Зміст, принципи, структура та стратегія розвитку загальної і професійної освіти України
Важливим фактором соціально-економічного розвитку держави є освіта, яка розглядається як форма інвестицій у людський капітал поряд з такими їх формами, як охорона здоров’я, міграції, пошук інформації тощо. Досвід свідчить, що інвестиції в освіту, професійну підготовку та мобільність працівника відчутно підвищують вартість і ціну робочої сили. Надважливим є значення освіти та професійної підготовки у розвитку людських ресурсів, визнання їх високими цінностями людини та суспільства обумовило прийняття Міжнародною Організацією Праці у 1975 р. Конвенції про розвиток людських ресурсів. Освіта — це цілеспрямований процес виховання і навчання в інтересах людини, суспільства, держави, що супроводжується констатацією досягнення громадянином встановлення державою освітньо-кваліфікаційних рівнів. У широкому розумінні слова «освіта» охоплює всі форми навмисного і ненавмисного впливу середовища на людину, які поряд із самоосвітою та самовихованням мають своїми результатами формування і розвиток її особистості . Соціально-економічне значення освіти полягає в її троїстій цінності: державній, суспільній та особистісній. Перші дві випливають із залежності рівня соціально-економічного розвитку, суспільного прогресу в усіх сферах діяльності від якості освіти, насиченості галузей економіки працівниками високого освітньо-кваліфікаційного рівня. Особистісна цінність освіти полягає у наданні можливостей кожній людині розвивати свої здібності, набувати нових знань, одержати фах, який дасть їм змогу реалізуватися у певній сфері професійної діяльності, набувати бажаного соціального статусу із забезпеченням відповідного рівня добробуту. Таким чином, освіта стає основним засобом розвитку гуманітарної сутності людини, формування її як провідної продуктивної сили. Виникнення суспільної потреби в освічених особистостях спричинене рухливістю економічної системи та науково-технічним прогресом, які суттєво впливають на ринок праці: змінюється потреба в кадрах певного освітньо-кваліфікаційного та професійного рівня. У даному разі освіта виконує водночас соціальну та економічну функції. Соціальна функція полягає в соціальному захисті населення від безробіття шляхом надання освітніх послуг, що підвищують його конкурентність на ринку праці. За виконанням економічної функції освіта виступає як інститут для задоволення потреб галузей економіки в кадрах певної професійно-кваліфікаційної спрямованості. Головною цінністю освіти є її здатність відкрити, сформувати, розвинути здібності людини, прищепити їй прагнення до постійного самовдосконалення. Без відтворення та розширення освітнього потенціалу кожної людини неможливо досягти результативності всіх соціально-економічних та духовних процесів суспільства. Право на освіту гарантується Конституцією України, Законом України «Про освіту» та іншими нормативними актами України. Відповідно до Конституції в Україні обов’язковою є загальна і середня освіта. Професійна освіта є бажаною та необхідною і здійснюється на базі повної загальної середньої освіти, а також на базі освіти в обсязі основної та спеціальної школи. Згідно із Законом України «Про освіту» — метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими працівниками, спеціалістами. Основними принципами освіти в Україні є: доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою; рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку, гуманізм, демократизм; пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей над політичними та класовими інтересами, органічний зв’язок з національною історією, культурою, традиціями; незалежність державної освіти від політичних партій, інших громадських і релігійних організацій; науковий, світський характер освіти у державних навчальних закладах; інтеграція з наукою та виробництвом, взаємозв’язок з освітою інших країн; гнучкість і прогностичність системи освіти; єдність і наступність системи освіти; безперервність і різноманітність освіти; відповідність освіти світовому рівню; поєднання державного управління та громадського самоврядування в системі освіти. Освіта являє собою багатофункціональну систему зі складною структурою. Система освіти складається із закладів освіти, наукових і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою і самоврядування в галузі освіти, а також системи послідовних освітніх програм і державних освітніх стандартів різних рівнів і спрямованості. Структура системи освіти включає: дошкільне виховання; загальну середню освіту; професійну освіту; вищу освіту; післядипломну освіту; аспірантуру; докторантуру; підвищення кваліфікації, перепідготовку кадрів, позашкільне навчання і виховання, самоосвіту. Освітні програми поділяють на: загальноосвітні (основні та додаткові); професійні (основні та додаткові). Мета загальноосвітніх програм — формування загальної культури особи, її адаптація до життя в суспільстві, створення основи для свідомого вибору й освоєння професійних освітніх програм. Професійні програми мають на меті послідовне підвищення професійного та загальноосвітнього рівня, підготовку спеціалістів відповідної кваліфікації. У зв’язку з наявністю відповідних освітніх програм в Україні виділяють такі освітні рівні: початкова загальна освіта; базова загальна освіта; повна загальна середня освіта; професійно-технічна освіта; неповна вища освіта; базова вища освіта; повна вища освіта. До загальноосвітніх навчальних закладів належать школи, ліцеї, гімназії, колегіуми, санаторні школи, спеціальні школи, а також школи соціальної реабілітації. Загальноосвітні навчальні заклади першого ступеня (початкова школа) забезпечують початкову загальну освіту, другого ступеня (основна школа) — неповну загальну середню освіту, третього ступеня (старша школа) — повну загальну середню освіту. Формування трудового потенціалу держави здійснюється у системі професійно-освітніх закладів після одержання загальної середньої освіти. Початкова професійна освіта здійснюється у професійно-технічних навчальних закладах, які забезпечують підготовку кваліфікованих робітників для галузей народного господарства. Випускникам професійно-технічного училища присвоюється робітнича професія певної кваліфікації відповідно до набутої освіти, кваліфікаційних умінь і навичок. Вищу професійну освіту одержують у вищих навчальних закладах (університетах, академіях, інститутах), де готуються спеціалісти відповідного рівня (бакалавр, дипломований спеціаліст, магістр). Відповідно до статусу вищих навчальних закладів встановлено чотири рівні акредитації. Випускникам вищих навчальних закладів присвоюється кваліфікація спеціаліста з вищою освітою певного професіонального спрямування або спеціальності, яка визначається такими рівнями: молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст і магістр. Професійна освіта як органічна складова безперервної освіти покликана відігравати провідну роль у технологічному оновленні всіх галузей промисловості і сільськогосподарського виробництва. Вона спрямована на виконання двох взаємопов’язаних завдань. По-перше, фундаментального — створення довгострокової основи інтелектуального потенціалу суспільства, усебічне розкриття здібностей і гармонійний розвиток кожної особистості, забезпечення однакових можливостей усім членам суспільства. По-друге, кон’юнктурного насичення ринку праці робочою силою певної професійної і кваліфікаційної структури, забезпечення кожній людині мінімуму знань для отримання роботи. Тобто професійну освіту в нових умовах слід розглядати як необхідність підвищення загального технічного і професійного рівня трудового потенціалу, з одного боку, та забезпечення соціального захисту робітників — з другого. Підготовка кадрів, особливо молоді, що досягає працездатного віку, а також перепідготовка вивільнених працівників стає невід’ємним елементом соціального захисту населення, дає кожному громадянину реальну можливість для самозахисту в ринкових умовах. Крім того, професійна освіта дозволяє на час навчання охопити певну частину населення і пом’якшити тим самим проблему його зайнятості. Аналізуючи сучасний стан освіти в Україні (табл. 3.1.1), слід визнати, що на рівні загальної середньої школи відбувається поступове скорочення учнівського контингенту, основною причиною чого є зниження народжуваності. Водночас зменшується чисельність учнів ПТУ. Відчутне зростання спостерігається на рівні вищої освіти — чисельність студентів у вищих нав- чальних закладах ІІІ—ІV рівня акредитації збільшилася майже у 2 рази. Таблиця 3.1.1 КІЛЬКІСТЬ ОСІБ, ЯКІ НАВЧАЛИСЯ У НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ (на початок навчального року, тис.) 1990/91 1995/96 1999/00 2000/01 2001/02 2002/03 Усього 9430 9239 9174 9220 9222 9122 У загальноосвітніх навчальних закладах 7132 7143 6857 6764 6601 6352 У професійно-технічних навчальних закладах 660 555 528 525 512 502 У вищих навчальних закладах
І—ІІ рівнів акредитації; 757 618 504 528 561 583 ІІІ—ІV рівнів акредитації 881 923 1285 1403 1548 1687 У розрахунку на 10000 населення У загальноосвітніх навчальних закладах 1373 1391 1379 1372 1347 1323 У професійно-технічних навчальних закладах 127 108 106 107 105 105 У вищих навчальних закладах
І—ІІ рівнів акредитації 146 120 101 107 115 121 ІІІ—ІV рівнів акредитації 170 180 258 285 316 352 Значну частину витрат на освіту несе бюджет , за рахунок якого розробляються програми підготовки спеціалістів у відповідності до державних освітніх стандартів. Державний стандарт містить єдині вимоги до спеціаліста відповідного профілю. Спеціалісти мають володіти однаковим обсягом знань у рамках державного освітянського стандарту. В умовах переходу до ринкових відносин зростає роль вищої освіти, що потребує реформування галузі й приведення її у відповідність до світових стандартів. Державна політика має включати розробку стратегічних напрямків розвитку вищої освіти в територіальному розрізі, за профілями та спеціальностями, встановлення довгострокових науково обґрунтованих норм і нормативів. Оскільки освіта за своєю природою є вельми інерційною галуззю щодо планування її розвитку, є сенс передбачати дві складові : а) стратегічну (розвиток, рівень і структуру середньої освіти, які б забезпечували високу конкурентоспроможність на внутрішньому та світовому ринку праці, збереження і розвиток стратегічно важливих шкіл та напрямків у вищій освіті); б) поточну підготовку фахівців з середньою та вищою спеціальною освітою, максимально узгоджену з прогнозованими вимогами ринку праці. На обґрунтування стратегії розвитку освіти в Україні впливають такі фактори : 1. Внутрішні: демографічні (прогноз чисельності, структури, демографічних характеристик населення); прогноз якості людських ресурсів та міграційних потоків; об’єктивні можливості фінансування середньої та вищої освіти; структура народного господарства та зовнішньоекономічних зв’язків, ступінь відкритості економіки, обсяги експорту послуг освіти; поточні тенденції та збалансування попиту і пропозиції на внутрішньому ринку праці за рівнем освіти та спеціальностях. 2. Зовнішні: очікувані потужності міграційних потоків на Захід зі Сходу; тиск фактора глобалізації (інформаційний, культурний, шоу-бізнесовий, мовний); інформаційні, економічні та широкомасштабні електронні війни. Виходячи з аналізу тенденцій, що існують, і майбутніх проблем розвитку освіти в Україні та її інноваційної ролі в економіці й суспільстві, стратегічну ціль розвитку освіти на довгостроковий період можна сформувати як забезпечення через освіту конкурентоспроможності та виживання українців як нації (осіб і країни в цілому) в умовах глобалізації та інформатизації .
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Зміст, принципи, структура та стратегія розвитку загальної і професійної освіти України» з дисципліни «Управління трудовим потенціалом»
