Право людини на створення їй належних, безпечних і здорових умов праці є конституційним правом кожного громадянина України [56]. Основні положення з реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров’я конкретизує законодавство з охорони праці. Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах: пріоритету життя і здоров’я працівників відповідно до результатів виробничої діяльності підприємства, повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці; комплексного розв’язання завдань охорони праці на основі національних програм з цих питань та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони навколишнього середовища; соціального захисту працівників, повного відшкодування особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; установлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств, незалежно від форм власності і видів їх діяльності; використання економічних методів управління охороною праці, проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і нешкідливих умов праці, участі держави у фінансуванні заходів з охорони праці; здійснення навчання населення, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці; забезпечення координації діяльності державних органів, установ, організацій та громадських об’єднань, що вирішують різні проблеми охорони здоров’я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між власниками та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами за прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях; міжнародного співробітництва в галузі охорони праці, використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці. Основоположним законодавчим документом з охорони життя і здоров’я громадян України в процесі трудової діяльності є Закон України «Про охорону праці», дія якого поширюється на всі підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та видів діяльності, на усіх громадян, які працюють, а також залучені до праці на цих підприємствах [44]. Закон регулює (за участю відповідних державних органів) відносини між власником підприємства, установи та організації і робітником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища та встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні. Він містить заходи правового порядку, що визначають обов’язки підприємства і права працюючих на забезпечення здорових і безпечних умов праці. Законодавством на власника покладаються: забезпечення здорових і безпечних умов праці; впровадження сучасних засобів техніки безпеки, що відповідають вимогам нормативних актів про охорону праці; забезпечення додержання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці. Жодне підприємство, цех, дільниця, виробництво не можуть бути прийняті і введені в експлуатацію, якщо в них не забезпечені здорові та безпечні умови праці. Ця вимога законодавства про працю забезпечується системою попереднього санітарного і технічного нагляду з охорони праці. Основним завданням попереднього нагляду є нагляд за тим, щоб дотримання вимог з охорони праці було забезпечене ще до початку роботи підприємства, до початку експлуатації машини, до впровадження нового технологічного процесу. Усі працівники підлягають обов’язковому соціальному страхуванню від нещасних випадків і професійних захворювань. Страхування здійснюється власником у порядку і на умовах, що визначаються законодавством і колективним договором (угодою, трудовим договором). На власника покладається проведення інструктажу робітників і службовців з техніки безпеки, виробничої санітарії, протипожежної безпеки та інших правил охорони праці, а також постійний контроль за дотриманням робітниками всіх вимог інструкцій з охорони праці. Такі інструкції розробляються і затверджуються власником або уповноваженим ним органом спільно з профспілковим комітетом підприємства. Робітники і службовці зобов’язані користуватися засобами індивідуального захисту (спецодяг, спецвзуття тощо), що їм видаються на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов’язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих температурних умовах. На роботах, пов’язаних із забрудненням, працівникам безкоштовно видається (за встановленими нормами) мило, а там, де можливий вплив на шкіру шкідливих речовин, — змивальні та знешкоджувальні засоби. На роботах з важкими та шкідливими умовами праці працівники безплатно одержують молоко або інші рівноцінні харчові продукти, а на роботах з особливо шкідливими умовами праці — лікувально-профілактичне харчування, газовану солону воду. Передбачаються оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткова оплачувана відпустка, пільгова пенсія, оплата праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, які надаються відповідно до чинного законодавства. Робітники і службовці, зайняті на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, і на роботах, пов’язаних із рухом транспорту, проходять обов’язкові попередні перевірки — під час прийому на роботу, а також періодичні медичні огляди з метою визначення їх придатності до робіт, що їм доручаються, та запобігання професійним захворюванням. Власник зобов’язаний відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням трудових обов’язків, у повному розмірі втраченого заробітку відповідно до законодавства, а також сплатити потерпілому (членам сім’ї та утриманцям померлого) одноразову допомогу. Якщо небезпечні або шкідливі умови праці вимагають від потерпілого додаткових зусиль для організації свого життя і призвели до моральної втрати, порушення його нормальних життєвих зв’язків, власник відшкодовує заподіяну моральну шкоду. Порядок відшкодування моральної шкоди (вона можлива і без втрати потерпілим працездатності) визначається законодавством. Під моральною втратою потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршання або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршання відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Застосування праці жінок на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах (крім нефізичних робіт або робіт з санітарного та побутового обслуговування), а також залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми, забороняється. Забороняється також використання праці осіб, вік яких менший 18 років, на тяжких роботах і роботах зі шкідливими умовами праці, а також на підземних роботах. Забороняється залучати неповнолітніх осіб до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні. Усі особи, молодші 18 років, приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду. Для виконання функцій, пов’язаних з охороною праці, власник забезпечує функціонування системи управління охороною праці (див. підрозділ 17.4). Державне управління охороною праці в Україні здійснюють: Кабінет Міністрів України; Державний комітет України з нагляду за охороною праці; Міністерство праці України, інші міністерства та центральні органи державної виконавчої влади; місцеві державні адміністрації і Ради народних депутатів. Працівники зобов’язані: знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту; додержувати зобов’язань щодо охорони праці, передбачених колективним договором (угодою, трудовим договором) і правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства; проходити у встановленому порядку попередні та періодичні медичні огляди; співробітничати з власником у справі організації безпечних і нешкідливих умов праці, особисто вживати посильних заходів щодо усунення будь-якої виробничої ситуації, яка створює загрозу його життю чи здоров’ю або людей, які його оточують, і навколишньому природному середовищу, повідомляти про небезпеку свого безпосереднього керівника або іншу посадову особу. Усі працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи проходять на підприємстві інструктаж (навчання) з питань охорони праці, подання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, про правила поведінки у разі виникнення аварій згідно з типовим положенням, затвердженим Державним комітетом України з нагляду за охороною праці. Працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою або там, де є потреба у професійному доборі, повинні проходити попереднє спеціальне навчання і один раз на рік перевірку знань відповідних нормативних актів про охорону праці. Перелік таких робіт затверджується Державним комітетом України з нагляду за охороною праці. Фінансування охорони праці здійснюється власником. Працівник не несе ніяких витрат на заходи щодо охорони праці. На підприємствах, у галузях і на державному рівні в установленому Кабінетом Міністрів України порядку створюються фонди охорони праці. Кошти фондів охорони праці не підлягають оподаткуванню. Кошти і матеріали, що виділяються в установленому порядку на заходи з охорони праці, витрачати на інші цілі забороняється. Нагляд і контроль за дотриманням законодавства про працю і правил з охорони праці здійснюється державою і громадянським контролем. Державні функції виконують спеціально уповноважені державні органи та інстанції, що не залежать від власника підприємства, а саме: Кабінет Міністрів України; Державний комітет України з нагляду за охороною праці; Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки; органи державного пожежного нагляду, управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України; органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров’я України. Громадський контроль здійснюють: трудові колективи через обраних ними уповноважених; профспілки — в особі своїх виборних органів і представників. Вищий нагляд за дотриманням і правильним застосуванням законів про охорону праці здійснюється Генеральним прокурором України і підлеглими йому прокурорами. Міністерства і відомства здійснюють внутрішньовідомчий контроль за дотриманням законодавства про працю у підвідомчих їм підприємствах. Посадові особи, що винні в порушенні законодавства про працю і правил з охорони праці, несуть відповідальність (дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, кримінальну) в установленому законодавством порядку. Крім розглянутого Закону, законодавство з охорони праці включає Кодекс законів про працю України та інші нормативні акти. У випадку, коли міжнародними договорами чи угодами, в яких бере участь Україна, встановлено більш високі вимоги до охорони праці, ніж ті, які передбачені законодавством України, приймаються правила міжнародного договору чи угоди.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Національне законодавство з охорони праці» з дисципліни «Економіка та організація інформаційного бізнесу»
