Суть і види фіскальної політики. Дискреційна фіскальна політика
Головними засобами впливу держави на сукупний попит є державні закупівлі, трансферти та податки, застосування яких складає сутність фіскальної політики. Фіскальна (від лат. fiscus – кошик, державна скарбниця) або бюджетно-податкова політика – це вплив уряду на сукупний попит та сукупне пропонування через зміну обсягу та структури державних видатків і системи оподаткування з метою подолання згубних наслідків циклічних коливань. Розрізняють стимулювальну і стримувальну фіскальну політику. Стимулювальна фіскальна політика (фіскальна експансія) застосовується під час криз: уряд збільшує державні видатки та (або) зменшує податковий тиск на платників податків. Ці заходи сповільнюють падіння сукупного попиту і зменшують глибину згортання виробництва. Стримувальна фіскальна політика (фіскальна рестрикція) застосовується у періоди економічного буму: уряд скорочує свої видатки та (або) підвищує податки. Ці заходи зменшують сукупний попит, на що фірми реагують скороченням обсягів виробництва. Розрізняють дискреційну і недискреційну фіскальну політику. Дискреційна фіскальна політика – це цілеспрямований вплив на сукупний попит через законодавчу зміну обсягу видатків з бюджету та режиму оподаткування з метою регулювання реальних обсягів виробництва і зайнятості та контролю за розвитком інфляції. Недискреційна фіскальна політика – це природне пристосування економіки до фаз економічного циклу через дію стабілізаторів, роль яких виконують прогресивна система оподаткування та соціальні трансферти, які автоматично змінюють свою величину зі зміною загальної ділової активності. Можливості дискреційної фіскальної політики визначаються станом державного бюджету, водночас бюджетно-податкові заходи уряду можуть впливати на нього, викликаючи дефіцит або надлишок бюджету. Розглянемо вплив дискреційної фіскальної політики на обсяги випуску і відновлення рівноваги в економічній системі за допомогою кейнсіанської моделі „видатки – випуск“ (рис. 10.7). Припустимо, що економіка перебуває в стані депресії, існує ВВП – розрив , оскільки рівновага у приватній економіці встановилась на рівні , у той час як потенційний рівень реального виробництва відповідає . З метою подолання спаду уряд розробляє програми громадських робіт, вносить поправки до державного бюджету щодо збільшення видатків, пропозиції обговорюються в законодавчому органі країни і закріплюються законом. Державні видатки носять характер автономних запланованих видатків. Приєднання державних замовлень до приватного сукупного попиту перемішує функцію сукупних видатків вгору – від до (рис. 10.7). Державні видатки, як і інші автономні видатки, теж викликають ефект мультиплікатора: . Величина державних видатків, необхідних для подолання ВВП-розриву, дорівнює величині рецесійного розриву. Цей інструмент держава може застосувати і у випадку буму, тільки з протилежним спрямуванням. Другий інструмент дискреційної фіскальної політики – податки – діє опосередковано, причому різні види податків по-різному впливають на зміну сукупного доходу. Зміна структури або ставок оподаткування також вимагає тривалих дебатів у вищому законодавчому органі, оскільки зачіпає інтереси широких верств населення. У моделі фіскальної політики враховуються чисті податки – різниця між сумами податків і соціальних виплат – і припускається, що податки впливають на особистий доход домогосподарств, тобто зміщують криву споживання. Однак різні види податків по-різному впливають на функцію споживчих видатків. Спочатку розглянемо вплив так званих автономних (акордних чистих) податків, які встановлюються урядом у сумі, незалежно від рівня доходів. До них можна віднести податки на особисте майно. З введенням або підвищенням автономних податків величина доходу зменшується. Зміна податку викликає мультиплікативний ефект з врахуванням схильності до споживання : ; ; . Вираз є мультиплікатором автономних податків : , звідки або . (10.9) Знак „мінус“ у цьому та інших податкових мультиплікаторах означає наявність оберненої залежності між зміною податків та зміною обсягу національного виробництва. Графічна модель впливу автономних податків на обсяг реального ВВП представлена на рис. 10.8. Початкова рівновага до введення податку відповідає точці . В результаті встановлення податку в сумі крива споживчих, а відповідно і крива сукупних видатків, зміщується вниз паралельно до початкової . Рівновага переміщується у точку за нижчого реального обсягу виробництва . Кут нахилу функції сукупних видатків при цьому не змінюється, оскільки незмінною залишається величина граничної схильності до споживання. Графік показує, що зміна обсягу виробництва перевищує величину зміни сукупних видатків від встановленого податку, тобто встановлення податку мало мультиплікативний вплив. Особливий варіант фіскальної політики, коли державний бюджет збалансований (податки і видатки збільшуються на однакову величину) матиме результатом збільшення випуску продукції на ту ж величину, тобто , отже, мультиплікатор збалансованого бюджету дорівнює одиниці: . (10.10) Більш реалістичний варіант дискреційної фіскальної політики із застосуванням пропорційних податків. На відміну від акордних податків, пропорційні податки встановлюються як ставка у процентах від рівня доходів. Об’єктом оподаткування є прибутки фірм і доходи населення. При встановленні ставки податку загальна сума чистих податків обчислюється: . Величина використовуваного доходу тоді становитиме: . Для спрощення аналізу розглядаємо вплив податків, які сплачують домогосподарства. З врахуванням ставки податку функція споживання набуває вигляду: . Рівняння показує, що гранична схильність до споживання набуває вигляду . На графічній моделі (рис. 10.9) зменшення граничної схильності до споживання означає зміну кута нахилу кривої , що відповідно зменшує рівноважний реальний обсяг виробництва. Підвищення податкової ставки спричиняє переміщення рівноваги з точки у точку . Графік показує, що введення пропорційного податку також викликає мультиплікативний ефект. Однак величина мультиплікатора модифікується новим значенням граничної схильності до споживання. З врахуванням того, що тепер , формула мультиплікатора пропорційних податків, який часто називають податковим мультиплікатором, матиме вигляд: . (10.11) Рівняння показує, що чим вища гранична ставка податку, тим меншим буде значення мультиплікатора, а отже і меншим буде вплив коливань сукупного попиту на зміну рівноважного обсягу національного доходу. Таким чином, застосування податків – менш ефективний інструмент фіскальної політики, ніж зміна обсягів і структури державних видатків. У відкритій економіці вплив зовнішньоекономічного сектора також змінює величину граничної схильності до споживання вітчизняних товарів і відповідно зменшує величину мультиплікатора. Якщо введемо в формулу мультиплікатора податків ще й граничну схильність до імпортування , то формула складного мультиплікатора попиту у відкритій економіці з втручанням держави прийме вигляд: (10.12) У сучасній змішаній економіці зростання імпорту і податків, зменшивши величину мультиплікатора, значно притупило чутливість економіки до фіскальної політики дискреційного характеру.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Суть і види фіскальної політики. Дискреційна фіскальна політика» з дисципліни «Економічна теорія»
