Поняття «людина розумна» трактують як цілісність, зумовлену єдністю біологічного і соціального. Біологічна складова – індивід, який є сукупністю природних, генетично зумовлених властивостей, що розвиваються в онтогенезі. Філоонтогенетичні зв’язки в розвитку біологічної складової реалізуються відповідно до законів еволюційної теорії. Соціальна складова – особистість – носій властивостей, які визначають соціальну природу людини і які відображають і конкретні суспільно-економічні відносини, й історію суспільства загалом. Особистість проходить свій життєвий шлях, упродовж якого здійснюється процес її соціалізації. Спільне для всіх людей те, що кожен представник виду homo sapiens проходить у певному соціумі відповідного етапу розвитку людського суспільства свій життєвий шлях у єдності процесів онтогенезу й соціалізації. Особливим є те, що сукупність індивідуальних і особистих властивостей, що формується в процесі розвитку, у кожної людини неповторна. Ця неповторність становить суть індивідуальності людини. Людська індивідуальність реалізується в людині як суб’єкті діяльності (праці, пізнанні, спілкуванні). Отже, людина є продуктом природи, суспільства і людства та входить у ці системи. Але у властивостях людини не просто відображається вплив цілого. Щоб зрозуміти сутність особистості, слід з’ясувати співвідношення цього поняття з такими, як «індивід», «людина», «індивідуальність», «об’єкт», «суб’єкт» та ін. (рис. 2.2). Людське дитя народжується на світ із генетично закладеними в ньому потенційними можливостями стати людиною. Немовляті притаманні анатомічні та фізіологічні властивості тіла й мозку, які належать тільки людині. Вони забезпечують у перспективі оволодіння прямоходінням, знаряддями праці та мовою, а також розвиток мислення, свідомості, самосвідомості тощо. Але система біологічних, генетичних, анатомічних, фізіологічних чинників передбачає становлення людини лише в певних соціальних, культурно-історичних умовах цивілізації. Біологічно зумовлену належність новонародженої дитини і дорослої людини саме до людського роду та її відмінність від тварин, зафіксовано у понятті «індивід». Індивід – це те людське біологічне підґрунтя, яке забезпечує розвиток особистості в соціальних умовах. Факти з життя дітей, які змалку потрапили до тваринних (вовчих) зграй і яких не вдалося повернути на шлях людського розвитку, свідчать, що людиною можна стати лише в соціальному оточенні, проходячи певний послідовний шлях соціалізації індивіда, творення особистості. Людину як індивіда характеризують її вік, професія, статева приналежність, зовнішність, освіта, звички, захоплення.
Людина Організм Фізичне тіло Суб’єкт Об’єкт Індивід індивідуальність Особистість Я Соціальна роль Зовнішнє психічне Внутрішнє психічне Рис.2.2. Людина у різних вимірах. Але, з’явившись на світ як індивід, людина набуває особливих соціальних якостей, вона стає особистістю. І це набуття можливе лише в соціумі. Тому можна стверджувати, що особистість – це соціальне явище, продукт розвитку суспільства, об’єкт і суб’єкт історичного процесу та суспільних відносин (взаємодії з іншими суб’єктами життєдіяльності та спілкування). Поняття «особистість» стосується відповідних якостей індивіда, причому йдеться про своєрідність, неповторність, унікальність індивіда, тобто індивідуальність. Однак поняття індивід, особистість та індивідуальність не є тотожними: кожне з них розкриває специфічний аспект індивідуального буття людини. Особистість можна зрозуміти тільки в системі стійких міжособистісних зв’язків, опосередкованих змістом, цінностями, сенсом сумісної діяльності кожного з її учасників, тобто особистість постає як реальність для інших. Людина як соціальна та біологічна істота є носієм особистості. Поняття людини значно ширше від поняття особистості, бо охоплює велике коло соціальних і біологічних ознак – антропологічних, етнографічних, національних, культурних тощо. Людина як особистість добровільно набуває ту чи іншу соціальну роль, усвідомлює можливі наслідки своїх дій після її виконання й розуміє всю повноту відповідальності за їх результати. Але процес виконання соціальної ролі, соціальний статус і ранг особистості, її позиція в житті і на службі, здатність діяти добровільно, самостійно та відповідально відображаються в тих індивідах (їх свідомості), котрі її оточують, працюють із нею. Особистість – це спосіб життя, образ соціального буття. Вона може стверджувати себе і на негативних нормах та цінностях, які є в людській культурі. Тому особистість не можна розглядати тільки з позитивним знаком. Особливо яскраво це виявляється в так званих історичних особистостях, серед яких чимало героїв і прогресивних діячів, але є і чимало тиранів, людиноненависників. Особистість – це зовнішнє та внутрішнє психічне. Особистісний спосіб буття людини забезпечується внаслідок особливих своєрідних утворень. У свою чергу, ці психічні особистісні утворення формуються тільки за умови виходу людини на особливий рівень життєдіяльності. Лише здійснюючи осмислені вчинки, людина може стати особистістю, сформувати своє неповторне «Я», заявити про себе, відрізнити себе від інших осіб та відобразитися в них у певних розумових і чуттєвих образах. Особистість визначається через залученість людини до конкретних суспільних, національних, культурних та історичних відносин, які вимагають свідомої продуктивної діяльності і спілкування. У філософсько-психологічному аспекті особистість – це об’єкт і суб’єкт історичного процесу та власного життя. Вона – продукт епохи, життя своєї країни, нації, власної сім’ї, а водночас – очевидець та учасник суспільного руху, творець власної і загальної історії. Цілісне розуміння людини – як індивіда й особистості, суб’єкта діяльності й індивідуальності – припускає розуміння того, як людина реалізує себе в конкретних умовах свого існування, як складається її життєвий шлях і життя загалом. Змінюються часи, і разом з ними змінюється людина. Історія людського суспільства – постійний процес розвитку й посилення людської індивідуальності. Характерним для нового часу стає не лише руйнування традиційного суспільства з його жорсткими правилами, встановленими для різних соціальних прошарків, не лише зменшення сили звичаю або культурної норми, а передусім – кардинальна заміна зовнішніх, суспільних, групових регуляторів життя людини її внутрішнім, індивідуальним вибором. Заміна зовнішніх регуляторів внутрішніми створює новий спосіб взаємин людини з простором її життя – «освоєння», «розширення» і «привласнення» цього простору, і в такий спосіб перетворення навколишнього світу на власний життєвий простір. Світ стає «своїм». Зовнішню зумовленість долі людини замінила необхідність самостійно ухвалювати життєво важливі рішення й відповідати за них. Значення цих змін легко усвідомити в контексті змін, що відбулися віднедавна в нашій країні. Змін, що призвели до ослаблення зовнішніх регуляторів і до загострення багатьох особистих проблем кожної людини: проблем власного вибору, побудови свого життя, пошуку відповідей на складні запитання. В основі поведінки людини – різні системи її регуляції. Частина поведінкової активності людей виразно детермінована конкретною ситуацією – або ми пов’язані з цією ситуацією якимись своїми потребами, прагненням задовольнити свої бажання, або ми просто постаємо перед необхідністю реагувати на якісь аспекти цієї ситуації. Тому ця частина нашої життєдіяльності значною мірою продиктована життєвою необхідністю, оскільки для того, щоб існувати, ми повинні їсти, пити, спати, мати для цього необхідні засоби й умови. Тією самою життєвою необхідністю визначені наші дії та рішення і в складніших ситуаціях. Частина наших життєвих рішень або дій, можливо, є наслідком не лише і не стільки власного вибору, скільки соціального впливу, джерелом якого може бути і безпосереднє, близьке оточення людини, і ширше соціальне середовище. Наприклад, на вибір вищої освіти як подальший життєвий шлях після закінчення школи може вплинути не те, що юнак чи дівчина прагнуть до цього, а тиск батьків; людина йде до театру чи відвідує модну виставку не через любов до мистецтва, а тому, що «так заведено» тощо. Сказане не означає, що соціальний вплив завжди «відштовхує» людину від власних бажань: соціальні традиції і норми акумулюють нагромаджений суспільством досвід, що дає змогу нам адекватно діяти в різноманітних ситуаціях соціальної взаємодії, і накопичення цього досвіду, соціальної компетентності є частиною нашої системи пристосування до світу. Зрештою, ми просто не можемо не зважати на бажання й уявлення інших людей, стосунки з якими для нас потрібні і думка яких для нас важлива. Відповідно, наша поведінка якоюсь мірою продиктована соціальною необхідністю узгоджувати поведінку з традиціями, законами того світу, в якому живемо – «маленького» (сім’я, колеги, друзі й близькі) і «великого» (суспільство загалом). Що менше обмежень, пов’язаних з тим, що ми умовно позначили як життєву або соціальну необхідність, то динамічнішою стає зовнішня ситуація, то частіше людина постає перед завданням самій ухвалювати рішення, робити власний вибір щодо того, чим займатися, як проводити свій час, врешті-решт, як будувати своє життя. У ситуації власного вибору ми опиняємося й тоді, коли відчуваємо незадоволеність своєю життєвою ситуацією — ми більше не хочемо «плисти за течією», і зміна ситуації, яка склалася, вимагає від нас рішучості й зусиль змінити звичний стиль життя, а можливо, і свою життєву ситуацію загалом. Нову соціокультурну ситуацію, у якій опинилася людина, розглянули у своїх працях психологи, які пишуть про проблему свободи людини. До того ж, свободу людини розуміють як можливість ухвалення рішення і вибору (Фромм), як свободу знаходження й реалізації сенсу свого життя (Франкл), як свободу усвідомлення своїх можливостей і зміни себе (Мей). Для радянської психології завжди був характерний глибокий інтерес до духовного, «вищого» виміру в існуванні людини. На думку провідних психологів, нашу психологію можна назвати «вершинною», на відміну від «поверхневої» і «глибинної». Як таку «вершину» Б.Г. Ананьєв розглядав розвиток людської індивідуальності, а умовою її становлення вважав самостійний, «самодетермінуючий» вибір життєвого шляху, ухвалення рішення щодо побудови свого життя. Сучасні психологи, підтримуючи цей погляд, також роблять акцент на розумінні життєвого шляху людини, на її здатності збудувати свою долю за власним задумом (К.О. Абульханова-Славська). Самовизначення людини як власний, вільний вибір припускає здатність протистояти і зовнішнім впливам, які часто належать до ухвалення того чи іншого типу рішень, і впливу власних «слабкостей», насамперед силі звичок, боязні змін. Психологи стверджують, що основні бар’єри, які перешкоджають нашим позитивним змінам, перебувають усередині нас. Готовність змінити щось у своїй життєвій ситуації вимагає мужності для подолання стереотипів, які склалися, а також наважитися взяти на себе відповідальність за свої рішення та їхні наслідки. Сьогодні психологи виявляють дедалі більший інтерес до проблем стратегій життя, стилю життя людини, її життєвих планів і щоразу частіше оперують такими поняттями, як життєвий простір, життєва ситуація, життєвий світ. Також наголошують на істотних відмінностях між людьми, які обирають різні способи своєї взаємодії зі світом, що якоюсь мірою стає таким, що визначає їхній життєвий сценарій загалом: відмінності виявляються, насамперед, у спрямованості особистості, оптимістичному або песимістичному світогляді, у самооцінці. Сучасні психологи звертають особливу увагу на те, що в основі самостійного вибору людини, її «самодетермінації» перебуває смисловий рівень регуляції її поведінки, вчинків, рішень у значущих ситуаціях. Саме «особистісні», «життєві» сенси дають змогу людині здійснювати не «реактивний», «тактичний», а стратегічно осмислений вибір, який перетворює її таким чином на індивідуальну, вільну, із самостійно вибудовуваною долею. Сьогодні це тим більше актуально, адже час соціальних змін, руйнуючи звичні способи життя, змінюючи цінності й пріоритети суспільства, зумовлюючи зникнення одних і появу інших форм діяльності, фактично ставить перед особою нове життєве завдання — завдання життєтворчості, створюючи можливості перетворення людини зі суб’єкта діяльності на суб’єкт життя, творця свого життєвого шляху і своєї долі.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Людина як багатосистемне явище» з дисципліни «Психологія особистості»
