Теоретичні основи і вигоди зовнішньої торгівлі. Зовнішньоторговельна політика
В залежності від того, якою є міра впливу окремих національних економік на стан світового ринку, всі країни поділяють на малі та великі економіки. Мала відкрита економіка має незначну частку у світовій торгівлі, тому не впливає на світову економіку, а навпаки, відчуває вплив світових рівнів цін та процентних ставок, а також циклічних коливань на власній економіці. Велика відкрита економіка має велику питому вагу у міжнародній торгівлі, її внутрішні процеси відіграють значну роль у формуванні обсягів виробництва та доходів у інших країнах. Більшість країн світу є малими відкритими економіками. Вигідність міжнародної торгівлі обґрунтовується теоріями абсолютної і порівняльної (відносної) переваг. Принцип абсолютної переваги обґрунтував А.Сміт. Абсолютна перевага виводиться із співставлення рівнів продуктивності виготовлення певного товару в різних країнах. Абсолютну перевагу має та країна, в якій для виробництва одиниці продукції використовується менший обсяг ресурсів. Принцип порівняльної переваги обґрунтував Д. Рікардо у “Принципах політичної економії та оподаткування” (1817). На прикладі Португалії і Англії він показав, що, незважаючи на нижчу продуктивність виробництва і сукна, і вина в Португалії у порівнянні з Англією, торгівля буде взаємовигідною, якщо Португалія буде спеціалізуватись на виробництві вина, а Англія – на виробництві сукна, і країни будуть обмінюватись цими товарами. Сучасні економісти розвивають теорію порівняльної переваги на основі поняття альтернативних витрат (витрат втрачених можливостей). Альтернативні витрати вимірюються кількістю продукції одного виду, яка буде втрачена, оскільки ресурси будуть перерозподілені для виробництва додаткової одиниці продукції іншого виду. Виробник, який має найнижчі альтернативні витрати, має порівняльну перевагу перед іншими виробниками. Припустимо, що виробничі можливості країни дозволяють їй виробляти і споживати 50 т зерна або 25 т вовни, фактичні обсяги виробництва і споживання в умовах закритої економіки становлять 20 т зерна та 15 т вовни. Країна , використовуючи всі свої ресурси, може виробляти 67 т зерна або 100 т вовни, фактичні обсяги її виробництва і споживання в умовах закритої економіки становлять 16 т зерна та 76 т вовни. Графічно виробничі можливості країн (криві ) та точки виробництва і споживання за відсутності міжнародного обміну представлені на рис. 13.1. Країна має абсолютну перевагу у виробництві обох товарів. Країна має порівняльну перевагу у виробництві зерна, оскільки виробництво додаткової його тонни вимагає відмови лише від 0,5 т вовни, тоді як в країні альтернативні витрати одержання додаткової тонни зерна дорівнюють 1,5 тонни вовни. Водночас країна має порівняльну перевагу у виробництві вовни: заради додаткової її тонни тут потрібно відмовитись лише від 0,67 тонни зерна, тоді як в країні – від 2 тонн. Порівняльні переваги визначають спеціалізацію країни у міжнародному обміні, структуру її експорту та імпорту. В умовах закритих економік обидві країни виробляли б деякі обсяги обох товарів . У відкритій же економіці країна , спеціалізуючись на виробництві зерна і відмовившись від виробництва вовни, зможе виробляти 50 тонн зерна і експортувати частину його в країну , імпортуючи звідти вовну. Обидві країни в результаті спеціалізації отримають більше і зерна, і вовни. Припустимо, що у міжнародній торгівлі 1т зерна обмінюється на 1т вовни, а обсяги фактичного експорту та імпорту становлять 20 т зерна та 20 т вовни. Внаслідок спеціалізації та торгівлі обидві країни мають можливість збільшити споживання за межі внутрішніх виробничих можливостей. Нові точки споживання лежать на лінії торгівельних можливостей (рис. 13.1). Дані таблиці 13.1. узагальнюють одержання виграшу від спеціалізації та торгівлі обома країнами. Таблиця 13.1. Країни Товари Виробничі можливості країн Виробництво і споживання в автаркії Виробництво в умовах спеціалізації Експорт (+), імпорт (-) Внутрішнє споживання після торгівлі Виграш від спеціалізації та торгівлі
Міжнародна торгівля вигідна тому, що дозволяє кожній країні спеціалізуватись на виробництві того продукту, який вона виробляє найбільш ефективно. Виключно за рахунок спеціалізації та торгівлі країни й світова економіка в цілому отримують результат, який за умов автаркії міг би бути наслідком або збільшення кількості виробничих ресурсів, або вдосконалення технології виробництва. У даному випадку чинником економічного зростання (переміщення ) є міжнародна торгівля. Практично вирішальним чинником, який визначає, буде країна експортером даної продукції чи її імпортером є співвідношення світових і внутрішніх цін. Співвідношення цін показує, чи є в даній країні порівняльна перевага у виробництві певної продукції. Невисокі внутрішні ціни свідчать, що країна має перевагу у виробництві даної продукції по відношенню до всього світу. Така країна стає експортером. І навпаки, коли внутрішні ціни певних товарів вищі за світові, то країні вигідніше імпортувати дешевшу продукцію іноземних виробників, тому що порівняльну перевагу мають інші країни. Однак, спеціалізуючись на виробництві одних продуктів, країна втрачає можливість виробляти інші. Розглянемо, які вигоди і втрати супроводжують включення країни у світову торгівлю. Країна-експортер, представлена на рис. 13.2, у закритій економіці перебувала у стані рівноваги в точці і мала рівноважну ціну певної продукції , нижчу за світову . Як тільки вона починає її експортувати, внутрішня ціна даної продукції підвищується до рівня світової. На внутрішньому ринку рівновага порушується. Обсяг внутрішнього попиту стає меншим, ніж обсяг внутрішнього пропонування. Але в цілому ринок знаходиться в рівновазі, тому що з’явився ще один суб’єкт попиту – закордон. Горизонтальна пряма на рівні світової ціни представляє собою абсолютно еластичний попит на товар з боку іноземних споживачів. Точкою рівноваги стає . Обсяг експорту дорівнює різниці між обсягами внутрішнього попиту і пропонування. Підвищення ціни вигідне національним виробникам, але національні споживачі несуть втрати. Величину вигод і втрат визначаємо за змінами надлишків споживачів і виробників. У закритій економіці надлишок споживачів вимірювався сумою площ , надлишок виробників – площею . Загальний надлишок становив . З початком експортних операцій за рахунок підвищення ціни надлишок споживачів скорочується до , надлишок виробників збільшується і досягає . Вигода, отримана продавцями, збільшується на , що перевищує втрати споживачів . В кінцевому результаті загальний надлишок країни, а отже і добробут населення, збільшується. В країні-імпортері вигоди і втрати розподіляються по-іншому. До виходу на світовий ринок внутрішня рівноважна ціна є вищою за світову (рис. 13.3). Відкриття кордонів для торгівлі знижує ціну до рівня світової. Горизонтальна лінія на рівні світової ціни представляє пропонування з боку інших країн. Пропонування абсолютно еластичне, оскільки країна-імпортер є малою економікою у порівнянні з усім світом. Проаналізуємо зміну надлишків споживачів і виробників. У закритій економіці споживчий надлишок дорівнював площі , надлишок виробників – , сумарний надлишок становив . З початком імпортування споживчий надлишок за рахунок зниження ціни збільшився до , в той час як надлишок виробників зменшився на величину і тепер складає лише площу . Очевидно, що загальна вигода країни збільшується на площу . Таким чином, виграш споживачів перевищує втрати виробників, добробут населення зростає. В цілому аналіз підводить до висновку, що вільна торгівля веде до підвищення загального добробуту незалежно від того, стає країна експортером чи імпортером продукції. Зазвичай реальні відносини між країнами значно складніші. Навіть якщо в цілому країна виграє від зовнішньої торгівлі, то для частини населення спеціалізація і міжнародний обмін обертаються втратами. Для галузей, які скорочуються внаслідок міжнародної спеціалізації та торгівлі, виникає не лише проблема втрати доходів через скорочення обсягів виробництва, але й інших втрат, зокрема, пов’язаних з безробіттям, необхідністю перекваліфікації робітників, їх переїзду в інші регіони країни, зміною всього способу життя. Зрозуміло, що власники ресурсів у таких галузях бажатимуть уникнути зниження власного добробуту. Вони звертатимуться до урядів з вимогами запровадження торговельних обмежень для захисту від іноземної конкуренції. Прагнення виробників експортних галузей одержати вигоду від спеціалізації і торгівлі, так само як і прагнення виробників, котрі витісняються імпортом, захистити свої економічні інтереси, впливають на зовнішньоторговельну політику країни. Розрізняють два види зовнішньоторговельної політики: протекціонізм і фритредерство. Протекціонізм – це політика захисту вітчизняного виробника від іноземної конкуренції шляхом застосування тарифних (мита) і нетарифних (квоти) торговельних обмежень. Запровадження цих обмежень підвищує ринкову ціну товару, знижує добробут вітчизняних споживачів і підвищує добробут вітчизняних виробників. Тариф збільшує доходи уряду, квоти створюють надлишок для власників ліцензії. Відбувається неефективний перерозподіл ресурсів. У кінцевому результаті суспільство несе незворотні втрати, суспільний добробут знижується. Фритредерство – це політика свободи торгівлі, яка передбачає усунення торговельних обмежень, сприяння взаємовигідному поділу праці між країнами, внаслідок чого стає можливою реалізація порівняльних переваг, ефективне використання ресурсів, зростання добробуту країн. Свобода торгівлі стимулює конкуренцію, котра змушує національних виробників застосовувати більш ефективні технології, знижувати витрати і ціни. Виграють не лише ефективні виробники, виграють і споживачі, які мають більші можливості споживчого вибору. Обидва види зовнішньоторговельної політики мають своїх прихильників і противників. Прихильники протекціонізму відстоюють свої позиції рядом доказів на користь торговельних обмежень. Вільна торгівля, стверджують вони, має наслідком скорочення робочих місць, оскільки вітчизняне виробництво продукції, у випадку її імпорту з інших країн за нижчими світовими цінами, згортається. Прихильники вільної торгівлі приводять інший аргумент – у вітчизняних галузях з порівняльними перевагами створюються нові робочі місця, тому проблема зайнятості має короткостроковий характер. Згодом вивільнені робітники перемістяться в інші галузі, зате рівень життя населення в цілому підвищиться. Інший аргумент на захист протекціонізму – національна безпека країни. Це стосується продукції, яка має оборонне значення, наприклад, сталь використовується для виробництва зброї, а вільна торгівля може поставити країну в залежність від інших країн-постачальників сталі. В принципі, у випадку загрози, допустимо захищати стратегічні галузі, але часто виробники перебільшують свою роль в національній обороні з метою уникнути конкуренції іноземних компаній і поживитися за рахунок споживачів. Іноді за тимчасові обмеження виступають нові галузі, щоб мати можливість „стати на ноги“. Проте реально дуже складно визначити, які саме галузі потрібно підтримувати. Політики відстоюють інтереси тих галузей, які підтримують їх. Багато економістів вважають, що для успішного розвитку економіки країни протекціонізм необов’язковий. Адже різні галузі часом несуть збитки і в закритій економіці, проте сподіваються на отримання прибутків у майбутньому без захисту держави. Вільну торгівлю ускладнює недобросовісна конкуренція. Взаємною вигода може бути тоді, коли всі грають за одними правилами. Але національні компанії часто користуються підтримкою урядів, тому мають нерівні умови для конкуренції. Наприклад, коли уряд субсидує вітчизняного виробника, то той може продавати свою продукцію на світовому ринку за демпінговими цінами, а це розцінюється як недобросовісна конкуренція, хоч споживачі країни-імпортера від цього виграють. Часто політики під час переговорів намагаються добитись поступок від країн-партнерів, погрожуючи ввести обмеження на торгівлю. Але така позиція не завжди спрацьовує, тому що не завжди погрози сприймаються як реальні. У сучасній світовій економіці широкою підтримкою користується ідея вільної торгівлі. Введення вільної торгівлі може бути одностороннім, коли високо розвинена країна в односторонньому порядку знімає всі обмеження, як це зробила Великобританія у ХІХ ст. чи Південна Корея в наш час, або багатостороннім, на основі домовленостей через переговори з іншими країнами. Прикладом багатостороннього підходу може бути ГАТТ (General Agreement on Tariffs and Trade) – підписана після Другої світової війни Генеральна угода з тарифів і торгівлі, завдяки якій середній розмір тарифів було знижено приблизно до 5% з 40%. У 1995 р. ГАТТ була перетворена у СОТ – Світову організацію торгівлі (WTO – World Trade Organization), головною метою якої є лібералізація міжнародної торгівлі, усунення дискримінаційних перешкод на шляху потоків товарів та послуг, сприяння вільному доступу до національних ринків і джерел сировини. Перспективи вступу до СОТ України вітчизняними економістами і політиками сприймались неоднозначно. Прихильники наголошували, що країна матиме право на режим найбільшого сприяння на ринках країн-членів COT, тобто на зменшення тарифних ставок, усунення нетарифних обмежень щодо українського експорту, появу нових можливостей для збільшення його обсягів. Критики застерігали, що правила СОТ вимагають зниження рівня захисних національних бар’єрів щодо імпорту, а це матиме негативний вплив на розвиток ряду галузей економіки. Ці застереження не були прийняті до уваги з огляду на те, що правила СОТ передбачають засоби захисту внутрішнього ринку і національних інтересів на міжнародних ринках. У 2008 р. Україна стала членом СОТ. На обсяги міжнародної торгівлі, а відтак на показники експорту, імпорту і чистого експорту (торговельного балансу) кожної з країн, впливає не лише зовнішньоторговельна політика держави, але й ряд інших чинників: традиційні уподобання споживачів по відношенню до вітчизняних і зарубіжних товарів і послуг; ціни вітчизняних і закордонних товарів; обмінний курс валют; витрати на транспортування товарів з різних країн та ін. Зміна умов розвитку під впливом будь-якого чинника здатна впливати на рівновагу економічної системи.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Теоретичні основи і вигоди зовнішньої торгівлі. Зовнішньоторговельна політика» з дисципліни «Економічна теорія»
