Регулювання ліквідності банківської системи на макрорівні
Найдавнішим із головних інструментів регулювання ліквідності банку є обов’язкові резервні вимоги центрального банку. У вузькому значенні під обов’язковими резервами розуміють активи, які використовуються для забезпечення гарантованої ліквідності банків [11, с. 22]. Дія цього інструмента полягає у встановлені центральним банком нормативу резервування, у межах якого банки зобов’язані частину залучених коштів зберігати на рахунках у центральному банку. Обов’язкові резервні вимоги насамперед пов’язані з показником грошової маси та ліквідності банків: у разі зниження норми обов’язкових резервних вимог відбувається збільшення вільних резервів у розпорядженні банків, тобто зростає їх вільна ліквідність й розширюються можливості банків щодо проведення активних операцій та виконання своїх зобов’язань. Підвищення норми обов’язкового резервування, навпаки, зменшує зазначені можливості та пропозицію грошей. Уперше обов’язкові резервні вимоги були застосовані в США у 1913 р. з метою формування страхового фонду для гарантованої виплати депозитів. Згодом цей інструмент почали використовувати в інших країнах, зокрема, в Німеччині (1948 р.), Франції (1979 р.), у Великій Британії (1961 р.) [1, с. 119]. 20
Нині мінімальні обов’язкові резерви використовуються в багатьох розвинених країнах. Проте, якщо на початковому етапі застосування цього інструмента його функціональне призначення обмежувалось страхуванням своєчасного виконання зобов’язань банків щодо залучених коштів, то нині їх функції значно розширилися. У сучасних умовах обов’язкове резервування – це інструмент грошово-кредитної політики, що використовується, крім регулювання ліквідності банківської системи, для регулювання емісії кредитних грошей банками, засіб антициклічної та антиінфляційної політики. Мінімальні обов’язкові резерви як монетарний інструмент має свої особливості, які зумовлюють специфіку його застосування центральним банком у своїй грошово-кредитній політиці: по-перше, резервні вимоги – потужний засіб грошово-кредитного регулювання, адже навіть невеликі зміни норми резервів призводять до значних змін в обсягах вільних резервів банків та до ще більших змін, через дію мультиплікатора, – в обсягах їх кредитних вкладень; по-друге, дія цього інструмента не достатньо керована, оскільки пов’язана з мультиплікативним ефектом; по-третє, резервні вимоги обов’язкові для виконання усіма банками, тому є жорстким інструментом прямої дії; по-четверте, мінімальні обов’язкові резерви є постійно діючим довгостроковим інструментом грошово-кредитної політики, на відміну від інших монетарних інструментів, що застосовуються залежно від ситуації на грошово-кредитному ринку. Ураховуючи зазначені особливості, цей інструмент центральними банками використовується для довгострокового регулювання ліквідності банків та грошової маси в обігу. Крім того, використання цього інструмента потребує обережності в застосуванні поряд з ним більш гнучких інструментів грошово-кредитної політики, наприклад, операцій на відкритому ринку. Слід зазначити, що застосування цього інструмента грошовокредитної політики в різних країнах має деякі відмінності, які полягають у: • розмірі обов’язкових резервів. Він значно коливається в різних країнах: найбільший розмір встановлено в Італії, Іспанії, найменший – у Японії. Норма обов’язкового резервування в за21
рубіжних країнах, при загальній тенденції до зниження, може встановлюватися до залучених коштів узагальнено (Італія) або диференційовано (більшість інших країн). Основними критеріями диференціації є вид та термін залучення коштів, їх розмір, термін залучення коштів, валюта, громадянство вкладника (резидент чи нерезидент), категорія вкладника (юридична чи фізична особа). У минулому норми резервування різнилися за географічним критерієм та спеціалізацією банків. Наприклад, у США до 80-х років XIX ст. банки аграрної спеціалізації та банки, розташовані у великих містах, зобов’язані були формувати резерви в більшому розмірі, ніж інші банки [14, с. 557]; • розрахунковому періоді для виконання резервних вимог. Він, як правило, складає один місяць, проте може коливатися від 10 днів (у Іспанії) до 6 місяців (у Великій Британії); • рівні використання та ролі, яку відіграє обов’язкове резервування у грошово-кредитній політиці зарубіжних країн. Більш широкого застосування обов’язкове резервування набуває при проведенні антициклічної політики, а також в країнах із значними інфляційними процесами та з перехідною економікою. Центральні банки розвинутих країн віддають перевагу більш гнучким інструментам, які впливають на грошову пропозицію не прямо, а через формування певних умов на ринку. В таких країнах резервні вимоги змінюються набагато рідше, ніж зміни в політиці операцій на відкритому ринку чи облікової ставки. Зокрема, Федеральна резервна система США протягом 1950-1980 рр. коригувала резервну норму приблизно раз на рік, подальші зміни відбулися у 1980, 1990, 1992 і 2001 рр. [14, с. 557-560]. У використанні цього інструмента спостерігається загальносвітова тенденція зменшення розміру резервних вимог, а окремі країни, наприклад, Канада, Великобританія, Нова Зеландія, Австралія, Швейцарія взагалі відмовилися від встановлення для банків обов’язкових резервних вимог. Причиною було визнання обов’язкових резервів своєрідним податком, який збільшує вартість банківських ресурсів, зменшуючи таким чином конкурентоспроможність банків на глобальних фінансових ринках; • платності вимог виконання обов’язкових резервів банками. У Польщі, Угорщині, Туреччині, Словаччині та в багатьох інших країнах на обсяг сформованих банками обов’язкових резервів нараховуються та сплачуються центральним банком проценти. Дотримання принципу платності у використанні зазначеного інст22
румента є ринковим підходом, зумовленим усвідомленням того, що в разі, якщо за сформованими банками резервами не сплачується процент, – цей інструмент діє як податок на банківську систему та її позичальників, на яких переноситься тягар підвищених процентів за кредит за непрацюючі резервні кошти. В Україні механізм обов’язкових резервів, як інструмент грошово-кредитної політики, почав застосовуватися з 1992 р. і на початковому етапі розвитку грошово-кредитної політики незалежної України був одним із основних інструментів регулювання грошово-кредитного ринку. Нині політика використання цього інструмента характеризується зменшенням його ролі у регулюванні грошово-кредитного ринку, що виявляється у зменшенні норм обов’язкового резервування та посилення ролі більш гнучких інструментів, зокрема, депозитних/кредитних операцій та процентної політики, постійному удосконаленні внутрішніх важелів регулювання механізму обов’язкового резервування. Такими важелями є: − звітний період резервування. Це визначений строк (кількість днів), протягом якого кошти резервуються і зберігаються на кореспондентському рахунку банку або на окремому рахунку в Національному банку в обсязі встановлених нормативів. За час використання інструмента обов’язкового резервування в Україні звітний період дотримання банками резервних вимог становив, залежно від ситуації на грошовому ринку, 10, 15 днів, а нині – місяць. Подовження звітного періоду свідчить про лібералізацію політики Національного банку України щодо обов’язкового резервування; − розмір і вид активів, що можуть зараховуватися для покриття обов’язкових резервів. Використання цього важеля дозволяє зменшити встановлений норматив резервування та збільшити ліквідність банків. З цією ж метою в окремі періоди НБУ (зокрема в 1995, 1997 рр.) дозволяв використовувати облігації внутрішньої державної позики на покриття обов’язкових резервних вимог. До 1 травня 2006 р. в Положенні про порядок визначення та формування обов’язкових резервів для банків України було передбачено можливість зарахування в покриття норм обов’язкового резервування частини готівки (0-100 у національній валюті, що знаходиться в касі банку. Нині в умовах значного рівня вільної ліквідності банківської системи України можливість покриття обов’язкових резервів іншими активами не використовується;
23
− обсяг обов’язкових резервів, який повинен щоденно на початок операційного дня зберігатися на кореспондентському рахунку банку в НБУ. Він установлюється для звітного періоду резервування в процентному відношенні (від 20 до 100 до суми обов’язкових резервів за попередній звітний період резервування, визначеної без урахування покриття будь-якими активами банку. Національний банк із 2005 року неодноразово змінював розмір обсягу обов’язкових резервів, який має зберігатися щоденно на початку операційного дня на кореспондентському рахунку в НБУ: на 1 січня 2005 р. цей показник був встановлений на рівні не менше 60 % від суми визначеного та сформованого обсягу обов’язкових резервів за попередній звітний період резервування, з 15 квітня – не менше ніж 80 %, з 1 вересня – не менше ніж 100 %, з 1 жовтня – не менше ніж 90 %, а з 1 жовтня 2006 р. і до нині – не менше ніж 100 %; − формування та зберігання банками коштів обов’язкових резервів. До травня 2006 року формування та зберігання банками коштів обов’язкових резервів здійснювалося лише на кореспондентському рахунку в НБУ. Із зазначеного періоду, відповідно до нових змін до Положення про порядок формування обов’язкових резервів для банків України [60], формування та зберігання банками коштів обов’язкових резервів здійснюється на кореспондентському рахунку банку в Національному банку або на окремому рахунку в Національному банку. Зазначені зміни законодавчо закріпили право Національного банку приймати рішення щодо формування і зберігання банками коштів обов’язкових резервів на окремому рахунку в разі суттєвого погіршення ситуації на грошово-кредитному ринку внаслідок несприятливих політичних, соціально-економічних обставин, техногенних катастроф, стихійного лиха чи інших подій, що потенційно можуть загрожувати стабільній роботі банківської системи; − нормативи обов’язкового резервування та частота їх змін за певний період. Норма обов’язкового резервування та її зміни визначаються відповідно до завдань грошово-кредитної політики й змін макроекономічної та монетарної ситуації. Різке підвищення та високий розмір обов’язкових резервних вимог можуть спричинити погіршення ліквідності та виконання банками розрахункової функції. Така ситуація була в Україні в 1993 р. за норми резервування 20-60 %. Часті її зміни також негативно впливають на ситуацію на грошово-кредитному ринку, дестабілізуючи та 24
роблячи її важкопрогнозованою. Протягом 2001-2006 рр. частота змін нормативу резервування не перевищувала 3 раз на рік, а його максимальний розмір знизився з 15 до 5 %; − об’єкт резервування („база” обов’язкових резервів), яким можуть бути як загальна сума залучених коштів, так і окремі його складові. Зокрема, до 2000 р. розмір обов’язкових резервів визначався узагальнено для усіх видів залучених коштів і становив на кінець року в 1992 – 13 %, 1993 – 25, 1994-1997 рр. – 16,5 %, 1999 – 17 і в 2000 – 15 %. З 2001 р. Національний банк почав застосовувати до визначення норм резервування диференційований підхід. Нині обов’язковому резервуванню підлягають усі залучені банком кошти, за винятком коштів, залучених від банків-резидентів, міжнародних фінансових організацій, а також коштів, залучених на умовах субординованого боргу. До залучених банками коштів належать кошти, які обліковуються на поточних, вкладних (депозитних) рахунках юридичних та фізичних осіб, а також залучені кошти, що належать юридичним і фізичним особам та відображені в балансі банку на інших рахунках бухгалтерського обігу [60]. Відповідно до такого диференційованого підходу розмір нормативу обов’язкового резервування встановлювався залежно від терміну, валюти залучених коштів та категорії вкладника, а з листопада 2007 р – від резидентності юридичних осіб, у яких залучаються кошти [73, 74]. Так, за станом на кінець року діапазон (максимальний і мінімальний рівень) обов’язкових резервних вимог для банків України коливався в межах 6-14 % у 2001 р., 0-12 % – у 2002-2003 рр. (рис. 2.4). Із кінця 2002 р. до жовтня 2004 р. від банків не вимагалося формування резервів за довгостроковими коштами, залученими в національній валюті від юридичних і фізичних осіб, тобто обов’язкове резервування здійснювалося за нульовою ставкою. Така політика НБУ була спрямована на покращення структури ресурсної бази, її розширення шляхом стимулювання чи обмеження тих чи інших депозитних операцій та активізації на цій основі кредитної діяльності банків. Проте цей захід не дав значних очікуваних результатів, оскільки в умовах високих інфляційних та девальваційних очікувань вкладники надавали перевагу короткостроковим вкладенням в іноземній валюті.
Рис. 2.4. Динаміка змін розміру диференційованих норм обов’язкових резервних вимог для банків в Україні у 2001-2008 рр. Із жовтня 2004 р. через інфляційні тенденції Національний банк України почав застосовувати більш жорстку політику мінімальних резервних вимог, одним із важелем реалізації якої стало введення єдиного критерію диференціації норми резервування – строковості. Нормативи обов’язкового резервування були встановлені: за строковими коштами і вкладами юридичних і фізичних осіб у національній та іноземній валюті; за коштами вкладів юридичних і фізичних осіб у національній та іноземній валюті на вимогу; за коштами на поточних рахунках. Протягом 2004– 2005 рр. їх розміри неодноразово змінювалися і з вересня 2005 р. становили відповідно 6 і 8 %, а з травня 2006 р. – 4 і 6 %. Із серпня 2006 р. відбулися зміни у використанні нормативів обов’язкового резервування як інструментів монетарної політики: при визначенні їх норм враховувалася не лише строковість залучених банками України коштів (строкові, до запитання), а й їх валюта залучення (національна, іноземна). Так, Національним банком України було визначено такі нормативи обов’язкового резервування для формування банками обов’язкових резервів: − строкові кошти і вклади (депозити) юридичних і фізичних осіб у національній валюті – 2 % (з 01.10.2006 – 0,5 %); 26
− строкові кошти і вклади (депозити) юридичних і фізичних осіб в іноземній валюті – 3 % (з 01.10.2006 – 4 %); − кошти вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб у національній валюті на вимогу і кошти на поточних рахунках – 3 % (з 01.10.2006 – 1 %); − кошти вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб в іноземній валюті на вимогу і кошти на поточних рахунках – 5 %. Така політика Національного банку була спрямована на покращення структури ресурсної бази банків у розрізі валют і зумовлена зростанням ризиків ліквідності в банківській системі, пов’язаних із так званими валютними гепами, тобто невідповідністю між валютою залучених коштів і кредитних вкладень. Ураховуючи певне посилення інфляційних процесів у 2007 р. з метою стримування інфляційного тиску та попередження накопичення ризиків виникнення дисбалансів у фінансовій сфері, Національний банк України з 20 листопада 2007 року ввів до складу зобов’язань банків, які підлягають обов’язковому резервуванню в розмірі встановлених нормативів обов’язкового резервування, кошти, які залучені банками від банків-нерезидентів та фінансових організацій-нерезидентів [74]. Проте, як показує практика центральних банків зарубіжних країн, більш гнучкими та оперативними є не нормативні, а корегуючі індикативні інструменти регулювання банківської ліквідності. Такими інструментами до листопада 2006 р. були операції рефінансування, депозитні операції, операції на відкритому ринку з державними цінними паперами та стабілізаційні кредити. Із метою удосконалення механізмів та інструментів регулювання грошово-кредитним ринком було прийнято нове Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків України від 26 вересня 2006 р. № 378 [68]. Відповідно до зазначеного Положення для ефективного регулювання ліквідності Національний банк України з урахуванням поточної ситуації на грошово-кредитному ринку застосовує такі інструменти: • операції з рефінансування банків (постійно діюча лінія рефінансування для надання банкам кредитів овернайт, кредити рефінансування терміном до 14 днів і 365 днів); • операції репо (прямого та зворотного репо), 27
• операції з обміну іноземної валюти на національну з метою підтримання ліквідності банків (своп); • надання стабілізаційного кредиту; • операції з власними борговими зобов’язаннями (депозитними сертифікатами Національного банку терміном на один день (овернайт), до 14 днів і до 365 днів); • операції з державними облігаціями України. Кожна із зазначених операцій має свої особливості, які виявляються у їх сутності та спрямованості дії на ліквідність банків, їх видах, вимогах Національного банку України та умовах здійснення, видах забезпечення, періодичності здійснення, терміну, вартості, інструментах реалізації тощо. Проведення операцій із підтримання ліквідності банків. Підтримання ліквідності банків проводиться Національним банком України через відповідні інструменти та операції рефінансування, операції прямого репо, операції своп та операції з купівлі державних облігацій України. Рефінансування – операції Національного банку з надання банкам кредитів у встановленому порядку. Економічна сутність механізму рефінансування на мікрорівні полягає у підтримці ліквідності банків, а на макрорівні – у розширенні грошової маси в економіці країни. Кредити рефінансування для банків є джерелом тимчасових ліквідних коштів, доступність яких залежить від фінансового стану банків та цілей грошово-кредитної політики. Вони надаються банкам лише під відповідне забезпечення, перелік видів якого визначається центральним банком, виходячи із ситуації на грошово-кредитному ринку. Залежно від цілей грошово-кредитної політики та ступеня розвитку методів регулювання грошово-кредитного ринку центральні банки можуть застосовувати різні інструменти рефінансування. Найбільш поширеними на сьогодні інструментами рефінансування є кредити овернайт, надані через постійно діючу лінію рефінансування, кредити рефінансування, надані шляхом проведення тендера (терміном до 14 днів і до 365 днів), операції прямого репо. Менш поширеними в практиці з підтримання ліквідності банків є операції своп, кредити рефінансування під заставу майнових прав на кошти банківського вкладу (депозиту), розміщеного в НБУ, операції з купівлі державних облігацій України та стабілізаційний кредит. 28
Операції з рефінансування банків Національним банком України мають свої особливості. Проведене дослідження дії цього механізму дозволило узагальнити його специфіку (табл. 2.3–2.7). Таблиця 2.3
Підтримання ліквідності банків України через постійно діючу лінію рефінансування для надання банкам кредитів овернайт, кредити рефінансування терміном до 14 днів і 365 днів* Сутність і спрямованість механізму Види кредитів Вимоги НБУ Рефінансування – операції з надання банкам кредитів у встановленому Національним банком порядку з метою підтримання ліквідності банків Постійно діюча лінія рефінансування для надання банкам кредитів овернайт, кредити рефінансування терміном до 14 днів і 365 днів Основні: наявність ліцензії НБУ, необхідних дозволів та ліквідної застави; строк діяльності банку – не менше 1 року; наявність позитивної кредитної історії в НБУ. Додаткові: залежно від інструментів, строків рефінансування та виду забезпечення кредиту рефінансування Видача кредиту здійснюється під однорідну заставу; забезпечення виконання зобов’язань (крім бланкового овернайту); процентна ставка за кредитами рефінансування не підлягає коригуванню протягом дії кредитної угоди, її розмір не може бути нижчим, ніж облікова ставка НБУ; наявність генерального кредитного договору з НБУ (для кредитів овернайт); загальна заборгованість за кредитами НБУ (крім кредиту овернайт) – не більше 50% розміру регулятивного капіталу банків; встановлюються також обмеження щодо обсягу рефінансування одного банку залежно від запропонованого на тендері обсягу кредитів Державні облігації України; державні облігації України, які перебувають у довірчій власності банку; депозитні сертифікати НБУ; векселі суб’єктів господарювання – резидентів України, векселі банків, авальовані іншим банком; гарантії іншого банку-резидента; облігації місцевих позик, що вільно обертаються на ринку; цінні папери Державної іпотечної установи; облігації підприємств, що вільно обертаються на ринку (крім цільових); іпотечні облігації (лише звичайні), що вільно обертаються на ринку; іпотечні сертифікати з фіксованою дохідністю (лише іменні документарні); подвійні складські свідоцтва, що 29
Умови рефінансування
Види забезпечення
Продовження табл.. 2.3.
містять складські свідоцтва та заставні свідоцтва, за умови надання банком кредиту під їх забезпечення; заставні; майнові права, що виникли в банку в результаті укладення кредитного договору між ним та відповідним суб’єктом господарювання (для кредитів рефінансування понад 14 днів) Періодичність Щосереди: три середи підряд – рефінансування банздійснення ре- ків терміном до 14 днів; одна середа (раз на місяць) – рефінансування банків терміном до 365 днів; кредити фінансування овернайт – щоденно Термін До 14 днів; від 14 до 365 днів; кредити овернайт – на рефінансування один день Процентна Не нижче облікової ставки НБУ ставка Інструменти Тендер (кількісний, процентний) *
Джерело: узагальнено за [68]
Такі операції з рефінансування, як кредити овернайт, надані через постійно діючу лінію рефінансування овернайт, кредити терміном до 14 днів і до 365 днів проводяться Національним банком України з такою періодичністю: три середи підряд – терміном до 14 днів; одна середа (раз на місяць) – рефінансування банків терміном до 365 днів; кредити овернайт – щоденно [68]. Національний банк України може прийняти рішення щодо підтримання ліквідності банку в разі дотримання ним таких основних вимог: діяти на ринку не менше одного року після отримання ліцензії Національного банку на здійснення банківських операцій і відповідного письмового дозволу; мати ліцензію Національного банку України на здійснення відповідних банківських операцій і письмовий дозвіл, у тому числі за операціями з валютними цінностями та з цінними паперами за дорученням клієнтів або від свого імені; мати активи, які можуть бути прийняті Національним банком у заставу; здійснювати своєчасне погашення одержаних від Національного банку кредитів та процентів за користування ними. Національний банк може встановлювати додаткові вимоги до банків залежно від інструментів та строків рефінансування, а також виду забезпечення кредиту рефінансування.
30
Основним інструментом регулювання ліквідності банків нині є постійно діюча лінія рефінансування для надання банкам кредитів овернайт. Кредит овернайт надається в національній валюті терміном на один день за оголошеною процентною ставкою для гнучкої підтримки короткострокової (миттєвої) ліквідності банку. Умовою видачі цього кредиту є наявність у банку генерального кредитного договору про надання Національним банком України кредитів овернайт, який укладається терміном на один календарний рік. Банки можуть отримати кредити овернайт двох видів: • під забезпечення державними облігаціями України (крім облігацій зовнішньої державної позики України) або депозитними сертифікатами (кредити овернайт під забезпечення); • без забезпечення (кредит овернайт бланковий).Умовою розгляду заявки банку на одержання кредиту овернайт бланкового є його згода на застосування Національним банком режиму блокування коштів на кореспондентському рахунку банкупозичальника в сумі наданого кредиту та процентів за користування ним на термін до його повернення. Підтримання ліквідності банків через рефінансування терміном до 14 днів і 365 днів здійснюється шляхом проведення тендера (кількісного чи процентного), умови проведення якого оголошуються банкам щоп’ятниці. Тендер із підтримання ліквідності банків – це форма задоволення попиту на грошові кошти під час рефінансування, яка передбачає надання Національним банком кредитів банкам, що потребують підтримання ліквідності, через їх відбір за встановленими критеріями. За кількісного тендера Національний банк наперед установлює ціну (процентну ставку), за якою банки можуть одержати кредити рефінансування, тоді як сума рефінансування може оголошуватися або не оголошуватися. За процентного тендера в заявках до Національного банку банки зазначають ціну (процентну ставку), за якою вони погоджуються одержати кредит рефінансування. Розподіл кредитів під час проведення кількісного тендера здійснюється відповідно до поданих заявок до закінчення суми, яка запропонована на цей тендер. На процентному тендері заявки задовольняються відповідно до зниження запропонованої в них процентної ставки, починаючи з найвищої, і надалі поступово до закінчення запропонованого обсягу кредитів або задоволення всіх заявок банків. 31
Інструментом оперативного управління ліквідністю банківської системи та регулювання обсягів грошової маси в обігу, який використовує НБУ з 1997 р. для здійснення грошово-кредитної політики, є операції репо (табл. 2.4). Це відносно новий спосіб рефінансування, який у світовій практиці монетарного регулювання застосовується з 80-х рр. ХХ ст. [92, с. 443]. Таблиця 2.4
Регулювання ліквідності банків України через проведення операцій репо* Сутність і Регулювання ліквідності банків України шляхом проспрямованість ведення операції прямого репо (кредитна операція) та механізму зворотного репо (депозитна операція) через купівлюпродаж за двосторонньою угодою державних облігацій України або банківських металів Види Операція прямого репо – це кредитна операція, що операцій ґрунтується на двосторонньому договорі між Національним банком і банком про купівлю Національним банком державних облігацій України з портфеля банку або банківських металів (перша частина договору репо) з подальшим зобов’язанням банку викупити державні облігації України або банківські метали (друга частина договору репо) за обумовленою ціною на обумовлену дату. Проводиться через тендер або шляхом безпосередньої домовленості з банком. Операція зворотного репо – це депозитна операція, що ґрунтується на двосторонньому договорі між Національним банком і банком про продаж Національним банком зі свого портфеля державних облігацій України з одночасним зобов’язанням зворотного їх викупу в банків за обумовленою в договорі ціною та на обумовлену дату. Проводиться шляхом безпосередньої домовленості з банком Вимоги НБУ Основні: наявність ліцензії НБУ, необхідних дозволів та ліквідної застави; строк діяльності банку – не менше 1 року; наявність позитивної кредитної історії в НБУ. Додаткові: наявність в банків письмового дозволу НБУ на здійснення операцій з банківськими металами на валютному ринку України та перебування банківських металів на відповідальному зберіганні в НБУ (для операцій репо з банківськими металами)
32
Умови проведення операції Види забезпечення Періодичність Пряме репо з державними облігаціями – за оголошездійснення ним НБУ тендером або за домовленістю з банком, пряме операцій репо з банківськими металами – за домовленістю з банком за ініціативою банку. Зворотне репо з державними облігаціями – за домовленістю з банком Термін Лише строкове репо – до 60 календарних днів операції * Джерело: узагальнено за [68]
Продовження табл. 2.4. Перерахування коштів з операцією репо з одночасним блокуванням / розблокуванням цих цінних паперів на рахунках у цінних паперах Державні облігації України, банківські метали
Національний банк України може проводити з банками операції строкового репо терміном до 60 календарних днів шляхом: безпосередньої домовленості з банком щодо купівлі (продажу) державних облігацій України та банківських металів; проведення тендера заявок банків щодо участі в операціях прямого репо з державними облігаціями України. Операції репо є двох видів: прямого та зворотного репо. Пряме репо за своєю суттю є кредитною операцією, спрямованою на збільшення ліквідності банків через механізм їх рефінансування, тоді як операції зворотного репо – є депозитною операцією, спрямованою на стерилізацію (зниження) надлишкової ліквідності банків. Одним із нововведень у механізмі підтримання Національним банком ліквідності банків відповідно до Положення „Про регулювання Національним банком України ліквідності банків України” [68] є впровадження нового інструмента – операцій своп (табл. 2.5). Це кредитна операція, що здійснюється на підставі двосторонньої угоди між банком і Національним банком щодо обміну іноземної валюти на національну валюту за офіційним курсом на дату здійснення операцій на визначений термін та за відповідною процентною ставкою. Ця ставка встановлюється на рівні процентної ставки, що визначена за результатами проведення останнього тендера з підтримання ліквідності банків терміном до 14 днів, та процентної ставки за коштами в іноземній валюті, що визначається Національним банком у співвідношенні до середньозваженої ставки міжбанківського кредитування в іноземній валюті. 33
Таблиця 2.5
Регулювання ліквідності банків України через проведення операцій своп* Сутність і спрямованість механізму Види операцій Операції своп проводяться з метою підтримання ліквідності банків шляхом обміну іноземної валюти на національну За видами валют: у доларах США, англійських фунтах стерлінгів, швейцарських франках, японських єнах Умови Основні: наявність ліцензії НБУ, необхідних дозволів проведення і ліквідної застави; строк діяльності банку – не менше операції 1 року; наявність позитивної кредитної історії в НБУ. Додаткові: загальний обсяг залучених банком коштів в іноземній валюті, в т.ч. на міжбанківському валютному ринку України за попередній календарний місяць становив не менше ніж 10 млн. Види Іноземна валюта (долари США, євро, англійські фунзабезпечення ти стерлінги, швейцарські франки, японські єни) Процентна Ціною операції своп є процентна ставка за користуставка вання національною валютою в розмірі, встановленому на рівні процентної ставки, що встановлена за результатами проведення останнього тендера з підтримання ліквідності банків або процентна ставка, що оголошена за кредитами овернайт під забезпечення державними облігаціями України, та процентна ставка за коштами в іноземній валюті, розмір якої визначається розпорядчими документами Національного банку і встановлюється у процентному відношенні до рівня середньозваженої ставки міжбанківського кредитування [KIACR (USD)], розрахованої на підставі фактичних даних за міжбанківськими договорами на відповідний строк Періодичність За домовленістю банку з Національним банком здійснення України і тільки за ініціативою банку операцій Термін До 15 календарних днів операції * Джерело: узагальнено за [68]
Операція своп здійснюється за ініціативою банку шляхом безпосередньої домовленості з Національним банком. Вона може проводитися на термін до 15 календарних днів лише доларами США, євро, англійськими фунтами стерлінгів, швейцарськими франками, японськими єнами. 34
Негативною тенденцією стану ліквідності банків протягом останніх років є наявність невідповідності між термінами й обсягами залучених і розміщених банком коштів (так званих гепів). Адекватною реакцією Національного банку на зазначений ризик ліквідності була поява нового інструмента – рефінансування банків під заставу майнових прав на кошти банківського вкладу (депозиту), розміщеного в центральному банку з метою забезпечення відповідності між термінами і обсягами залучених та розміщених банком коштів (табл. 2.6). Таблиця 2.6
Рефінансування банків під заставу майнових прав на кошти банківського вкладу (депозиту), розміщеного в Національному банку України Рефінансування під заставу майнових прав на кошти банківського вкладу (депозиту) в Національному банку проводиться для підвищення рівня стабільної діяльності банків і сприяння банкам, пов’язаного з активнішою підтримкою довгострокових економічних програм суб’єктів господарювання Види кредитів Рефінансування банків у національній валюті під забезпечення майнових прав на кошти в національній або в іноземній валюті, розміщені банком на депозитному рахунку в НБУ терміном до 30 днів Особливості Мета – забезпечення відповідності між термінами й обсягами залучених і розміщених банком коштів Умови Виконання банком протягом останнього звітного мірефінансування сяця нормативів миттєвої та поточної ліквідності; розмір кредиту – до 40 % від залучених ним коштів (кошти на вимогу та поточні рахунки), але не більше розміру статутного капіталу банку за балансом на останню звітну дату; наступні звернення – за умови скорочення невідповідності термінів і обсягів залучених та розміщених банком коштів у порівнянні з невідповідністю, зафіксованою під час надання попереднього кредиту Види Майнові права на кошти банківського вкладу (депозабезпечення зиту), розміщеного в Національному банку терміном до 30 днів Термін До 3 років рефінансування Сутність і спрямованість механізму
35
Продовження табл. 2.6 Процентна За кредитом рефінансування – на рівні облікової ставка ставки НБУ, яка протягом дії кредитного договору підлягає коригуванню в разі зміни облікової ставки За депозитом, розмішеним в НБУ: в національній валюті – у розмірі 80 % від облікової ставки НБУ; в іноземній валюті – 20 % від середньозваженої ставки міжбанківського кредитування терміном до 31 дня (KIAСR (USD) * Джерело: узагальнено за [65]
Відповідно до Положення про порядок рефінансування банків під заставу майнових прав на кошти банківського вкладу (депозиту), розміщеного в Національному банку України рефінансування банків здійснюється в національній валюті на період до 3 років під забезпечення майнових прав на кошти в національній валюті або в іноземній (долари США, євро, англійські фунти стерлінгів, швейцарські франки, японські єни), що згідно з договором банківського вкладу (депозиту) розміщені банком на депозитному рахунку в Національному банку терміном до 30 днів [65]. До закінчення строку дії кредитного договору дія договору банківського вкладу (депозиту) щомісяця, за два робочих дні до настання строку повернення коштів, продовжується шляхом укладення додаткових договорів. У разі дострокового повернення кредиту та процентів за користування ним Національний банк здійснює дострокове повернення коштів банку за договором банківського вкладу (депозиту) разом із сплатою процентів. Кредит рефінансування під заставу майнових прав на кошти банківського вкладу (депозиту), розміщеного в Національному банку, може надаватися банку в сумі до 40 процентів від залучених ним коштів (кошти на вимогу та поточні рахунки), але не більше розміру статутного капіталу банку за балансом на останню звітну дату. У разі отримання банком кредиту рефінансування під заставу майнових прав на кошти банківського вкладу (депозиту), розміщеного в Національному банку, банк може звернутися до Національного банку з наступною заявкою на отримання такого кредиту за умови скорочення невідповідності термінів та обсягів залучених та розміщених банком коштів у порівнянні з невідповідністю, зафіксованою під час надання попереднього кредиту.
36
Іншим видом операцій Національного банку з підтримання ліквідності є стабілізаційний кредит (табл. 7). Він є цільовим кредитом на підтримку здійснення заходів фінансового оздоровлення для забезпечення його ліквідності на визначений Національним банком термін. Таблиця 2.7
Підтримання ліквідності банків України шляхом надання стабілізаційного кредиту* Сутність Стабілізаційний кредит – кредит Національного банкредиту ку, який може бути надано банку на підтримку здійснення заходів фінансового оздоровлення для забезпечення його ліквідності Види кредитів За позичальниками: фінансово-стабільному банку, який взяв на себе борг банку, що перебуває в стані фінансового оздоровлення; банку, який розробив програму фінансового оздоровлення; банку, який перебуває в стані фінансового оздоровлення під гарантію чи поруку фінансово стабільного банку Особливості Цільовий механізм підтримання ліквідності для здійснення заходів фінансового оздоровлення терміном до 3 років Вимоги НБУ Основні – наявність клопотання банку про надання стабілізаційного кредиту, програми фінансового оздоровлення та висновків територіального управління про доцільність надання такого кредиту; договір з банком-боржником про переведення боргу; цільове використання кредиту; наявність забезпечення; дотримання графіка погашення кредиту Додаткові – обмеження в діяльності банків, яке може спричинити подальше погіршення ліквідності Види Державні облігації України або інші цінності; для банзабезпечення ку, який перебуває в стані фінансового оздоровлення – гарантії чи поруки фінансово стабільного банку або іншої фінансової установи Періодичність У разі виникнення потреби банку в стабілізаційному надання кредиті та доцільності його видачі Термін Короткостроковий (до 1 року), довгостроковий (до 3 років) Процентна Не нижча облікової ставки НБУ, підлягає коригуванню із зміною облікової ставки НБУ та ситуації на ставка грошово-кредитному ринку * Джерело: узагальнено за [68] 37
Стабілізаційний кредит може бути надано в разі виникнення у банків необхідності в підтриманні заходів фінансового оздоровлення на термін до 3 років за наявності клопотання банку про надання стабілізаційного кредиту, програми фінансового оздоровлення та висновків територіального управління про доцільність надання такого кредиту. Одержувачем стабілізаційного кредиту може бути: фінансово стабільний банк, який узяв на себе борг банку, що перебуває у стані фінансового оздоровлення; банк, який розробив програму фінансового оздоровлення і звернувся з клопотанням про надання стабілізаційного кредиту та банк, який перебуває у стані фінансового оздоровлення і звернувся з клопотанням про надання стабілізаційного кредиту під гарантію чи поруку фінансово стабільного банку або іншої фінансової установи. Слід зазначити, що стабілізаційний кредит, як інструмент регулювання ліквідності банківської системи, не відповідає ринковій практиці зарубіжних країн, орієнтованій головним чином на короткострокові інструменти. З огляду на це, а також відсутність потреби в таких кредитах в умовах стабільності грошовокредитного ринку, стабілізаційний кредит у практиці монетарного регулювання вже не використовується. Проведене дослідження історичного аспекту реалізації Національним банком політики рефінансування протягом 1993-2007 рр. свідчить про те, що динаміка її розвитку характеризується значними змінами. Основні з них полягають у: 1. Тенденції переходу від адміністративних методів надання кредитів рефінансування до ринкових. За цей період відбулась переорієнтація та відхід від кредитної емісії для надання кредитної допомоги окремим державним підприємствам, прямого кредитування уряду на покриття дефіциту державного бюджету та придбання державних цінних паперів при первинному їх розміщенні на безпосередньо рефінансування банків та посилення функції Національного банку як кредитора банків останньої інстанції. 2. Зниження облікової ставки та ставок рефінансування при одночасній адекватності їх змін стану на грошово-кредитному ринку та грошово-кредитній політиці (додаток А). 3. Зміні та розширенні арсеналу механізмів та інструментів рефінансування, їх удосконалення з урахуванням передового досвіду центральних банків зарубіжних країн.
38
Так, якщо протягом 1994-1997 рр. рефінансування банків здійснювалось за допомогою такого інструмента селективної грошовокредитної політики як цільові аукціони, то з розвитком грошового ринку та становленням ринку державних цінних паперів Національний банк почав використовувати способи рефінансування, які застосовуються у світовій банківській практиці. Зокрема, з кінця 1995 р. запроваджено порядок рефінансування банків під заставу державних цінних паперів (ломбардне кредитування), який використовувався до 2000 р. У зв’язку з розбудовою ринку державних цінних паперів у 1997 р. виникла можливість застосування ще одного нового для української банківської системи способу рефінансування. Національний банк почав проводити операції з цінними паперами на умовах угоди прямого репо. У 2001 р. Національний банк запровадив нові механізми рефінансування банків, запозичивши досвід Європейського центрального банку: кредити овернайт для підтримання миттєвої ліквідності; кредити рефінансування, надані шляхом проведення тендера. З кінця 2002 р. до квітня 2004 р. Національний банк надавав кредити рефінансування на підтримання довгострокової ліквідності терміном до 3 років з метою реалізації заходів у сфері грошового обігу, спрямованих на економічне зростання. Проте кредити довгострокового рефінансування суперечать світовій практиці діяльності центральних банків, котрі, як правило, надають банкам короткострокові кредити для підтримання ліквідності. Тому практика застосування довгострокового рефінансування банків в Україні була не тривалою. Із 2006 р. в практику підтримання ліквідності банків було запроваджено такі нові інструменти, як операції своп та кредити рефінансування під заставу майнових прав на кошти банківського вкладу (депозиту), розміщеного в НБУ. 4. Розширення спектра важелів регулювання ліквідності через механізм рефінансування. Національний банк України може збільшувати чи зменшувати можливості банків щодо використання кредитів рефінансування шляхом зміни процентної ставки, вимог до забезпечення (вид забезпечення, розміру співвідношення кредиту рефінансування до наданого банком забезпечення), строків рефінансування, умов проведення тендера (періодичність та черговість їх проведення, вимоги до учасників), кількості звернень за кредитами овернайт і максимального їх розміру.
39
Проведений аналіз динаміки обсягів кредитування через ті чи інші механізми показує, що протягом 2001-2007 рр. (за винятком 2002 р.) рефінансування банків здійснювалось головним чином через надання кредитів овернайт, що свідчило про спрямованість політики Національного банку щодо регулювання ліквідності банківської системи на її миттєву складову (табл. 2.8). Із 2007 р. основним інструментом рефінансування стали за аналогією зі світовою практикою кредити, надані шляхом проведення тендера, які у структурі обсягів кредитів рефінансування становили 78 %. При цьому питома вага кредитів овернайт знизилася до 17,1 %. У сучасних умовах надлишкової ліквідності банківської системи намітилась тенденція до зростання питомої ваги нового інструмента підтримання ліквідності банків – кредитів рефінансування під заставу майнових прав на кошти банківського вкладу (депозиту), розміщеного в НБУ, яка зросла за 2006-2007 рр. з 0,2 до 4,9 %. Слід зазначити, що середньорічні обсяги рефінансування не дають загальної уяви про використання різних механізмів протягом року. Використання механізмів рефінансування Національним банком протягом більш коротких періодів, наприклад, протягом місяця, може адекватно змінюватися залежно від його грошово-кредитної політики та ситуації на грошово-кредитному ринку. Діапазон таких змін коливається від комплексного застосування різних механізмів рефінансування до застосування його одного виду (додатки Б1, В1, Д1, Ж1, З1, К1). Таким чином, у процесі підтримання ліквідності банківської системи Національний банк України виконує свою функцію кредитора останньої інстанції, використовуючи при цьому такі механізми: рефінансування через постійно діючу лінію овернайт, кредити, надані шляхом проведення тендерів терміном до 14 і 365 днів, операції своп, стабілізаційні кредити, довгострокові кредити під заставу майнових прав на кошти банківського вкладу. Перелік зазначених механізмів та інструментів історично змінювався в процесі розвитку грошово-кредитної політики відповідно до світової практики та потреб кон’юнктури грошово-кредитного ринку.
40
Таблиця 2.8
Структура обсягів кредитів, наданих Національним банком України для підтримання ліквідності банків України в 1997-2007 рр., %* Механізми 1997 1998 1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 рефінансування Рефінансування банків, 100 100 100 100 100 100 100 100 100 100 100 усього у тому числі через: кредит- 35,4 – – – – – – – – – ний аукціон ломбардне 37,8 21,5 20,5 53,5 – – – – – – – кредитування операції 18,6 54,7 19,5 46,4 3,9 0,8 1,6 16,8 5,2 16,3 – прямого репо кредити овернайт, надані че– – – – 83,9 12,6 87,0 71,9 92,9 66,9 17,1 рез постійно діючу лінію рефінансування кредити рефінансування, надані шляхом – – – – 8,2 76,7 8,9 4,9 1,9 12,1 78,0 проведення тендера підтримання – – – – 9,9 2,5 1,5 – – – довгострокової – ліквідності стабілізаційний – – – – – – – 4,9 0,02 – – кредит інші механізми 8,2 23,8 60,0 – 4,0 – – – – – – операції своп – – – – – – – – – 4,5 – кредити рефінансування під заставу майнових прав на – – – – – – – – – 0,2 4,9 кошти банківського вкладу (депозиту), розміщеного в НБУ
* Джерело: [51]
41
У процесі регулювання ліквідності Національний банк може вилучати надлишковий її рівень у банківській системі шляхом проведення депозитних операцій. Для абсорбування надлишкової ліквідності Національний банк відповідно до Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків України [68] використовує такі стерилізаційні операції – операції з власними борговими зобов’язаннями (депозитними сертифікатами Національного банку України) та операції зворотного репо. Операції зворотного репо проводяться Національним банком з державними облігаціями України шляхом безпосередньої домовленості з банками. Зворотне репо є депозитною операцією, яка ґрунтується на двосторонньому договорі між Національним банком та банком про продаж Національним банком зі свого портфеля державних облігацій України з одночасним зобов’язанням зворотного їх викупу в банків за обумовленою в договорі ціною та на обумовлену дату. За умови проведення операції зворотного репо Національний банк для визначення ціни продажу (купівлі) державних облігацій України орієнтується на процентні ставки Національного банку за власними борговими зобов’язаннями, процентні ставки за депозитами на міжбанківському ринку, на дохідність за державними облігаціями України. Іншим видом депозитних операцій є операції з депозитними сертифікатами Національного банку України (табл. 2.9). Вони є борговими цінними паперами Національного банку в бездокументарній формі, які підтверджують факт розміщення в Національному банку коштів банків та їх право на отримання внесеної суми та процентів після закінчення встановленого строку. Депозитні сертифікати Національного банку України мають право обігу на відкритому ринку лише серед банків, а також можуть використовуватися як застава на міжбанківському кредитному ринку та як забезпечення кредитів із рефінансування. За строками депозитні сертифікати поділяються на: депозити овернайт (один день), до 14 днів, до 365 днів. Депозитні сертифікати овернайт розміщуються через постійно діючу лінію проведення тендерів із розміщення сертифікатів щоденно. Депозитні сертифікати терміном до 14 днів або до 365 днів розміщуються шляхом проведення кількісного або процентного тендера щочетверга. Залежно від ситуації, що склалася на грошово-кредитному 42
ринку, та стану ліквідності банків Національний банк може оголошувати позачергові тендери з розміщення депозитних сертифікатів, про що повідомляє банкам за допомогою засобів електронної пошти [68]. Таблиця 2.9
Регулювання ліквідності банків України через механізм депозитних операцій Національного банку України* Сутність і Депозитні операції – операції НБУ, спрямовані на стеспрямованість рилізацію надлишкової ліквідності банків шляхом емісії боргових зобов’язань (депозитних сертифікатів) та механізму проведення операцій зворотного репо Види За строками здійснення: на один день (депозити овердепозитних найт), до 14 днів, до 365 днів; операції зворотного репо операцій Вимоги НБУ Основні – дотримання вимог НБУ щодо: своєчасного і повного формування обов’язкових резервів; своєчасності перерахування коштів на депозит за результатами попередньо проведених тендерів Додаткові – щодо потенційних власників для окремих випусків депозитних сертифікатів Умови Умови (сума заявки, номінальна вартість депозитного розміщення сертифіката, строк) визначаються залежно від ситуації депозитних на грошово-кредитному ринку та перспектив його розсертифікатів витку; можливість дострокового розірвання угоди за рішенням НБУ або за ініціативою банку; розміщення та розрахунки за депозитними сертифікатами здійснюються в безготівковій формі в національній валюті; укладення генерального договору Періодичність Залежно від стану грошово-кредитного ринку та поздійснення треби в нейтралізації надлишкової ліквідності: депозиоперацій ти овернайт – щоденно; депозитні сертифікати до 14 або до 365 днів – щочетверга; по ситуації на грошовокредитному ринку – позачергово. Зворотне репо з державними облігаціями – за домовленістю з банком Депозити овернайт (1 день), до 14 днів, до 365 днів, Термін операції зворотного репо (до 60 днів) * Джерело: узагальнено за [68]
Національний банк за допомогою засобів електронної пошти оголошує про проведення кількісного або процентного тендера з визначенням загального обсягу коштів від банків або процентної 43
плати за них чи без визначення таких параметрів. У разі проведення тендера з оголошенням загального обсягу коштів, що залучаються Національним банком, без визначення ціни їх залучення банки самостійно пропонують суму та процентну ставку, за якою вони погоджуються вкласти кошти в депозитний сертифікат. На підставі заявок, що надійшли від банків, а також ураховуючи оперативний моніторинг процентних ставок на міжбанківському ринку, Національний банк самостійно визначає прийнятну для залучення коштів процентну ставку і здійснює розміщення депозитних сертифікатів у межах оголошеного обсягу на цей тендер, починаючи з найменшої процентної ставки. За умови проведення кількісного тендера депозитні сертифікати розміщуються Національним банком серед банків відповідно до черговості поданих заявок до закінчення суми, що пропонується для залучення, виходячи з цілей регулювання грошовокредитного ринку. За 2000-2006 рр. з метою регулювання ліквідності банківської системи Національним банком України було проведено 1237 аукціонів з розміщення депозитних сертифікатів на загальну суму 25,09 млрд. грн.; з них – на 15,4 млрд. грн. протягом 20042005 рр. (табл. 2.10). Така політика НБУ була спрямована на стерилізацію надлишкової ліквідності банків і зменшення її впливу на інфляцію. На зниження надлишкової ліквідності були спрямовані й інші депозитні операції, зокрема, залучення коштів банків шляхом укладення депозитних договорів та проведення операцій зворотного репо. Обсяги цих операцій порівняно з операціями по розміщенню депозитних сертифікатів були значно меншими. Так, у 2004 р. з банками було укладено депозитних договорів на суму 2,1 млрд. грн., та проведено операцій зворотного репо на загальну суму 3,6 млрд. грн. (у 2003 р. – 190 тис. грн.). Проте з погіршенням ситуації на грошово-кредитному ринку в IV кварталі 2004 р. було здійснено дострокове погашення депозитних сертифікатів на суму 2,3 млрд. грн. [78]. У 2005 р. за операціями зворотного репо було мобілізовано коштів на суму 2,3 млрд. грн. за середньозваженою процентною ставкою 1,2 % річних. Загальний обсяг залучення коштів банків через депозитні операції шляхом укладення депозитних договорів – 157 млн. грн., а середньозважена процентна ставка становила 4,5 % річних [12].
44
Таблиця 2.10
Залучення коштів банків шляхом розміщення Національним банком депозитних сертифікатів у 2000-2007 рр. Показник 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 *
12 19 1 2 545 528 130 119 Кількість аукціонів (тендерів) з розміщення депозитних сертифікатів 0,37 3,2 0,3 0,25 5,57 14,79 0,61 109,8 Загальний обсяг залучення коштів банків шляхом розміщення депозитних сертифікатів, млрд. грн. 12-35 4-18 2,43 3,68 5,8 3,8 0,95 0,7 Процентна ставка за депозитними сертифікатами, % **
Джерело: Річний звіт Національного банку України за 2000-2007 рр. Примітки: * Із жовтня 2006 року депозитні операції проводяться шляхом залучення коштів на тендерах з розміщення депозитних сертифікатів. У 2006 р. було оголошено 93 аукціони та 37 тендерів з розміщення депозитних сертифікатів. ** у 2002-2007 рр. – середньозважена процентна ставка за депозитними сертифікатами.
У 2006 р. ситуація з надлишковою ліквідністю стала менш напруженою, що позначилося на зниженні обсягів депозитних операцій Національного банку. Зокрема, у цьому році Національним банком було проведено мобілізаційних операцій на загальну суму 6,76 млрд. грн., у тому числі 6,14 млрд. грн. (91 шляхом укладення договорів, 610 млн. грн. (9 – на аукціонах із розміщення депозитних сертифікатів, 15 млн. грн. (0,1 шляхом розміщення депозитів, майнові права за якими надані в заставу кредитів рефінансування [80, с. 54-55]. В умовах високого рівня ліквідності банківської системи Національний банк України для забезпечення рівноваги на грошовокредитному ринку у 2007 р. активізував проведення мобілізаційних операцій: протягом року було мобілізовано коштів на загальну суму 109,8 млрд. грн., в т.ч. 109,7 млрд. грн. шляхом залучення коштів на тендерах із розміщення депозитних сертифікатів [53]. Для порівняння зазначимо, що протягом 2007 року операції 45
з рефінансування банків склали 2,5 млрд. грн., тобто їх обсяги в 44 рази були меншими за обсяги депозитних операцій. Утім, переважання стерилізаційних операцій Національного банку не свідчать про рестрикційну спрямованість грошовокредитної політики, оскільки мали на меті не обмеження існуючої пропозиції грошей на ринку, а запобігання її надмірному розширенню та підтримання грошово-кредитного ринку в стані рівноваги. Проведення такої політики було зумовлено нагальною необхідність нівелювання негативного впливу соціально орієнтованої політики уряду на надмірне розширення пропозиції грошей шляхом прискореного зростання доходів населення. Активізація роботи Національного банку України по залученню коштів банків проводилася шляхом нарощування обсягів депозитних операцій та заохочення участі банків у стерилізаційних операціях НБУ через підвищення процентних ставок за депозитними сертифікатами. У 2007 році процентні ставки за депозитними сертифікатами коливалися залежно від ситуації на грошово-кредитному ринку від 0,5 до 8%, а середньозважена склала 0,7% [76]. Ще одним інструментом регулювання ліквідності банківської системи та грошово-кредитного ринку в цілому є операції з державними облігаціями України. Це операції Національного банку України з купівлі або продажу державних облігацій України на торгах, які проводяться організаторами торгівлі цінних паперів, і на позабіржовому ринку. До 1999 р. в Україні операції з цінними паперами здійснювались Національним банком на первинному ринку з метою кредитування Уряду для покриття дефіциту державного бюджету в умовах недостатності внутрішніх та зовнішніх джерел для його покриття. Така практика суперечила ринковим засадам і функціям центральних банків у країнах з розвиненою економікою і по суті була завуальованою емісією. Тому, відповідно до Закону України „Про Національний банк України”, було обмежено право Національного банку проводити операції з державними цінними паперами лише на вторинному ринку [22]. На первинному ринку функції Національного банку обмежуються розміщенням облігацій державної позики шляхом проведення аукціонів та операціями з обслуговуванням державного боргу за цінними паперами. У цілому операції Національного банку з державними облігаціями України використовуються як інстру46
мент регулювання грошового ринку та управління державним боргом, а також з метою активізації проведення міжбанківських операцій з державними цінними паперами та сприяння встановлення котирувальних цін на цінні папери [68]. Чинним законодавством визначено, що операції на відкритому ринку можуть здійснюватися на торгах, які проводяться організаторами торгівлі цінними паперами, і на позабіржовому ринку [68]. На банківську ліквідність більший вплив мають позабіржові операції, що проводяться між НБУ та банком за ініціативою сторони, зацікавленої в терміновому проведенні операції з купівлі (продажу) цінних паперів. У разі звернення банку до НБУ про здійснення операцій з купівлі (продажу) державних облігацій України Національний банк, виходячи із стану грошово-кредитного ринку, приймає рішення щодо можливості проведення такої операції. Крім зазначених операцій на відкритому ринку, Національний банк України може проводити операції двостороннього котирування державних облігацій України з обов’язковою гарантією їх викупу у власників у будь-який час [68]. Наразі в Національного банку України немає у власності державних цінних паперів, оскільки протягом 2005 р. Міністерство фінансів України з метою економії бюджетних коштів, здійснило дострокове їх погашення у сумі більш ніж 5 млрд. грн. [12, с. 17]. Щодо впливу операцій на відкритому ринку з державними цінними паперами на ліквідність банківської системи й грошовокредитний ринок у цілому, то слід зазначити, що в структурі безготівкової емісії Національного банку України протягом 2000-2002 рр. вони складали відповідно 16,2 %, 19,4 і 17,4 % (додаток Л, рис. 2.5). У 2003-2007 рр. операції на відкритому ринку не проводилися, а основними каналами випуску в обіг платіжних засобів (відповідно й підтримання банківської ліквідності) були операції на валютному ринку та рефінансування банків через різні механізми. Домінуючим каналом у структурі безготівкової емісії є операції на валютному ринку з придбання іноземної валюти для формування золотовалютного резерву Національного банку України: їх частка становила в 2000 р. 83,0 %, 2001 – 66,5, 2002 – 73,2, 2003 – 36,7 %. Порівняно незначна частка валютних операцій у 2003 р. була спричинена відносно стабільною ситуацією на валютному ринку. У 2004-2007 рр. їх частка в структурі випущених в обіг платіжних засобів становила відповідно до 62,5 %, 81,7, 62,6 і 64,3 %. Це бу47
ло зумовлено проведенням активної політики валютних інтервенцій, спрямованої головним чином на викуп надлишкової іноземної валюти з метою уникнення значних коливань обмінного курсу гривні та підтримання її стабільності. 100% 16.2 80% 0.8 14.1 19.4 17.4 9.4 63.3 37.5 18.3 37.4 5.7
Операції на відкритому ринку з державними цінними паперами Операції рефінансування банків через різні механізми та інструменти Операції на валютному ринку
Джерело: розраховано за даними Департаменту монетарної політики Національного банку України
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Регулювання ліквідності банківської системи на макрорівні» з дисципліни «Ліквідність банківської системи України»
у національній валюті, що знаходиться в касі банку. Нині в умовах значного рівня вільної ліквідності банківської системи України можливість покриття обов’язкових резервів іншими активами не використовується; 