Генуезька валютна система (1922 —1929 pp.) засновувалась на золотодевізному і золотозлитковому стандартах. її основні принципи такі: 1) здійснення міжнародних розрахунків не тільки за допомогою золота, а й національними валютами провідних країн (США, Великої Британії, Франції); 2) збереження золотих паритетів і вільного коливання валютних курсів; 3) забезпечення розміну на золото долара США, французького франка та англійського фунта стерлінгів; 4) розмін валют інших країн на золото — через валюти провідних країн, розмінні на грошовий метал — девізи. Девізами називали платіжні засоби в іноземній валюті, призначені для здійснення міжнародних розрахунків. Конференція 1922 р. у Генуї мала на меті встановити певний механізм для нормального функціонування міжнародної валютної системи у післявоєнний період. Тому було рекомендовано відновити часткову конвертованість національних валют у золото тільки у вигляді злитків (золотозлитковий стандарт). Для того, щоб допомогти країнам, які залишилися без запасів золота, відновити національну валютну систему, було запропоновано їхні резервні активи виражати не лише у цьому металі, а й у валюті, яку можна було на нього поміняти (золотодевізний стандарт). Така ситуація була пов'язана з тим, що Перша світова війна поглибила розрив в економічному розвитку окремих країн. Так, основні світові запаси золота були зосереджені у США, Англії, Франції та Японії. Ці країни могли собі дозволити валютні системи, засновані на золотозлитковому стандарті. В інпшх країнах в основу валютних систем був покладений золотодевізний стандарт, що змушувало орієнтуватися їх на сильну іноземну валюту. Основними засадами, на яких засновувалась валютна політика в період дії Генуезької системи, були такі: оплата сальдо платіжного балансу між країнами, що використовували золотий стандарт, шляхом переміщення дорогоцінного металу; використання для формування центральними банками міжнародних резервів (крім золота) ще й іноземних валют, таких як фунт стерлінгів, французький франк і долар США; обмеження можливостей зберігання й обміну золота приватними особами і використання його лише як засобу міжнародних розрахунків; встановлення режиму курсу національних валют на основі вільного плавання за умови збереження золотих паритетів. Однак попри більшу гнучкість Генуезької валютної системи порівняно з Паризькою завдяки використанню для розрахунків національних валют нарівні із золотом, можливості реалізації валютної політики у системі, заснованій на золотому стандарті (нехай навіть в урізаному вигляді) залишалися обмеженими. А в умовах наростання економічної нестабільності відсутність необхідних важелів регулятивного впливу на валютні відносини не сприяла збереженню цієї системи. Серед головних причин, які зумовили відмову від Генуезької валютної системи і крах золотого стандарту, назвемо такі: випуск надмірної кількості паперових грошей, не забезпечених золотими запасами країн, наслідком чого були інфляція і девальвація валют; відсутність належного механізму регулювання сальдо платіжного балансу, що забезпечувалося фізичним переміщен- ням резервних активів у золоті, доступ до яких більшість країн світу мала тільки через валюти золотого стандарту; невідповідність золотих паритетів Англії, Франції і США реальним макроекономічним показникам їхнього розвитку, що призводило до значних спекулятивних переміщень капіталів між трьома провідними країнами, зумовлюючи дестабілізуючий вплив на курси валют; протиріччя між темпами зростання світової економіки і торгівлі та наявністю необхідних резервних активів для забезпечення міжнародних розрахунків. В умовах збереження незмінних паритетів національних валют стосовно золота очевидною стає недостатність дорогоцінного металу для виконання функції світових грошей; початок Великої депресії в США і світової економічної кризи. У США в період кризи банкрутства зазнали 10 тис. банків (40 % банківських установ країни), девальвація долара становила 41 % , а офіційна ціна золота зросла з 20,67 до 35 дол. за тройську унцію (31,1035 г). Кризові явища швидко перекинулися на Західну Європу, справляючируйнівний вплив на її економіку. Довіра до девізів була підірвана, а єдина валютна система втратила економічне підґрунтя для подальшого функціонування. Таким чином, Генуезька валютна система зберігала відносну стабільність до світової економічної кризи, з початком якої більшість країн запровадили жорсткі заходи валютного контролю, а деякі з них, такі як Німеччина, стали на шлях автаркії. Після цього єдина валютна система припинила своє існування. У 1933 р. на міжнародній конференції у Лондоні було зроблено спробу повернутися до засад золотомонетного стандарту в міжнародній валютній системі. Однак провал переговорів з цього приводу привів до утворення трьох валютних зон: доларової (Канада, Ньюфаундленд і країни Латинської Америки), стерлінгової (країни Британської імперії, деякі країни Західної Європи, а також Японія, Іран, Ірак, Єгипет) і зони франка (Бельгія, Нідерланди, Швейцарія, Італія, Польща, та деякі країни Африки). У межах валютних зон рядові валюти країн-учасниць були прив'язані до золотого паритету центральної валюти такої зони. Цей період характеризувався значною нестабільністю міжнародних економічних відносин у зв'язку з систематичною девальвацією валют провідних країн із метою вирішення внутрішніх проблем за рахунок конкурентів. Зокрема, Сполучені Штати вдалися у 1933 р. до девальвації долара з метою стимулювати експорт, незважаючи на наявність позитивного сальдо платіжного балансу. Інші країни діяли подібними методами. У 30-ті pp. XX ст. центральні банки багатьох країн за допомогою конкурентних девальвацій проводили валютну політику за принципом "розорення сусіда", не беручи до уваги, що погіршення умов торгівлі для зовнішньоекономічних партнерів негативно позначиться і на національному господарстві. Проте єдиним досягнутим ефектом такої політики було зростання вартості золотих резервів та обмеження їх кількості. Перешкоджаючи іноземній конкуренції, країни запроваджували високі митні тарифи, квоти та інші обмеження на імпорт, що скоротило міжнародну торгівлю майже удвічі. Протягом 193р-х років неодноразові конференції з приводу реформування міжнародної валютної системи закінчувалися безрезультатно. З початком Другої світової війни вирішення валютних проблем було відкладено на невизначений термін.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Генуезька валютна система (1922 —1929 pp.)» з дисципліни «Міжнародні кредитно-розрахункові і валютні відносини»
