Наприкінці XX ст. великий інтерес дослідників привернув феномен «емоційного вигоряння» як специфічний вид професійного хронічного стану осіб, які працюють із людьми (учителів, психологів, психіатрів, священиків, поліцейських, юристів, тренерів, працівників сфери обслуговування тощо). Термін «емоційне вигоряння» ввів американський психіатр X.Дж. Фрейденберг для характеристики психологічного стану здорових людей, які перебувають в інтенсивному й тісному спілкуванні із клієнтами, пацієнтами в емоційно насиченій атмосфері при наданні професійної допомоги. Спочатку цей термін визначали як стан знемоги, виснаження з відчуттям власного безсилля. Потім феномен «емоційного вигоряння» було деталізовано, в результаті чого було виокремлено його синдром. Б. Пельман та Е. Хартман, узагальнивши багато визначень «вигоряння», виокремлювали три головних компоненти: емоційне та/або фізичне виснаження, деперсоналізація й знижена робоча продуктивність. У контексті цієї книги головний інтерес, природно, становить перший компонент «вигоряння». Емоційне виснаження виявляється у відчуттях емоційної перенапруги й у почутті спустошеності, вичерпаності своїх емоційних ресурсів. Людина відчуває, що не може віддаватися роботі з такою ж наснагою, бажанням, як раніше. Деперсоналізація пов’язана з виникненням байдужого й навіть негативного ставлення до людей, яких обслуговують за родом діяльності. Контакти з ними стають формальними, знеособленими. Негативні установки, які виникають, можуть спочатку мати прихований характер і виявлятися у внутрішньостримуваному роздратуванні, що згодом проривається назовні й призводить до конфліктів. Такі стани мають місце в замкнутих робочих колективах, які виконують тривалий час (до півроку) спільну діяльність. До трьох основних чинників, які відіграють істотну роль в «емоційному вигорянні», зараховують такі: особистісний, рольовий і організаційний. Серед особистісних особливостей, які сприяють «вигорянню», виокремлюють емпатію, гуманність, м’якість, ідеалізованість, фанатичність (X. Фрейденберг). До організаційного чинника, котрий сприяє розвитку «вигоряння», зараховують: багатогодинний характер роботи, не оцінюваної належним чином, що має складновимірюваний зміст, який вимагає виняткової продуктивності; неадекватність характеру керівництва з боку начальства змісту роботи тощо.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Феномен «емоційного вигоряння»» з дисципліни «Психологія особистості»
