Гнів може спричинити особиста образа, обман та інші моральні причини, особливо якщо вони несподівані для суб’єкта. Але найчастіше причиною гніву є фрустрація, нездоланна перешкода до досягнення будь-якої мети. Тому в дитини вже в перші дні життя можна зумовити рефлекторний приступ гніву стисненням рухів. Паттерсон наводить список вербальних «ланок», які найчастіше сприяють зародженню небезпечного негативного ланцюжка. • наполегливі поради; • різка критика; • повторювані незаслужені й принизливі докори («Ти ніколи мені не допомагаєш...»; «І це ти називаєш їжею?»); • рішуче встановлення межі розмови («Все, вистачить. Забудь про це» або: «Зараз же припини!»); • погрози; • надмірне узагальнення, навішування ярликів («Усі ви, жінки (чоловіки), однакові...»); • лайки; • обструктивна поведінка («Я взагалом відмовляюся це обговорювати!»); • необ’єктивна інтерпретація намірів співрозмовника («Я знаю, чого ти домагаєшся; ти хочеш...»); • іронія, постійні «уколи»; • зневажливі заяви («Я не можу з’явитися з тобою в пристойному товаристві»); • вислови, які мають на меті «випустити пару» («Забирайся з мого життя!»; «Мені осточортіла твоя фізіономія!»); • прокльони; • сарказм («Знаю, як ти полагодиш! Як минулого разу, коли довелося викликати водопровідника»); • звинувачення; • ультиматуми («Якщо ти не змінишся, я піду»). Гнів можна спровокувати не лише вербально (через слово, висловлення), а й невербально (через міміку, жест, рухи тіла).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Причини гніву» з дисципліни «Психологія особистості»
