Формування напрямів розвитку підприємства здійснюється в процесі планування залежно від цілей його розвитку, існуючої й прогнозованої ринкової ситуації, стадії життєвого циклу підприємства та безлічі інших зовнішніх і внутрішніх факторів. Кожне підприємство будівельної галузі враховуючі конкретні умови діяльності формує альтернативні напрями розвитку. При цьому першочерговим завданням керівництва підприємства є вибір найкращого варіанту, а для цього необхідно застосувати відповідні методичні рекомендації. Однак на сьогоднішній день такі розробки є достатньо різноспрямованими. В першу чергу це пов’язано з різним трактуванням об’єкту дослідження – розвитком підприємства – про що йшлося в першому розділі. Крім того існуючі методичні рекомендації оцінюють різні напрями розвитку, і не дають можливості зіставити отримані результати для вибору кращого, не враховують галузеві особливості діяльності підприємств. Тому виникає необхідність розробки методичних рекомендацій які дозволять системно оцінити розвиток підприємства в різних напрямах, зіставити отримані результати й обрати найкращий. Окрім важливості оцінки альтернативних варіантів розвитку у процесі планування, оцінка сама по собі є однією з основних функцій управління, яка дає можливість встановлення ефективності діяльності підприємства, ступеня досягнення поставлених цілей, змін у діяльності підприємства внаслідок удосконалення шляхом порівняння фактичних та планових показників за визначеними напрямами розвитку підприємства. У загальному вигляді оцінка базується на наступних принципах: – принцип комплексності – передбачає необхідність обліку та аналізу всього спектру факторів, що впливають на підприємство; – принцип системності дозволяє визначити вплив окремих факторів на результуючий показник; 41
– принцип об’єктивності – полягає в тому, що результати оцінки повинні відображати реальний стан підприємства й базуватися на достатньо повній та достовірній інформації; – принцип динамічності – відображає динаміку та інтенсивність процесу розвитку; – принцип безперервності – передбачає створення системи моніторингу впливу факторів зовнішнього та внутрішнього середовища; – принцип оптимальності – характеризує ступінь ефективності шляхів досягнення розвитку. На сьогоднішній день у вітчизняній та зарубіжній літературі немає єдиного підходу до оцінки рівня розвитку підприємства. В першу чергу це пов’язано з широким та неоднозначним трактуванням поняття «розвиток». У зв’язку з цим різні автори оцінюють розвиток підприємства через окремі елементи даного процесу або через суміжні поняття. В період планової економіки на підприємствах здійснювалась оцінка лише організаційно-технологічного розвитку шляхом розрахунку низки показників. На основі таких показників складалися плани технічного розвитку і підвищення ефективності виробництва та соціального розвитку. Так, у найбільш узагальненому вигляді комплексна оцінка організаційно-технологічного розвитку будівельного виробництва включає наступні показники [123]: 1. Рівень технології будівельно-монтажних і дорожніх робіт (рівень повнозбірного будівництва, рівень збірності продукції, коефіцієнт ефективності використання дорожньо-будівельних матеріалів). 2. Рівень технічної оснащеності (фондоозброєність праці, механоозброєність праці, енергоозброєність праці, коефіцієнт прогресивності дорожньо-будівельної техніки, загальний коефіцієнт механізації). 3. Рівень організації будівельного і дорожнього виробництва (рівень спеціалізації виробництва, рівень галузевої спеціалізації, рівень технологічної спеціалізації, загальний рівень спеціалізації, рівень кооперування, рівень виробничо-технологічної комплектації). 4. Рівень організації праці (питома вага робітників, зайнятих у бригадах з підрядною формою організації праці; питома вага робітників, що виконують роботи повністю механізованим способом; питома вага робітників, зайнятих ручною працею). 42
5. Рівень організації управління (питома вага працівників управління у загальній чисельності працівників; відповідність чисельності працівників управління встановленим нормативам). Однак наведений підхід не може бути застосований в умовах ринкової економіки оскільки не включає в себе оцінку зовнішніх взаємодій (зокрема конкуренції) і недостатньо повно розкриває внутрішні складові розвитку (зокрема продуктовий розвиток, підтримку виробництва, технології прийняття управлінських рішень). Крім цього відсутні рекомендації з визначення комплексного показника, який відображав би рівень розвитку підприємства в цілому, що робить неможливим вибір оптимального напряму розвитку з можливих альтернатив. Наступний підхід до оцінки розвитку підприємства базується на визначенні лише організаційно-технічного розвитку. Так, М.А. Бєлов [125] та Р.А. Фатхутдінов [159] пропонують оцінювати організаційно-технічний розвиток шляхом розрахунку комплексного показника організаційно-технічного рівня виробництва (КОТРВ) за однією з наступних формул: КОТРВ = а1 · КТР + а2 · КОР, КОТРВ= а0 + а3 · КТР + а4 · КОР, а6 а7 К ОТРВ = а5 + К ТР ⋅ К ОР ,
(2.1) (2.2) (2.3)
де КТР – узагальнюючий показник технічного рівня виробництва, част. од.; КОР – узагальнюючий показник організаційного рівня виробництва, част. од.; а0 та а5 – вільні члени рівнянь регресії; а1 та а2 – коефіцієнти питомої ваги відповідних узагальнюючих показників організаційно-технічного рівня виробництва: а1 + а2 = 1, їх конкретні значення визначаються методом факторного аналізу або експертним шляхом; а3 та а4 – коефіцієнти регресії рівняння за лінійною формою зв’язку факторів; а6 та а7 – коефіцієнти регресії рівняння за ступеневою формою зв’язку факторів. 43
Показники за формулою 2.1 визначаються експертним шляхом, а за формулами 2.2 та 2.3 – із застосуванням методу кореляційно-регресійного аналізу. Технічний рівень виробництва характеризує ступінь розвитку засобів виробництва та прогресивність технології і включає в себе наступні показники: рівень механізації та автоматизації виробництва, рівень прогресивності технологічних процесів, середній вік технологічних процесів, середній вік технологічного обладнання, фондоозброєність праці робітників. Організаційний рівень виробництва характеризує ступінь розвитку організації виробництва, праці та управління, рівень організованості процесів. Для оцінки такого рівня необхідно розрахувати такі показники: рівень спеціалізації виробництва, рівень кооперування виробництва, коефіцієнт змінності роботи технологічного обладнання, укомплектованість штатного розкладу, питома вага основних виробничих робітників у загальній чисельності, показник плинності кадрів, втрати робочого часу, коефіцієнт частоти травматизму, коефіцієнт пропорційності часткових виробничих процесів за потужністю, коефіцієнт безперервності виробничих процесів, коефіцієнт паралельності виробничих процесів, коефіцієнт прямоточності виробничих процесів та коефіцієнт ритмічності виробничих процесів. В.В. Костюченко [79] також наводить методику розрахунку організаційно-технічного рівня будівельного виробництва. У даній роботі узагальнене значення показника організаційно-технічного рівня будівельного виробництва (UО) пропонується розраховувати таким чином: U О = ∑ β j ⋅ ∑ U i ⋅ αi , j =1 i =1 m n
(2.4)
де Ui – значення i-го показника організаційно-технічного рівня будівельного виробництва; αi – коефіцієнт вагомості i-го показника характеристики фактора; βj – коефіцієнт вагомості j-го показника фактора; m – число показників факторів; n – число показників характеристик факторів. При цьому сформована система, яка включає до свого складу 87 показників. Ступінь впливу факторів на техніко-економічні пока44
зники будівельного виробництва виявляється за допомогою багатофакторної моделі з використанням експертних оцінок: Тс = 2,17 – 0,35·Х1 – 0,33·Х2 – 0,30·Х3 –0,31·Х4 – 0,42·Х5, Пм = 0,40 + 0,25·Х1 + 0,17·Х2 + 0,17·Х3 +0,21·Х4 + 0,28·Х5, Сс = 1,19 – 0,05·Х1 – 0,063·Х2 – 0,05·Х3 –0,05·Х4 – 0,07·Х5, (2.5) (2.6) (2.7)
де Тс, Пм, Сс, – відповідно середній строк побудови об’єктів, продуктивність праці та собівартість будівництва; Х1 – показник організації виробництва, праці та управління; Х2 – показник якості; Х3 – прогресивність конструкції; Х4 – ступінь зносу та рівень використання техніки; Х5 – прогресивність технології та додержання технологічної дисципліни. Розглянутий підхід дозволяє оцінити лише окрему складову розвитку підприємства – організаційно-технічний рівень, а інші зовнішні та внутрішні складові розвитку підприємств залишаються поза увагою. Оцінка розвитку підприємства за наступним підходом визначається через поняття ентропії. В.А. Вовк [37] досліджує життєвий цикл підприємства і виділяє етапи розвитку підприємства за допомогою визначення ентропії та сталості системи. При цьому ентропія визначається через ймовірність настання подій: E = −∑ P( Xi ) ⋅ ln P( Xi ) , i=1 N
(2.8)
де Р – ймовірність i-ї події Х з діапазоном мінливості N. Про сталість або несталість свідчить негативність або позитивність наступного виразу: К = λ(t) – 2E(t)ρ(t), (2.9) де λ(t) – інтенсивність росту числа елементів системи (інтенсивність зміни товарного асортименту); ρ(t) – інтенсивність включення елементів до структури взаємозв’язків (інтенсивність зміни затребуваності покупцями кожного виду товарної одиниці). 45
У свою чергу М.В. Афанасьєв [10] також розглядає організованість як альтернативну основу оцінки розвитку підприємства, при цьому ступінь організованості тим вищий, чим меншою є ймовірність мимовільного знаходження системи у межах цієї конфігурації. Це можна виразити через поняття ентропії: Н = −К ∑ рi ⋅ log pi , i=1 n
(2.10)
де Н – ентропія системи; pi – ймовірність для системи знаходитися в межах даної конфігурації; n – кількість способів, якими може бути реалізована дана конфігурація; К – постійний коефіцієнт. Ентропія системи дорівнює нулю, коли існує ймовірність виникнення лише однієї конфігурації. Якщо ж рівноймовірним є утворення будь-якої конфігурації, то ентропія максимальна. Ентропія характеризує відсутню інформацію про можливий стан об’єкту, а зміну ентропії можна характеризувати як процес отримання інформації. Тобто під інформацією мається на увазі повідомлення, яке усуває невизначеність у тій області, до якої воно відноситься До недоліків цього підходу можна віднести імовірнісний характер даних, значну похибку при оцінці результатів та складність отримання відповідної інформації, яка відображає лише внутрішнє середовище підприємства. Визначення ентропії в першу чергу впливає на прийняття управлінських рішень та використовується для оцінки розвитку суб’єкта управління. Наступний підхід базується на визначені розвитку через поняття життєвого циклу. Так, В.С. Пономаренко, О.М. Тридід та М.О. Кизим [129] визначають місце підприємства на кривій життєвого циклу і в залежності від цього роблять висновки стосовно рівня розвитку. При цьому у якості інструмента діагностики розвитку ними пропонується використовувати систему діагностики банкрутства підприємства (модель Е.І. Альтмана, Р. Лиса, У. Бівера, Гольдера-Конана) та інтегрального показника конкурентоспроможності підприємства. За даним підходом розвиток підприємства визначається лише на основі фінансового стану та фінансових результатів діяльності підприємс46
тва. Крім того даний підхід не дозволяє визначити максимально можливі значення рівня розвитку підприємства та його складових. Окремо можна виділити підходи, які базуються на оцінці проектів (інновацій) [35, 80]. Така оцінка рівня розвитку перебільшує значущість потоків фінансових ресурсів, приділяючи незначну увагу натурально-речовим матеріальним ресурсам і зовсім не розглядає соціальну складову процесів розвитку. У роботі О.І. Пушкаря [135] представлений підхід до оцінки процесів розвитку, сутність якого полягає у використанні структурних представлень усіх складових стратегічного менеджменту та структурного моделювання як інструмента вирішення задач організаційного проектування. Серед основних етапів управління розвитком Ю.А. Путятин, О.І. Пушкар, О.М. Тридід [134] виділяють аналіз конкурентоспроможності на основі якого оцінюється розвиток і здійснюється вибір стратегії діяльності, але дана оцінка не враховує внутрішнє середовище підприємства. Застосування для оцінки рівня розвитку такого підходу не дозволяє визначити ті внутрішні складові, зміна яких призводить до підвищення або зниження рівня розвитку. Ще один підхід запропонували Ю.Б. Іванов, О.М. Тищенко, Н.А. Дробитько, О.С. Абрамова [58], які комплексно оцінюють розвиток підприємства за допомогою таксономічного аналізу. У якості складових використовується система показників, що оцінюють техніко-технологічні та кадрові ресурси, ресурси фінансового стану та фінансових результатів. Однак даний підхід ґрунтується на зіставленні положення підприємства зі станом конкурентів шляхом використання внутрішньої інформації. Такі зовнішні характеристики як частка ринку, обсяг робіт, ціна реалізації продукції й інші не враховуються. Крім того, існує велика ймовірність виникнення труднощів з одержанням повної, достовірної й своєчасної інформації, що характеризує внутрішнє середовище підприємств-конкурентів. В свою чергу О.В. Раєвнєва [136] пропонує оцінювати рівень розвитку підприємства за допомогою таксономічного інтегрального показника, однак на відміну від попереднього підходу, складовими оцінки є внутрішнє середовище підприємства, а саме виробнича сфера, фінансова сфера та сфера праці. Таким чином, розглянуті підходи до визначення рівня розвитку спрямовані на вирішення окремих задач і не дають можливості 47
оцінити розвиток підприємства будівельної галузі в цілому. Тому для розробки науково-обґрунтованого підходу до оцінки розвитку необхідно застосувати системний підхід, завдяки якому можливе урахування усього спектру зовнішніх та внутрішніх факторів при розрахунку єдиного комплексного показника рівня розвитку підприємства будівельної галузі. Враховуючи визначення розвитку як особливої взаємодії взаємозалежних інноваційних процесів та процесів функціонування, які реалізуються в рамках виділених у складі підприємства структурнофункціональної та виробничо-економічної підсистем, які потребують спеціального механізму управління і приводять до підвищення рівнів потенціалу й конкурентоспроможності підприємства – пропонується розраховувати рівень розвитку з урахуванням цих складових. Потенціал розкриває внутрішню складову процесів розвитку підприємства, а конкурентоспроможність – відображає їх зовнішні прояви. Враховуючи різний ступінь впливу внутрішніх і зовнішніх факторів на розвиток підприємств, необхідно значення потенціалу й конкурентоспроможності скоригувати за допомогою відповідних коефіцієнтів вагомості. В процесі прийняття управлінських рішень з розвитку підприємства необхідно не тільки визначити існуючий рівень розвитку та його можливу зміну після впровадження певних заходів, але й орієнтуватися на його максимально можливий рівень. З урахуванням усього вищенаведеного, рівень розвитку підприємства пропонується визначати за наступною формулою [27]: 2 2 РР = а1 ⋅ PК + а2 ⋅ РП ,
(2.11)
де РР – рівень розвитку підприємства, част. од.; РК – рівень конкурентоспроможності підприємства, част. од.; РП – рівень потенціалу підприємства, част. од.; а1, а2 – коефіцієнти вагомості, що характеризують значимість відповідно конкурентоспроможності й потенціалу. Рівні потенціалу й конкурентоспроможності підприємства змінюються в межах від 0 до 1 й лише з незначною імовірністю, близькою до нуля їх значення може перевищувати одиницю. У зв’язку з цим мінімально можливий рівень розвитку підприємства 48
дорівнює нулю, а максимально можливий рівень – одиниці. При цьому рівні потенціалу й конкурентоспроможності підприємства для наглядного відображення доцільно представити в системі координат й дослідити зміни значень цих показників за період часу, що розглядається. На значення коефіцієнтів а1 і а2 впливає насамперед специфіка ринку товарів (послуг) на якому здійснює свою діяльність підприємство. В першу чергу це пов’язано з галузевими особливостями роботи підприємств. Зокрема на ринках, для яких характерною є велика кількість конкурентів та значний асортимент продукції (виконуваних робіт), основну увагу з точки зору розвитку підприємства необхідно приділяти зовнішнім складовим. Тобто вплив конкурентоспроможності на розвиток підприємства є сильнішим, ніж вплив його потенціалу. У протилежному випадку, більший внесок у розвиток підприємства здійснює рівень його потенціалу. Визначення конкретного значення коефіцієнтів вагомості, що характеризують вплив конкурентоспроможності й потенціалу на розвиток підприємства будівельної галузі, можна здійснити за допомогою методу експертних оцінок. Чисельність експертів (Кексп) може бути обґрунтована шляхом використання методики В.М. Мішина [109]. Мінімальна чисельність експертів визначається за формулою:
3 Кексп = 0,5 ⋅ + 5 , λ
(2.12)
де λ – можлива помилка результатів експертизи (0 < λ < 1). Можливу помилку результатів експертизи приймаємо на рівні 10%. У цьому випадку мінімальна чисельність експертів дорівнює 18 чол. 3 Кексп = 0,5 ⋅ + 5 = 17,5 ≈ 18 (чол.) 0,1
Відбір експертів здійснюється на основі аналізу їх компетентності. Під компетентністю розуміють ступінь кваліфікації експертів у певній області знань. Кількісно компетентність оцінюється коефі49
цієнтом (Ккомп), який розраховується на основі суджень експертів щодо ступеня власної інформованості з проблеми, що розглядається, за формулою [178]: Ккомп = 0,5 ⋅ (КІ + КА ),
(2.13)
де КІ – коефіцієнт інформованості експерта, що визначається на основі самооцінки згідно бальної шкали (табл. 2.1); КА – коефіцієнт аргументації самооцінки. Таблиця 2.1 Бальна шкала інформованості експерта Клас експерта 1-й 2-й 3-й 4-й 5-й 6-й 7-й Інформованість експерта Дуже висока Висока Більше середнього Середнє Нижче середнього Низька Дуже низька Бальна шкала 1,0 0,85 0,7 0,55 0,4 0,25 0,1
Таким чином, для визначення коефіцієнтів а1 і а2 для підприємств будівельної галузі була сформована група з 20 експертів, до складу якої увійшли представники адміністративно-управляючого персоналу провідних будівельних і дорожніх підприємств харківського регіону й викладачі економічних дисциплін ХНАДУ, ХНАМГ, ХДТУБА. Кожен з експертів відповідає всім вимогам, що пред’являються до респондентів, а саме: професійна компетентність, об’єктивність, високій рівень креативності, загальної ерудиції, низький рівень конформізму. Середній рівень коефіцієнту компетентності групи експертів складає 0,83125. Кожен експерт встановлював коефіцієнти вагомості, що характеризують вагомість впливу конкурентоспроможності й потенціалу на розвиток підприємства таким чином, щоб сума цих коефіцієнтів дорівнювала одиниці. Отримані результати наведені у табл. 2.2.
Таким чином, рівень розвитку підприємства будівельної галузі розраховується наступним чином: 2 2 РР = 0,58 ⋅ PК + 0,42 ⋅ РП .
(2.14)
Запропонована оцінка рівня розвитку відповідає визначеним принципам, враховує весь спектр зовнішніх та внутрішніх факторів, які впливають на розвиток підприємства будівельної галузі та дозволяє простежити динаміку зміни його рівня. Розроблений методичний підхід до визначення рівня розвитку підприємства може бути 51
використаний для подальшого планування при виборі оптимального напряму розвитку з альтернативних варіантів та встановлення прогнозних значень, для зіставлення планових та фактичних результатів діяльності. 2.2 Удосконалення оцінки конкурентоспроможності підприємства Оцінка конкурентоспроможності підприємства, як було зазначено раніше, є першим етапом визначення рівня його розвитку, що відображає зовнішню складову розвитку. Вітчизняними й закордонними фахівцями [3, 8, 39, 47, 52, 67, 72, 87, 90, 98, 105, 117, 120, 131, 126, 129, 130, 131, 159, 161, 162, 173, 177, 181, 184] розроблено кілька методичних підходів до оцінки конкурентоспроможності. Так В.Г. Шинкаренко й А.С. Бондаренко [173] всі існуючі методи оцінки рівня конкурентоспроможності підприємства об’єднують у наступні шість груп: 1) методи, засновані на аналізі порівняльних переваг; 2) методи, що базуються на теорії рівноваги підприємства; 3) методи, побудовані на теорії ефективної конкуренції; 4) методи, засновані на теорії якості товару; 5) матричні методи оцінки конкурентоспроможності; 6) інтегральні методи. Група авторів у складі Ю.Б. Іванова, О.М. Тищенко, Н.А. Дробитько, О.С. Абрамової [67] окрім шести вищевідзначених методів виділяють методи, засновані на теорії мультиплікаторів, на визначенні стратегічного потенціалу підприємства, на порівнянні з еталоном. Перша група. Методи, засновані на аналізі порівняльних переваг, базуються на теорії міжнародного поділу праці, теорії порівняльних переваг М.Портера [67, 131, 177, 184]. У відповідності до цього підходу передумовою для завоювання підприємством конкурентних позицій є наявність порівняльних переваг за заздалегідь обґрунтованими критеріями. У рамках цієї теорії використовується наступна сукупність критеріїв – обсяг і норма прибутку, рентабельності, обсяг продажів, частка на ринку й інші критерії які забезпечують більш низькі витрати порівняно з конкурентами. При цьому всі критерії-показники підрозділяються на стимулятори й дестиму52
лятори. Показники, які здійснюють позитивний, стимулюючий вплив на рівень конкурентоспроможності, називаються стимуляторами, на відміну від показників, що здійснюють гальмуючий, негативний вплив і мають назву – дестимулятори. Оцінка рівня конкурентоспроможності підприємства проводиться шляхом зіставлення за кожним критерієм відповідних значень розглянутого підприємства й конкурента. Чим частіше значення показників-стимуляторів розглянутого підприємства перевищують значення показників конкурентів, а значення показників-дестимуляторів відповідно нижчі, тим більший рівень конкурентоспроможності має підприємство. Переваги – можливість оцінки конкурентоспроможності за різними напрямами. Недоліки – відсутність єдиного узагальнюючого показника оцінки конкурентоспроможності, відсутність методичних рекомендацій з обґрунтування напрямів для комплексної оцінки конкурентоспроможності, визначення оптимальної кількості критеріїв, відповідно до яких оцінюється конкурентоспроможність, не враховується вплив показників один на одного. Друга група. Методи, що базуються на теорії рівноваги, ґрунтуються на теорії рівноваги фірми й галузі А. Маршалла й теорії факторів виробництва (праця, капітал, земля, здатність до підприємництва) [67, 98, 177]. Відповідно до цього підходу під рівновагою розуміється такий стан, коли у підприємства відсутні стимули для переходу в інший стан. Теорія рівноваги припускає, що в результаті свого розвитку галузі або підприємства повинні перейти в стан рівноваги. Критерієм конкурентоспроможності є наявність у підприємства таких факторів виробництва, які можуть бути використані більш ефективно, ніж у конкурентів. В якості показників, що підлягають аналізу, найчастіше використовуються відносна вартість устаткування, матеріальних ресурсів, відносні ставки заробітної плати й інші вартісні показники, що характеризують фінансово-господарську діяльність. Чим нижчими є значення показників відносної вартості факторів виробництва у конкретного підприємства порівняно з конкурентами, тим стійкішими вважаються його конкурентні позиції й вищим рівень конкурентоспроможності.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Методичні основи оцінки розвитку підприємства» з дисципліни «Управління розвитком підприємства на прикладі підприємств будівельної галузі»
