Екзистенційні кризові ситуації – це ситуації, які заторкують основи існування людини та повертають її до проблем життя і смерті, свободи й відповідальності, самотності й відносин із цим світом, пошуку й отримання сенсу свого існування. Вони можуть виникати як розвиток психологічного конфлікту або кризи людини, коли конфліктні проблеми її життєдіяльності, що їх вона переживає, починають зачіпати основи її існування, переходять в «екзистенційний вимір», наприклад, незадоволеність роботою повертає людину до проблеми сенсу її життя. Виникнення психологічних криз багато психологів пов’язує з порушеннями в самореалізації особистості, у її повноцінному функціонуванні, у її самоактуалізації. Наприклад, кризу середини життя (ця назва вельми довільна, оскільки реально її розглядають у широкому віковому інтервалі від приблизно 35 до 45 років) іноді також називають кризою сенсу життя саме тому, що її суб’єктивно переживають насамперед як втрату сенсу, відчуття безглуздя свого життя, звичних занять, цілей тощо. Людина починає відчувати психологічний, емоційний дискомфорт, а оскільки він не має, з її погляду, очевидної причини, то позбутися його, знайти відчуття усвідомлення свого життя, збільшення можливостей самореалізації індивід часто прагне через зміну свого життєвого простору, якихось життєвих обставин (зміна роботи або професії, поява нових інтимних зв’язків, руйнування сім’ї тощо), іноді врешті-решт переконавшись у справедливості прислів’я «Від себе не втечеш». Інший можливий шлях виникнення екзистенційної кризи – зовнішні події, які, можливо й несподівано для людини, ставлять її віч-на-віч з фундаментальними питаннями її життя. Екзистенційні переживання завжди заторкують проблеми автентичності існування людини – її потреби «бути чесною зі самим собою» і «жити своїм життям». Відчуття нереалізованості цього виникає в людини тоді, коли вона відмовляється від якихось можливостей свого існування, обмежує їх, дозволяє іншим керувати собою, підкоряється несприятливим обставинам і т. д. А що це означає – «бути самим собою»? Щодо цього позиції сучасних психологів значною мірою сходяться. Наприклад, Р. Мей, характеризуючи здорову особистість, яка повноцінно функціонує, використовує такі поняття: духовність як необумовленість природи людини побутовим простором її існування; свобода особистості як можливість реалізації свого «Я», побудови власних «особистих моделей»; індивідуальність як можливість бути самою собою й приймати себе; соціальна інтегрованість як здатність до адаптації, пристосування до суспільства, життя в цьому світі й взаємодії з ним без втрати своєї індивідуальності. Фактично, будь-хто з нас у життєвому просторі свого існування постійно так чи інакше розв’язує проблеми власного місця в цьому світі, своєї свободи й несвободи, осмислює власне життя і т. д. Проте відчуваємо ми «екзистенційний пульс» цих проблем аж ніяк не завжди, здебільшого під впливом якихось подій чи обставин. В особливих випадках вони можуть породжувати екзистенційні кризи — критичні життєві ситуації, які є короткочасними, але переривають звичний потік життя, відновлення якого в попередньому або зміненому вигляді вимагає напруженої внутрішньої роботи особистості.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Екзистенційні кризові ситуації» з дисципліни «Психологія особистості»
