В умовах розвинутого товарного виробництва поряд з промисловим та торговим капіталом отримує рух також грошовий капітал. Він перетворюється у особливу форму капіталу – позичковий капітал. Це означає, що гроші перетворюються в товар, споживна вартість якого – це здатність приносити прибуток у формі проценту. Виникнення торгівлі грошима пов’язано з появою в процесі кругообороту капіталу тимчасово вільних грошей, які не можуть бути відразу використані як капітал. Так у функціонуючих капіталістів амортизаційні відрахування нагромаджуються в амортизаційних фондах і певний час не використовуються. Тимчасово вільними є гроші, які виручені в результаті реалізації продукції і чекають строку виплати заробітної плати та купівлі сировини і матеріалів для продовження виробництва. Частину прибутку функціонуючі капіталісти виділяють на нагромадження. Ці гроші не можуть бути використані за призначенням, доки не буде зібрана необхідна сума. Всі ці вільні грошові засоби акумулюються в банках. У цих же банках тримають свої гроші самі торговці грошима – банкіри, капіталісти-рантьє – грошові капіталісти, що не займаються бізнесом і живуть на доходи від грошей, які вони нагромадили в минулому. В банках концентруються і заощадження різних верств населення. З іншого боку, завжди є ті, хто має тимчасову потребу в грошах. Наявність тимчасово вільних грошей і тимчасова потреба в них призводять до виникнення і функціонування самостійного позичкового капіталу. Всі, хто має тимчасово вільні гроші, позичають їх банкам, а ті позичають їх усім, хто тимчасово потребує грошей. Гроші, що знаходяться в банку, називають депозитами, видані банками – позиками. І депозити і позики приносять доход – процент. Депозитний процент дещо нижчий за позичковий. Різниця між ними (маржа) і утворює доход банку. Позичковий капітал – це певна сума вільних грошей, які надаються у тимчасове користування (у позику) з метою отримання проценту. Позичковий капітал виступає у двох самостійних формах. Для кредитора він – власність, бо приносить доход не через те, що функціонує, а через те, що є власністю. Цей же капітал для позичальника (функціонуючого капіталіста) являється капіталом-функцією. Функціонуючий капіталіст застосує його в діло і отримає середній прибуток. Оскільки процес виробництва здійснився за умови використання позичкового капіталу, то прибуток розподіляється на дві частини. Капіталіст-функціонер отримує частку, яка називається підприємницьким доходом. Частка, яку отримує кредитор – це позичковий процент. Оскільки підприємницький доход і процент мають одне і теж джерело – додаткову вартість (прибуток), то між грошовими та функціональними капіталістами існує жорстка конкурентна боротьба за те, щоб привласнити якомога більше додаткової вартості. Чим вища ставка проценту, тим менший доход, і навпаки. Норма (ставка) проценту – це відношення суми проценту до величини позичкового капіталу: , (3.17) де – сума позичкового проценту; – величина позичкового капіталу. Величина проценту регулюється попитом на позичковий капітал та його пропозицією. Однак процент має свої межі. Він не може перевищувати всього прибутку на позичковий капітал, навіть дорівнювати йому, але й не може впасти до нуля. У підсумку позичкові капітали так само приносять середній прибуток, як і всі інші капітали.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Позичковий капітал і позичковий процент» з дисципліни «Економічна теорія»
