Здавалось би – зайнятість населення - поняття просте. Працює людина - вона зайнята, і це добре. Не працює людина – вона є безробітною і це погано. Але такий побутовий підхід зовсім не характеризує зайнятість як соціально-економічну категорію тому, що поняття це, як ми вже визначили, комплексне. В широкому розумінні сучасне поняття зайнятості є певна сукупність соціально-трудових відносин між людьми з приводу: по-перше, забезпечення населення робочим місцями; по-друге, формування, розподілу і перерозподілу трудових ресурсів (робочої сили) з метою участі у суспільно-корисній праці; по-третє, забезпечення розширеного відтворення робочої сили. Як бачимо, таке визначення охоплює великий комплекс проблем, за якими стоять структурна, інвестиційна, цінова, грошово-кредитна, кадрова, освітянська, міграційна, демографічна, соціальна політика держави. Ця сукупність соціально-трудових відносин знаходить свій вияв у певних економічних категоріях таких, наприклад, як індивідуальна або колективна трудова діяльність, процес самої праці, продуктивність праці, її умови, нормування, мобільність та професійна підготовка кадрів, доходи та заробітна плата тощо. Звідси випливає важливіший висновок: зводити проблеми зайнятості населення тільки до відсутності безробітних – це невиправдане, помилкове і шкідливе з точки зору державної політики зайнятості припущення. Саме такий підхід у подальшому породжує недооцінку активних заходів на ринку праці, негативних наслідків розвитку нерегламентованої та нелегальної зайнятості, інших негараздів і кінець кінцем, того безробіття, в тому числі і прихованого, до відсутності якого були зведені проблеми зайнятості. Нажаль, подібне ставлення до зайнятості іноді існує не лише на побутовому рівні, що приносить шкоду справі. Але це вади перехідного періоду. За часи соціалізму Україна мала повну зайнятість (при низький продуктивності праці) і це вплинуло на психологію деяких працівників, ознаки якої і проявляються у спрощеному сприйнятті поняття зайнятості. Лише сучасний підхід до зайнятості у державній політиці, і що особливо важливо, на регіональному і місцевому рівнях, дасть вірний напрям вирішення всіх складних питань зайнятості населення і визначить її провідне місце як в макро- так і в мікроекономіці. Зайнятість є соціально-економічне явище, а тому вона має економічну і соціальну сутність. Економічна сутність зайнятості полягає в тому, що це є діяльність людей по створенню валового внутрішнього продукту (національного доходу). Практичний висновок з цього такий: чим більше зайнятих при будь - яких інших умовах, тим більше в суспільстві виробляється матеріальних і духовних цінностей. Це є перший головний висновок, на якому базується соціально-економічна політика та державне управління зайнятістю населення. Соціальна сутність зайнятості міститься в тому, що вона відображає необхідність особи в самовираженні і самоствердженні через суспільно – корисну працю, а також відображає ступінь задоволення в доходах своїх потреб при певному рівні соціально-економічного розвитку суспільства. Звідси другий основний практичний висновок, на якому базується соціально-економічна політика держави в галузі управління зайнятістю: якщо суспільство націлено на соціально-економічний розвиток, воно не може байдуже ставитись до тих громадян, які бажають працювати, але з якихось причин не мають роботи. Тому, що люди, які не мають роботи, а бажають працювати, маргіналізуються і скочуються на узбіччя суспільства. Громадяни, які проживають не на зароблені кошти, а на допомогу, не знаходять самовираження в праці, можуть вдатися до кримінальних дій і взагалі втрачають інтерес до праці. Розвитку такого явища допускати не можна. Це дорого коштуватиме суспільству. Саме така двоєдина сутність зайнятості населення і дає підстави чітко визначити, що ця категорія – зайнятість населення - є важливішим елементом соціально-економічної політики держави. Звідси випливають і основні функції зайнятості населення: забезпечення життєдіяльності і розвитку суспільства в тому числі непрацездатних його членів; забезпечення життєдіяльності і розвитку особистості; забезпечення якості робочої сили. Ці функції зайнятості, в свою чергу, значною мірою забезпечують в залежності від її рівня і ступеню продуктивності звужене, просте чи розширене відтворення населення, а також екстенсивне або інтенсивне відтворення робочої сили. Двоєдина сутність зайнятості та її функції знайшли своє відображення в Законі Україні “Про зайнятість населення” (стаття 1), а саме: “Зайнятість населення це є суспільно-корисна діяльність громадян, яка пов’язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм дохід у грошовій або інший формі”. Але зайнятість має ще й демографічний зміст. Від демографічного стану суспільства значною мірою залежить розвиток його продуктивних сил, їх відтворення, економічне навантаження на працездатне населення працездатного віку, продуктивність суспільної праці, стан використання трудового потенціалу суспільства. Тому розглядати зайнятість в практичному аспекті без урахування питомої ваги різних статево - вікових груп населення не можна. Ураховуючи соціально-економічну сутність, демографічну ситуацію в країні, Закон України “Про зайнятість населення” відносить до зайнятих слідуючи категорії населення: а) працюючих по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах в установах і організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном; б) громадян, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві; в) обраних, призначених або затверджених на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об’єднаннях; г) які проходять служби в збройних силах України, службі безпеки, прикордонних військах, військах внутрішньої та конвойної охорони, органах внутрішніх справ, інших військових формуваннях України, альтернативну (невійськову) служби; д) які проходять професійну підготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва і навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах; е) працюючи громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов’язані із забезпеченням посольств і місій. Відповідно до незайнятого населення в Україні на підставі цього Закону відносяться працездатні особи працездатного віку, які не мають постійної або тимчасової роботи, не шукають роботу, не зареєстровані в державній службі зайнятості і мають дохід за межами трудової діяльності. Тимчасово не зайняте населення – це працездатні особи працездатного віку, які не мають підходящої роботи, звернулись до державної служби зайнятості і зареєстровані в цій службі як шукаючи роботу.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Зайнятість населення – сутність і функції» з дисципліни «Державне регулювання зайнятості»
