Перетворення грошей в капітал. Механізм створення додаткової вартості
Теорія капіталу є однією з найважливіших складових економічної теорії. Економічний зміст даного поняття різними авторами трактується по-різному. Визначення капіталу, виходячи із його матеріально-речового змісту. А. Сміт, Д. Рікардо й інші класики політекономії ототожнювати капітал із накопиченою уречевленою працею, запасом (машин, сировини, інструментів, грошей, життєвих благ тощо). При цьому А. Сміт до капіталу відносив лише ті запаси, що призначені для наступного виробництва і приносять дохід. В сучасних речових трактуваннях капітал являє собою запас виробничих благ, призначених для виробництва інших товарів. Грошова концепція пов’язує капітал із грошима, цінними паперами, фінансовими ресурсами. Водночас у різних тлумаченнях змісту капіталу в країнах Заходу є спільна риса — капітал є джерелом доходу для його власника. А. Маршалл у цьому зв’язку писав, що майже кожне відоме історії вживання терміна «капітал» більш-менш приблизно відповідало застосуванню терміна «прибуток», майже в кожному випадку застосування терміна «капітал» розглядається як частина майна людини, із якого вона сподівається мати прибуток. А тому капітал охоплює усе, що призначене для торговельнопромислових цілей, чи то машини, сировина або готові вироби, театри і готелі, сімейні ферми і будинки, але не меблі чи одяг, які знаходяться у власності тих, хто їх використовує. Оскільки повсюди прийнято вважати, що перші приносять, а другі не приносять дохід, про що свідчить і практика інспекторів по податках на дохід. Отже, капітал являє собою певну цінність, благо, яке приносить його власнику впродовж: тривалого часу дохід. При цьому джерелом доходу може бути не тільки «фізичний капітал», а й «людський капітал». Під ним розуміють витрати (інвестиції в людину), що сприяють збільшенню фізичних та розумових здібностей людини, а відповідно її доходів (загальноосвітня і професійна підготовка, піклування про власне здоров’я тощо). Величина «людського капіталу» оцінюється потенційним доходом, який він здатний принести при його використанні. Значного поширення набуло визначення сутності капіталу як одного із виробничих факторів, що поряд із землею і працею приносить дохід. Основоположником такого підходу вважають Ж. Б. Сея (Франція). Соціально-економічний підхід до визначення сутності капіталу характерний для марксистського напряму політекономії. У процесі розвитку відносин обміну гроші стають загальним втіленням багатства. Поступове поглиблення спеціалізації, розподілу праці і зростання масштабів товарного виробництва призводить до подальшого відділення виробництва від споживання. Безпосередньою метою виробництва стає не виробництво для споживання, а виробництво для ринку. Ринок підпорядковує виробництво. Стимулом до виробництва стає зростання вартості. Це самозростання вартості може забезпечити тільки праця людини. Виробництво починає носити подвійний характер. З одного боку, слід створювати споживні вартості, конкретні ма106
Розділ 8. Капітал та прибуток
теріальні блага чи послуги. Але з іншого — виникає проблема отримання при цьому вартості більшої, ніж величина авансованої на виробництво вартості (коштів). Відбувається поступове перетворення грошей в капітал. Рух капіталу завжди починається з грошей, але гроші перетворюються на капітал лише тоді, коли використовуються не для обміну, а для отримання прибутку. Тоді формула грошового обігу Т–Г–Т перетворюється на загальну формулу капіталу. Капітал — це самозростаюча вартість. Загальна формула капіталу: Г Т Г , де Г Г Г ; де Г — це початково авансовані на виробництво кошти, Г — це приріст авансованих коштів (капіталу) — додаткова вартість. При обігу грошей як капіталу Г Т Г метою і рушійним мотивом є отримання більшої вартості (додаткової вартості). Головною умовою перетворення грошей в капітал є перетворення робочої сили в товар. Робоча сила стає товаром, коли: • робітник юридично вільний, тобто має право розпоряджатися своєю робочою силою на власний розсуд; • власник робочої сили позбавлений засобів виробництва та засобів існування і змушений найматися до власника засобів виробництва, щоб мати засоби існування. Як і будь-який товар, робоча сила має дві властивості — вартість та споживну вартість. Вартість товару робоча сила визначається суспільно необхідним робочим часом, який затрачається для відтворення цього товару, тобто вартістю тих життєвих засобів, які необхідні для відтворення робітника і утримання членів його сім’ї. Сюди входить вартість продуктів харчування, одягу й взуття, витрати на житло, послуги медичних установ, витрати на навчання працівника і його дітей і т.п. На вартість робочої сили впливають кліматичні та інші природні умови країни. Так, життя у Фінляндії дорожче, ніж у Мексиці, оскільки в північних країнах видатки утримання житла, одяг і взуття, продукти харчування більші, ніж в країнах з теплим кліматом. На вартість робочої сили впливає історичний момент. Після другої світової війни зарплата робітника в Японії була в 10 разів нижча, ніж у США, що визначалося історичними обставинами, особливостями розвитку США і Японії. На вартість робочої сили впливають різні фактори. Одні з них підвищують її, а інші знижують. Вартість робочої сили зростає, оскільки діє закон підвищення потреб: у міру розвитку продуктивних сил з’являються все нові предмети споживання (автомобілі, телевізори, комп’ютери і т.п.), розширюється коло потреб працівника. Зростають вимоги до знань працівника. Якщо на початку ХХ ст. від робітника вимагалося вміння читати й писати, у середині його — середня освіта, то тепер ряд країн прагне дати вищу освіту всім, хто цього хоче. Відповідно зростають витрати на освіту, підвищення кваліфікації, що веде до підвищення вартості робочої сили. Водночас вартість робочої сили знижується, бо підвищення продуктивності праці веде до зниження вартості продуктів харчування, одягу та інших засобів існування робітника і його родини. Якщо члени родини робітника (дружина, діти) також продають робочу силу, вартість робочої сили чоловіків відповідно знижується. 107
