Особливості функціонування інтраіндивідуальної підструктури особистості
І так, інтраіндивідуальна підструктура особистості виражає неповторність та особливості перебігу й вияву всієї сукупності психічних процесів, а також здібностей. Неповторність означає, що вони у кожної людини протікають і виявляються по-різному. Пізнання світу починається із сенсорних процесів. Цей аспект вивчає психологія сенсорних процесів (від лат. sensus – відчуття) як початковий момент усіх психічних процесів. Первинний контакт людини з навколишнім світом і власним організмом відбувається за допомогою відчуттів (у класичній термінології) або сенсорних процесів (у сучасній термінології), дає їй вихідну інформацію про властивості та стани зовнішнього і внутрішнього середовища. Це безпосередньо чуттєве відображення окремих ознак об’єкта чи явища. Відчуття є найпростішим психічним процесом, який полягає у відображенні окремих властивостей предметів та явищ навколиш-нього світу, а також внутрішніх станів організму при безпосередній дії подразників на відповідні рецептори. Відчуття є первинним процесом, з якого починається пізнання навколишнього світу. Це пізнавальний психічний процес відображення у психіці людини окремих властивостей та якостей предметів і явищ при їх безпосередній дії на її органи чуттів. Роль відчуттів у житті й пізнанні реальності дуже важлива, оскільки вони становлять єдине джерело наших знань про зовнішній світ і про нас самих. Проте у кожної людини зміст відчуття є різним. Це стосується зорових, слухових, дотикових, больових, температурних, смакових, нюхових, голоду і спраги, статевих, кінестетичних та статичних різновидів відчуття. Хоча кожен із цих різновидів відчуття має свій орган (аналізатор), свої закономірності виникнення та функції, але у кожної людини воно є неповторним. Загальними закономірностями відчуттів є пороги чутливості, адаптація, взаємодія, сенсибілізація, контрастність і синестезія, які у кожної людини виявляються по-різному. За допомогою відчуттів кожна людина виокремлює одиничні властивості предметів і явищ дійсності, а сприйняття дає нам цілісний образ предмета чи явища. Власне сприйняття відбувається на основі чуттєвих даних відчуттів. Сприйняття постає як цілісне відображення предметів та явищ під час їхнього безпосереднього впливу на органи чуттів окремої лшюдини. Разом відчуття і сприйняття, які тісно пов’язані між собою, є чуттєвим відображенням кожною людиною об’єктивної реальності через суб’єктивний механізм. Але сприйняття – це усвідомлення чуттєво даного предмета чи явища. У сприйманні нам даний світ людей, речей, явищ, наповнених для нас певним значенням і включених у багатоманітність відношень, які створюють осмислені ситуації, свідками й учасниками яких ми є. Відчуття – відображення окремої чуттєвої якості або недиференційовані та неопредметнені враження від навколишнього світу. У цьому аспекті відчуття і сприйняття розрізняють як дві різні форми або два різноманітних ставлення свідомості до предметної дійсності. Отже, відчуття і сприйняття - єдині й різноманітні у кожної людини. Перехід від відчуттів до сприймань – це перехід до складнішого й повнішого їх відображення. Сприйняття не зводиться до суми окремих відчуттів, хоча й передбачає їх наявність у відображенні дійсності. Сприйняття залежить від певних відношень, що існують між відчуттями, взаємозв’язок яких, у свою чергу, залежить від зв’язків і відношень між якостями, властивостями, різними частинами, які входять у предмети та явища. Але, крім відчуттів, сприйняття містить досвід людини у вигляді уявлень та знань. Будь-яке сприйняття є залежним від попереднього досвіду конкретної людини. У процесі сприйняття аналіз набуває більш диференційованого характеру. Сприйняття кожного нового предмета здійснюється на підставі наявних знань і досвіду людини. Людина сприймає предмет або явище в певному співвідношенні частин. У деяких випадках значущими є не так самі складові, як їхні взаємозв’язки. Найважливішими особливостями сприйняття кожної людини є предметність, цілісність, структурність, константність, апперцепція, осмисленість, вибірковість та ілюзія. У кожної людини свої неповторні особливості пам’яті, яка виявляється як закріплення, зберігання та подальше відтворення людиною її попереднього досвіду Розрізняють такі головні процеси пам’яті: запам’ятовування, зберігання, відтворення та забування. Запам’ятовування – це збереження інформації. Процес запам’ятовування – активний процес, під час якого з початковим матеріалом відбуваються певні дії. Процес запам’ятовування починається в короткотривалій пам’яті (КТП) і завершується в довготривалій пам’яті (ДТП). Зберігання як процес пам’яті полягає у ступені збереження обсягу й змісту інформації впродовж тривалого часу. Забування – неоднорідний процес, він може набувати найрізноманітніших форм. Відтворення є показником міцності запам’ятовування й водночас наслідком цього процесу. Засадою для відтворення є активізація раніше утворених тимчасових нервових зв’язків у корі великих півкуль головного мозку. Відтворення матеріалу, який зберігається в довготривалій пам’яті, полягає в переході його з довготривалої пам’яті в короткотривалу, тобто актуалізація його у свідомості. Відтворення залежить від процесів запам’ятовування і забування, але має також свої особливості та механізми. Відтворення може мати три форми – впізнавання, пригадування і спогади. Забування виявляється в тому, що втрачається чіткість запам’ятованого, зменшується його обсяг, виникають помилки у відтворенні, воно стає неможливим і, нарешті, унеможливлюється впізнання. Всі процеси пам’яті у кожної людини виявляються по-різному. Також різною є їх образна, емоційна, рухова і словесно-логічна пам’ять.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Особливості функціонування інтраіндивідуальної підструктури особистості» з дисципліни «Психологія особистості»
