дносини є соціальною формою продуктивних сил. Вони виникають в залежності від характеру і рівня розвитку продуктивних сил як форма їх функціонування і розвитку. В свою чергу, виробничі відносини впливають на розвиток продуктивних сил, пришвидшуючи чи гальмуючи їх розвиток. В ході цього розвитку виникають протиріччя між зростаючими продуктивними силами і застарілими виробничими відносинами, які можуть бути вирішені лише шляхом зміни виробничих відносин і приведення їх у відповідність з продуктивними силами. Продуктивні сили — це система суб’єктивних (людина) і матеріальних елементів, які здійснюють «обмін речовин» між людиною і природою в процесі суспільного виробництва. Продуктивні сили відображають активне відношення людини до природи, що заключається в матеріальному та духовному освоєнні і розвитку її багатств, в ході якого відтворюються умови існування людини і відбувається процес становлення і розвитку самої людини. Кожній стадії розвитку продуктивних сил відповідають певні виробничі відносини, які виступають в якості суспільної форми їх руху. Породженням розуму і праці людини є матеріальні елементи продуктивних сил — засоби виробництва і засоби споживання. Засоби виробництва складаються із засобів праці, за допомогою яких людина діє на природу, і предметів праці, на які направлена праця людини. Засоби праці — це річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці. Засоби праці включають машини, верстати, інструменти, за допомогою яких людина впливає на природу, а також виробничі будівлі, землю, канали, дороги тощо. Застосування і створення засобів праці — характерна риса трудової діяльності людини. Предмет праці — речовина природи, на яку людина впливає в процесі праці з метою пристосування її для особистого або виробничого споживання. Предмет праці, що зазнав вже дію людської праці, але призначений для подальшої обробки, називається сировиною. Деякі готові продукти також можуть вступати в процес виробництва як предмети праці (наприклад, виноград у виноробній промисловості, тваринне масло в кондитерській промисловості). Визначальна роль у засобах праці належить знаряддям праці. У міру їх розвитку і вдосконалення росте технічне озброєння праці, міняється роль людини в процесі виробництва, зростає його панування над природою. Засоби праці є виробничою фундацією народного господарства, що використовуються на користь всього суспільства. Переважне зростання виробництва засобів праці в порівнянні з виробництвом предметів споживання — економічний закон розширеного відтворення, заснованого на великому машинному виробництві. Засоби праці і, особливо, знаряддя праці є мірилом рівня розвитку робочої сили і, в певній мірі, показником тих відносин, за яких здійснюється праця. Засоби виробництва утворюють матеріально-технічну базу, виробниче багатство суспільства. Окремі засоби праці одночасно можуть виступати і предметом праці. Наприклад, земля в одних галузях використовується як засіб праці (сільськогосподарське виробництво), а 38
Розділ 3. Процес суспільного виробництва, його фактори та фази
в інших — як предмет праці (видобувна промисловість). Загальним предметом праці людини є природа в цілому. За характером економічної діяльності людей суспільне виробництво поділяють на три великі сфери, або блоки галузей: 1) основне виробництво; 2) виробнича інфраструктура; 3) соціальна інфраструктура. Основне виробництво — це галузі матеріального виробництва, де безпосередньо виготовляються предмети споживання й засоби виробництва. Примноження суспільного багатства визначається саме цими галузями, їхнім технічним рівнем. Основне виробництво включає промисловість, сільське і лісове господарство, будівництво. Виробнича інфраструктура — це галузі, які обслуговують основне виробництво та забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві та в народному господарстві загалом. До них належать: транспорт, зв’язок, торгівля, кредитнофінансові галузі; спеціалізовані галузі ділових послуг (інформаційних, рекламних, консультаційних). Основне виробництво і виробнича інфраструктура в сукупності становлять сферу матеріального виробництва. Соціальна інфраструктура — це нематеріальне виробництво, де створюються нематеріальні форми багатства та надаються нематеріальні послуги, які відіграють вирішальну роль у всебічному розвитку працівників, примноженні їхніх розумових та фізичних здібностей, професійних знань, підвищенні освітнього й культурного рівня. Сфера соціальної інфраструктури включає охорону здоров’я та фізичну культуру, освіту, побутове обслуговування, громадський транспорт і зв’язок, культуру, мистецтво та ін. В сукупності виробництво матеріальних послуг (виробнича інфраструктура) і нематеріальних послуг становлять сферу послуг. Співвідношення нематеріального та матеріального виробництва з розвитком суспільно-історичного прогресу змінюється. В умовах високого рівня розвитку науки і техніки зростають роль і значення сфери нематеріального виробництва і особливо продукування духовних цінностей. Швидко розвивається сфера послуг, виробнича і соціальна інфраструктура, сфера інформаційного обслуговування виробництва. Розширюється структура продуктивної праці — продуктивною стає праця у сфері не лише матеріального , а й нематеріального виробництва. Будь-яке виробництво має свої особливі форми. Серед дослідників немає єдності думок з цієї проблеми. Все залежить від того, які класифікаційні ознаки беруться за основу при визначенні соціальних форм виробництва. Якщо за основу класифікації взяти етапи і рівень розвитку продуктивних сил, то на основі такого критерію виділяються: • доіндустріальне виробництво. Для такого виробництва характерними були примітивні, ручні засоби праці; енергетична база у вигляді сили худоби і робітників. Такі роботи, як прядіння, ткацтво, підйом води, обробка деревини і металу тощо, виконувалася вручну, і їм відповідала велика кількість ручних знарядь праці, які досягли найбільшої диференціації в період панування мануфактурного виробництва; • індустріальне виробництво. Індустріальне виробництво базувалося на механізованій праці. Характерними ознаками періоду становлення індустріального 39
Частина І. Вступ до економічної теорії
способу виробництва були: спеціалізація праці і виробництва, тобто виділення окремих операцій, видів, підвидів технологічних операцій тощо; концентрація праці і виробництва та формування на цій основі так званого ефекту масштабу; централізація власності і управління власністю; приватизація, тобто розширення і поглиблення інституту приватної власності; капіталізація, яка сприяла створенню умов для швидкого розвитку виробництва. • постіндустріальне виробництво. Постіндустріальне виробництво базується на автоматизованій праці. Формування постіндустріального виробництва почалося у другій половині ХХ ст. Цей процес до сьогоднішнього дня є незавершеним. Для сучасного постіндустріального виробництва характерним є розвиток таких процесів, як посилення інтеграції праці і виробництва в умовах розвитку процесів диференціації; посилення диверсифікації виробництва, тобто на одному підприємстві виготовляється продукція різних галузей; розвиток процесів прямо протилежних конкуренції — деконцентрації, яка виражається у розукрупненні великих підприємств; поглиблення інформатизації виробництва; зростаюча роль науки у процесі виробництва; посилення процесів соціалізації виробництва, що виражається у підвищенні рівня соціальної направленості розвитку виробництва, орієнтації його на максимальне задоволення потреб членів суспільства. Суспільне виробництво за своєю структурою складається з таких елементів, або фаз: 1) власне виробництво; 2) розподіл; 3) обмін; 4) споживання. Виробництво — це вихідний пункт, в якому створюється продукт, а точніше, матеріальні блага та послуги. Саме тому воно відіграє вирішальну роль в житті суспільства. Без виробництва неможливі інші фази. Водночас розподіл, обмін і споживання здійснюють обернений вплив на виробництво. Розподіл залежить від безпосереднього виробництва в трьох відношеннях: по змісту, адже розподіляти можливо лише те, що вироблено; по кількості, оскільки розподіляти можливо лише стільки благ та послуг, скільки їх створено; по формі, тому що характер виробництва визначає характер розподілу. Відносини розподілу, знаходячись в залежності від відносин виробництва, в свою чергу, прямо впливають на обмін і споживання і обернено — на виробництво. Перед тим як надійти до споживання, продукт передусім має бути розподіленим (пройти стадію розподілу). Розподіл — фаза суспільного виробництва, де відбувається розподіл, по-перше, результатів суспільного виробництва; по-друге, ресурсів або факторів виробництва. Розрізняють такі види розподілу: 1) розподіл засобів виробництва; 2) розподіл трудових ресурсів; 3) розподіл предметів споживання. У процесі розподілу встановлюється частка кожного (трудового колективу чи окремої особи) в одержанні суспільного продукту. Але щоб отримати саме те, що необхідно для задоволення конкретних потреб суспільства, кожного виробничого підрозділу й окремої людини, продукт має пройти стадію обміну. 40
Розділ 3. Процес суспільного виробництва, його фактори та фази
Обмін в економіці — це взаємний обмін діяльністю між людьми, який проявляється безпосередньо або в формі обміну продуктами праці. Обмін виступає в трьох видах: 1) обмін діяльністю і здібностями; 2) обмін засобами виробництва; 3) обмін предметами споживання. Кінцевою стадією виробництва є споживання. Споживання — використання продукту в процесі задоволення потреб. Розрізняють споживання виробниче і невиробниче. Виробниче споживання є процесом виробництва, коли використовуються засоби виробництва (знаряддя праці, сировина, матеріали тощо), а також робоча сила людини. Невиробниче споживання відбувається за межами виробництва. В його процесі використовуються або споживаються предмети споживання. Тобто, в виробничому споживанні продукти створюються, а в невиробничому — знищуються. Невиробниче споживання поділяється на споживання населення (або особисте) і споживання, в процесі якого задовольняються загальні суспільні потреби. В процесі особистого споживання задовольняються безпосередні потреби людини в харчуванні, одязі, житлі, освіті, відпочинку тощо. До суспільних потреб відносяться потреби в управлінні, науці, обороні, які існують в будь-якому суспільстві. В залежності від виду споживчих благ, споживання складається з споживання матеріальних благ, які мають речову форму і споживання послуг. По формі (способу задоволення потреб) воно може бути індивідуальним і колективним. Споживання, як заключна фаза суспільного процесу відтворення, органічно пов’язана з його іншими фазами: виробництвом, розподілом і обміном. Тому, виробництво, розподіл, обмін і споживання завжди слід розглядати як органічне ціле. Це дає змогу розкрити зміст економічного життя суспільства як субординованої системи економічних відносин.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Сутність і структура суспільного виробництва» з дисципліни «Економічна теорія»
