Оскільки людина залишається без роботи через об’єктивні причини розвитку ринкової економіки, то суспільство зобов’язане турбуватись про неї. Об’єктивні причини, які вище викладались, є і моральною, і юридичною основою для допомоги безробітним. Турбота суспільства реалізується державою у вигляді системи соціального захисту безробітних і членів сімей, котрі знаходяться на їх утриманні. Така система визначається законодавством кожної країни. В Україні її визначають Конституція України, стаття 46 і Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття“. Законодавством мають визначатись слідуючі аспекти соціального захисту безробітних: джерело, за рахунок якого здійснюється соціальний захист. В Україні це Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (надалі Фонд). Усі застраховані особи є членами цього Фонду; принципи виплати допомоги, які передбачають: умови виплати; терміни виплати; розміри виплати; умови невиплати; компенсації і гарантії при втраті роботи для тих прошарків населення, які невзмозі на рівних конкурувати на ринку праці. Умовами виплати допомоги по безробіттю є обов’язкова реєстрації в органах державної служби зайнятості особи як безробітної з восьмого дня після подання і реєстрації письмової заяви та заведення картки персонального обліку. На допомогу по безробіттю мають право особи залежно від страхового стажу, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески. Розмір допомоги застрахованим особам визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу) залежно від страхового стажу: до 2 років – 50%; від 2 до 6 років - 55%; від 6 до 10 років – 60%; понад 10 років – 70%; До страхового стажу прирівнюється трудовий стаж, набутий працівником за час роботи на умовах трудового договору до набрання чинності згаданого закону про страхування на випадок безробіття. Допомога по безробіттю виплачується залежно від тривалості безробіття до визначеного розміру: перші 90 календарних днів – 100%; протягом наступних 90 календарних днів – 80%; у подальшому - 70%. Загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років, а для осіб передпенсійного віку (за 2 роки до настання права на пенсію) – 720 календарних днів. Право на доплату зберігається у разі настання перерви страхового стажу з поважних причин, якщо громадянин після перерви на протязі місяця зареєструвався в державній службі зайнятості, як безробітний. А що ж відносять в даному випадку до поважних причин? Це наступне: навчання денної форми (ПТУ, вузи, аспірантура тощо); строкова військова служба; здійснення догляду за інвалідом 1-ї групи або дитиною інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який потребує постійного нагляду. Можуть бути і деякі інші причини, котрі передбачені законодавством України. Виплата допомоги припиняється у разі працевлаштування або поновлення на роботі безробітного за рішенням суду. Тривалість виплати допомоги по безробіттю може скорочуватись на строк до 90 днів у разі звільнення з останнього місця роботи за власним бажанням, відмови від двох пропозицій підходящої роботи або професійної підготовки, приховування відомостей про працевлаштування на тимчасову роботу, порушення умов і строку реєстрації та перереєстрації. В Україні держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування громадян які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, у тому числі: жінкам, які мають дітей віком до 6 років; одиноким матерям, які мають дітей до 14 років або дітей інвалідів; молоді, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних закладах освіти, звільнилися зі строкової військової або альтернативної служби, і який надається перше робоче місце, дітям (сиротам), які залишились без піклування батьків, а також особам які замінюють їм батьків (як виняток); особам передпенсійного віку по досягненні 58 років чоловікам і 53 років жінкам; особам звільненим після відбуття покарання або примусового лікування. Для працевлаштування таких громадян місцеві адміністрації, місцеві ради за поданням центрів зайнятості бронюють в організаціях, незалежно від форм власності, з чисельністю понад 20 осіб до 5% загальної кількості робочих місць за робітничими професіями, у тому числі з гнучкими формами зайнятості. наприклад, на 2000 рік було заброньовано 132,5 тис. робочих місць. [17, с. 156], хоча і не всі громадяни зазначених категорій були працевлаштовані. Умовами надання допомоги по частковому безробіттю є: простій, який має невідворотній та тимчасовий характер, котрий триває не менше місяця, але не перевищує 6 місяців і не залежить від працівника і роботодавця; простій протягом місяця, який охопив не менше 30% чисельності працівників, в яких простої становлять 20% і більше робочого часу. У разі сезонного характеру простою та якщо працівник відмовився від підходящої роботи або працює на другому підприємстві за сумісництвом чи проходить альтернативну службу, допомога по частковому безробіттю не сплачується.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Соціальний захист безробітних» з дисципліни «Державне регулювання зайнятості»
