Організація підготовки й підвищення кваліфікації кадрів робітничих професій
Підготовка кадрів робітничих професій здійснюється в професійно-технічних закладах, в навчальних комбінатах, безпосередньо на виробництві та в середньоосвітніх школах. В умовах ринку підготовка робітничих кадрів має різну спрямованість – від орієнтації на сьогодення, підготовку вузькоспеціалізованих працівників, які можуть виконувати одну – дві конкретні операції, до орієнтації на перспективні інтереси (навчання працівників широкого профілю на базі серйозної теоретичної підготовки). Успіх підвищення кваліфікації робітників залежить від багатьох об'єктивних і суб'єктивних моментів: вибору стратегії розвитку підприємств, типу виробництва, від фінансового стану й від економічної обізнаності керівників підприємств. Система підготовки кадрів має враховувати як інтереси підприємств у швидкому заповненні вакантних робочих місць, економії на витратах, пов'язаних з витратами на навчання, так і інтереси працівників − одержати повноцінну професійну підготовку. Підготовка кадрів робітничих професій безпосередньо на робочому місці має оперативний характер, завжди конкретний, оскільки орієнтована на засвоєння конкретного трудового процесу, виконання конкретної роботи, не вимагає великих витрат, скорочує період адаптації. Підготовка нових працівників на виробництві − це початкове професійне навчання людей, яких взяли на роботу як учнів робітничих професій. Термін навчання встановлюється в залежності від кваліфікаційної складності робіт даної професії, від 6-ти до 12-ти місяців. Навчальні програми з конкретних професій затверджуються міністерствами і відомствами. Підготовка нових працівників здійснюється за курсовою та індивідуальною формами. При курсовій формі теоретичне навчання здійснюється в навчальних групах кількістю 10 – 30 чоловік, у той час як у навчальних закладах у таких групах навчаються по 25 – 30 осіб. Виробниче навчання проводиться в два етапи: на першому етапі − в навчальному цеху, на дільниці; на другому − на робочому місці в цехах під керівництвом не звільненого від основної роботи висококваліфікованого працівника − інструктора виробництва. При індивідуальній формі навчання учень вивчає теоретичний курс програми самостійно і з допомогою викладача-консультанта, а виробничі навички і вміння одержує на робочому місці під керівництвом інструктора виробничого навчання. Усі системи безперервної підготовки робітничих кадрів можна згрупувати і віднести до двох моделей: з відривом і без відриву від виробництва. Відмінні особливості в кожній країні − це переваги тієї чи іншої моделі. Навчання без відриву від виробництва включає теоретичну підготовку на підприємстві і теоретичний курс в спеціалізованому центрі. На виробництві щороку навчається у 5 разів більше робітників, ніж у всіх ліцеях і технікумах разом. Практика розвинутих країн свідчить, що підготувати висококваліфікованого працівника за 4 – 6 місяців неможливо. В Японії, США, Німеччині на підготовку кваліфікованих робітників з випускників середніх шкіл витрачається від 3-х до 4-х років. Слід врахувати і той факт, що матеріально-технічна база в цих країнах досить добре розвинута. Під впливом НТП професійні знання, вміння та навички робітників і спеціалістів швидко застарівають і потребують постійного оновлення. Як встановлено вченими в галузі професійної педагогіки, для підтримки кваліфікації робітників та спеціалістів на потрібному рівні в умовах сучасного виробництва необхідне проведення їх цільового навчання кожні 2 – 3 роки. Для цього потрібна програмно-методична документація та навчальна методична база. Для ефективної роботи з підготовки кадрів як у ліцеях, так і безпосередньо на підприємствах необхідно розробити навчальні плани, програми, методичні матеріали. Цим мають займатися спеціалізовані організації, які добре знають техніко-технологічну специфіку галузей та методичні особливості професійної підготовки працівників робітничих професій, характерних для даного виду виробництва. В сучасних умовах забезпечення якісної підготовки робітників високої кваліфікації можливе лише при використанні передових педагогічних технологій: комп'ютерних методів навчання, тренажерів, теле- та відеотехніки тощо. В Україні досить розгалужена система ліцеїв. Підготовкою кардів робітничих професій займається 987 різних ліцеїв, які знаходяться у підпорядкуванні Міністерства освіти і науки України, а також 1,5 тис. галузевих ліцеїв різних форм власності, де можна набути майже 1,5 тис. професій. В умовах ринку майже через 3 – 4 роки працівники змушені освоювати нові професії. Найбільш ефективно навчаються ті, хто має середню освіту, добре розуміється в сучасному виробництві й кон'юнктурі ринку праці. Сума професійних знань, навичок, одержаних у процесі навчання, дозволяє молодим працівникам швидше адаптуватись на виробництві, бути мобільними в умовах процесу виробництва, який швидко змінюється, оперативно реагувати на зміну ситуації на ринку праці і забезпечити функціонування техніки, що постійно ускладнюється. Зараз зростає роль ліцеїв в здійсненні державної політики у галузі регулювання ринку робочої сили. Уже сьогодні Україна за середнім рівнем освіти працівників (за кількістю років навчання) значно відстає від США, Японії. В розрахунку на одного працюючого рівень освіти становить 10 років, тоді як в Японії – 14, в США — 15 років навчання. У підготовці кадрів робітничих професій великого значення набуває підвищення їхньої кваліфікації. Підвищення кваліфікації – це безперервно організоване навчання працівників, спрямоване на вдосконалення їхніх професійних та економічних знань, умінь і навичок. Підвищення кваліфікації може здійснюватися: на виробничо-економічних курсах; в школах господарювання; на курсах цільового призначення. Виробничо-економічні курси – це форма навчання працівників, за допомогою якої рівень кваліфікації робітників набуває якості відповідно до технологічної складності виконуваних ними робіт. На цих курсах можуть навчатися робітники, фактичний рівень кваліфікації яких не відповідає вимогам тарифно-кваліфікаційного довідника до даної професії. Школа господарювання – це форма масового виробничо-економічного навчання працівників з таких питань: якість продукції, вдосконалення форм організації і оплати праці, економія матеріалів, сировини, вивчення досвіду. Курси цільового призначення – складова впровадження нової технології. На курсах, як правило, вивчають нову техніку і технології, правила експлуатації. Безперервне навчання робітничих професій в умовах виробництва організовується за такими напрямками: підготовка нових працівників; перепідготовка працівників; підвищення кваліфікації; навчання суміжним професіям. Сьогодні в європейських країнах професійна підготовка кадрів робітничих професій здійснюється за такими основними моделями. Модель 1 (Швеція). Поєднання загального навчання і професійної підготовки в заключний період середнього навчання тривалістю 3 – 4 роки. Модель 2 (Німеччина). Концентрація всього профнавчання в спеціальних закладах (ліцеях) з малою кількістю загальноосвітніх дисциплін або їх відсутністю. Модель 3 (більшість європейських країн). Модель "дуального учнівства", при якій 20 – 25% усього часу учні вчаться в державній профшколі, вивчають там загальні та спеціальні дисципліни, а в основний час вивчають спеціальність на фірмі під керівництвом наставника фірми. Модель 4 (Японія). "Класичне навчання" − освоєння професії і необхідної для роботи інформації здійснюється на робочому місці. У цьому випадку держава не несе практичних витрат. Модель 5 (Великобританія). Короткотермінова профпідготовка після закінчення середньої школи на фірмах за рахунок держави з метою подолання молодіжного безробіття.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Організація підготовки й підвищення кваліфікації кадрів робітничих професій» з дисципліни «Управління трудовим потенціалом»
