Як ми вже бачили, розглядаючи “хрест Маршала”, від ціни робочої сили, яка є головним елементом економічного (ринкового) механізму залежать і попит, і пропозиція робочої сили. Ціна робочої сили це є грошовий вираз фонду життєвих благ, котрий необхідний для відтворення робочої сили. Ціна робочої сили це та сума грошей, яку найманий працівник отримує за виконану роботу. На практиці ціна робочої сили відхиляється від її вартості. Вартість робочої сили рахує роботодавець, який не тільки сплачує заробітну плату, а й несе значні витрати, які пов’язані із законодавчо встановленими нормами виробництва, відрахуваннями до державного бюджету, підвищенням кваліфікації, поліпшенням умов праці та ін. В Україні 29 травня 1997 року № 131 колишнє Міністерство статистики розробило і затвердило методику визначення вартості робочої сили згідно з міжнародним поняттям цієї економічної категорії. Вартість робочої сили відповідно до вказаної методики визначається за такими складовими: пряма оплата; оплата за невідпрацьований час; премії та нерегулярні виплати; заробітна плата в натуральній формі, пільги, послуги; допомога в натуральній і грошовій формах; витрати підприємств на оплату житла працівників; витрати підприємств на соціальне забезпечення працівників; витрати на професійне навчання; витрати на утримання громадських служб; витрати на робочу силу, які не віднесені до інших груп. Звідки ж беруться кошти на вказані цілі? Пригадаємо, що робоча сила не тільки особистостий фактор виробництва, а і єдиний товар, котрий здатний створювати додаткову вартість, доходи від якої покривають всі ці затрати. В умовах вільної конкуренції зміна в ціні робочої сили внаслідок невідповідності попиту і пропозиції, як правило, відбувається негайно. В таких випадках нерідко її ціна буває навіть нижче фізіологічного мінімуму, що призводить до неспокою і соціальних вибухів. Тому цей показник постійно знаходиться в полі зору державних органів: законодавчо встановлюються науково обґрунтовані критерії мінімальної заробітної плати, яка має дорівнювати прожитковому мінімуму. Ринкова вартість робочої сили має тенденцію до зростання. Це відбувається тому, що потреби людини постійно розширюються. З часом до них все більше включається, як товарів традиційного попиту, так і нових – довгострокового користування. Так, нещодавно такі речі, як холодильник, телевізор, відеомагнітофон, комп’ютер та ін. відносили до предметів розкошу. Але з часом вони стали необхідними в побуті і мають розглядатись як речі, котрі потрібні для відтворення робочої сили на даному етапі розвитку суспільства. На підвищення вартості робочої сили впливає зростаюча жорсткість стосовно умов праці та її організації, що потребує чималих коштів. І лише такий чинник, як продуктивність праці (і взагалі продуктивність) дасть змогу знизити вартість робочої сили за рахунок того, що підвищення продуктивності праці знижує вартість життєвих благ. Оскільки для наймача корисність використання робочої сили та її вартість є постійно співставляючиєся величини, то йому слід створювати такі умови для наймання працівників, при яких би корисність їх (працівників) праці росла швидше, ніж вартість робочої сили. А шлях цьому такий - за рахунок підвищення якості робочої сили та інтенсивності праці, втілення новітніх технологій та високопродуктивного устаткування, підвищувати загальну продуктивність виробництва. Розглянемо ціну робочої сили (заробітну плату) працівників з позицій її ефективного застосування. Не рідко доводиться чути від працівників, що їм “недоплачують” за роботи. І, навпаки, від підприємців, що вони “переплачують” за роботу працівникам. Кожен з них по-своєму правий бо підходить до цього питання зі своїх позицій. Працівники оцінюють заробітну плату через призму того, що їм потрібно, хоча і немає єдиного стандарту цієї “потрібності”. В цілому кожен хоче отримати більшу заробітну плату. З позицій підприємців теж все зрозуміло. Підприємства і фірми, з якими він співпрацює з об’єктивних або суб’єктивних причин підвищують коштовність продукції, якими користується дане підприємство (газ, паливо, електроенергія, комплектуючі, ремонтні послуги тощо). Підприємець розглядаємого підприємства не може підвищити ціну на свою продукцію без втрати її конкурентоспроможності, а тому утримує заробітну плату працівників на якомусь рівні, не допускаючи зниження рівня прибутку. Яка ж заробітна плата – ціна робочої сили – буде не “заниженою”, не “завищеною”, а ефективною? Відомо, що продуктивність окремого працівника змінюється в часі під впливом різних обставин. Але головною передумовою теорії ефективної заробітної плати є те, що високий рівень оплати праці підвищує продуктивність працівників. Для слаборозвинутих країн високий рівень зарплатні – це краще харчування і більш висока інтенсивність праці. Так, 10% підвищення калорійності їжі у сільськогосподарських працівників Сьєра-Леоне підвищує їх продуктивність на 3,4% [10,с.157]. У розвинутих країнах більш високий рівень зарплатні, по-перше, знижує плинність кадрів; по-друге, дає можливість дозволити вибірковість при наймі працівників. Зростання оплати це, з одного боку, підвищення витрат наймача на робочу силу, а, з другого, – додатковий дохід за рахунок більш високої продуктивності праці. В такому випадку ефективне підвищення заробітної плати буде тоді, коли на 1 відсоток її приросту буде не менше 1 відсотка прирісту виробництва продукції. Таким чином, ефективна заробітна плата встановлюється роботодавцем в тій крапці, де еластичність виробництва по заробітній платі не менше 1.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Вплив ціни і вартості робочої сили на зайнятість» з дисципліни «Державне регулювання зайнятості»
