Провина є складним психологічним феноменом, тісно пов’язаним із такою моральною якістю, як совість. Совісті багато сторінок присвятили філософи, оскільки вона є категорією етики. Вони характеризують її як здатність особистості здійснювати моральний самоконтроль, формулювати для себе моральні обов’язки, прагнути від себе їхнього виконання й робити оцінку зроблених вчинків. Отже, совість в етиці є вираженням моральної самосвідомості особистості, як внутрішній суддя. О.Г. Ковальов розглядає совість як емоційно-оцінне ставлення особистості до власних вчинків. Причиною для переживання сорому можуть стати вчинки, які не вступають у суперечність із моральними, етичними й релігійними нормами. Д. Осьюбел такий різновид сорому назвав «неморальним соромом». «Моральний сором», за цим автором, виникає, коли інші люди осуджують провину з позицій моральності. При цьому зовсім необов’язково самому дотримуватися такої самої думки про свій вчинок. Осьюбел вважає, що в основі сорому лежить осуд, що йде ззовні, причому він може бути як реальним, так й уявним. На противагу сорому, провина не залежить від реального чи передбачуваного ставлення навколишніх до провини. Переживання провини викликано самоосудом, його супроводжує каяття і зниження самооцінки. Д. Осьюбел висунув три передумови розвитку емоції провини: • прийняття загальних моральних цінностей; • їх інтерналізація; • здатність до самокритики, розвинена настільки, щоб сприймати протиріччя між інтерналізованими цінностями й реальною поведінкою.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Провина як відбиття совісті» з дисципліни «Психологія особистості»
