У різному віці виявляються різні страхи, які залежать від процесів дозрівання й розвитку дітей. Первинна емоція страху на сильний подразник (переляк) спостерігається вже в немовляти. Страх перед незнайомими людьми виникає на першому році життя між шістьма й дев’ятьма місяцями. Раніше цей страх не може виникати з тієї причини, що дитина не вміє ще відрізняти знайомі особи від незнайомих. Острах тварин і темряви звичайно з’являється в дітей після трьох років, досягаючи піку в чотири роки. Діти бояться спати одні при вимкненому світлі. Водночас виявлено, що й у маленьких дітей незнайомі об’єкти, зокрема люди, можуть спричинити страх. Феномен реакції страху на незнайомця привернув увагу деяких західних психологів. А. Джерсілд і Ф. Холмс показали, що у віці від одного року до шести поступово зменшується острах звуків і незнайомих предметів, а страх перед уявними ситуаціями у віці п’яти-шести років помітно підсилюється. Було виявлено, що з плином часу страх темряви, страх перед самотністю, чужими людьми і незнайомими предметами почали виникати в більш ранньому віці. За даними П.С. Зобова, у дошкільному віці переважають уявні (вигадані, фантастичні) страхи над реальними, у змісті яких фігурують фантастичні образи з прочитаних казок, фільмів жахів тощо. Серед реальних страхів у дошкільні роки перше місце посідає острах води. Друге місце – страх, спричинений загрозою нападу тварин, третє – страх падіння з великої висоти та страх дорожньо-транспортних випадків. Школярі молодших і середніх класів найчастіше зазначають реальні небезпеки, потім – уявні. З реальних страхів переважає боязнь води й висоти, острах тварин, побоювання за здоров’я рідних і близьких. Серед уявних страхів виокремлються острах темряви й невдоволення дорослих. Серед страхів, пов’язаних з престижем, називають боязнь одержання поганої оцінки, виступу перед великою аудиторією тощо. У старшому шкільному й студентському віці на перше місце виходять небезпеки, пов’язані з престижем, потім реальні й тільки згодом – уявні. Із небезпек, пов’язаних з престижем, найбільше бояться невдачі на іспитах і контрольних, самотності, байдужості з боку товаришів, виступу перед великою аудиторією. З реальних страхів переважають тривога за здоров’я чи втрату рідних і близьких, страх перед хуліганами, бандитами, страх перед великою висотою, страх війни тощо. Уявні небезпеки пов’язані з комахами, мишами, пацюками, медичними процедурами. О.П. Захаров, виокремивши 29 страхів дітей, шляхом опитування останніх виявив істотне збільшення їхньої кількості в дошкільному віці. Крім того, виявилося, що, крім трирічок, у дівчат кількість страхів більша, ніж у хлопчиків. У дорослих, за даними Захарова, з дитячих страхів залишаються страхи висоти (більше в чоловіків) і смерті батьків (більше в жінок). У жінок значно більше виражений також страх війни, зробити щось неправильне або не встигнути. Що стосується експресії страху обличчя та її відмежування від інших негативних емоцій, то в дитини ті самі індикатори можуть свідчити як про страх, так і про страждання. Виразні розбіжності в міміці цих станів з’являються в старших дітей. Для зняття страху можна використати психотерапевтичний метод, що дістав назву десенсибілізації, заснований на класичному обумовлюванні. Він здійснюється поетапно з поступовим наростанням інтенсивності впливу стимулу. Страх у дітей найчастіше виявляється при катанні на ковзанах, спуску з гори на лижах, при освоєнні їзди на велосипеді тощо. Тому розроблено низку прийомів, які допомагають перебороти страх під час виконання рухових дій спортивного характеру. За В.Г. Темпераментовою, такими прийомами є: • поступове підвищення складності перешкод, які слід перебороти; • розчленування складних дій на частини й виконання їх у полегшених умовах (на підлозі, на невисокій опорі); • розучування спеціальних і підготовчих дій, які формують упевненість у виконанні й основні дії; • забезпечення страховки на першому етапі розучування дії; • наведення прикладу інших дітей, які легко виконали дану дію; • виключення нетактовних зауважень із підкресленням остраху дитини; • підбадьорення дитини, навіювання їй впевненості в тому, що вона зуміє виконати дану дію. Для подолання страху використовують також психорегулювальні тренування, навіяний сон, медикаментозні засоби. Однак усі ці прийоми, допомагаючи адаптуватися до певної небезпечної ситуації, не роблять людину сміливою. Потрапляючи в нову незнайому ситуацію, людина знову стає дезадаптованою до небезпеки.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Вікові особливості вияву страху» з дисципліни «Психологія особистості»
