Інститут професійної оцінки об’єктів нерухомості в нашій країні почав формуватися на прикінці 90-х рр.. і продовжує розвиватися у таких напрямах: Державна оцінка об’єктів нерухомості і контроль за її здійсненням. Діяльність громадських (саморегулюючих)оцінних організацій. Саморегулюючі організації оцінювачів спроможні: захищати інтереси оцінювачів; сприяти підвищенню рівня професійної підготовки оцінювачів; сприяти розробці освітніх програм професійного навчання оцінювачів; розробляти власні стандарти оцінки; розробляти та підтримувати власні системи контролю якості здійснення оціночної діяльності. Діяльність незалежних оцінювачів й оцінювачів, що діють у рамках спеціалізованих юридичних організацій. Розвиток ринкових відносин в Україні забезпечують приватизація державного майна, інститути експертної оцінки. І це закономірно: вільний рух властивості неможливий без свободи ціноутворення. Сьогодні вже сміливо можна сказати, що наша економіка не може існувати без оціночної діяльності. Оцінка стала невід'ємною нормою в процесі приватизації та розпорядження державним і комунальним майном. Проведення експертної оцінки є обов’язковим у випадках: • створення підприємств на базі державного (комунального) майна; реорганізації, банкрутства, ліквідації державних комунальних підприємств та підприємств з державною (комунальною) часткою; виділення або визначення частки майна у спільному майні, в якому є державна (комунааьна) частка: назначення вартості внесків учасників та засновників господарського товариства, якщо до зазначеного товариства вноситься майно господарських товариств з державною часткою (часткою комунальною майна), а також у разі виходу (виключення) учасника або засновника із складу такого товариства; приватизації та іншого відчуження у випадках, установлених законом, оренди обміну, страхування державного (комунального) майна, а також повернення цього майна на підставі рішення суду. Рушійною силою розвитку оціночної діяльності є ринкові перетворення в економіці. Тому об'єктивно постала проблема поширення обов'язкової експертної мішки й на відносини поза межами приватизації та для захисту інтересів суспільства, Інвесторів, дрібних власників тощо. Окрім того, проведення експертної оцінки, стосується; переоцінки основних засобів для цілей бухгалтерського обліку; оподаткування майна та визначення розміру державного мита згідно із законом; передачі майна під заставу; визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, установлених законом; • в інших випадках за рішенням суду або у зв'язку з необхідністю захисту суспільних інтересів. Оцінку проводять також у випадках, установлених міжнародними угодами, на підставі договору, а також на вимогу однієї із сторін угоди та за згодою сторін. Оціночна діяльність відзеркалює стан української економіки разом з усіма її перекрученнями. На жаль, темпи розвитку економічних відносин, інфраструктури ринку, фінансових механізмів набагато випереджають відповідне законодавство та методичну базу. Довгий час законодавці ігнорували бурхливий розвиток, відносин щодо визначення вартості в процесі приватизації, на ринку нерухомої та інших сферах. Але, з прийнятим Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», роль і місце оцінки в правовому полі держави значно зростає. Хвиля недобросовісної оцінки зумовлена й внутрішніми чинниками. Зокрема ще не склалася культура оціночної діяльності, не завжди високий професійний рівень оцінювачів, не сформувалося високо конкурентне середовище на ринку оціночної діяльності тощо. Під оціночною діяльністю розуміють діяльність суб'єктів оціночної діяльності, спрямовану на встановлення відносно об'єктів оцінки ринкової або іншої вартості. Суб'єктами оціночної діяльності є всі фізичні та юридичні особи, визнані ліцензованими оцінювачами, а також споживачі їх послуг. Об'єкти оцінки, перераховані в законі, прийнято класифікувати таким чином: рухомі й нерухомі об'єкти, об'єкти інтелектуальної власності, підприємство (бізнес) як об'єкт оцінки. Кожна з перерахованих груп має як загальні принципи, підходи і методи оцінки, так й свої особливості, що залежать від економічних характеристик об'єктів оцінки. Оцінка об'єктів нерухомості. Найбільш важливим аспектом питання оцінки об'єктів є оцінка земельних ресурсів, яка виконується для визначення ринкової вартості: права забудовника земельної ділянки; земельної ділянки для розрахунку вартості заставного забезпечення кредиту; земельної ділянки для внесення в статутний капітал; земельної ділянки як найбільш ймовірної ціни продажу на другорядному ринку. Практика показує, що найбільш поширеною метою оцінки є перша з вищеперерахованих, коли оцінювач визначає право довгострокової оренди ділянки, яку надають інвестору на певних інвестиційних умовах. Основна проблема, з якою зустрічається оцінювач: як визначити початкову ціну надання права забудови на інвестиційних торгах за відсутності відкритого ринку землі для забудовників? Продаж права забудови торкається інтересів трьох основних груп: адміністрації регіону України (продавець); забудовників, інвесторів (покупець); інженерних відомств, що забезпечують функціонування інженерної інфраструктури. Потрібно відзначити, що остання група надає істотний вплив на кінцеву вартість права забудови земельних ділянок; організації, що входять до цієї групи, визначають «технічні» умови забудовникам, тобто розмір інфраструктури, що є поза ділянкою, будівництво якої забудовник зобов'язаний оплатити або побудувати її самотужки, плату за підключення діляночних мереж до позаділяночних та ін. Інфраструктурні служби, по суті, є монополістами й здатні диктувати свої умови адміністрації міста й забудовникам. Продаж земельних ділянок може здійснюватися за двома варіантами: - адміністрація пропонує непідготовлену в інженерному відношенні землю; - фінансує витрати на інфраструктуру (реалізує підготовлені ділянки під забудову). В останньому випадку вартість інженерної підготовки земельної ділянки входить до стартової ціни. Першорядна роль оцінювача полягає у визначенні ціни земельної ділянки. Адміністрація, будучи продавцем, може здійснювати прямий вплив на ринкову вартість землі, оскільки вона визначає деякі умови, що впливають на вартість землі: тип права на землю, що пропонується покупцю (частіше це право довгострокової оренди), терміни забудови (у разі недотримання термінів на інвестора накладають штрафні санкції), містобудівні обмеження. Роль оцінювача як консультанта адміністрації полягає в тому, щоб проаналізувати, а потім продемонструвати, як накладені обмеження та вимоги спроможні знижувати або завищувати вартість земельних ділянок. Деякі обмеження не лише не захищають суспільні інтереси, але й обмежують прибутковість землі й зокрема, визначають її найкраще та найбільш ефективне використання. З іншого боку, оцінювач виступає консультантом замовника, й бувають випадки, коли його думка відіграє вирішальну роль у долі об'єкта оцінки. Кожна така оцінка – це великий та, як правило, ексклюзивний проект, що не має аналогів. Оцінка (переоцінка) основних фондів. Інфляція й структурні зміни в економіці визначають істотні відхилення вартості основних фондів підприємств та організацій від ціни їх придбання. Разом з цим відображення в фінансовій звітності підприємства реальної вартості основних фондів є важливою умовою формування правильних управлінських рішень як всередині підприємств і організацій, так й сторонніми інвесторами. Традиційно розв'язання цього завдання здійснюється через переоцінку основних фондів. Участю оцінювачів у переоцінці основних фондів підприємств і організацій багато в чому зумовлене упровадження недержавної оцінки в економічні відносини в Україні. Оскільки зміна вартості основних фондів, окрім фінансової звітності підприємств, торкаїться питання оподаткування господарюючих суб'єктів, ціноутворення (особливо тарифоутворення природних монополій), амортизації майна та управління інвестиціями для успішної переоцінки, потрібно враховувати усі ці складові. Завданням державного управління є забезпечення обліку результатів переоцінок як мій складання фінансової звітності підприємств, так й задля оподаткування. Оцінка інтелектуальної власності Важливим напрямом не лише оцінки, але й економічного розвитку, є занесення в господарський обіг результатів інтелектуальної діяльності. Це вимагає знаходження комплексного рішення, включаючи забезпечення юридичного закріплення прав, визначення порядку їх бухгалтерського обліку, амортизації та оцінки. Оцінка інтелектуальної власності й юридичне оформлення прав на об'єкти інтелектуальної власності є взаємодоповнюваними. Дня повноцінної оцінки інтелектуальної власності необхідно найближчим часом розробити стандарти, нормативні та методичні документи за оцінкою цього типу активів. Оцінка і формування ринку прав на об'єкти інтелектуальної власності є могутнім резервом для збереження науково-технічного потенціалу країни. Оцінка боргів підприємств. Формування ринку боргових зобов'язань дозволить підприємствам реалізовувати на публічних торгах прострочену заборгованість, підвищувати оборотність капіталу. Процедура проведення торгів передбачає оцінку боргових зобов'язань для визначення їх ринкової вартості. Становлення ринку боргових зобов'язань, забезпечення його прозорості неможливі поза залученням незалежних оцінювачів. Законом визначений перелік випадків, в яких оцінка об'єктів нерухомості обов'язкова: за залучення в операцію об'єктів оцінки, належних повністю або частково Україні чи муніципальним утворенням, у тому числі за: визначення вартості об'єктів оцінки з метою їх приватизації, передачі в довірче управління або передачі в оренду; використання об'єктів оцінки як предмета застави; продажу або іншому відчуженні об'єктів оцінки; перепоступки боргових зобов'язань, пов'язаних з об’єктами оцінки, що належать Україні або муніципальним утворенням; передачі об'єктів оцінки, що належать Україні або муніципальним утворенням, як внеску в статутні капітали, фонди юридичних осіб, а також у разі виникнення суперечки щодо вартості об'єкта оцінки, зокрема: націоналізації майна; поточного кредитування фізичних осіб і юридичних осіб у випадках виникнення суперечок про величину вартості предмета іпотеки; укладання шлюбних контрактів і розділу майна подружжя, що розлучається на вимогу однієї з сторін або обох сторін у разі виникнення суперечки щодо вартості цього майна; викупу або інших, передбачених законодавчо способів вилучення майна у власників на користь державних або муніципальних потреб; проведення оцінки об'єктів для контролю за правильністю сплати податків у разі виникнення суперечки щодо визначення оподатков5'ваної бази. У зв'язку з прийняттям Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» експертам-оцінювачам усе частіше доводиться визначати вартість об'єктів нерухомості, продаж яких передбачається здійснювати в дуже стислі терміни, які практично не співставні з розумним періодом експозиції. До таких об'єктів належать, як правило, об'єкти, що перебувають у податковій заставі, або майно підприємств-банкрутів. У першому випадку вимушений продаж у короткий проміжок часу випливає із самої суті податкової застави забезпечення якнайшвидшого надходження коштів до бюджету. Таке становищі, економічно не доцільне як для підприємства, майно якого перебуває у податковій заставі, так й в цілому для держави. При цьому період експозиції визначається не станом ринку, а планами податкових інспекцій щодо поповнення бюджету. Звичайно, цей період становить не більш як 3 місяці від дати оцінки. Найчастіше передбачається продаж об'єктів податкової застави протягом декількох тижнів. Продаж майна підприємств-банкрутів передбачає більш широкий діапазон часу, необхідний для проведення маркетингових заходів та експозиції об'єктів на ринку. Як показує досвід, мінімальний період експозиції становить 1-2 тижні, а максимальний - близько 12 місяців. Враховуючи те, що розумний період експозиції в середньому дорівнює 6-10 місяців, ринкова вартість об'єктів оцінки у вказаних вище випадках не завжди може відповідати величині реальної ціни продажу. Згідно з визначенням ринкової вартості продаж об'єкта передбачає наявність конкурентного ринку, достатнього часу експозиції для адекватного маркетингу, а також дотримання умови, що продавець та покупець діють розумно, без примусу. Під час визначення вартості об'єктів, що перебувають у податковій заставі, або майна підприємств-банкрутів оцінювачі визначають імовірну ринкову вартість. Якщо припустити, що оцінювані об'єкти будуть реалізовані на публічних торгах і що продавець, не будучи власником, усе-таки буде діяти в інтересах власника, ні підхід до оцінки є об'єктивно розумним. Ціни продажу об'єктів залежить від періоду реалізації. Враховуючи, що ціну визначає ринок і в кінцевому підсумку залежить від продавця та покупця, експерт на вимогу замовника може зробити висновок про імовірну ціну продажу щодо установленої вартості залежно від очікуваного періоду реалізації. Слід мати на увазі, що подібний висновок має значення лише для власника (продавця). При цьому початкова ціна, яку рекомендують, завжди менша від встановленої вартості. У разі вимушеного продажу, коли період експозиції об'єкта значно менший від розумного, ціна об'єктів відрізняється від величини установленої вартості у великих межах. До того ж чим менший період, тим більший розмах ціни. Це пояснюється тим, що величина періоду експозиції адекватно відображає інтереси як продавця, так і покупця, тобто виконуються умови добровільної угоди на вільному конкурентному ринку. У разі термінового продажу на величину ціни більшою мірою впливають інтереси продавця, ніж покупця. Тому ціна не відображає фактичної ринкової вартості й залежить від конкретної ситуації, має значні відхилення від деякої середньої гіпотетичної величини. Нині на практиці діють такі обмеження на здійснення оціночної діяльності: 1. Оцінка об'єкта не може проводитися оцінювачем, якщо він є засновником, власником, акціонером, кредитором, страхувальником або посадовою особою юридичної особи, замовником, фізичною особою, що має майновий інтерес в об’єкті оцінки, чи є близьким родичем вказаних осіб. 2. Не допускається втручання замовника або інших зацікавлених осіб до діяльності оцінювача, якщо це може негативно вплинути на достовірність результатів оцінки. Закон вимагає незалежної винагороди оцінювача від отримуваної ним величини оцінки. Розмір оплати (винагороди) оцінювачу не може залежати від величини вартості об'єкта оцінки, тобто не може задаватися як відсоток вартості об'єкта оцінки Основні етапи здійснення процедури оцінки представлені на рис. 9.1. Основою для проведення оцінки є договір між оцінювачем і замовником, на який розповсюджуються загальні норми Цивільного кодексу України. Як правило, договір обов'язково містить: точний опис об'єкта із зазначенням його виду; тип вартості; дані про наявність у оцінювача відповідної ліцензії; дані про те, що оцінювач є належним професійним оцінювачем (якщо договір укладає професійний оцінювач); суму винагороди оцінювача в грошовому вираженні. У процесі здійснення своєї діяльності оцінювач має право: обирати методи проведення оцінки об'єкта нерухомості відповідно до стандартів і правил проведення оцінки; вимагати від замовника забезпечення доступу до об'єкта оцінки та надання необхідної документації; запитувати в письмовій формі у третіх осіб, включаючи органи влади, інформацію, необхідну для проведення оцінки, за винятком відомостей, що належать до державної або комерційної таємниці; залучати на договірній основі до участі в оцінці об'єкта інших фахівців й оцінювачів, за дії (бездіяльність) яких він несе відповідальність;
Рис. 9.1 Основні етапи відносин суб'єктів оцінки
• відмовитися від проведення оцінки об'єкта, якщо замовник порушив умови договору. Оцінювач зобов'язаний: дотримуватися у своїй діяльності вимог законодавства України й принципів етики оцінки об'єктів нерухомості; забезпечувати збереження документів, які отримує від замовника та третіх осіб під час проведення оцінки, й повернути замовнику отримані від нього документи одночасно з передачею йому звіту про оцінку; повідомити замовнику про неможливість своєї участі у проведенні оцінки об'єкта у випадках, передбачених законодавством, а також у разі виникнення обставин, що перешкоджають проведенню об'єктивної оцінки; надавати на вимогу замовника документ про освіту, який підтверджує отримання професійних знань у сфері оціночної діяльності; надавати замовнику інформацію про положення, правила, статут, кодекс етики уповноваженого органу саморегулюючої організації, на дійсність акредитації або членство, на які він посилається у своєму звіті, а також надавати на прохання замовника іншу інформацію про вимоги законодавства з оціночної діяльності; ознайомити замовника з ліцензією на здійснення оціночної діяльності; у термін, визначений договором, не розголошувати конфіденційну інформацію, отриману від замовника під час проведення оцінки об'єкта нерухомості, за винятком випадків, передбачених законодавчими актами; зберігати копії складених звітів про оцінку об'єкта нерухомості протягом трьох років; • у випадках, передбачених законодавчими актами, надавати інформацію, що міститься у звіті про оцінку, правоохоронним, судовим, іншим спеціально уповноваженим державним органам на їх офіційну законну вимогу. Закон передбачає механізм захисту майнових інтересів осіб, що професійно займаються проведенням оцінки різних об'єктів - страхування цивільної відповідальності оцінювачів. Законом установлено, що оцінювач не має права займатися оціночною діяльністю без укладення договору страхування, і дається визначення страхового випадку: «Страховим випадком є спричинення збитків третім особам у зв'язку із здійсненням оцінювачем своєї діяльності, встановлене рішенням суду, що вступило в законну силу, арбітражного суду або третейського суду». Страхування може здійснюватися у формі укладення договору страхування на конкретний вид оцінної діяльності (залежно від об'єкта оцінки) або конкретного договору про оцінку об'єкта. Розвиток інституту оцінки в Україні відбувається у напрямі створення єдиної централізованої системи. Основою такої системи може стати єдиний методологічний простір, принцип якого закладений у концепції розвитку оціночної діяльності в державі. Вказаний простір передбачає: створення системи національних стандартів у сфері оцінки; уніфікацію вимог до змісту навчальних програм та інших напрямів підготовки оцінювачів; створення умов з уніфікації вимог із ліцензування послуг у сфері оцінки; розробку уніфікованих вимог до інформаційного забезпечення діяльності оцінювачів. Вибираючи оцінювача, рекомендується керуватися такими критеріями: членство оцінювача в саморегулюючих організаціях оцінювачів, наявним, документа про отримання професійних знань, професійний досвід, наявність поліса про страхування професійної (цивільної) відповідальності. Оціночна діяльність забезпечує інформаційну основу для прийняття господарських та управлінських рішень, сприяє структурній перебудові економіки, формуванню конкурентного ринкового середовища, активізації інвестиційних процесів. Основним напрямом розвитку оціночної діяльності є визначення оцінки як, інструмента ефективного управління об'єктами нерухомості. Найбільшим власником ще й досі залишається держава (за даними Фонду державного майна України близько 50% вартості основних фондів підприємств державні). Оцінка вартості об'єктів нерухомості та прав користування ними є необхідною умовою ефективного управління державною власністю. У разі здійснення операцій з об'єктами оцінки, належних повністю або частково державі, проведення оцінки є обов'язковим. Під час визначення вартості об’єктів нерухомості, що володіють унікальними особливостями, передусім визначаємо вартість, що враховує конкретну структуру попиту на об'єкт нерухомості, що оцінюється. Як правило, визначення, аналіз і облік оцінювачем вартості індивідуальних (суб'єктивних) вигод контрагентів в операціях ч об'єктом нерухомості дозволить збільшити прибутки від його використання. Оцінюючи об'єкти нерухомості, що належать державі, необхідно також використати масову оцінку, яка являє собою метод отримання оцінок ринкових вартісних показників однорідної групи об'єктів без урахування їх незначних індивідуальних особливостей. Розвиток масової оцінки пов'язаний з розвитком ринку нерухомості. Через відсутність інформації про достатню кількість ринкових операцій у групі однорідних об'єктів нерухомості, результати, отримані з використанням цього методу, можуть призвести до істотних помилок. Оцінка об'єктів; оцінки нерухомості та прав користування ними, формування реєстру державного майна, дозволять не тільки збільшити бюджетні надходження, але й надати інформацію для розробки різних варіантів управління об'єктами нерухомості. Нині найчастіше використовують тільки один підхід на основі здавання об'єктів нерухомості в оренду. Оцінка вартості об'єктів нерухомості забезпечує об'єктивну характеристику ефективності управління в ринковій економіці. Збільшення вартості підприємства (бізнесу) за період часу є одним із основних критеріїв оцінки роботи керівника. У зв'язку з цим необхідно здійснити розробку методики визначення зміни вартості об'єкта управління для оцінки роботи менеджерів, зокрема державних підприємств. Оцінка об'єктів нерухомості для цілей застави та іпотечного кредитування Розвиток іпотечного кредитування, введення механізму незалежної оцінки об'єкта застави вимагають розробки методології визначення заставної вартості. Як показує міжнародний досвід, під час проведення операцій застави, як правило, базою для визначення заставної вартості об'єкта нерухомості є ринкова вартість об'єкта застави. При цьому для оцінки рівня ризику, який бере на себе кредитна установа, забезпечуючи собі можливість відшкодувати достатню суму коштів у випадку неповернення позичальником кредиту, необхідно визначити відносини між ринковою вартістю застави й параметрами кредиту. Згідно із Законом України „Про заставу" застава - це забезпечення зобов’язань. Її предметом є майно та майнові права, на які відповідно до чинного законодавства України може бути здійснено стягнення. Сьогодні в Україні заставні відносини знаходяться в стадії становлення й використовуються переважно у разі кредитування, зокрема операцій з великим ступенем ризику, для зниження якого банками використовується застава. Проте проблемних кредитів у кредитних портфелях банків залишається досить багато. Інвестиційна вартість визначається у разі оцінки нерухомості, що приносить дохід на індивідуальній основі, хоча в низці випадків кредитним установам може знадобитися оцінити вартість об'єкта нерухомості як частини портфеля активів. Нерухомість, яку займає власник, слід оцінювати на базі вакантного володіння, виходячи з найбільш ефективного використання. Спеціалізована власність має обмежений ринок. Вона має вартість насамперед, як складова частина підприємства. Об'єкти такого типу, якщо вони виступають як застава кожний окремо або в сукупності, мають оцінюватися за рівнем найбільш ефективного використання, виходячи з припущення вакантного володіння. До власності, оцінюваної як самостійна економічна одиниця, належать деякі види власності, включаючи готелі й рекреаційні підприємства, які, звичайно, оцінюють відповідно до ретельної оцінки рівня дохідності, який реально можна підтримати. Нерухомість у стадії будівництва - це нерухомість, яка не приносить дохід і призначена для перебудови або являє собою цінність як простір для забудови, у і сукупності з неспеціалізованими будівлями. Вона має оцінюватися, виходячи з існуючих й потенційних прав на будівництво. З урахуванням вищевикладеного набувають певної специфіки методи, що використовуються для оцінки, - метод затрат, метод оцінки за доходом і метод аналогів продажів. Затратний метод базується на тому положенні, що вартість об'єкта оцінки не перевищує затрат на заміну його новим (тобто відновної вартості) в цінах, які діють на момент оцінки. Для оцінки більшості об'єктів, що пропонують під заставу (квартири, гаражі, автотранспортні засоби) доцільно застосовувати метод аналогів продажу, оскільки ці об'єкти високоліквідні й на них на ринку склалися ціни. Під час проведення розрахунків з визначення вартості об'єктів, що передають під заставу, цей показник необхідно наводити в поточний час, виходячи з того, що є періоди примусової реалізації. Окрім того, мають бути враховані затрати на реалізацію: С= Св- Зр, Св - вартість об'єкта, наведена в поточний час, з урахуванням періоду реалізації; Зр - затрати на реалізацію.
Вищенаведений аналіз методів оцінки свідчить про обмежений перелік об'єктів, що можуть бути розглянуті банками як об'єкти застави. Фактично перелік об'єктів, які оформляють банківські й інші організації, що кредитують (зокрема інноваційним фондом), як застава, значно ширший. Наприклад, досить часто, як об'єкти застави, оформляють промислову нерухомість, специфічне обладнання промислових підприємств і навіть об'єкти незавершеного будівництва. Оцінка для цілей виробництва та судочинства. Прийняття цілої низки законодавчих актів з реалізації майна з метою виконавчого виробництва створює законодавчу базу залучення незалежних оцінювачів для проведення оцінки майна, зокрема майнових прав у його процесі. Досвід взаємодії оцінювачів і органів державної влади, зокрема процедура проведення конкурсного відбору оцінних компаній у державному борговому центрі при Уряді України, показує, що створення спеціалізованих організацій, які здійснюють послуги за оцінкою для цілей виконавчого виробництва, вимагає розробки в найкоротші терміни нормативної та методологічної бази для проведення таких оцінок. Участі» оцінювачів як експертів у судовому процесі вимагає насамперед розробки та узгодження регламентів залучення оцінювачів до проведений вартісної експертизи в рамках судового процесу, а також навчання оцінювачів процедурам роботи з судами. Залучення незалежних оцінювачів до процедур арешту майна, зокрема майнових прав, здійснюваних судовими інституціями, також вимагає розробки нормативної бази, зокрема розробки методик, що дозволяють у процесі опису арештованого майна провести первинний аналіз його ліквідності. Перераховані напрями розвитку оціночної діяльності не є повним переліком, бо ми не розглядаємо такі напрями як оцінку збитків підприємства, оцінку інвестиційних проектів та ін. Оціночна діяльність є невід'ємною частиною ринку фінансових послуг і тісно взаємопов'язана з бухгалтерським обліком, оподаткуванням, статистичним обліком, і тому важливим питанням розвитку оціночної діяльності є як уніфікація понятійного апарату і технології оціночної діяльності з понятійним апаратом, термінологією бухгалтерського первинного обліку, оподаткуванням, так і взаємодія оцінювачів, аудиторів, фінансових консультантів. Сьогодні в кожній з країн, що входять до ІУ8С (Міжнародний комітет зі стандартів оцінювання) і TEGoVa (Європейська група асоціації оцінювачів) існують національні режими регулювання оціночної діяльності. При цьому регулювання оціночної діяльності в США відрізняється від регулювання оцінки у Великобританії або Німеччині. Основною ознакою, що дозволяє зробити висновок про відповідність національної системи оцінки міжнародним вимогам, є відповідність національної системи стандартів оцінки міжнародним стандартам. Основними напрямами забезпечення відповідності оцінних робіт України міжнародним вимогам є максимально можливе використання міжнародних стандарті к оцінки за розробки вітчизняних стандартів, участь українських відділень міжнародних аудиторських і оцінних компаній у роботі саморегулюючих організацій оцінювачів, реалізація спільних оцінних робіт (зокрема консорціуми оцінювачів). Умовою розвитку оціночної діяльності є відповідна інфраструктура. Насамперед, це підготовка кадрів І організація наукових досліджень в галузі оцінної діяльності. Процес оцінки вартості пов'язаний із проведенням аналізу великої кількості інформації. Основні поточні витрати під час проведення конкретних оцінок пов'язані з пошуком і обробкою різної інформації, необхідної для реалізації мети оцінки. Тому розвиток інформаційного забезпечення роботи оцінювачів є одним із найважливіших чинників успішного розвитку оцінної діяльності.. Оцінна діяльність є складовою частиною загального процесу реформування економіки та створення правової держави.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Суть та напрями реалізації оціночної діяльності» з дисципліни «Нерухомість в Україні»
