Сутність та призначення основних форм фінансової звітності
Фінансова звітність є структурним відображенням фінансового стану підприємства та операцій, які здійснювались цим підприємством. її метою є надання інформації про стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства, необхідної широкому колу користувачів для прийняття ними - 437 -
Бухгалтерський облік у зарубіжних країнах управлінських рішень. Вона також демонструє результати- того, як керівництво підприємства розпоряджається довіреними йому активами. Щоб задовольнити цю вимогу, фінансова звітність надає інформацію про наявні у підприємства активи, зобов'язання, власний капітал, доходи та витрати, фінансові результати, рух'грошових коштів тощо. Бухгалтерська звітність є системою показників, що характеризують фінансовий стан підприємства на певну дату і фінансові результати його діяльності за певний період. Методологічно та організаційно вона є невід'ємним елементом всієї системи бухгалтерського обліку і виступає кінцевим етапом облікового циклу, що зумовлює органічну єдність показників, які в ній формуються. Разом з тим, звітність підприємства не вичерпується тільки бухгалтерською. Крім неї існують статистична, податкова, оперативна та інші види звітності. Фінансові звіти є кінцевим вихідним продуктом системи обліку, що призначений для зацікавлених осіб. Як зазначено в Концептуальних основах США, фінансова звітність повинна забезпечити дійсних та потенційних інвесторів, кредиторів, а- також інших користувачів -корисною інформацією для прийняття ними обгрунтованих інвестиційних, кредитних та інших рішень. "Іншими користувачами" є працівники та клієнти підприємства, урядові органи та суспільство в цілому. Як бачимо, в США "інші користувачі" відіграють роль другорядних користувачів фінансової звітності. Насамперед, це пояснюється недоліком інформації про рішення, які ними приймаються. Тобто, рішення, які приймаються -основними користувачами - інвесторами та кредиторами - є очевидними: для інвесторів вони переважно пов'язані з придбанням або продажем цінних паперів підприємства; для кредиторів - з умовами кредитування підприємства. Разом з тим цілі надання фінансових звітів для працівників та клієнтів фірми, а також суспільства не можливо чітко визначити. Така ситуація характерна і для інших країнах англо-американської системи обліку. В європейських країнах, на відміну від США, де потреби акціонерів та інших інвесторів приймаються в якості цільової установки, особлива роль надається працівникам підприємства та державним органам. У зв'язку з цим змінюється сутність інформації, що надається. Так, наприклад, з 1977 року діє закон, відповідно до якого всі французькі фірми з числом зайнятих більше 300 чоловік повинні щорічно подавати так званий "суспільний (соціальний) баланс" радам працівників підприємства, до складу яких -438-
входять працівники та адміністрація. Він грунтується на показниках соціальної обстановки та умовах праці. Кожний "суспільний баланс" повинен містити інформацію про: 1)найм на роботу; 2) витрати на оплату праці; 3) охорону здоров'я і техніку безпеки; 4) забезпечення умов праці;" 5) навчання кадрів; 6) виробничі зв'язки; 7) забезпечення соціальних умов. Аналогічний підхід до подання даної інформації використовують і інші європейські країни, такі як Німеччина та Скандинавські країни. У Великобританії подання звіту працівникам є добровільним, компанії самостійно вирішують розкривати дану інформацію чи ні, і в якій формі. Аналогічна ситуація спостерігається в Австралії та Новій Зеландії. В широкому розумінні розкриття інформації означає її вивільнення. Бухгалтери використовують цей термін у більш вузькому розумінні, тобто розкриття інформації про підприємство, головним чином у річному фінансовому звіті. Розкриття інформації в самому вузькому розумінні має відношення до її надання в додаткових звітах та примітках до фінансової звітності. В сучасній ринковій економіці додаткове розкриття інформації відіграє дуже важливу роль. Так, деякі статті балансу різними підприємствами навіть в одній країні оцінюються по-різному, наприклад, гудвіл. В таких випадках просте розкриття фактів господарського життя не дозволяє користувачу звітності сформулювати адекватне уявлення про підприємство. В той же час розкриття облікової політики підприємства в додаткових звітах з питань оцінки статей звітності забезпечує можливість отримання такого уявлення. Відповідно до МСБО фінансові звіти повинні бути ясними та зрозумілими. Вони грунтуються на обліковій політиці, яка варіює від підприємства до підприємства як всередині одніє'ґ країни, так і в різних країнах. Тому для забезпечення сприйняття даних фінансових звітів, підприємству необхідно розкривати облікову інформацію наступним чином (рис. 11.1).
Рис. 11.1. Розкриття облікової інформації Перші дві групи звітів у всіх країнах регламентуються на законодавчому рівні відповідними законами, інструкціями, методичними ^ 439 -
Бухгалтерський облік у зарубіжних країнах рекомендаціями, стандартами. В цих же документах зазначаються окремі вимоги щодо інформації, яка повинна бути обов'язково відображена в обліковій політиці, глибина її розкриття регулюється всередині самого підприємства. Щодо управлінських звітів, то тут все залежить від потреби внутрішніх користувачів, насамперед, управлінського персоналу. В даному рбзділі ми зупинимось детально лише на обов'язкових фінансових звітах. Значне місце у законодавстві розвинених країн відводиться регламентації складу та змісту фінансової звітності. При цьому у законах чітко визначається диференційований перелік обов'язкових статей балансу, звіту про прибутки та збитки для малих, середніх і великих підприємств та окремо для БНК. Крім того, підприємствам надається право самостійно використовувати додаткові статті, якщо вони вважають, що це буде корисно для користувачів звітності. У діючій практиці більшості зарубіжних країн опублікування звітності підприємств стало свого роду іміджем їх ділової активності. Постійний аналіз показників цієї звітності служить основою для визначення ринкових курсів цінних паперів, для правильного вибору платоспроможності партнера. Саме правовий аспект бухгалтерської звітності у ринковій економіці зумовив' законодавчий порядок у всіх країнах публікувати звіти про фінансову діяльність підприємств, передусім баланс та звіт про прибутки та збитки. Для цього у законодавстві зарубіжних країн існують спеціальні закони публічної звітності, в яких обговорюються критерії публікації. Ступінь розкриття інформації деякою мірою визначається компетентністю користувача фінансової звітності. Зокрема, ЗПБО США зазначають, що звітна інформація повинна бути зрозумілою тим, хто має уявлення про підприємницьку та економічну діяльність і готовий вивчати інформацію з на* южною старанністю. Ефективна передача інформації (це переміщення інформації від однієї особи до іншої) означає, що той, хто отримує інформацію, розуміє зміст повідомлення, яке йому призначене. При передачі інформації виникають проблеми розуміння слів, символів та інших носіїв фінансової інформації, що використовуються при прийнятті рішень інвесторами, кредиторами та іншими зацікавленими сторонами. Щоб зайняти належне місце в процесі прийняття рішень, інформація має заслуговувати на довіру. Часто рішення приймаються за умов відсутності адекватної інформації, оскільки її неможливо отримати вчасно, або витрати на отримання перевищують потенційну користь цієї інформації. Інколи форма та спосіб подання інформації теж впливають на рішення. Наприклад, хтось краще сприймає графічну інформацію, ніж цифри, іншим до вподоби таблична форма, для когось важливою буде детальна інформація, а хтось читає тільки висновки.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Сутність та призначення основних форм фінансової звітності» з дисципліни «Бухгалтерський облік у зарубіжних країнах»
