Результат діяльності фірми базується на порівнянні витрат та доходу. До витрат відносяться ті блага, які змушений витратити виробник, щоб одержати даний обсяг продукції. У тому випадку, коли суспільство розглядається як єдиний виробник, витрати називають суспільними. У випадку приватного виробництва їх називають приватними. Для кількісної оцінки витрат використовують два основних: підходи: вартісний (бухгалтерський) і натуральний (економічний). Бухгалтерські витрати — це фактичні витрати підприємства на виробництво продукції у певному обсязі. Враховуючи обмеженість ресурсів доходимо висновку: використання будь-якого ресурсу для виробництва певного товару виключає можливість його використання у 179
Частина ІІ. Мікроекономіка
виробництві іншого (альтернативного) товару. Витрати, що виникають як результат втрачених можливостей через альтернативне використання ресурсів, називаються альтернативними, або економічними. Для окремого підприємства економічні витрати — це безпосередні витрати підприємства на ресурси разом із недоотриманим виторгом від найкращого альтернативного способу використання цих ресурсів. Бухгалтерські витрати відрізняються від економічних ще й тим, що вони не містять у собі вартість тих послуг факторів виробництва, використовуваних у відповідному процесі, що є власністю підприємства. Витрати, обумовлені використанням факторів виробництва, що є власністю підприємства, називаються неявними витратами. Явні витрати — це витрати підприємства, спрямовані на придбання необхідних виробничих ресурсів. Бухгалтерські витрати містять у собі лише явні витрати. Економічні (альтернативні) витрати охоплюють явні та неявні витрати. Витрати на виробництво певного обсягу продукції (Q) називають сукупними витратами (ТС). У короткостроковому періоді витрати поділяються на постійні і змінні. Постійні витрати (FС) — це витрати, що не залежать від обсягу виробництва продукції. Вони дорівнюють вартості використовуваних постійних ресурсів. До них, як правило, відносяться орендна плата, рентні платежі, страхові внески, амортизаційні відрахування, виплата відсотків по боргових зобов’язаннях, заробітна плата управлінців вищого рівня. Змінні витрати (VС) — це витрати, які залежать від обсягу випуску продукції. Вони дорівнюють вартості використовуваних змінних ресурсів. До них відносяться витрати на сировину, комплектуючі деталі, матеріали, упакування; видатки, пов’язані із транспортуванням, складуванням та збутом готової продукції; заробітна плата робітників та менеджерів, безпосередньо зайнятих у виробництві та ін. Загальні витрати (ТС) це сума постійних та змінних витрат: ТС = FС + VС. Графічно співвідношення постійних, змінних та загальних витрат показано на рис. 14.5.
C
ТС VC FC
Q Рис. 14.5. Криві постійних, змінних і загальних витрат
180
Розділ 14. Теорія фірми: виробництво та вартість
Постійні, змінні та загальні витрати можуть бути середніми величинами при розподілі їх на обсяг випуску продукції. Середні постійні витрати (АFС) — постійні витрати з розрахунку на одиницю продукції: AFC = FC/Q. Середні змінні витрати (АVС) — змінні витрати з розрахунку на одиницю продукції: AVC = VC/Q. Середні загальні витрати (АТС) — загальні витрати з розрахунку на одиницю продукції: AТC = ТC/Q = AFC + AVC. Існують також граничні витрати. Граничні витрати (МС) — це витрати, необхідні для виробництва ще однієї додаткової одиниці продукту. Інакше кажучи, граничними витратами називається приріст загальних витрат, що є результатом приросту випуску продукції: MC = TC/ Q. Концепція граничних витрат має стратегічне значення, оскільки вона дозволяє визначити ті витрати, величину яких підприємство може безпосередньо контролювати. Динаміка граничних та середніх витрат в короткостроковому періоді має певну залежність (рис. 14.6).
C
МC АTC АVC
АFC Q Рис. 14.6. Залежність граничних і середніх витрат від зміни обсягу виробництва
Коли середні валові та змінні витрати мінімальні, вони дорівнюють граничним витратам. Коли середні витрати менші за граничні, останні зростають. Якщо граничні витрати менші середніх, то граничні витрати або зменшуються, або зростають. Середні постійні витрати зі зростанням обсягу виробництва постійно знижуються. Середні валові, змінні та граничні витрати після деякого зниження зростають. Це в короткостроковому періоді пояснюється дією закону спадної віддачі від ресурсу. 181
Частина ІІ. Мікроекономіка
Змінні і валові витрати зростають разом з ростом випуску продукції. Швидкість зростання цих витрат залежить від характеру виробничого процесу, степені залежності виробництва від дії закону спадної віддачі по відношенню до змінних факторів. По відношенню до праці цей закон діє, тобто коли зменшується граничний продукт праці. Якщо праця є єдиним змінним фактором, то для того, щоб більше виробляти, необхідно більше найняти робітників. Але якщо граничний продукт праці різко знижується зі зростанням витрат праці, для збільшення випуску продукції потрібно все більше і більше її витрачати. Як наслідок, змінні і валові витрати будуть швидко зростати одночасно зі збільшенням обсягів виробництва продукції. З іншого боку, якщо граничний продукт праці трохи зменшується при збільшенні використання праці, витрати будуть не так значно рости зі збільшенням обсягу виробництва продукції. Таким чином, існує тісний взаємозв’язок між кривими середнього і граничного продукту та кривими середніх і граничних витрат. Коли гранична продуктивність зростає, граничні витрати зменшуються, та навпаки. Аналогічний зв’язок існує між середньою продуктивністю та середніми змінними витратами. У довгостроковому періоді немає постійних витрат, оскільки всі ресурси є змінними. Принциповою розбіжністю між аналізом витрат у довгостроковому та короткостроковому періодах є те, що в довгостроковому періоді підприємство може регулювати обсяг випуску та витрати, змінюючи не тільки інтенсивність використання ресурсів у конкретному виробництві, але й технологію виробництва, розміри та кількість виробничих підрозділів. Криву довгострокових середніх витрат (LATC) можна отримати в результаті поєднання мінімальних точок середніх короткострокових витрат при різних фіксованих обсягах капіталу (рис. 14.7). Збільшення капіталу призводить до збільшення постійних витрат, однак відбувається відносне скорочення змінних витрат через зростання капіталоозброєності праці. Отже, фірма орієнтується на досягнення мінімальних середніх витрат при кожному обсязі виробництва.
C
АTC1
АTC2
АTC3
АTC4 LАTC
Q Рис. 14.7. Витрати виробництва в довгостроковому періоді
182
Розділ 14. Теорія фірми: виробництво та вартість
Таким чином, крива довгострокових, середніх, загальних витрат (LАТС) показує найменші витрати виробництва одиниці продукції, з якими може бути забезпечений будь-який обсяг виробництва за умови, що підприємство має у своєму розпорядженні достатньо часу для проведення всіх необхідних змін у розмірах. Зміна довгострокових середніх загальних витрат, що відбувається в результаті зміни масштабів виробництва, називається ефектом масштабу. Ефект масштабу буває трьох видів: 1. Позитивний ефект масштабу виникає при такій організації виробництва, коли довгострокові середні загальні витрати скорочуються в міру збільшення обсягу випуску продукції (за рахунок підвищення спеціалізації праці, ефективного вкладення та використання капіталу і т.п.); 2. Негативний ефект масштабу виникає при такій організації виробництва, коли довгострокові середні загальні витрати зростають зі збільшенням обсягу випуску продукції (за рахунок зростання управлінських витрат при розширенні масштабів діяльності і т.п.); 3. Постійний ефект масштабу виникає при такій організації виробництва, коли довгострокові середні загальні витрати практично залишаються незмінними зі зростанням обсягу випуску продукції. Всі три види ефекту масштабу показані на рис. 14.8.
C LАTC
Позитивний ефект Q1
Постійний ефект
Негативний ефект Q
Рис. 14.8. Відповідність форми кривої довгострокових середніх витрат ефектам масштабу
Той рівень випуску продукції, починаючи з якого позитивний ефект масштабу припиняє діяти, але при цьому виникає постійний ефект від зміни масштабів виробництва, називається мінімальним ефективним розміром підприємства, (точка Q1 на рис. 14.8). Від операцій на ринку фірма отримує дохід. Аналогічно з класифікацією витрат у короткостроковому періоді розрізняється загальний, середній і граничний дохід фірми. Валовий (сукупний, загальний) дохід (TR) — це сума коштів, яку одержала фірма від реалізації товарів за певний час. Він дорівнює ціні (Р) проданого товару, помноженій на обсяг продажу (Q): 183
Частина ІІ. Мікроекономіка
TR = PХQ. Середній виторг (АR) — це дохід фірми в розрахунку на одиницю продукції: AR = TR/Q. Граничний дохід (MR) — це зміна загального доходу підприємства в результаті збільшення реалізації продукції на одну одиницю: MR = TR/ Q. При співставленні витрат підприємства з отриманим доходом визначається результат виробничої діяльності. Сукупний прибуток — це величина, на яку валовий дохід (TR) підприємства перевищує його сукупні витрати (ТС). Розрізняють бухгалтерський та економічний прибуток. Бухгалтерський прибуток дорівнює різниці між загальним доходом і бухгалтерськими витратами. Величина економічного прибутку встановлюється як різниця між економічними витратами та доходом підприємства. Якщо підприємство отримує нульовий економічний прибуток, то воно покриває усі свої витрати. Нормальний прибуток — це прибуток, від якого відмовляються власники підприємства на користь ресурсів на своєму підприємстві, але який вони могли б отримати, вклавши свої ресурси в інші напрями діяльності поза межами підприємства. Отже, до внутрішніх витрат відноситься і нормальний прибуток, необхідний для того, щоб залучити та утримати ресурси в межах даного виробництва. Зі зміною обсягу виробництва величини валового доходу і сукупних витрат змінюються по-різному, а отже, величина прибутку підприємства залежатиме від обсягу випуску продукції. Саме тому підприємства намагаються встановити такий обсяг виробництва і реалізації продукції, за якого забезпечується найбільший прибуток.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Визначення результатів ринкової діяльності фірми» з дисципліни «Економічна теорія»
