Управління мотивацією економічної активності населення
Для підсилення трудової мотивації працівників, максимально можливого використання соціально-виробничого потенціалу трудових ресурсів, з метою створення і виробництва конкурентноспроможної продукції, необхідно визначати відповідні передумови. Це по своєї суті повинно означати процес цілеспрямованого управління. Вирішення таких завдань, а саме, вирішення завдань підсилення мотивації економічної активності населення пов’язано зі створенням дієвого мотиваційного механізму, під яким, перш за все, необхідно розуміти систему економічних, соціально-психологічних, адміністративних і правових методів впливу на мотиви трудової поведінки людини, або групи людей з метою розвитку потреби у працівників в більш ефективній трудовій діяльності. Створення мотиваційного механізму повинно базуватися на постулатах формування державної політики, враховуючи способи впливу держави на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки, формування ефективної законодавчої бази регулювання господарської діяльності. З урахуванням вищевикладеного, до цього напряму управління мотивацією економічної активності можна віднести: удосконалення фінансово-кредитної системи, протиінфляційні заходи, удосконалення податкової політики, реформування оплати праці, державну політику у галузі вивільнення і працевлаштування робочої сили, забезпечення соціального захисту робітників і населення. Цієї ж мети повинні бути підпорядковані реформування і демократизація відношень власності, демонополізація, створення умов і сприяння розвитку підприємництва і конкуренції тощо. В умовах ринкової економіки, держава і роботодавці повинні бути зацікавлені у підвищенні економічної активності робітників і населення та у своїй діяльності, використовувати різні методи управління трудовою мотивацією. Класифікувати методи посилення економічної активності населення можна наступним чином: за формами впливу – на прямі і непрямі; залежно від засобів впливу – на економічні, адміністративні і правові. Об’єктами впливу є трудові ресурси і роботодавці. Методи прямого впливу безпосередньо діють на функціонування суб’єктів ринку і реалізуються через регулятивні функції держави шляхом взаємодії з регіонами і господарюючими суб’єктами. Методи непрямого впливу регламентують поведінку суб’єктів опосередковано, через створення певного економічного середовища, яке змушує їх діяти у потрібному державі напрямі. Основні методи мотивації економічної активності виявляються через: правове регулювання – постійне удосконалення чинного законодавства і забезпечення соціальних гарантій і прав людини з урахуванням ратифікованими Україною міжнародними нормами, конвенціями і рекомендаціями МОП; розробленими локальними директивно-норматиними актами, які регулюють виробничий і соціальний розвиток; економічне регулювання – визначення прогресивної податкової і фінансово-кредитної системи; адміністративне регулювання – сертифікацію і стандартизацію продукції і послуг, ліцензування, митне регулювання, дозволи та погодження тощо. Для аналізу економічної активності трудового потенціалу використовуються екстенсивний і інтенсивний аспекти. Екстенсивний аспект – це зростання чисельності економічно активного населення за рахунок чисельності економічно неактивного, яке відбувається під впливом соціально-демографічних, демоекономічних, соціально-психологічних і економічних факторів. Інтенсивний аспект економічної активності виявляється в реалізації інтелектуального та фізичного потенціалу робочої сили у процесі трудової діяльності. Кількісний результат економічної активності буде виражатися в досягнутому рівні продуктивності праці, в обсязі валового внутрішнього продукту, національному доході. Інтенсивний аспект економічної активності населення має забезпечуватись заходами мотивації та стимулювання населення до продуктивної праці. Аналізуючи вчинки людей, вивчаючи їх поведінку, необхідно з’ясовувати мотиви. Це допомагає запобігти виникненню небажаного напрямку розвитку і заохотити розвиток характеристик, що сприяють підвищенню економічної активності населення. Інструментами, що викликають дію певних мотивів, є стимули, в якості яких виступає все те, що пропонується людині за її дії (предмети, послуги, дії інших людей тощо). Стимули характеризують певні блага, мотиви – прагнення людини їх одержати. Стимули – це зовнішнє спонукання, які мають цільову спрямованість. Мотиви – це теж спонукання до дії, але в його основі можуть бути як стимул (грошова або матеріальна винагорода, кар’єрне зростання, адміністративне розпорядження та ін.), так і особисті причини (почуття обов’язку, відповідальність тощо). У колективі, застосування певних стимулів сприяє координації зусиль з метою досягнення високих результатів діяльності підприємства. Суспільні стимули покликані заохочувати ті види трудової діяльності, що найбільше відповідають політиці держави в різних сферах громадського життя. Колективні стимули пов’язані з впливом на розмір доходів підприємства, його підрозділів, цільових і виробничих груп. Індивідуальні стимули тісно переплітаються з колективними і суспільними, що відбиває взаємодію відповідних інтересів. Аналізуючи вищевикладені теоретичні положення можна зробити висновок, що мотивація є одним з найвагоміших чинників зростання економічної активності населення. Активна роль у мотиваційному процесі буде належати потребам, які його ініціюють, мотивам, що викликають дію по усуненню потреб, а також стимулам, які викликають дію певних потреб. Механізм мотивації економічної активності населення буде визначатися комплексом економічних, адміністративних і правових методів, які є спонукальними мотивами до економічної активності, а це у свою чергу є суттєвою рушійною силою в розвитку і використанні трудового потенціалу суспільства.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Управління мотивацією економічної активності населення» з дисципліни «Управління трудовим потенціалом»
