Дж. М. Кейнс був одним з перших, хто побудував модель поведінки споживача, яку називають кейнсіанською функцією споживання. Вчений сформулював основні постулати своєї моделі не на підставі аналізу статистичних даних, а застосував для цього дедуктивний метод, опираючись на інтуїцію та випадкові спостереження. Отож Кейнс описав поведінку споживача у ринковій економіці такими трьома постулатами. По-перше, гранична схильність до споживання коливається у межах від нуля до одиниці (0 < МРС < 1). Це означає, що домогосподарства збільшують споживання, коли їхні доходи зростають, але споживання зростає повільнішим темпом 261
Частина ІІІ. Макроекономіка
порівняно з темпом зростання використовуваного доходу. Цей постулат Кейнс виводить із людської психології: «Суть основного психологічного закону, в наявності якого можна не сумніватися, полягає в тому, що зі збільшенням свого доходу люди зазвичай у середньому збільшують своє споживання, але повільніше, ніж зростає їхній дохід». Цей закон Кейнс сприймає як аксіому, що не потребує жодних доказів. По-друге, Кейнс уважав, що зі зростанням доходу середня схильність до споживання знижується. Він розглядав заощадження як розкіш. Тому заможніші родини заощаджують більший відсоток свого доходу порівняно з біднішими. Згодом цей постулат Кейнса спричинився до виникнення так званої загадки споживання. По-третє, Кейнс стверджував, що основним чинником, який визначає споживання, є поточний використовуваний дохід, а процентна ставка не відіграє важливої ролі у визначенні обсягу споживання. Кейнсіанську функцію споживання, враховуючи її постулати, часто записують так: C C c Y , де С — споживання; C — автономне споживання, яке не залежить від величини поточного доходу; с — гранична схильність до споживання; Y — використовуваний дохід (рис. 21.1).
Споживання, С
C C c Y
МРС АРС
Використовуваний дохід, Y Рис. 21.1. Кейнсіанська функція споживання
Кейнсіанська концепція моделі поведінки споживача спрацьовує в короткостроковому періоді. В довгостроковому періоді середня схильність до споживання майже не змінюється. У другій половині 40-х років американський економіст Саймон Кузніц, 262
Розділ 21. Сукупні видатки та економічна рівновага
використовуючи дані за тривалі проміжки часу (10 і 30 років), виявив, що відношення споживання до доходу в економіці США було навдивовижу стабільним упродовж десятиліть. При цьому, незважаючи на значне зростання доходів в аналізованому періоді, середня схильність до споживання, за його розрахунками, практично не змінилася. Кузніц дійшов висновку, що зі зростанням доходів у довгостроковому періоді середня схильність до споживання не виявляє тенденції до зниження. Отже, дані за короткостроковий період підтверджували постулат Кейнса про зниження середньої схильності до споживання, а дані за довгостроковий період не виявляли цієї тенденції та вказували на стабільність АРС. Цю суперечливу поведінку споживання у короткостроковому і довгостроковому періодах економісти назвали загадкою споживання. Аби пояснити цю загадку, американські економісти Франко Модільяні та Мілтон Фрідман розвинули нові моделі поведінки споживача. Ці моделі ґрунтуються на концепції міжчасового вибору, яку висунув Ірвінг Фішер. Ірвінг Фішер запропонував модель поведінки споживача, яку називають міжчасовим вибором споживача. У його моделі індивід стикається з міжчасовим бюджетним обмеженням і вибирає такі рівні поточного та майбутнього споживання, щоб його добробут упродовж усього життя був максимальним. Доки споживач має змогу заощаджувати і брати позику, доти споживання залежить від кількості ресурсів, якими він володіє протягом життя. Як ми вже зазначали, головним обмежувачем споживання є рівень доходу. Його називають бюджетним обмеженням. Приймаючи рішення стосовно того, від якої частки споживання у поточному доході слід відмовитись сьогодні, щоб максимізувати споживання у майбутньому, слід розглянути міжчасове бюджетне обмеження. Припустимо, що споживач, який здійснює міжчасовий вибір, живе в двох часових періодах: молодість та старість. Нехай в першому періоді споживач має дохід Yd1, а обсяг споживання — С1. У другому часовому періоді — відповідно Yd2 та C2. При цьому зазначимо, що всі змінні вимірюються реальними величинами, тобто скореговані на рівень інфляції. Згадаймо, що споживач може брати в борг, а тому його поточне споживання може перевищувати поточний рівень доходу. І він може заощаджувати. Тоді його поточне споживання буде менше за поточний дохід. Розглянемо насамперед вплив доходу в кожному із періодів на обмеження споживання. У першому періоді заощадження перевищують доходи над споживанням, тобто: S = Yd1 — C1. (1) Частина неспожитого доходу поточного періоду (заощадження) приносить власнику додатковий дохід у вигляді процента (і), якщо він зберігається на рахунку в банку. Тому в другому періоді споживання (С2) буде визначатись обсягом доходу другого періоду (Yd2) плюс заощадження першого періоду (S) та плюс процент на ці заощадження (S · і), тобто С2 = Yd2 + S + S · i = Yd2 + S · (1 + i), (2) де і — реальна процентна ставка. Ми розглянули ситуацію, коли споживач у першому періоді частину свого доходу нагромаджує, а у другому весь свій дохід споживає, оскільки третього періоду немає. 263
Частина ІІІ. Макроекономіка
Але у першому періоді можна не тільки нагромаджувати, а і жити в борг, тобто позичати. За цих умов рівняння (1) і (2) мають однаковий вигляд, але S (заощадження) будуть мати від’ємне значення, тобто будуть меншими за нуль, оскільки позичка означає від’ємні заощадження. Для спрощення припустимо, що процентна ставка з позик та процентна ставка з заощаджень однакові. Для виведення бюджетного обмеження споживача об’єднаємо рівняння (1) та (2), замінивши у рівнянні (2) S значенням із рівняння (1). Тоді матимемо: C2 Yd 2 S 1 i Yd 2 (Yd1 C1 ) (1 i) . Здійснимо певні перетворення: а) розкриємо у рівнянні справа дужки: C2 = Yd2 + Yd1 · (1 + i ) — C1 · (1 + i); б) перенесемо вираз [–С1(1 + і)] ліворуч: C2 + C1 · (1 + i) = Yd2 + Yd1 · (1 + і); в) розділимо обидві частини рівняння на (1 + і): C1 Y C2 Yd1 d 2 . (1 i) (1 i) (4) (3)
Останнє рівняння — вираження міжчасового бюджетного обмеження споживача. Зміст його полягає в тому, що споживання за два часових періоди (молодість та старість) дорівнює сумарному доходу за ці періоди. Якщо процентна ставка більша за нуль (і > 0), то майбутні споживання і дохід дисконтуються на (1 + і). Множник 1/(1 + і) — це ціна споживання другого періоду, виражена в одиницях першого періоду. Іншими словами, 1/(1 + і) — це обсяг споживання першого періоду, від якого споживач мусить відмовитись, заради збільшення одиниці споживання в другому періоді. Графічно бюджетне обмеження зображено на рис. 21.2. С1 В
(1+i)Yd1+ Yd2
Yd1
А
D Yd1 + Yd2/(1+i) Yd2 Рис. 21.2 Міжчасове бюджетне обмеження
С2
264
Розділ 21. Сукупні видатки та економічна рівновага
На рис. 21.2 в точці А споживання першого періоду дорівнює Yd1, а другого — Yd2. Це означає, що в цій точці весь дохід споживається, а споживач не заощаджує і не запозичує. В точці В споживач в перший період нічого не споживає і весь свій дохід переводить у заощадження. Тому споживання у другому періоді дорівнюватиме (1 + і) Yd1 + Yd2. В точці D споживач планує нічого не споживати в другому періоді і запозичує максимум засобів під дохід другого періоду. Тому споживання першого періоду дорівнює: Yd 2 . (1 i) Це три крайні ситуації в споживчому виборі домогосподарства. Насправді їх значно більше, споживач може обирати будь-яку точку на відрізку BD. Якщо споживач обирає точки на відрізку АВ, то в перший період він споживає менше, ніж отримує доходу, а залишок відкладається на другий період (заощаджується). Якщо вибір здійснюється на відрізку AD, то це означає, що в перший період споживається більше, ніж це дозволяє дохід, залучаються запозичені засоби для покриття різниці. Бюджетне обмеження споживчого вибору означає, що за межами бюджетної лінії (вище неї) жодні варіанти не можливі. Нижче лінії BD споживчий вибір можливий, оскільки він означає, що споживач використовує тільки частину свого доходу. Але максимізація споживання як мета споживчого вибору зумовлює пошук комбінації у споживанні в різних часових періодах саме на лінії AD. Переваги споживача стосовно вибору, в якому періоді слід більше споживати, зображують за допомогою карти кривих байдужості. Нагадаємо, що кожна точка кривої байдужості показує різні варіанти споживання в період молодості та період старості, які мають для споживача однакову корисність і забезпечують йому однаковий рівень добробуту (рис. 21.3). Графік показує, що: Yd1
C2
B
K
M I3 A L I2 I1
I4
D
C1
Рис. 21.3. Карта кривих байдужості та лінія бюджетного обмеження
265
Частина ІІІ. Макроекономіка
а) для споживача байдуже, яку комбінацію споживання у першому та другому періодах обрати, адже кожна точка на кривій І1 означає максимізацію корисності в першому та другому періодах разом; б) нахил будь-якої точки кривої байдужості показує, на яку величину має зрости споживання у другому періоді (С2) для компенсації зменшення на одну одиницю споживання у першому періоді. Цей нахил називають граничною нормою заміщення (MRS) споживання у першому періоді (С1) на споживання у другому періоді (С2); в) більш віддалені від початку координат криві байдужості прийнятніші для споживача, оскільки означають зростання корисності. Отже, будь-якій точці на кривій І2 буде надана перевага порівняно з будь-якою іншою точкою на кривій І1. Крива І3 привабливіша для вибору споживача, ніж І2, а крива І4 привабливіша порівняно з усіма попередніми. Для того, щоб споживач зробив оптимальний вибір, слід на один графік перенести криві байдужості та лінію бюджетного обмеження (рис. 21.3). Згадаймо, що бюджетне обмеження вимагає пошуку оптимізації споживання першого та другого періодів саме на прямій BD. З рис. 21.3 видно, що бюджетна лінія перетинає всього дві кривих байдужості. Оскільки бажанішою є вища (зміщена праворуч) крива байдужості, то точка, в якій бюджетна лінія дотикається до вищої кривої байдужості І2, тобто точка М є найкращою комбінацією обсягів споживання у першому та другому періодах, тобто вона є оптимальною. У цій точці нахил кривої байдужості дорівнює нахилу лінії бюджетного обмеження. Нахил кривої байдужості, як ми вже зазначали, виражає граничну норму заміщення (MRS). Нахил же лінії бюджетного обмеження дорівнює одиниці плюс значення реальної процентної ставки (1 + і). Отже, в точці оптимуму (точка М) MRS = 1 + і. Це означає, що споживач розподіляє споживання між періодом молодості та старості так, щоб MRS = 1 + і. Це була логіка прийняття рішень споживачами стосовно розподілу фіксованого доходу на споживання та заощадження. Далі слід з’ясувати, які корективи в поведінку споживача вносять зміни обсягу доходу. Зростання доходу Yd1 або Yd2 зміщують бюджетну лінію праворуч, даючи змогу досягти розташованої нижче кривої байдужості. (При цьому передбачається, що споживаються нормальні блага, тобто такі, попит на які зростає в міру зростання доходу) (рис. 21.4). С2 A1
A I2 I1 D D1 С1
Рис. 21.4. Вплив зміщення бюджетної лінії на поведінку споживача
266
Розділ 21. Сукупні видатки та економічна рівновага
Як видно із графіка, зростання рівня доходу (незалежно від періоду) зміщує бюджетну лінію AD до A1D1 (праворуч), що свідчить про зростання споживання в обох періодах. Оскільки споживач може надавати позику і сам позичати (жити в борг) впродовж обох періодів, то немає значення, скільки споживається в кожний проміжок часу. Важливо тільки те, що майбутній дохід дисконтується за реальною процентною ставкою. Це означає, що споживання залежить від поточної вартості доходу в певному періоді та дисконтованої вартості майбутнього доходу. Це означає, що поточна вартість доходу дорівнює: Yd 2 . (1 i) На відміну від моделі Кейнса, модель Фішера ґрунтується на тому, що споживання залежить не тільки від поточного доходу, а і від очікуваного доходу впродовж всього свого життя. Але для тих, хто хотів би, але не може отримати позики, обсяг споживання залежить від обсягу поточного доходу. Yd1 Модель Франко Модильяні Ф. Модильяні використав модель поведінки І. Фішера для вивчення функції споживання. Як ми щойно зазначили, за моделлю Фішера, споживання залежить від доходу впродовж всього життя людини. Модильяні ж дослідив, яким чином коливання рівня доходу протягом життя змушують людей перерозподіляти дохід із сприятливих на несприятливі періоди. Його модель отримала назву моделі життєвого циклу. Чи не найпоширенішим фактором, що впливає на зміну обсягу доходу людини, є вихід на пенсію. Ця подія зумовлює зменшення доходу; до неї хочуть підготуватися, прагнучи здійснити певні заощадження, щоб не допустити до відчутного зменшення обсягу споживання. Нехай споживач очікує, що він проживе ще t років, а пропрацює до пенсійного віку п років. Його річний дохід дорівнює Y, а багатство оцінюється в W. Через п років він очікує отримати дохід у розмірі Y п. Якщо споживач протягом усього свого життя хоче залишити рівень споживання стабільним, то який рівень споживання він має обрати? Ресурси, якими споживач розпоряджається протягом життя, складаються із наявного багатства W та доходу за роки, впродовж яких він планує працювати, тобто Yn (для спрощення припустимо, що процентна ставка і = 0). Тобто його ресурси дорівнюють W + Yn. Щоб споживання було стабільним, треба його рівномірно розподілити за роками життя, тобто поділити на t. Тоді: C W Y n 1 n W Y . t t t
Це означає, що якщо, приміром, споживач планує прожити 25 років, а пропрацювати 10 років, то функція споживання матиме вигляд: C або: C 0,04W 0,4Y .
1 10 W Y , 25 25
267
Частина ІІІ. Макроекономіка
Ця функція означає, що споживання залежить як від первинного розміру багатства, так і від рівня доходу. Якщо кожний суб’єкт економічних відносин буде будувати свою поведінку на таких самих засадах, то сукупна функція споживання може мати такий вигляд: C W c Y , де — гранична схильність до споживання за нагромадженим багатством; c — гранична схильність до споживання за доходом. За цією моделлю середня схильність до споживання: C W c . Y Y На основі цієї функції Ф. Модильяні вирішує суперечність між теоріями споживання Кейнса і Фішера. Оскільки обсяг багатства окремої людини не змінюється строго пропорційно річному доходу, то ця обставина пояснює низьку (спадну) схильність до споживання при дослідженні окремих домогосподарств у короткостроковому періоді. В довгостроковому ж періоді існує постійна пропорція між обсягом багатства і обсягом доходу W/Y, отже, постійна середня схильність до споживання. Досліджуючи коливання обсягів споживання та заощаджень, Ф. Модильяні дійшов висновку про те, що при зростанні доходів заощадження зростають швидше, ніж споживання, а при зменшенні рівня доходів заощадження зменшуються ще швидше, оскільки людям важко відмовитись від уже звичного для них рівня споживання. Модель життєвого циклу застосовувалась для дослідження поведінки людей похилого віку, які мають жити значною мірою за рахунок зроблених заощаджень. Виявилось, що поведінка людей похилого віку суперечить поведінці, висвітленій у цій моделі. Вони не витрачають своє нагромаджене багатство так швидко, як того вимагає модель життєвого циклу, яка ґрунтується на тому, що люди прагнуть до стабільного споживання впродовж всього свого життя. Очевидно, існують і інші фактори впливу на поведінку споживачів. Це, очевидно, і мотив перестороги, і прагнення залишати спадщину тощо. Теорія поведінки споживача Мілтона Фрідмена Теорія споживання М. Фрідмена, як і теорія життєвого циклу, ґрунтується на концепції поведінки споживача Ірвінга Фішера. Всі ці теорії виходять із того, що споживання залежить не тільки від поточного доходу. Концепція Ф. Модильяні ґрунтується на припущенні, що динаміку доходу можна передбачити протягом усього життя людини. Мілтон Фрідмен для пояснення поведінки споживача запропонував гіпотезу постійного доходу. Зміст цієї гіпотези полягає в тому, що рівень доходів господарських суб’єктів підлягає коливанням в результаті впливу на них як постійних (довгострокових), так і випадкових (одноразових або тимчасових) чинників. Наприклад, працівники сільського господарства, що займаються вирощуванням овочів, отримали в поточному році значно менший від середнього рівня дохід. Причиною цього стали непередбачувані заморозки. Це зменшення доходу є явищем тимчасовим. А, приміром, здобуття вищої освіти, високої кваліфікації постійний (довгостроковий) чинник, що впливає на рівень доходу. 268
Розділ 21. Сукупні видатки та економічна рівновага
Мілтон Фрідмен розглядає дві складові поточного доходу (Y): постійний дохід (YP) та тимчасовий (YV), тобто: Y Y P YV . Постійний дохід (YP) у цій моделі — це середній дохід, а тимчасовий — випадкове відхилення доходу від його середнього рівня. Автор цієї теорії вважає, що споживання залежить насамперед від постійного доходу, оскільки позики та заощадження споживачі використовують для того, щоб нівелювати коливання тимчасового доходу. Це означає, що зростання реальної заробітної плати вдвічі зумовлює зростання споживання впродовж усього періоду дії цього чинника теж вдвічі. А, приміром, отримання спадщини, формує іншу поведінку, оскільки така форма доходу є одноразовою, має випадковий характер і потребує розподілу його на все життя. Сказане вище означає, що споживачі свій постійний дохід витрачають, а більшу частку тимчасового доходу — заощаджують. У зв’язку з цим функція споживання у моделі М. Фрідмена модифікується, набуваючи такого вигляду: C Y P ,
де — константа. Із рівняння випливає, що споживання прямо пропорційне постійному доходу. Для того щоб зіставити цю модель з моделлю Кейнса, треба визначити у моделі Фрідмена середню схильність до споживання. Для цього розділимо обидві частини функції споживання на Y. Отримаємо: C YP . Y Y або YP . Y Згідно з теорією постійного доходу, як видно із останньої формули середня схильність до споживання залежить від відношення постійного доходу (YP) до поточного доходу (Y). Якщо поточний дохід тимчасово зростає, то АРС тимчасово зменшується, і навпаки. У своїй роботі М. Фрідмен прагне з позиції своєї теорії зрозуміти, чому статистичний аналіз сімейних бюджетів, зроблений Дж. Кейнсом, свідчить про зменшення АРС у міру зростання доходів домогосподарств. Він приходить до висновку, що на коливання середньої схильності до споживання впливають зміни як постійного (YP), так і тимчасового (YV) доходів. І якби всі коливання поточного доходу були спричинені змінами постійного доходу, то в різних сім’ях АРС була б однакова. Але оскільки коливання доходу відчувають на собі вплив і тимчасових змін, то сім’ї з вищим тимчасовим доходом далеко не завжди досягають пропорційного зростанню YV вищого рівня споживання. Остання обставина створює хибне уявлення про те, що сім’ї з високим доходом, як правило, мають нижчу середню схильність до споживання. Розглядаючи динаміку доходів у довгостроковому періоді, М. Фрідмен зробив висновок, що коливання доходів з року в рік відбувається внаслідок коливань APC C 269
Частина ІІІ. Макроекономіка
тимчасового доходу. І тому роки високого рівня тимчасового доходу характеризуються низькою середньою схильністю до споживання. Тобто коливання середньої схильності до споживання властиві короткостроковому періоду і є наслідком коливань тимчасового доходу. У довгостроковому періоді коливання середньої схильності до споживання є наслідком змін постійного доходу, і тому для тривалого проміжку часу (10 років і більше) середня схильність до споживання є сталою. Підводячи підсумок аналізу різних теорій споживання, слід зазначити, що: а) проблема споживання — складна, суперечлива і по-різному себе проявляє у коротко- та довгостроковому періодах; б) у короткостроковому періоді поточний дохід виступає головним чинником, що визначає обсяг споживання; середня схильність до споживання зменшується в міру зростання доходу, і навпаки (Дж. М. Кейнс); в) у довгостроковому періоді не тільки поточний дохід, а й нагромаджене багатство, очікуваний дохід в майбутньому і т. ін. визначають рівень споживання (І. Фішер, Ф. Модильяні); г) коливання доходу можуть бути зумовлені як постійними, так і тимчасовими змінами. На обсяг споживання у довгостроковому періоді впливають зміни постійного доходу (М. Фрідмен).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Моделі поведінки споживача» з дисципліни «Економічна теорія»
