Етапи та тенденції розвитку інформаційного ринку України
У формуванні інформаційного ринку України можна виділити три етапи. Перший етап розпочався ще в глибині радянських часів й закінчився приблизно в 1988 р. масовим поширенням ПЕОМ. Цей етап характеризувався тим, що існувала досить чітка система державних закупівель комп’ютерної техніки, в основному радянського виробництва. Поняття «програмна продукція» практично не існувало, оскільки програмне забезпечення закуповувалося разом із комп’ютерами та сприймалося невіддільно від нього. Більшість радянських користувачів не уявляли, що ту саму задачу можна вирішити, використовуючи різні програмні продукти, які на той час вже існували на Заході. На цьому етапі в Україні (як і загалом в СРСР) кожна організація, що мала комп’ютер, була змушена запрошувати програмістів для написання програм під виробничі задачі підприємства. Персональних комп’ютерів було дуже мало, в основному організації мали складні у використанні машини, працювати на яких могли лише спеціалісти. Державні структури здебільшого «крали» програмні продукти. Обчислювальні центри або інші організації, що використовували програмне забезпечення, працювали на «піратських» копіях програмних продуктів, причому не стільки на закордонних (яких у країні практично не було), скільки на продуктах радянських програмістів, ринок яких тільки формувався. У цей час починають заявлятися різні фірми, що перекладали відомі західні програмні продукти на російську мову та продавали їх (за іншими назвами) як свою власність. Наприклад, Всесоюзний центр алгоритмів і програм «Центрпрограммсистем» переклав dBASE і продавав цю програму як «REBUS», а FохРго — як «Карат». Ні про який захист прав на інтелектуальну власність на програмні продукти не було й мови. Послуги з оброблення інформації та інформаційного обслуговування у цей період здійснювалися мережею відомчих обчислювальних центрів різних видів і полягали у централізованому обробленні інформації за замовленнями користувачів (див. підрозділ 4.1). Значного розвитку набув сектор послуг з упровадження (монтажу, налагодження та введення в експлуатацію), ремонту та технічного обслуговування ЕОМ та інших засобів обчислювальної техніки. Для надання таких послуг було створено мережу спеціалізованих підприємств «Захід-ЕОМ-комплекс». Другий етап (1988—1992 рр.) характеризувався появою персональних комп’ютерів у масовому масштабі. Розвиток і становлення приватного підприємництва в Україні потребували нової техніки. Кордони відкрилися, в Україну стала надходити велика кількість інформації про західні програмні продукти, поширюються піратські копії різних програм. На початку 90-х років в лексиконі програмістів і користувачів з’являється поняття дистриб’ютора, який встановлює програмні продукти на диск. Програмні продукти іноді вже можна купити в магазинах, але роблять це лише окремі «сміливці». Купівля спричинюється здебільшого не самими програмними продуктами, а документацією до них, без якої розібратися та ефективно працювати з ПП було вже досить важко. На цьому етапі через перехід від адміністративно-командної системи господарювання, за якої переважали вертикальні інформаційні зв’язки (від вищих органів — командна інформація, і у зворотному напрямку — звітна інформація), до ринкової, за якої виникла потреба в організації горизонтальних (між підприємствами) інформаційних потоків, кардинально змінились інформаційні потреби споживачів. Але через відсутність відповідних системо-технічних рішень (технічних і програмних засобів) вони не задовольнялися. З одного боку, через економічну кризу держава виявилася неспроможною оплачувати роботи зі створення нових системних рішень, а з іншого — споживачі були неплатоспроможні. Відсутність попиту на працю вітчизняних ІТ-фахівців і програмістів спричинила їх масовий виїзд, здебільшого на Захід. Розвитку інформаційного ринку в Україні також не сприяла практична відсутність механізму його функціонування. Третій етап розпочався в 1992 р. і продовжується й сьогодні. На ринку значно збільшується кількість представництв іноземних компаній, що займаються виробництвом як програмного забезпечення, так і наданням інформаційних послуг. На теперішній час багато великих корпорацій із світовим ім’ям мають представництва в Україні — Microsoft, Oracle, Informix та ін. Досить широка дистриб’юторська та дилерська мережа кожної з цих компаній є підтвердженням того, що в Україні розвивається інформаційний ринок. Збільшується кількість українських фірм, які займаються розробленням ПЗ, системною інтеграцією та наданням інформаційних послуг. Вітчизняним фірмам досить важко конкурувати з іноземними корпораціями. У більшості випадків з допомогою програмних продуктів українських компаній вирішуються задачі, що пов’язані саме з українськими реаліями і не можуть бути вирішені з допомогою програм іноземного виробництва (бухгалтерські, різні антивірусні програми, орієнтовані на віруси «українського походження», лінгвістичні програми). Розвиток українського інформаційного ринку відбувається в основному за рахунок іноземних програмних продуктів. Але їх поширення має й негативні наслідки. Через нерозвиненість власного виробництва ПП вітчизняні програми не можуть на належному рівні конкурувати з іноземними. Ця проблема є типовою для українського ринку. Вона може бути вирішена тільки за умови подолання економічної кризи. Для України, як і для інших країн світу, характерним є бiльш динамiчний розвиток інформаційного ринку порiвняно з iншими сферами економiки. Але, з урахуванням загального економiчного стану, існують і власнi реалiї. Як зазначалося у Доповіді про стан інформатизації в Україні [87], найбiльш характерним компонентом ринку засобiв iнформатизацiї є ринок персональних комп’ютерiв. I на ньому також позначився стан економiки в Українi. Після фiнансової кризи 1998 р. значно знизилися обсяги продажу ПК у великих продавцiв i дещо зрiс обсяг продажу комплектовання. Це свiдчить про те, що значна кiлькість ПК складається невеликими приватними пiдприємствами чи приватними особами i продається за готiвку приватним чи корпоративним споживачам. За деякими оцiнками, частка такого «сiрого» ринку ПК становить 40—60% вiд усього обсягу закупiвель ПК в Українi i в основному проходить поза системою державної статистики. Тому оцiнка ринку ПК сьогоднi базується не на достовiрних економiчних моделях, а лише на соцiологiчних, iмовiрнiсних та iнших моделях. У табл. 7.3 наведено обсяги продажу в Україні в 1999 р. персональних комп’ютерів і серверів деяких провідних постачальників [84]. Таблиця 7.3 КІЛЬКІСТЬ ПК І PENTIUM-СЕРВЕРІВ, ПРОДАНИХ В УКРАЇНІ в 1999 р. Фірма ПК, одиниць Сервери, одиниць Усього, одиниць % Acer 200 900 1100 12 Compaq 445 2211 2656 28 Dell 0 316 316 3 Gateway 92 0 92 1 HP 2650 170 2820 30 IBM 641 66 707 8 Optimus 1000 15 1015 11 Siemens 650 50 700 7 Усього 5678 3728 9406 100
На основі опитування досить широкого кола користувачів ПК виявлено, що серед використовуваних програмних продуктiв перше мiсце посiдають редактори текстiв (77%), друге — бухгалтерiя (67%), далi — використання мережi Iнтернет (56%) i робота з базами даних (55%). Частка складних програмних продуктiв не перевищує 15% [87]. Обслуговуванням комп’ютерiв у 17% респондентiв займаються спецiалiзованi фiрми, а у решти — штатнi фахiвцi, якi вiдповiдають практично за всi аспекти функцiонування iнформацiйних систем на пiдприємствi: апаратнi та програмнi збої, ремонт, упровадження нових технiчних і програмних засобiв, а також навчання персоналу. Велика кiлькiсть таких фахiвцiв (за деякими оцiнками — близько 100 тис. осiб) зумовлена низьким рiвнем комп’ютерної грамотностi. За непрямими даними, 50 тис.—60 тис. ПК щороку модернiзуються. Однiєю з найдинамiчніших сфер ринку iнформацiйних технологiй є Iнтернет. Відповідно до результатів дослідження компанії Netcraft у 1998 р. в Україні кількість серверів у мережі Internet становила 1 млн. Згідно з даними експертів компанії Inktomi, на лютий 2000 р. їх нараховувалося вже понад 6 млн. Загальна кількість Web-сторінок на серверах Internet — понад 1 млрд. Обсяги і темпи зростання Web-ресурсів мережі Internet вражаючі [68]. У додатку 17 наведено перелік каталогів та інформаційно-пошукових систем, які допомагають орієнтуватися в інформаційних ресурсах Інтернет. Аналiз результатiв опитування показав, що 91% респондентiв використовують Iнтернет для отримання iнформацiї, 88 — для листування, 36 — для реклами своєї фiрми, 25% — для розваги. На 1 сiчня 1999 р. обсяг виконаних робiт і послуг в обчислювальних центрах проти 1997 р. знизився майже у 1,7 раза (у порiвнянних цiнах) i становив 50,3 млн грн. Переважна частка цього обсягу — роботи з автоматизованої обробки iнформацiї та з розроблення програмних засобiв (вiдповiдно 62 та 16% загального обсягу виконаних робiт), при цьому частка робiт на ПК продовжує зростати. Данi Держкомстату говорять про практичне припинення виробництва ПК, а також обчислювальних i керуючих комплексiв на державних пiдприємствах. Можливiсть вирiшення стратегiчного питання створення потужної iндустрiї виробництва конкурентоспроможної обчислювальної технiки в Українi хоча й забезпечується наявнiстю науково-технiчного потенцiалу, але гальмується вiдсутнiстю коштiв. Аналiз динамiки експорту-iмпорту комп’ютерних послуг показав, що порiвняно з 1997 р. у 1998 р. на 15% (з 5118,88 тис. до 4336,58 тис. дол. США) зменшився експорт послуг, а iмпорт збiльшився на 283% (з 4990,32 тис. до 19 133,26 тис. дол. США), внаслiдок чого сальдо не тiльки рiзко зменшилося, а й стало вiд’ємним (з 128,56 до – 14 769,68). Зазначимо, що цi цифри не вiдповiдають реальним обсягам комп’ютерних послуг, оскiльки частина їх перебуває у «тiнi». За даними Держкомстату, витрати на придбання програмних засобiв за рiк зросли у 1,4 раза. Стосовно ринку програмних засобiв слiд зазначити, що, за орiєнтовними даними, сьогоднi тут працюють близько 300 фiрм, 70% з яких знаходиться у м. Києвi. При цьому безпосередньо комерцiйним розробленням програм займається менше третини їх, решта — дистрибуцiєю та системною iнтеграцiєю. Розробки здійснюються лише в галузi прикладного програмного забезпечення. Основна частка припадає на системи бухгалтерського облiку, офiсного дiловодства, банкiвськi системи, так званi Iнтернет-продукти. Решта категорiй ПЗ представлена недостатньо або не представлена взагалi. Значний обсяг вiтчизняного ринку програмних засобiв становлять рiзноманiтнi iнформацiйно-пошуковi системи, а також комерцiйнi, юридичнi та iншi бази даних. Створення програмних засобiв є однiєю iз сфер дiяльностi, де реально може бути використаний великий науково-технiчний потенцiал України. Слiд зазначити, що через недостатнiсть попиту на програмнi засоби на внутрiшньому ринку через низький рiвень застосування iнформацiйних технологiй створення цих засобiв може стати складовою нацiональної економiки у разі орiєнтацiї їх на експорт. Прикладом може слугувати досвiд Iндiї, де у цiй галузi створено близько 200 тис. робочих мiсць для висококвалiфiкованих фахiвцiв, а також успiхи Iрландiї, Iзраїлю, Пакистану i Таїланду. Для розвитку такої галузi Україна має високоосвiченi, квалiфiкованi i порiвняно дешевi трудовi ресурси (найважливіший фактор), а також достатню телекомунiкацiйну iнфраструктуру. Дiяльнiсть у цьому напрямi дасть змогу створити велику кiлькiсть робочих мiсць для висококвалiфiкованих фахiвцiв, зменшити вiдплив iнтелектуального потенцiалу з України i забезпечити у перспективi зростання обсягiв надходжень до бюджету вiд оподаткування новостворених пiдприємств, а також сприятиме створенню iмiджу України як високотехнологiчної держави. У 1994 р. відбувся перший продаж ліцензій, що давали право на використання програмних продуктів на визначену кількість робочих місць. Це говорить про те, що деякі кроки до цивілізованого інформаційного ринку в Україні вже зроблено. На цьому ж етапі в Україні з’явилася комп’ютерна преса, яка почала відігравати значну роль у розвитку інформаційного ринку, у формуванні суспільної думки, орієнтованої на купівлю ІПП у протидію їх несанкціонованому копіюванню та використанню. До найбільш поширених і популярних періодичних видань належать: Сhiр (Україна), СоmputerWeek-Моscоw (СНД), Соmputer World/Киев (Україна), Hot Line (Україна), РС World Ukraine (Україна), Банковские технологии (СНД), Компьютерное обозрение (Україна, Росія), Компьютеры+Программы (Україна, Росія). На телебаченні створено спеціальні програми («Комп’ютер Х» та ін.). Інформаційний ринок неможливий без демонстрування нових технологій і продуктів. Його динамічний розвиток і постійне оновлення підтверджується великою кількістю різноманітних виставок, конференцій, презентацій. Всесвітньо відомими є дві ключові події: весняна виставка СеВІТ у Ганновері (напрям, пов’язаний з ринком SОНО, — окрема виставка Ноmе Еlectrоnіс, яка проводиться восени ) та Соmdex Fall — відбувається щоосені у Лас-Вегасі. Найбільші комп’ютерні виставки у країнах СНД: Сomtec, Netcom, Softool, WindowsЕхро, UnіхЕхро, Internet/Intranet, MultimediaЕхро, EnterNеt. Крім того, важливою подією є міжнародна виставка інформаційних технологій і телекомунікацій EnterEX, у 2001 р. вона проходила у Києві 20—24 лютого. Кількість виставок в Україні та за її межами зростає, зростає й кількість фірм, що беруть у них участь. Виставки проходять не лише у Києві, а й у регіонах. Це є підтвердженням зростання та динамічного розвитку українського інформаційного ринку. На українському інформаційному ринку спостерігаються такі основні тенденції, розвиток яких визначає його стан на майбутнє: основну масу персональних комп’ютерів, що купуються, становлять машини нового покоління (на базі процесора Pentium). Їх купують фінансово спроможні організації, у тому числі й державні (див. підрозділ 4.3); раніше придбані моделі комп’ютерів (на базі процесорів 80286, 80386 і навіть 80486) у великих містах передаються на безкоштовній або частково компенсаційній основі в регіональні філіали підприємств і фірм або їх працівникам для особистого користування, у середні та інші навчальні заклади; активно розвивається індустрія модернізації IBM-сумісних комп’ютерів нарівні з придбанням нових комп’ютерів; набуває розвитку українська база виробництва комп’ютерів через активний розвиток фірм, що збирають комп’ютери в Україні з імпортного комплектовання; інтенсивно розвивається індустрія програмного забезпечення (ПЗ) для локальних і глобальних мереж, систем забезпечення віддаленого доступу та електронної пошти; спостерігається зміщення ринку у бік індивідуальних розробок інформаційних технологій і систем на замовлення; відбувається активне залучення нових груп користувачів ЕОМ, які не мають базової освіти і навичок роботи і використовують комп’ютер удома, тобто розвивається споживчий сегмент ринку. На думку експертів, частка домашніх комп’ютерів зросте і складатиме від 40 до 70% від загального обсягу парку (залежно від підвищення рівня життя населення); швидкими темпами зростає сектор ринку, пов’язаний з наданням різних мережевих послуг, у тому числі Інтернет-послуг; надзвичайно поширеними є процеси нелегального копіювання і використання програм та інших інформаційних продуктів, не зважаючи на правові та організаційні заходи, що вживаються державою. Український інформаційний ринок має свої особливості. По-перше, формування українського ринку інформпослуг перебуває на початковій стадії і характеризується низьким рівнем структурованості, передусім спеціалізації послуг і розподілу сфер діяльності. Розвиток інформаційного ринку за традицією йде від центру до регіонів — більшість структур інформаційного бізнесу зосереджено в столиці. По-друге, держава поки що відіграє на українському інформаційному ринку пасивну роль. Вона практично не регулює інформаційний ринок — ні організаційно, ні економічно. Отже, досягти стабільності національного ринку за умови пріоритетного становища на ньому вітчизняного виробника поки що не вдається. Слабкість правового регулювання інформаційного ринку накладає серйозні обмеження на його розвиток. По-третє, держава на ринку виступає і як основний замовник, і як основний споживач. Більшість українських підприємців нічого не знають про те, що може запропонувати їм ринок інформації. Сектор домашнього споживання інформаційних продуктів і послуг розвинено недостатньо. Беручи до уваги потенціал України, в близькій перспективі можна очікувати створення в країні ринку інформаційних продуктів і послуг, аналогічного за значущістю та прибутковістю відповідним ринкам країн Європи. Загалом можна говорити про досить стійкі тенденції і перспективи розвитку українського інформаційного ринку, однак реалізація цих тенденцій визначатиметься активною політикою державного регулювання. Інвестиційна, митна і податкова політика держави можуть значною мірою стимулювати розвиток українського ринку засобів обчислювальної техніки (ЗОТ) і ПЗ. Зниження митних тарифів на зарубіжне комплектовання та збільшення тарифів на готові зарубіжні вироби ЗОТ дадуть змогу стимулювати вітчизняних виробників.
* Визначення кожного з термінів відповідно до вимог стандартів ЄС у галузі статистики торгівлі наведено у додатку 14. * Визначення кожного з термінів відповідно до вимог стандартів ЄС у галузі статистики торгівлі наведено у додатку 14. * Вендор — організація або фізична особа, яка є носієм торгової марки, тобто виробник продуктів і послуг. * Реселер — той, що перепродає продукцію іншого виробника. ** Дилер — посередник, який торгує в роздріб продукцією, закупленою оптом. Він виконує торговельні операції від свого імені і за свій рахунок. Зазвичай дилер є агентом великої промислової корпорації і належить до її дилерської мережі. *** Дистриб’ютор — фірма, яка здійснює збут на основі оптових закупівель у великих промислових фірм-виробників. Фірма-дистриб’ютор зазвичай має власні склади, встановлює довготривалі контрактні відносини з виробниками і представляє фірму-виробника на ринку. Іноді, наприклад, продаючи програмний продукт, дистриб’ютор забезпечує технічний супровід товару силами своїх спеціалістів. * Оптовик — фірма, що продає товари іншим фірмам, які купують їх для перепродажу або для виробничого споживання. ** Роздрібний торговець — фірма, що продає товари безпосередньо населенню (фізичній особі). *** Торговий агент — оптовик, який, не маючи прав на товари, продає їх на комісійній основі. **** Брокер — агент, який спеціалізується на продажу конкретних товарів через сприяння укладенню угод між зацікавленими сторонами — клієнтами, за їх дорученням та за їх рахунок. Брокер отримує винагороду у вигляді комісійних. Брокери можуть надавати клієнтам додаткові послуги з вивчення ринку, реклами тощо.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Етапи та тенденції розвитку інформаційного ринку України» з дисципліни «Економіка та організація інформаційного бізнесу»
