалось тим, що 3/4 працездатного населення було зайнято в галузях матерiального виробництва. Соцiальна ж сфера, в тому числi сфера послуг, трактувалась як невиробнича. Водночас у сферi послуг в Японiї в 1986 р. було зайнято 55 % працездатного населення, i в нiй створювалось 63,5 % валового внутрiшнього продукту, а частка матерiального виробництва становила вiдповiдно 45 і 36,5 % [45, c. 13]. З огляду на сучасну структуру економiки показник продуктивностi працi визначається за формулою, %, ПСП = ВВП / (Т1 + Т2) (100, де ВВП — вироблений валовий внутрiшнiй продукт; Т2 — кiлькiсть працiвникiв, зайнятих у нематерiальному виробництвi, зокрема у сфері послуг. Таку методологiю розрахунку продуктивностi працi було прийнято в Українi лише в 1988 р. Розрахунки за цим показником показують вiдставання України вiд iнших країн свiту. У 1990 р. середньорiчний внутрiшнiй продукт у розрахунку на душу населення становив у США 19780 крб., у Нiмеччинi — 18350 крб., у СРСР — 2937 крб., в Українi — 2742 крб. Тобто Україна вiдставала в 6,7 — 7,7 раза (Урядовий кур’єр. — 1991. — № 5. — С. 1). Примусова зайнятiсть населення спостерігалася в iсторичному планi в рiзних країнах з рiзними способами виробництва. Одним із прикладiв її застосування були колишнi соцiалiстичні країни, в яких конституцiйно було закрiплено не тiльки право, а й обов’язок трудитись. Бiльше того, кожен працездатний громадянин мусив трудитися постiйно, по-перше, «вiд дзвоника до дзвоника» протягом робочого дня й тижня, а по-друге — з ранньої юностi до пенсiйного вiку. Пiд правом на працю розумiли гарантiю надання кожнiй людинi оплачуваної роботи з одночасним її обов’язком трудитись в обранiй нею сферi суспiльно корисної дiяльностi. Примусовiсть працi пiдкрiплялась також системою стимулiв, якi використовувались на той час. Отже, сформувався ланцюжок: обов’язок трудитись — безперервнiсть роботи — стимули безперервної роботи (черга на квартиру, машину, дачу, меблi, дитячi садки, ясла, путiвки i т. п.). Тепер право на працю суттєво доповнене необхiднiстю надання кожнiй людинi пiдходящої для неї роботи з одночасною вiдмiною будь-яких форм примусу до працi, тому що вiльно вибрана зайнятiсть несумiсна з її обов’язковiстю. Кожен громадянин має право розпоряджатись своєю здатнiстю до працi. Це право доповнюється правом здiйснювати або не здiйснювати будь-яку, не заборонену законом, дiяльнiсть, у тому числi не пов’язану з виконанням оплачуваної роботи. При цьому допускається добровiльна зайнятiсть громадян, яка не може бути підставою для їхнього притягнення до адмiнiстративної, карної та iншої вiдповiдальностi. Але тим, хто готовий трудитись i вишукує можливості для цього, держава повинна надати пiдходящу роботу. Зауважимо, що безперервна робота є благом i для пiдприємцiв (недаремно в Японiї практикують пожиттєвий найм, а в iнших країнах також iснують стимули безперервної роботи), i для працiвникiв. Але в умовах використання нової концепцiї зайнятостi не повинно бути протирiч мiж добровiльнiстю i безперервною роботою. Цього можна досягти, якщо стимулом буде лише заробiтна плата i надбавки. Тiльки потреба в гарантованих доходах має примусити людей входити до сфери працi. В умовах добровiльної зайнятостi людина має право обрати навiть такi види дiяльностi: догляд за хворим членом сiм’ї або родичем, виховання дiтей у сiм’ї, ремонт квартир, будiвництво власного будинку, облаштування дачної дiлянки, тривалу подорож, покращення здоров’я, саморозвиток особистостi i т. п.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Основні концепції зайнятості населення» з дисципліни «Ринок праці»
