За С. Розенцвейгом, стан фрустрації за спрямованістю може виражатися у трьох формах поведінки (реакцій) людини: екстрапунітивній, інтрапунітивній та імпунітивній. Екстрапунітивна форма пов’язана з виникненням внутрішнього «підбурювача» до агресії, зі спрямованістю реакцій ззовні (зовнішньообвинувачувальні реакції). Людина обвинувачує в тому, що сталося, обставини, інших людей. У неї з’являється дратівливість, розчарування, озлобленість, упертість, прагнення домогтися поставленої мети. Поведінка внаслідок цього стає малопластичною, примітивною, використовуються раніше завчені форми поведінки, навіть якщо вони не дають бажаного результату. Інтрапунітивній формі фрустрації властива автоагресія: звинувачення у невдачі самого себе, поява почуття провини. У людини виникає гнітючий настрій, тривожність, вона стає замкнутою, мовчазною. Розв’язуючи завдання, людина повертається до більш примітивних форм, обмежує види діяльності й задоволення своїх інтересів. Імпунітивна форма реагування пов’язана зі ставленням до невдачі або як до неминучого, фатального, або як до малозначущої події, поправної згодом. Людина не звинувачує ні себе, ні інших. Поява стану фрустрації й тієї чи іншої форми реагування залежить від особистісних особливостей людини, у зв’язку із чим введено поняття фрустраційної толерантності, тобто стійкості до фрустраторів. Особи зі слабкою нервовою системою частіше виявляють інтрапунітивну форму фрустрації, із сильною нервовою системою – екстрапунітивну форму (агресію).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Фрустраційна поведінка» з дисципліни «Психологія особистості»
