Вексель - це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку певну суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Можливо, вексель є найстарішим цінним папером, що з'явився завдяки необхідності переказу грошей і оформлення розстрочки платежу під час здійснення торговельних угод. Його поява в Італії в 12-13 ст. була викликана потребою торгівлі, особливо ярмаркової, що бурхливо розвивалась в ті часи. Італія тоді вважалась центром господарчого життя, знаходячись на перехресті торговельного шляху, що зв'язував Західну Європу зі Сходом. Північні італійські міста - Генуя, Венеція, Флоренція - перетворювались на великі європейські центри ремесел, промисловості і торгівлі; у цих містах було створено цілу низку економічних нововведень, зокрема - утворення банку. Вже тоді середньовічні банкіри - міняли, які займались звичайним обміном монет, почали здійснювати переказ грошей із міста в місто, із країни в країну. Ці угоди мали письмову форму, як правило, нотаріального акту, який був документальним правом особи, що внесла валюту мінялі в одному місці на отримання вказаної в цьому акті суми грошей в іншому місці обумовленою монетою і в обумовлений час,та одночасно був зобов'язанням особи, що отримала валюту, сплатити відповідний еквівалент. Міняла постачав купця супроводжувальним листом з дорученням або проханням на адресу агента сплатити подавачеві листа відповідну суму грошей. В результаті таких переказних операцій й народився переказний вексель, а сам термін «вексель) означав «обмін». Так з'явились три головних учасники вексельних відносин: особа (банкір), що отримала гроші і видала переказний вексель, - векселедавець (трасант); особа, що внесла валюту і отримала вексель - перший векселедержатель (вексельний кредитор); особа (банкір), якому було адресоване прохання про виплату певної суми ірошей подавачу листа - платник (трасат). А цей вид послуг позбавив купців від незручностей, труднощів і небезпеки, пов'язаних з перевезенням монет. Вигода була і мінялам, які отримували винагороду від різниці між прийнятою валютою і виданою за вексельним зобов'язанням. Спочатку відносини між учасниками мали чисто довірчий характер, але з розвитком набули характеру юридичних зобов'язань. При цьому не тільки векселедавець, але й банкір, якому було адресоване прохання про платіж, після прийняття листа (пізніше ця процедура перетворилась в акцепт переказного векселя) визнавалися особами, відповідальними за оплату переказного листа (векселя). Законодавство суворо карало невиправних вексельних боржників. За таких обставин за допомогою векселя почали оформлятися, крім зобов'язань, пов'язаних з переказом грошей й іншого роду зобов'язання, перш за все ті, що виникають із кредитних відносин. Так з'явився простий вексель, який разом із звичайною борговою розпискою став використовуватись для оформлення зобов'язань за договором займу. Досить скоро з розвитком і ускладненням ринкових відносин векселі стали знаряддям комерційного кредиту: купці, продаючи один одному товари в кредит, розплачувались векселями. Можливість полегшеної переуступки права вимоги за векселем іншій особі за допомогою передавального напису (індосаменту), або просто врученням дозволила суттєво розширити коло учасників вексельного обігу. В зв'язку з тим, що одним векселем у процесі обігу стало можливим погасити цілий ряд грошових зобов'язань, вексель став не тільки інструментом кредиту, але й зручним засобом платежу, сурогатом грошей. Таким чином з плином часу практика розширяла коло учасників вексельного обігу і створювала принципи, які покладено в основу вексельних правовідносин. Але тепер вони не могли регулюватися загальноцивільним законодавством, тими його нормами, які відповідали угоді, що була причиною появи векселів. Виникла необхідність в особливому вексельному законодавстві, яке в першу чергу стало більш суворо розробляти зовнішні, формальні елементи вексельного зобов'язання, які були єдиним джерелом прав векселедержателя. Таким чином у ході історичного розвитку вексель перетворився в універсальний інструмент, який широко використовують у кредитно-розрахункових відносинах. За сучасних умов, яку б функцію на практиці не виконував вексель (засіб платежу, знаряддя кредиту, інструмент для інкасування боргу), взаємовідносини учасників вексельного обігу в будь-якому випадку носять характер вексельних правовідносин і регулюються не загальними нормами цивільного, а особливого вексельного права. В 1930р. у Женеві працювала конференція, в результаті чого була прийнята Конвенція, що встановила Єдиний закон про переказний та простий вексель. Країни, що підписали або приєднались до неї, прийняли на себе зобов'язання ввести в дію на своїх територіях Єдиний вексельний закон. До таких країн відносяться: Австрія, Бельгія, Бразилія, Угорщина, Німеччина, Греція, Данія, Італія, Люксембург, Монако, Нідерла ди Норвегія, Польща, Португалія, СРСР, Фінляндія, Франція, Швеція, Швейцарія, Японія . Ще 37 країн видали на основі Женевської вексельної конвенції свої національні вексельні закони, не приєднуючись до неї. Усі вищезгадані країни утворюють Женевську систему вексельного права. До неї приєдналась й Україна. Іншу основну систему вексельного права складають країни англо-американського права, чиє вексельне законодавство базується на англійському законі про переказні векселі 1882р. До них відносяться: Англія. Австралія, Гонконг, Ізраїль, Індія, Ірландія, Канада, Колумбія, США та інші (усього 35 країн). Самостійну групу утворюють країни, чиє вексельне законодавство не входить у жодну з двох основних систем права і не основується на жодному, спільному для усіх цих країн вексельному законі. Це, наприклад, такі країни: Болівія, Венесуела, Гватемала, Гондурас, Єгипет, Іран, Іспанія, Куба, Мексика, Тайвань, Таїланд та інші. Між Женевським Єдиним вексельним законом (ЄВЗ) і англійським Законом про переказні векселі (ЗПВ) спостерігаються деякі розбіжності. Ось деякі з них. Згідно з ЄВЗ переказний вексель, повинен мати: найменування «переказний вексель», яке міститься у самому тексті документа і подане тією мовою, на якій цей документ складений; просту і нічим не обумовлену пропозицію сплатити певну суму грошей; найменування платника (трасата); зазначення строку платежу; зазначення місця, в якому повинен здійснитися платіж; найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений (першого векселедержателя); зазначення дати і місця складання векселя; підпис того, хто видає вексель (векселедавця, трасанта) (ст.1 ЄВЗ). Документ, в якому відсутній будь-який із зазначених реквізитів, не має сили переказного векселя, за винятком таких випадків: вексель, строк платежу у якому не вказаний, розглядають як такий, що підлягає оплаті за пред'явленням; якщо відсутня назва місця платежу, ним вважається місцезнаходження платника; вексель, в якому не вказане місце його складання, розглядають як підписаний у місці знаходження трасанта (ст.2 ЄВЗ). Відповідно до ЗПВ переказний вексель повинен містити такі обов'язкові реквізити: безумовний наказ сплатити певну грошову суму; строк платежу; найменування платника, отримувача або зазначення, що вексель сплачується пред'явнику; підпис векселедавця (трасанта). Вексель не буде недійсним тому, що він не має «вексельної відмітки», не датований, не вказане місце виставлення або місце платежу (ст.3,6,7 ЗПВ). Тобто в англійському законі передбачається менша кількість обов'язкових реквізитів, ніж у ЄВЗ, і допускається виставлення на пред'явника (але в міжнародних розрахунках такі векселі не застосовують). За англійським законом протест у неплатежі іноземного векселя має бути здійснений в день, коли вексель не був сплачений. За американським законом зобов'язання здійснення протесту банком настає в той же робочий день, будь-якою іншою особою - протягом трьох робочих днів після відмови платника від платежу (ст.3-508 ЄТК). В багатьох країнах (зокрема в тих, які не входять ні до женевської, ні до англо-американської систем права) векселі оподатковують гербовим збором Відповідно до Женевської конвенцією про гербовий збір за векселями 1930р. несплата гербового збору за векселем у тих країнах, де він передбачається законом, не позбавляє документ вексельної сили, однак згідно із законодавством деяких країн (наприклад, Франції) наслідки несплати гербового збору лягають на держателя. Так, у випадку несплати векселя протест у неплатежі і примусове стягнення через суд можуть бути здійснені тільки після сплати держателем гербового збору і, можливо, штрафу. Існують і інші невідповідності. Вексель є цінним папером, оформленим у суворій відповідності до вимог закону і таким, що має деякі особливості. Ось найважливіші риси векселя, що були прийняті в міжнародній практиці на Женевській конвенції 1930 р.: абстрактний характер зобов'язання, вираженого векселем - текст векселя не повинен містити посилання на угоду, яка є причиною видачі векселя, невиконання зобов'язань за основною угодою не може призвести до невиконання зобов'язань за векселем та інше; безперечний характер зобов'язань за векселем, якщо він є справжнім; безумовний характер зобов'язань за векселем - вексель містить простий і нічим не обумовлений наказ або зобов'язання сплатити певну суму; вексель, зобов'язання грошове, містить наказ або зобов'язання сплатити певну грошову суму; вексель - письмовий документ; вексель - це документ, що має строго встановлені обов'язкові реквізити; сторони, зобов'язані за векселями, несуть солідарну відповідальність (за винятком осіб, що здійснили без оборотний напис); вимагати платежу за векселем може лише той, хто володіє цим документом — держатель; — вексель має підвищену оборотність. Є два види векселів: простий і переказний. Простий вексель (соло-вексель) - це вексель, що містить просте і нічим не обумовлене зобов'язання векселедавця (боржника) сплатити певну суму векселедержателю (кредитору) або за його наказом. Переказний вексель (тратта) - це вексель, що має простий і нічим не обумовлений наказ (пропонування) векселедавця (трасанта) третій особі (трасату-платнику) сплатити певну суму отримувачу або за його наказом. Виходячи із визначення простого і переказного векселя, діючими сторонами простого векселя виступають дві особи: векселедавець - особа, що виписує вексель, яка є і платником за векселем. векселедержатель (ремітент) - перший отримувач за векселем, перед яким платник приймає зобов'язання про платіж. У переказному векселі суб'єктами відносин виступають: трасант (векселедавець) - особа, що виписує вексель, в якому зазначена вимога до іншої особи сплатити суму, зазначену у векселі. трасат (платник), якому трасант наказує оплатити вексель. ремітент - перший отримувач або перший векселедержатель, на користь якого виставляється вексель. До тих суб'єктів, що суттєво впливають на подальше формування вексельних відносин також слід віднести: Акцептант - особа, що взяла на себе зобов'язання платника за пред'явленим векселем. Індосант - особа, яка передає по векселю за допомогою передавального напису. Індосатор - особа, на користь якої здійснюється індосамент. Тобто за переказним векселем, на відміну від простого, платником є не векселедавець, а інша особа, яка має письмово підтвердити свою згоду здійснити платіж за векселем у визначений строк - ця спеціальна дія називається акцептом тратти. Тому переказний вексель має форму наказу трасанта платнику (який після акцепту стає акцептантом) здійснити платіж за векселем.. Усіх учасників векселя пов'язують визначені правовідносини, предметом яких є, в кінцевому результаті, сплата вексельної суми. Трасант, підписуючи вексель і видаючи його ремітенту, приймає на себе перед ремітентом, а також і перед наступним держателем векселя (якщо вексель буде мати подальший обіг) відповідальність за його оплату. Але трасант не є основним боржником за векселем. Його відповідальність носить вторинний характер, тому що вона настає тільки у випадку несплати векселя платником. Ця відповідальність є безвідзивною, тому буде недійсним усіляке обумовлення на векселі, за допомогою якого трасант знімає з себе цю відповідальність (наприклад, «без звороту»). Трасант також несе відповідальність за акцепт векселя платником, яка виражається в тому, що, якщо платник відмовиться акцептувати вексель, то держатель має право пред'явити трасанту негайну вимогу про платіж за векселем, не чекаючи строку платежу. Але в цьому випадку трасант може зняти з себе відповідальність за акцепт до настання строку платежу за векселем. Ремітенту (наступному держателю векселя) належить кореспондентське право по відношенню до трасанта, тобто право вимагати платіж за векселем у випадку відмови платника від акцепта або сплати векселя. Але це право може бути реалізоване тільки у разі дотримання ремітентом (держателем) таких умов: своєчасного пред'явлення векселя до акцепту або платежу та здійснення протесту в неакцепті або неплатежі. Але якщо трасант зробить у векселі відмітку «без протесту» або «без витрат», то дотримання перелічених умов для пред'явлення вимоги про платіж до трасанта не обов'язкове. Зобов'язання трасанта перед ремітентом (і наступним держателем) підтверджується підписом трасанта на векселі і в силу цього носить вексельний характер. Разом з тим, трасант і ремітент пов'язані також відносинами тієї угоди, яка була передумовою видачі векселя. Ці правовідносини між ними регулюють не норми вексельного права, а норми цивільного права про зобов'язання, що витікають із договорів. Тобто видача векселя, створюючи нові вексельні відносини між трасантом і ремітентом, не зупиняє правовідносин, які існують між ними за основною угодою (ремітент може пред'явити позов до трасанта, трасант має право опротестувати вимогу ремітента до їх угоди). Але трасант не тільки має зобов'язання за векселем; він має також право прямого позову, основаного на векселі, проти акцептанта, що не сплатив векселі,. Такий позов можливий у випадку, коли сам трасант одночасно є і ремітентом (тобто коли вексель виписаний за власним наказом трасанта), а також у випадку, коли трасант оплачує вексель у порядку зверненої до нього регресивної вимоги держателя векселя. Платник, що не акцептував вексель, не є відповідальною за векселем особою, тому що він не підписав вексель (підпис означає відповідальність). Але акцепт не є обов'язковою дією для того, щоб платник здійснив оплату виставленого векселя. Тому ремітент (чи інший держатель) має право надати вексель платнику у належний строк до оплати. Платіж, здійснений платником за таким векселем, звільнить платника від його зобов'язання за основним договором з трасантом, а також звільнить трасанта від його відповідальності перед ремітентом (чи іншим держателем) за векселем; з оплатою векселя платником вексель гаситься. Якщо платник відмовиться від оплати векселя, він може нести відповідальність тільки перед трасантом, але відповідальність не вексельну, а таку, що виникає із укладеної між ними угоди, за якою і був виставлений вексель. Акцептант - це платник , що акцептував виставлений на нього переказний вексель. Завдяки акцепту платник стає головним боржником за векселем. Таким чином, акцепт є письмовим зобов'язанням на векселі платника сплатити його держателю в строк. З того моменту, як акцептант повернув акцептований ним вексель, його зобов'язання за векселем стає безвідзивним (навіть якщо він пізніше й закреслив свій акцепт). Акцепт здійснюють у вигляді напису на лицьовій стороні векселя. Акцепт має бути простим і нічим не обумовленим, але може бути як повним (на всю суму векселя), так і частковим (на частину суми векселя). У випадку відмови в акцепті векселедержатель повинен опротестувати вексель у неакцепті. В цьому випадку у цього держателя виникає право оплати у порядку регресу, тобто зворотньої вимоги до попередніх зобов'язаних за векселем осіб. Платіж за векселем може бути забезпечений повністю або у частині вексельної суми за допомогою аваля - вексельного доручительства. Виступати в ролі вексельного доручителя (аваліста) може третя особа або одна із осіб, що підписала вексель (індосант, векселедавець, акцептант). Аваль дається на лицьовій стороні векселя або на додатковому аркуші (алонжі) і виражається словами: «вважати за аваль», «як доручитель», «як гарант» тощо і обов'язково підписаний авалістом - юридичною особою (двома уповноваженими особами: керівником та головним бухгалтером, чиї підписи скріплюються печаткою). Аваль дається за будь-яку відповідальну за векселем особу, тому аваліст має вказати, за кого він дає доручительство. За відсутності такої вказівки аваль вважається виданим за векселедавця. Не допускається авалювання векселя за особу, яка не несе відповідальності за векселем, наприклад, за індосанта, що поставив застереження «без звороту на мене», або за платника, що не акцептував вексель. Відповідно, аваль, здійснений після закінчення строку протесту за особу, яка внаслідок цього звільняється від відповідальності, також недійсний. Датування аваля юридично не має значення (аваль може бути даний до і після закінчення строку платежу, і навіть після здійснення акту протесту). Під час фінансування будівництва житлових об'єктів нерухомості можливе застосування схем з використанням як простого, так й переказного векселя: 1. Застосування простого векселя для проведення взаєморозрахунків з будівництва житла (рис. 23.2). Як правило, в таких операціях використовують векселі надійних банків або транспортної, енергетичної, металургійної та інших галузей, продукція або послуги яких достатньо ліквідна.
Рис. 23.2 Схема використання простого векселя для здійснення взаєморозрахунків з будівництва житла
Припустимо, залізниця має кредиторську заборгованість перед енергосистемою за поставлену енергію у розмірі 5 млн грн, але не має «живі гроші» для її оплати. В цьому випадку вона може випустити вексель на цю суму із зобов'язанням сплатити її через певний термін. Енергосистема приймає цей вексель й передає його будівельній організації, якої вона повинна авансувати будівельно-монтажні роботи, але не може цього зробити через відсутність грошей на розрахунковому рахунку. Будівельна організація приймає вексель та використовує його для погашення кредиторської заборгованості залізниці за послуги з перевезення вантажів для будівництва житла. Фінансова привабливість такої схеми полягає в тому, що будівельна організація, приймаючи вексель, враховує його з дисконтом (за ціною нижче за номінал). Величина дисконту залежатиме від терміну оплати векселя (чим більше термін, тим більше дисконт) та від процентних ставок на ринку кредитів. Припустимо, що курсова вартість векселя залізниці на фондовому ринку складає 40% від номіналу. В цьому випадку будівельна організація зарахує аванс від енергосистеми, сплачений векселем, у розмірі 2 млн грн. Пред'явивши вексель залізниці, будівельна організація може погасити кредиторську заборгованість перед залізницею на суму 5 млн грн. Дохід від такої операції складе 3 млн грн. Як бачимо, ефект від таких операцій може бути дуже значним. Крім того, такі схеми , як правило, передбачають дострокове погашення кредиторських заборгованостей перед векселедавцем. Випуск таких векселів (званих іноді розрахунковими) супроводжується гарантійними листами векселедавця та зобов'язанням достроково погасити вексель за рахунок кредиторської заборгованості векселедержателя. 2. Застосування простого векселя для кредитування будівництва житла. Суть такого виду кредитування полягає в тому, що позичальник одержує кредит у банку не грошовими коштами, а векселями, тобто борговими зобов'язаннями банку, що обертаються. При цьому банку немає необхідності заздалегідь залучати грошові кошти й сплачувати за їх залучення. Завдяки цьому вексельний кредит може видаватися під значно більш низькі відсотки, ніж звичайні грошові позики (на практиці відсоток за вексельними кредитами може бути в 2-3 рази нижче, ніж за звичайними). Це вельми привабливо для позичальника. Як правило, схема виглядає таким чином. Банк видає кредит будівельній організації у вигляді пакету власних векселів. Будівельна організація, у свою чергу, використовує векселі банку як засіб платежу для розрахунку з субпідрядниками та постачальниками, які розраховуються векселями банку зі своїми партнерами. Після настання терміну погашення векселедержателі пред'являють векселі в банк для оплати грошима. Банк виплачує по векселях гроші за рахунок надходжень засобів від замовника будівельної продукції. Гроші перераховують на розрахунковий рахунок будівельної організації за виконані обсяги робіт. При цьому необхідними умовами є високий ступінь надійності банку, здатний вселити довіру всім учасникам процесу, та згода учасників на вексельні розрахунки. Слід мати на увазі, що вексель не відміняє договору. Бухгалтерські проводки та оподаткування визначає саме операція — чи виданий векселі, постачальнику, банку. Договір важливий, тому що в нього можуть бути включені додаткові гарантії й штрафні санкції у разі несплати векселя, окрім передбачених вексельним законодавством. Договір із використанням векселів має бути укладений у письмовій формі. 3. Застосування простого векселя для залучення засобів на будівництво об'єкта нерухомості (рис. 23.3). Залучення засобів за допомогою векселів у вітчизняній практиці використовують частіше за все банки. Проте векселі з цією метою може випускати й будь-яка інша організація, наприклад, будівельна. У разі видачі векселів комерційними організаціями не застосовують вимоги з резервування засобів, які обов'язкові для банків. Ставка податку на дохід за векселем значно нижче за загальну ставку податку, що є могутнім стимулом для вкладника засобів. Крім того, вексель може бути використаний як засіб взаєморозрахунків між юридичними та фізичними особами.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Фінансування будівництва з використанням векселів» з дисципліни «Нерухомість в Україні»
