Господарську діяльність людей вивчають різні економічні науки, які носять фундаментальний (теоретичний), функціональний і прикладний характер. До перших належить економічна теорія, до других – фінанси, статистика, економетрія і т.п., до третіх – економіка підприємства, бухгалтерський облік, аналіз господарської діяльності та інші. Економічна теорія – сучасна фундаментальна наука про господарство, – майже три століття носила назву „політична економія”, а на межі ХІХ–ХХ століть стала називатись „економікс”, що в перекладі з англійської трактується нині як „економічна теорія”. Назва „політична економія” закріпилась за наукою після виходу в світ праці француза Антуана Монкретьєна „Трактат політичної економії” (1615 р.), а назва „економікс” – завдяки праці англійського вченого Альфреда Ма-ршалла „Принципи економікс” (1890 р.). Останнім часом поширюється вживання інших аналогів „економікс” – „аналітична економіка”, „теоретична економіка”. Кожна з цих назв відображає певні зміни в самому змісті науки. Політична економія, яка досягла своїх вершин у працях таких геніальних вчених як Адам Сміт („Дослідження про природу та причини багатства народів”, І776 р.) та Карл Маркс („Капітал”, І867-1894 рр.), прагнула проникнути в глибинну сутність економічних процесів, пояснити їх природу та суперечності. В ній переважав якісний аналіз і об’єктивний підхід до вивчення економічних взаємозв’язків. Вона відкрила об’єктивні економічні закони, які управляють виробництвом, обміном, розподілом і споживанням матеріальних благ незалежно від волі і свідомості самих учасників цих процесів. В основі всієї науки лежала теорія трудової вартості, започаткована англійцем Вільямом Петті. Представники класичної політекономії здійснювали свої дослідження переважно на рівні окремих товаровиробників, у сучасній термінології – на мікрорівні. Проте вони описали також деякі процеси, що відображають взаємозв’язки на рівні всього суспільства. Так, французьким вченим Франсуа Кене була створена модель суспільного відтворення (господарського кругообігу) – перша геніальна спроба з’ясувати умови макроекономічної рівноваги. К. Маркс розвинув цю ідею у своїх числових схемах реалізації суспільного продукту і обґрунтував умови розширеного відтворення суспільного капіталу. Отже, класики мали уяву і про макроекономічні процеси. Економікс віддає перевагу кількісному аналізу і суб’єктивно-психологічному підходу до вивчення ринкових сил. Вона зосереджує свою увагу на зовнішніх явищах, узагальнює поведінку учасників ринкових відно-син, враховуючи їх психологію, бажання, смаки, очікування. В основі всіх досліджень лежить теорія граничної корисності, обґрунтована представни-ками австрійської школи К. Менгером, Є. Бьом-Баверком, Ф. Візером у дру-гій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Відокремлення економікс від традиційної політичної економії було своє-рідною реакцією на марксизм, який з класових позицій розкрив економічні корені соціальних суперечностей у суспільстві і, розглядаючи розвиток люд-ського суспільства як природно-історичний процес, обґрунтував закони заро-дження, розквіту і загибелі кожної формації, в якій існують антагоністичні класи. Економікс намагалась відійти у сферу „чистої науки”, підкресливши свій нейтральний характер відмовою від назви „політична економія”. Вона ставила за мету обґрунтувати виключно економічну мотивацію господарської діяльності, зосередилась на вивченні ринкового господарства, основою якого є приватна власність, і намагалась не помічати тих величезних соціальних конфліктів, які час від часу виливались у бурхливі революції. Представники економікс досліджували закономірності функціонування фірм, галузей, рин-ків з тим, щоб надати рекомендації щодо оптимізації господарських рішень. Тривалий час класичні економісти були переконані, що в умовах доскона-лої конкуренції існує потужна тенденція до відновлення рівноваги виробниц-тва на природному рівні повної зайнятості, тому що ринкова система має внутрішні механізми саморегулювання, такі як гнучкість цін, заробітної пла-ти і процентної ставки, які, коливаючись, швидко повертають систему до оптимального стану в разі його порушення. Розгорнуте обґрунтування цієї ідеї було зроблене французьким економістом Ж.Б.Сеєм та англійським економістом Альфредом Маршаллом, а франко-швейцарський економіст Леон Вальрас створив першу економіко-математичну модель загальної рівноваги ринкової системи. Іншу версію моделі загальної рівноваги економічної системи запропону-вав Карл Маркс. У схемах простого і розширеного відтворення Маркс пред-ставив моделі економічного циклу для стаціонарного і зростаючого народно-го господарства. Вченим були визначені умови реалізації сукупного суспіль-ного продукту, які фактично є умовами макроекономічної рівноваги. Водно-час Маркс звернув увагу на нестабільність реального економічного розвитку і охарактеризував кризи і безробіття як закономірні і неминучі явища капіталістичної системи господарювання. На рубежі ХІХ-ХХ ст. кризи, що періодично повторювались у капіталіс-тичному господарстві, привертають все більшу увагу вчених. Поворотною подією в історії економічної науки стала Велика депресія 1929-33 рр. Світова економіка доти не знала такого значного падіння обсягів виробництва (бли-зько 40%) та високого рівня безробіття, від якого постраждав кожний четвер-тий працюючий. Велика депресія остаточно поставила під сумнів основний постулат класичної економічної теорії, що ринкові механізми самостійно зможуть перебороти крупномасштабну кризу і хронічне безробіття, з якими зіткнулася світова економіка. Погляди класиків на причинно-наслідкові зв’язки в економіці спростував англійський економіст Джон Мейнард Кейнс. Вихідним пунктом кейнсіан-ської теорії стало положення про те, що ринкова економіка не здатна до са-морегулювання. Вона не гарантує низького безробіття і високого рівня випу-ску. Навпаки, вона зазнає значних коливань ділової активності, які є результатом зміни масових настроїв інвесторів. Кейнс надавав великого значення суб’єктивно-психологічній характеристиці поведінки господарюючих суб’єктів. Він вважав, що поворот до песимізму серед інвесторів викликає значне падіння інвестиційної активності і може призвести до падіння загального обсягу виробництва та зростання безробіття. І навпаки, оптимістичний настрій сприяє економічному зростанню. Криза такої глибини, як Велика депресія, не може бути переборена ринковими механізмами. Відтак Кейнс зробив висновок, що повинна бути розроблена спеціальна програма заходів уряду, реалізація якої дозволить протистояти депресії. Кейнс стверджував, що держава повинна проводити активну стабілізаційну політику, коригуючи обсяги державних видатків і ставки податків та застосовуючи інструменти грошово-кредитної політики. Ці висновки були настільки вражаючими, що ідеї Кейнса були сприйняті економістами як „кейнсіанська революція”. Книга Дж. М. Кейнса „Загальна теорія зайнятості, проценту і грошей” (1936), в якій він виклав свою по-зицію, донині залишається найбільш фундаментальною працею ХХ століття в галузі економічної науки. Дослідження Дж. М. Кейнса значно поглибили знання про економіку в цілому і сприяли виділенню двох великих розділів економікс – мікроекономіки та макроекономіки. Протягом 25 повоєнних років популярність кейнсіанських рекомендацій постійно зростала в усьому світі. Завдяки їх реалізації економіки країн не зазнавали значних коливань ділової активності, всі були впевнені, що держава здатна запобігати економічним спадам. Однак в кінці 60-х – на початку 70-х років ера макроекономічної стабільності закінчилась. Посилились циклічні коливання економіки. Більшість країн зіткнулись з небаченим до цього феноменом – стагфляцією, коли спад виробництва супроводжувався підвищенням рівня цін. Для кейнсіанців ця проблема виявилась загадковою, і вони не змогли знайти способу стабілізації економіки. Криза 1973-1974 років за глибиною порівнювалась з Великою де-пресією 1929-1933 років. Багатьом вченим і громадським діячам стало здаватись, що головним джерелом нестабільності є сама економічна політика держави, зокрема доде-ржання кейнсіанських рекомендацій активного втручання держави в економіку. На чолі розгорнутої критики кейнсіанства став американський вчений Мілтон Фрідмен, який висунув альтернативну кейнсіанській доктрину обмеження державного втручання. Вона отримала назву „контрреволюції Фрідмена” і була підтримана значним числом відомих економістів. У своїй праці „Історія монетаризму в США” (1963) М.Фрідмен та його співавтор Анна Шварц стверджували, що економічні коливання значною мірою викликані зміною грошової маси в результаті проведення активної макроекономічної політики. Прихильники М. Фрідмена утворили нову течію в науці – „монетаризм”. Основою стійкої економіки, вважають монетаристи, повинна бути стабільна грошова маса. Як і класики, вони вважають, що ринкова економіка є саморегульованою і без будь-якого втручання ззовні буде прагнути до повернення на рівень повної зайнятості. У 70-80 роки ХХ ст. ряди критиків кейнсіанства поповнилися прихильни-ками так званої неокласичної макроекономіки на чолі з Робертом Лукасом, які ще більш категорично стверджували, що державне втручання дестабілізує економіку. Вони висунули концепцію „раціональних очікувань”, згідно з якою будь-які заходи урядової політики нейтралізуються поведінкою економічних суб’єктів. Фірми і приватні особи намагаються передбачити вплив дій уряду на власний добробут, пристосовуються до них, приймаючи рішення на випередження, і тим самим нейтралізують вплив урядових заходів на економіку. Зовсім недавно виокремився ще один напрямок, який критикує як кейнсі-анців, так і монетаристів. Це – прихильники теорії реального ділового циклу. Вони стверджують, що кейнсіанці невірно вбачають джерело економічних коливань у сукупному попиті, а монетаристи невірно вважають таким джере-лом економічну політику, її помилки. Насправді, з точки зору теоретиків реа-льного ділового циклу, коливання викликаються технологічними шоками. Так у запеклих суперечках розвивалась теоретична економічна думка, збагачуючись новими ідеями та більш глибокими знаннями сучасних економічних реалій. Відбулось розширення меж економічного аналізу. Тепер вчені акцентують увагу на тому, що сучасна економіка відкрита для зовнішнього світу, а на її стан чинять надзвичайний вплив міжнародні чинники які стали новим спеціальним об’єктом дослідження. Зростання взаємозв’язку та взаємозалежності національних економік, інтернаціоналізація обміну і виробництва, підвищення ступеня відкритості національних господарств набувають дедалі всеохоплюючого характеру. Формується єдиний глобальний світовий економічний організм, який функціонує за законами ринкової економіки. Розвиток цих процесів зумовив відокремлення ще однієї частини економічної теорії – міжнародної економіки, яка вивчає закономірності взаємодії національних економік у сфері міжнародного обміну, виробництва і розподілу факторів виробництва на мікро – та макрорівнях. Такий поділ економічної теорії можна вважати досить умовним, тому що всі економічні процеси тісно взаємопов’язані, переплітаються та взаємодіють на різних рівнях господарського життя. Результати господарської діяльності залежать як від об’єктивних умов, так і від суб’єктивних рішень окремих ін-дивідів. Тому ще від початку ХХ століття і до останніх часів чимало вчених робили спроби поєднати кращі досягнення класичної політичної економії з кращими досягненнями економікс, зокрема, теорію трудової вартості з теорі-єю граничної корисності. Вони вважали, що таким поєднанням підходів можна позбутися обмеженості наукового пізнання, яка спричинена однобічністю ортодоксальних шкіл. Цих вчених іноді називають „еклектиками”. До них відносять А. Маршалла, М. І. Тугана-Барановського, П. Семюелсона та інших. У наш час все більше вчених схильні до „синтезу” різних напрямів економічної думки. Сучасна економічна теорія є відображенням такого синтезу. Вона склада-ється з трьох частин, в яких господарські зв’язки досліджуються з різних позицій і на різних рівнях: § політична економія – досліджує систему виробничих відносин за допомогою абстрактних категорій, таких як товар, гроші, капітал, вартість, ціна, прибуток, заробітна плата, власність тощо; § мікроекономіка – вивчає явища і процеси на рівні первинних елеме-нтів господарської системи, таких як споживач, конкурентна фірма, монопо-лія, галузь; § макроекономіка – узагальнює економічні явища на рівні всього суспільства в цілому, зосереджує свою увагу на таких проблемах як вимірювання валового внутрішнього продукту, економічний цикл, безробіття, інфляція, цілі та інструменти економічної політики.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Зародження та розвиток економічних знань» з дисципліни «Економічна теорія»
