ПРАВОВО - НОРМАТИВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ НЕРУХОМОСТІ
Законодавство у сфері нерухомості - це сукупність законів, інших нормативних правових актів, за допомогою яких державні органи встановлюють, змінюють або скасовують відповідні правові норми. Права та інтереси у сфері нерухомості можна розподілити на суспільні й приватні. До суспільних прав належать: • право на податок (майнове оподаткування); • право відчужувати за компенсацію нерухомість для суспільних потреб; • право поліцейської влади - обмеження, які може встановлювати суспільство для захисту своїх інтересів (введення зональних обмежень у галузі будівництва, дорожнього руху, законодавства з забудови і розвитку території, з контролю за навколишнім середовищем, законодавство і експлуатації і розробки землі і т.д.); • право повернення державі права власності у разі смерті власника, що не залишив заповіту у разі відсутності законних спадкоємців. До приватного права належать: володіння майном фізичною або юридичною особою; довічне майнове право (права на нерухомість, які зникають зі смертю власника); права на нерухомість, встановлені згідно із законом (право дружини на частину нерухомості померлого чоловіка, право вдівця за наявності дітей на довічне володіння майном померлої дружини - подружня власність полягає в тому, що кожна людина володіє частиною подружнього майна). Джерела права поділяються на дві основні групи: республіканські закони у сфері нерухомості та інші прийняті відповідно до них нормативні правові акти; закони й інші нормативно-правові акти суб'єктів України (регіональне законодавство); законодавство про місцеве самоврядування та відповідні місцеві нормативні правові акти. Конституція України є правовою основою розвитку усього українського законодавства. Вона має вийду силу і пряму дію. Закони та інші правові акти, що приймаються в Україні, мають повністю відповідати положенням її Конституції. У Конституції України вирішуються питання компетенції держави та її суб'єктів у сфері цивільного, земельного й житлового законодавства. У Конституції України викладені основоположні принципи, що визначають законне та цивілізоване управління нерухомістю в українській державі. Вона гарантує єдність економічного простору, вільне переміщення товарів, послуг і фінансових коштів, підтримку конкуренції та свободу економічної діяльності, при цьому визнаються й захищаються однаково приватна, державна та колективна форми власності. Відповідно до Конституції право приватної власності охороняється законом. Кожен має право мати майно у власність, володіти, користуватися і розпоряджатися ним як одноосібно, так і спільно з іншими особами. Володіння, користування їй розпорядження землею й майном здійснюються їх власниками вільно (стаття 41 Конституції України). Конституція встановлює, що громадяни та їх об’єднання мають право мати в приватній власності землю, кожний має право на житло. Держава гарантує недоторканість і захист приватної власності на землю, а також захист прав власників землі при здійсненні ними операцій із землею відповідно до чинного законодавства. Реально окремі частини об'єкта нерухомості - земельна ділянка та розташовані на ній будівлі - можуть знаходитися у власності різних юридичних і фізичних осіб. Цивільний кодекс містить ряд розділів, що регулюють відносини у сфері управління нерухомістю як єдиним об'єктом, зокрема відношення купівлі-продажу, міни, дарування, ренти, оренди, позики та інших операцій, однак на практиці зберігаються три вертикалі управління - земельні ділянки, житлові й нежитлові приміщення, які реалізуються в умовах приватизаційних процесів, у ринкових відносин.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПРАВОВО - НОРМАТИВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ НЕРУХОМОСТІ» з дисципліни «Нерухомість в Україні»
